Рішення № 4845392, 10.06.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 303

РІШЕННЯ

Іменем України

10.06.2009

Справа №2-17/1992-2009

За позовом Управління Державної служби охорони ГУ МВС України в АР Крим, м. Сімферополь

До відповідача ТОВ «АНТАЛ-ЮГ», смт. Відрадне, м. Ялта

про стягнення 8,78 грн.

Суддя В.І. Гайворонський

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача - Дикопавленко Н.І., представник

Від відповідача - не з’явився

Сутність спору: Позивач звернувся з позовом, згідно з яким просить винести рішення про стягнення з відповідача боргу за Договором № ЯЛ-18-1662 від 06.02.2008 року, укладеного між ТОВ «АНТАЛ-ЮГ» в особі директора Печерського Максима Юрійовича та УДСО, загалом 458,78 грн., шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок № 26004060312109 у КРУ КБ «ПриватБанк», МФО 384436, ЗКПО 08596943, у зв’язку з несплатою відповідачем заборгованості за договором.

В частині стягнення суми основного боргу в сумі 450,00 грн. провадження по справі припинено ухвалою згідно вимог статті 86 ГПК України.

Таким чином, в теперішній час вважаються заявленими вимоги в сумі 8,78 грн., які і підлягають розгляду судом.

Відповідач явку свого представника у судові засідання не забезпечує, відзиву на позов не представив, про час слухання справи наперед повідомлений належним чином - рекомендованою поштою, направлену на його юридичну адресу. Згідно ст. 93 ЦК України юридична особа повинна знаходитися за своєю юридичною адресою. Якщо відповідач не знаходиться за своєю юридичною адресою, це не може бути поважною причиною та підставою не розглядати справу, оскільки порушення законодавства поважною причиною не є. При цьому необхідно відмітити, що справа відкладалась неодноразово.

Якщо відповідач кореспонденцію суду не отримав по віні пошти, він вправі звернутися про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами та надати відповідні докази.

Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обов’язком.

По справі проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд –

ВСТАНОВИВ:

Згідно з п. 2.1 Договору № ЯЛ18-1662 реагування ГЗ ПЦС на сигнали, що поступили з об’єктів по телефону при надходженні по телефону 8-0654-32-83-86;23-04-01;23-04-02, виклику від представників Замовника (ТОВ «АНТАЛ-ЮГ»), Виконавець (Управління Державної служби охорони ГУ МВС України в АР Крим) оперативно висилає наряд ГЗ ПЦС на об’єкти, перелік і адреса яких вказані в Дислокації-розрахунку, з метою запобігання та припинення протиправних дій щодо його майна або подій та обставин, що заподіюють (можуть заподіяти) майнову шкоду Замовнику, а також створюють очевидну загрозу особистій безпеці працівників об’єкта охорони, іншим громадянам.

Суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, при цьому виходить з наступних обставин:

Окрім цього, ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми на вимогу кредитора.

Таким чином, момент настання виконання зобов’язання по сплаті суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми залежить від наявності вимоги кредитора.

Згідно п. 2 ст. 530 ЦК України зобов'язання, термін виконання яких визначений моментом пред'явлення вимоги, боржник зобов'язаний виконати в семиденний термін з дня пред'явлення вимоги.

Проте, позивачем не представлено доказів, що така вимога направлена (вручена) відповідачу.

Таким чином, підстав для виконання відповідачем зобов'язання по сплаті суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми на даний момент не має.

Згідно ст. 129 Конституції України сторона вільна в наданні суду доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін і їх рівності перед законом та судом.

Відповідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу і ії норми є нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

З викладеного виходить, що суд не повинен знаходити в інтересах однієї з зацікавлених у результаті справи сторін докази і має право розглянути справу за представленими матеріалами, в яких відсутні докази пред'явлення вказаної вимоги.

Більш того, знаходження судом в інтересах зацікавленої сторони доказів буде порушенням Конституції України.

Оскільки відповідні докази не надані до прийняття рішення немає підстав їх залучити до справи після прийняття рішення.

При цьому суд вважає за необхідне відзначити, що позовні вимоги не є вимогою, що відноситься до обов'язкового права. Так, позовна вимога передбачена процесуальним законодавством (ст. 54 ГПК України), заява з такою вимогою подається до суду і розглядається в порядку, визначеному процесуальним законодавством. Окрім цього, в даному випадку вимога є позовною, і є вимогою про стягнення заявленої суми, тобто вимога про примусовий характер ії виконання у разі ії задоволення, виконується така вимога в процесі виконавчого провадження.

Окрім цього, виконання вимоги за цивільними зобов'язаннями залежить від визначених ст. 530 ЦК України термінів.

Проте, подача позову не може впливати на такі терміни, оскільки на момент подачі позову, позов вже повинен бути обґрунтований.

Таким чином, позовна вимога не може розглядатися як вимога, що відноситься до обов'язкового права Цивільного Кодексу України.

Вказана вимога не є також претензією, оскільки претензія відноситься до процесуального законодавства, а також позов прийнятий до розгляду і розглядається по суті.

Відповідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином, згідно до вимог Цивільного Кодексу.

Конституційним Судом України не вказано про те, що ч. 2 ст. 625 ЦК України у частині наявності вимога кредитора не повинна виконуватись, а тому не приймати до уваги вказану обставину у цій нормі підстав не існує. Вимоги закону повинні виконуватися.

Дана думка суду співпадає з думкою Севастопольського апеляційнного

суду, висловленого в постанові від 23.12.2004р. по справі № 2-17/9032-04, від 23.12.05р. по справі №2-17/12582-2005, а також практикою розгляду аналогічних питань Вищім Господарським Судом України, та практикою розгляду аналогічних питань Вищім Господарським Судом України.

Оскільки відповідні докази не надані до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до справи після прийняття рішення.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України судові витрати у вказаній частині вимог позивачу відшкодуванню не підлягають.

На підставї вищевикладеного, а також керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85, ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

В позові відмовити повністю.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Гайворонський В.І.