Постанова № 48452545, 12.08.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8882/15 Головуючий у 1-й інстанції: Нагорянський С.І.

Суддя-доповідач: Міщук М.С.

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 серпня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді суддів: при секретарі Міщука М.С. Бєлової Л.В., Гром Л.М. Доценку О.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бершка Україна» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у справі за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Бершка Україна» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

13 травня 2015 року Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі Фонд або позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Бершка Україна» (далі Товариство або відповідач), у якому просило: стягнути адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі 523 043 грн. 58 коп.

Позов обґрунтований тим, що згідно звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік відповідач вказав, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2014 році становила 171 особу, відповідно до 4% нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштовано 7 осіб з інвалідністю, однак відповідачем було працевлаштовано лише 1 особу. Тобто, Товариство не виконано 4 % нормативу зі створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2014 році.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2015 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі про скасування постанови Товариство посилається на те, що відповідач вживав заходи, передбачені чинним законодавством, по забезпеченню працевлаштування інвалідів, тому на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування й відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, які з'явились у судове засідання та перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, у лютому 2015 року Товариство подало до Фонду «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік» за формою 10-ПІ, (поштова-річна), затверджений наказом Мінпраці та соціальної політики № 42 від 10 лютого 2007 року.

Згідно зазначеного звіту, середньооблікова кількість працівників облікового складу на товаристві становить 171 особу, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 7 осіб.

Фондом за результатами перевірки звіту зроблено висновок, що відповідачем не виконано 4-х відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування інвалідів, як це передбачено статтею 19 Закону України № 875-ХІІ від 21.03.1991 року «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

На підставі викладеного позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та звернувся до суду із позовом про їх стягнення разом з пенею.

За розрахунком Фонду розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягає стягненню з Товариства, становить 523 043 грн. 58 коп.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в порушення статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не працевлаштував необхідну кількість інвалідів, а саме у 2014 році замість 7 інвалідів Товариством було працевлаштовано лише одного. Тобто, відповідачем свого обов'язку по працевлаштуванню інвалідів в кількості 6-х осіб виконано не було, тому він підлягає відповідальності у вигляді сплати адміністративно-господарських санкцій.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до частин другої, третьої статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року N 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі Закон № 875-XII) підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Статтею 18 Закону № 875-XII передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у них професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 18-1 Закону № 875-XII передбачено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 12 Закону України № 2694-XII від 14 жовтня 1992 року «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Таким чином, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Згідно із Постановою Верховного Суду України від 2 лютого 2010 року, що ухвалена у справі за № 10/03, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. У зв'язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів роботодавці повідомляють територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкцію щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» № 42 від 10.02.2007 року щороку до 1 березня, наступного після звітного періоду. Такий звіт подається або надсилається рекомендованим листом за місцем державної реєстрації роботодавця відповідному відділенню Фонду.

Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік був поданий відповідачем Фонду, що позивачем не заперечується у позовній заяві.

Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316. Згідно з роз'ясненнями, викладеними у зазначеному вище Порядку, форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10 робочих днів з дати відкриття вакансії.

Відповідач кожного місяця впродовж 2014 року подавав звітність за формою № 3-ПН до Київського міського центру зайнятості, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями звітів. У таких звітах відповідачем зазначалося про наявність відкритих вакансій для інвалідів у кількості 6 і 18 осіб, що відповідає законодавчо встановленим нормативам для відповідача.

Відтак, як зазначалось вище, відповідач створив робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформував орган зайнятості населення про наявність вільних вакансій та звертався до нього з проханням про працевлаштування інвалідів, подавав до Фонду за встановленою формою.

Позивач не навів суду жодного факту, що відповідач відмовив інваліду у працевлаштуванні з мотивів інвалідності, відсутні такі відомості також і в матеріалах справи.

Крім того, позивачем не надано доказів того, що на відповідача направлені інваліди не були працевлаштовані, або їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади.

Отже, Товариство вчинило усі дії, передбачені Законом № 875-XII щодо створення робочих місць для інвалідів, а відтак його не може бути притягнено до відповідальності за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування або за відсутності безпосереднього звернення інваліда для працевлаштування.

Аналогічну позицію також виклав у своїх правових висновках Верховний Суд України: «Якщо підприємство подавало звіти за формою № 3-ПН, то цього достатньо, щоб вважати, що підприємство виконало свої зобов'язання з працевлаштування інвалідів, і що в такому разі застосування адміністративно-господарської санкції згідно зі ст. 20 Закону № 875 неправомірно» (постанова ВСУ від 02.04.2013 року по справі №21-95а13 та постанова ВСУ від 16.04.2013 року по справі №21-81а13).

Натомість, суд першої інстанції не врахував обставин щодо вчасної та сумлінної подачі Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік, звітності за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», як наслідок прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бершка Україна» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2015 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді:

Повний текст рішення складено 14.08.2015 року

Головуючий суддя Міщук М.С.

Судді: Бєлова Л.В.

Гром Л.М.