Ухвала суду № 48454495, 29.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2015 року м. Київ К/800/38409/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника відповідача Крижановського Р.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 червня 2013 року

та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду 27 лютого 2014 року

у справі №811/1119/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби

про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4, позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001590171, №0001600171 від 14 березня 2013 року, визнати протиправним та скасувати наказ «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» №353 від 20 лютого 2013 року.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 червня 2013 року позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0001590171 від 14 березня 2013 року, яким ФОП ОСОБА_4 нараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 292128,48 грн., в частині нарахування позивачеві податкових зобов'язань з податку на додану вартість за основним платежем - 20 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду 27 лютого 2014 року у даній справі апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_4 задоволено частково, скасовано постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 червня 2013 року в частині відмови у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення від №0001600171 14 березня 2013 року та в цій частині позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби №0001600171 від 14 березня 2013 року про нарахування штрафної санкції на суму 510,00 грн.

В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги та з урахуванням посилань відповідача у касаційній скарзі на незаконність рішення суду апеляційної інстанції в задоволеній частині позовних вимог, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем в період з 20 по 22 лютого 2013 року проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань достовірності декларування податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами за липень, жовтень, листопад 2010 року та квітень 2011 року, за результатами якої складено акт від 27 лютого 2013 року №158/17-1/3151307470, за висновками якого позивачем порушено:

- підпункт 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за загальну суму 235902,49 грн., у тому числі: за липень 2010 року в сумі 120814,58 грн., за жовтень 2010 року в сумі 75443,24 грн., за листопад 2010 року в сумі 28642,17 грн., за квітень 2011 року в сумі 11002,50 грн. Виявлене порушення відповідач пов'язує з тим, що позивач не включив до податкових зобов'язань вартість відвантаженого ним товару по господарським операціям з ФОП ОСОБА_5, ДП «Марилівський спиротовий завод» у липні 2010 року, ПП «Неомаркет» у жовтні 2010 року, ТОВ «Оріал» у листопаді 2010 року та ПАТ «Концерн Хлібпром» у квітні 2011 року;

- пункти 44.1, 44.3 статті 44, пункт 85.2 статті 85 Податкового кодексу України через незабезпечення зберігання документів пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законом, а саме: ненадання документів на перевірку.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 14 березня 2013 року: №0001590171, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 292128,48 грн. (основний платіж - 235902,49 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 56225,99 грн.); та №0001600171, яким збільшено суму грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 510,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково виходив з того, що податкове повідомлення-рішення №0001590171 в частині нарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 20 грн. є неправомірним, оскільки матеріалами справи та актом перевірки підтверджується декларування позивачем цієї суми, з чим погодився апеляційний суд.

Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним і скасування наказу на проведення перевірки, посилаючись на те, що наказ вичерпав свою дію виконанням, а тому не порушує прав та інтересів позивача, оскільки контрольні заходи податковим органом вже були проведені.

Разом з тим, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення №0001600171 та приймаючи нове рішення в цій частині про задоволення позову, суд апеляційної інстанції обґрунтував рішення тим, що відповідач не підтвердив належними доказами факт відмови позивача у наданні документів на перевірку.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону України «Про податок на додану вартість» визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Аналогічні положення містить Податковий кодекс України.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ, у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відтак, враховуючи вищенаведені вимоги законодавства та приймаючи до уваги встановлені судами попередніх інстанцій обставини, які підтверджуються матеріалами справи, щодо здійснення позивачем поставок товару покупцям (ФОП ОСОБА_5, ДП «Марилівський спиртовий завод», ПП «Неомаркет», ТОВ «Оріал», ПАТ «Концерн Хлібпром»), сума податку на додану вартість за якими склала 235902,49 грн., та отримання оплати за відвантажений товар, а також те, що за цей же період позивачем задекларовано суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 20 грн., колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки судів, що за наслідком проведення таких оподатковуваних податком на додану вартість операцій виникають податкові зобов'язання з цього податку та сплачена покупцями в ціні відвантаженого товару сума податку на додану вартість підлягає врахуванню у податковому обліку позивачем за виключенням задекларованої суми в розмірі 20 грн.

Поруч з цим, судом апеляційної інстанції надано вірну оцінку незаконності нарахування позивачу штрафних санкцій у розмірі 510 грн. за відмову у наданні документів на перевірку, з дотриманням та врахуванням вимог пунктів 85.2, 85.4, 85.6 статті 85 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим зроблено правильний висновок про те, що недоведеність відповідачем факту відмови позивача від надання документів належними засобами доказування вказує на недоведеність встановленого перевіркою порушення.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення №0001590171 підлягає скасуванню в частині донарахування позивачу податкового зобов'язання в розмірі 20 грн., а спірне податкове повідомлення-рішення №0001600171 - повністю, як такі, що не ґрунтуються на нормах закону.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду 27 лютого 2014 року та постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 червня 2013 року, в частині залишеній без змін рішенням суду апеляційної інстанції, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев