Постанова № 48452271, 13.08.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7308/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 серпня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Сергійчук Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно ст. 41 КАС України, в залі суду апеляційну скаргу представника Державної казначейської служби України - Пальчика Віктора Олеговича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 липня 2015 року у справі за адміністративним позовом Державної казначейської служби України до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2015 року Державна казначейська служба України звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови. Свої вимоги обґрунтовує тим, що Державна казначейська служба України виконує в повному обсязі свої зобов'язання щодо відкриття асигнувань та їх спрямування Пенсійному фонду України, як головному розпоряднику бюджетних коштів, позивач не має права втручатись у діяльність і самостійно спрямувати бюджетні асигнування, надані Пенсійному фонду України та його територіальним органам; та зазначає, що органи казначейства здійснюють платежі на підставі платіжних доручень за дорученнями розпорядників бюджетних коштів.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 липня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної казначейської служби України - Пальчик Віктор Олегович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про задоволення даного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явились.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС про накладення штрафу від 01 квітня 2015 року ВП № 46108163 при примусовому виконанні виконавчого листа Вінницького районного суду Вінницької області від 17 листопада 2011 року № 2-а про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести перерахунок основної пенсії за повторне невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, на позивача накладено штраф у розмірі 1360,00 грн.

Підставою для прийняття вказаної постанови послужило те, шо Державна казначейська служба України повторно не виконала рішення суду, а саме виконавчий лист Вінницького районного суду Вінницької області від 17 листопада 2011 року №2-а про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести перерахунок основної пенсії ОСОБА_3 виходячи з розміру восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 17 листопада 2008 року щомісячно, а також: відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» здійснити перерахунок щомісячної додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю з 17 листопада 2008 року щомісячно в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком; зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області виплатити різницю між нарахованою та раніше виплаченою основою та додатковою пенсіями ОСОБА_3 Зобов'язано Державне казначейство України перерахувати необхідні для виплати позивачу кошти.

Не погоджуючись з вказаною постановою відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є неправомірними та необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необгрунтованим з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюються Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Стаття 89 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

З наведених норм Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що у разі повторного невиконання без поважних причин рішення суду на боржника може бути накладено штраф у подвійному розмірі.

Таким чином, у межах спірних правовідносин суду належить встановити факт повторного не виконання боржником рішення суду та поважність причин такого невиконання.

Судом першої інстанції було встановлено, що постановою державного виконавця від 20 січня 2015 року відкрито виконавче провадження та встановлено боржнику самостійно виконати вимоги виконавчого документа в 7-денний строк з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження; вимогою державного виконавця від 12 лютого 2015 року зобов'язано Державну казначейську службу України в строк до 18 лютого 2015 року виконати в повному обсязі рішення суду на підставі якого видано виконавчий лист, про що повідомити відділ з наданням підтверджуючих документів.

У зв'язку із невиконанням рішення суду постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС про накладення штрафу від 12 березня 2015 року ВП № 46108163 накладено на позивача штраф у розмірі 680,00 грн.

При цьому доказів скасування постанови про накладення штрафу від 12 березня 2015 року ВП № 46108163 матеріали справи не містять.

Вимогою державного виконавця від 12 березня 2015 року № 251/6 ДКСУ зобов'язано надати інформацію про виконання рішення суду з наданням підтверджуючих документів в термін до 18 березня 2015 року.

01 квітня 2015 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України прийнято постанову про накладення на позивача штрафу у розмірі 1360,00 грн.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про правомірність даної постанови з огляду на наступне.

Судом першої інстанції не було враховано, що Казначейством у межах наданих повноважень та відповідно до норм законодавства України фактично здійснено своєчасне спрямування бюджетних асигнувань, наданих Пенсійному фонду України, у повному обсязі, визначеному Законами про державний бюджет на 2011-2014 роки, що свідчить про виконання виконавчого листа № 2-а від 17.11.2011.

Колегія суддів враховує, що відповідно до змісту резолютивної частини рішення Вінницького районного суду Вінницької області у справі № 2-а Державне Казначейство України зобов'язано перерахувати необхідні для виплати позивачу кошти.

Таким чином, судом вирішено покласти зобов'язання щодо вчинення дій перерахунку та виплати пенсії виключно на Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, а позивач повинен лише перерахувати необхідні кошти, подальші дії щодо яких повинно вчинити Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Щодо виконання рішення Вінницького районного суду Вінницької області у справі № 2-а у частині, що підлягає виконанню, Казначейством колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, к межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 95 Конституції України зазначено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Пунктом 8 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України (далі - Бюджетний кодекс) передбачено принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

Видатками бюджету є кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету не належать: погашення боргу; надання кредитів з бюджету: розміщення бюджетних коштів на депозитах: придбання цінних паперів: повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування (п. 13 ч. 2 ст. 2 Бюджетного кодексу).

Частинами 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Бюджетним кодексом.

Пунктом 1 частини 2 статті 22 Бюджетного кодексу встановлено, що головним розпорядником бюджетних коштів можуть бути виключно за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, зокрема, міністерства та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.

Кошти бюджету, які отримують фізичні та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.

Міністерство соціальної політики України, яке спрямовує і координує діяльність Пенсійного фонду України, як головний розпорядник бюджетних коштів здійснює розподіл передбачених Законом коштів самостійно.

Нормативно-правовими актами, якими керується у своїй діяльності Казначейство (Бюджетний кодекс України, Указ Президента України від 13.04.2011 року № 460/2011 «Про Положення про Казначейство»), не передбачено повноважень Казначейства щодо втручання у діяльність Міністерства соціальної політики України та самостійного спрямовування бюджетних асигнувань, наданих головному розпоряднику.

Оскільки згідно з рішенням Вінницького районного суду Вінницької області у справі № 2-а Казначейство зобов'язане виключно перерахувати необхідні кошти (згідно з термінологією Бюджетного кодексу - спрямувати асигнування та провести видатки), то колегія суддів вважає, що в цій частині рішення суду виконано Казначейством у повному обсязі та вчасно.

На підтвердження вказаного в матеріалах справи містяться звіти про надходження та використання коштів Міністерства соціальної політики України за КПКВК 2506020, КПКВК 2506050 за 2011-2014 роки (а.с. 45-62).

Зазначені звіти безпосередньо підтверджують той факт, що упродовж 2011-2014 років Пенсійному фонду України відкрито асигнування за КПКВ 2506020 та КПКВ 2506050, та Казначейством проведено у повному обсязі видатки, передбачені Пенсійному фонду України Законами про Державний бюджет України на 2011-2014 роки.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про протиправність спірної постанови відповідача та наявність підстав для її скасування.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає неправильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

За вказаних обставин колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, а тому вона є такою, що підлягає задоволенню.

Зі змісту ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 41, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної казначейської служби України - Пальчика Віктора Олеговича - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 липня 2015 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов Державної казначейської служби України до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС про накладення штрафу від 01 квітня 2015 року ВП № 4610816301.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

В.Е. Мацедонська

Повний текст виготовлено 13.08.2015 року.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.