Ухвала суду № 48454397, 16.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2015 року м. Київ К/800/21687/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Степашка О.І.

Шипуліної Т.М.

секретар судового засідання Іванов К.Ю.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 16.07.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційні скарги Приватного підприємства „Виробничо-торгівельна фірма „Агростандарт", Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 08.11.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013

у справі № 2а-1891/11/2170

за позовом Приватного підприємства „Виробничо-торгівельна фірма

„Агростандарт"

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області

Державної податкової служби,

Головного управління Державної казначейської служби України у

Херсонській області

про скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Виробничо-торгівельна фірма „Агростандарт" звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (правонаступник - Державна податкова інспекція у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області), Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області про визнання недійсними та скасування рішення та стягнення бюджетного відшкодування.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 08.11.2011 позовні вимоги задоволено частково, скасовано податкові повідомлення-рішення №0000622200/0 від 16.08.2010, №0003272301/0 від 16.08.2010, №0003282301/0 від 16.08.2010, №0003292301/0 від 16.08.2010, скасовано податкове повідомлення - рішення №0000612200/0 від 16.08.2010, в частині застосування штрафної санкції на суму 129753, 97 грн., скасовано податкове повідомлення - рішення №004870700/0 від 20.12.2010 та стягнуто з державного бюджету України на користь позивача бюджетне відшкодування по податку на додану вартість на суму 948323 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 08.11.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, змінити постанову суду першої інстанції в частині визнання недійсними та скасування податкових повідомлень - рішень: №0000622200/0 від 16.08.2010, №0003272301/0 від 16.08.2010, №0003282301/0 від 16.08.2010, №0003292301/0 від 16.08.2010 та визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000612200/0 від 16.08.2010 в частині застосування штрафної фінансової санкції на суму 130013, 19 грн.

Касаційна скарга вмотивовані тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивовані тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 31.03.2010, за наслідками якої було складено акт №3430/23-5/33277168 від 30.07.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0000622200/0, яким застосовано до позивача штрафні санкції на суму 340 грн. за порушення валютного законодавства; № 0000612200/0, яким позивачу нараховано пеню в сумі 130246, 48 грн. за порушення розрахунків в іноземній валюті; № 0000632200/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток нерезидентів на суму 70919, 48 грн.; № 0003292301/0, яким зменшено позивачу суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість на суму 514710 грн.; № 0003282301/0, яким нараховано позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість 4181386, 2 грн.; № 0003272301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток на суму 7813136, 41 грн.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушені вимоги валютного законодавства при виконанні зовнішньоекономічного контракту №ІТН-2 від 18.04.2009 з нерезидентом "DOGA ORGANIK GIDA VE TARIM URUNL. URETRIM VE TIC. ITH.IHR. A.S", за яким позивач здійснював поставку макухи соняшника за межі території України.

Відповідно до п. 2 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993 „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валютні операції: операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Частиною четвертою статті 6 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність" № 959-ХІІ від 16.04.1991 передбачено, що суб'єкти ЗЕД мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім прямо та у виключній формі заборонених законами України.

Позивачем 26.01.2010 подана до відповідача "Декларація про валютні цінності, доходи та майно, що належить резиденту України і знаходиться за її межами" станом на 01.01.2010 у п. 5 р. ІІІ якої задекларована валютні цінності в сумі 119, 5 дол. США і не задекларовані валютні цінності в сумі 39853, 32 дол. США.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що зміна вартості товару відбулась вже під час митного оформлення товару і сплати митних платежів, а у позивача вже не було можливості відобразити зменшену ціну товару у вантажно-митній декларації (ВМД) №5080400000/9/002248 від 19.05.2009, за якою здійснений експорт товару, в якій митна вартість товару залишилась вказаною в розмірі 319853, 82 дол. США, з яких позивач і сплатив митні платежі.

Також, судами було досліджено зовнішньоекономічний контракт №ІТН-2 від 18.04.2009 та додаткову угоду №1 від 14.05.2009 про зменшення вартості товару до 280000 дол. США.

Позивачем було отримано отримав від нерезидента оплати 22.05.2009 в сумі 99950 дол. США, 27.05.2009 в сумі 99970 дол. США, 28.05.2009 в сумі 79960, 50 дол. США та 03.02.2010 в сумі 120 дол. США, а всього 280000 дол. США, з яких лише 120 дол. США надійшли із порушенням 180-денного терміну.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що товар був експортований позивачем за межі України 19.05.2009, сума 120 дол. США надійшла з простроченням на 171 день, а тому сума пені повинна складати 492,51 грн. (120 дол.США).

Вартість контракту №ІТН-2 від 18.04.2009 була правомірно зменшена позивачем на суму 39853,82 дол. США, таким чином дебіторська заборгованості по контракту відсутня.

Стосовно податку на доходи нерезидентів від вказаних виплат був сплачений позивачем в сумі 37723 грн. платіжними дорученнями № 46 від 23.02.2010, №104 від 01.04.2010.

Підпунктом 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що сплативши до бюджету податок на доходи нерезидентів лише у 2010 році, позивач, як особа, уповноважена стягувати цей податок та вносити його до бюджету до/або разом із здійсненням виплат доходу на користь нерезидентів, порушив строки сплати податку на доходи нерезидентів, оскільки сплата такого податку повинна була бути здійснена позивачем до або під час оплати нерезидентам фрахту.

Стосовно заниження валового доходу на суму 3207700 грн., завищені валові витрат на суму 16517920, 67 грн. та занижені валові витрати на суму 3646476 грн.

Донарахованої суми податку на прибуток (4127876 грн.), вбачається, що ця сума нарахована лише за однієї підстави включення позивачем до складу валових витрат на придбання продукції у ТОВ „Процион-7" в розмірі 16511504 грн.

Укладені позивачем з ТОВ „Процион-7" договори на поставку зернових відповідач вважає недійсними, так як не спричиняють реального настання правових наслідків, реального товару за ними не передавалось, а тому такі операції не підлягають врахуванню у складі валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - п. 5.7 цієї статті.

Нормами пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом попередніх інстанцій правильно встановлено, що виконання договорів позивачем належним чином підтверджується долученими до матеріалів справи первинними бухгалтерськими документами.

Крім того, відповідачем не наведено жодних доказів, які б підтверджували його доводи відносно недійсності податкових накладних та фіктивності проведених позивачем господарських операцій.

Стосовно зменшення позивачу бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за червень 2009 року на суму 32763 грн.

Висновки про завищення позивачем бюджетного відшкодування по податку на додану вартість обґрунтуються тим, що відповідач не підтверджено сплату податку на додану вартість до бюджету по постачальникам у другому ланцюгу постачання як ТОВ „Виридиум" та ТОВ „Юста КВ".

Відповідно до абз. 1 пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Посилання відповідача на інформацію з актів перевірок інших податкових інспекцій стосовно контрагентів у першому, другому, третьому та четвертому ланцюгу поставок, не може бути належним доказом порушень позивачем вимог податкового законодавства за встановлених обставин фактичного виконання спірних операцій.

Також необґрунтованими є посилання відповідача на сплату до Держаного бюджету сум ПДВ, як обов'язкову умову виникнення права на бюджетне відшкодування, оскільки якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Стосовно стягнення бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за травень, червень, липень та вересень 2009 року.

Позивач просить стягнути суму бюджетного відшкодування в розмірі 948323 грн., яка складається з сум, що декларувались позивачем до відшкодування на розрахунковий рахунок по рядку 25.1 у деклараціях з ПДВ за травень 2009 року в сумі 260902 грн., за червень 2009 року в сумі 172711 грн., за липень 2009 року в сумі 267259 грн. та за вересень 2009 року в сумі 247451 грн.

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України регламентований пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вимоги якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За виникненням від'ємного значення, визначеного виходячи із вимог підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість", відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог підпункту "а" підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 щодо заявлення до бюджетного відшкодування частини від'ємного значення у межах суми податку, фактично сплаченої ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару, та вимог підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 щодо подання податковому органу податкової декларації, розрахунку та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.

За встановлених обставин, та враховуючи, що факт сплати сум податку на додану вартість постачальнику встановлено податковим органом, позивачем виконано всі умови, передбачені Законом, а тому останній має право на отримання бюджетного відшкодування.

При цьому, слід зазначити, що Закон України „Про податок на додану вартість" не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок, та не ставить право платника податку на бюджетне відшкодування в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Посилання ДПІ на те, що по сумам відшкодування за травень, червень, липень та вересень 2009 року ще тривають перевірки, а тому ці суми не можуть бути виплачені позивачу, суд вважає безпідставними, оскільки відповідно до пп.7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону №168/97 такі перевірки повинні були бути проведені протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційні скарги Приватного підприємства „Виробничо-торгівельна фірма „Агростандарт", Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 08.11.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 у справі № 2а-1891/11/2170 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства „Виробничо-торгівельна фірма „Агростандарт", Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 08.11.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 у справі № 2а-1891/11/2170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді О.І. Степашко Т.М. Шипуліна