Рішення № 4845099, 22.06.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

22.06.2009

Справа №2-15/1870-2009

За позовом Приватного підприємства «Укринский продукт» (83005, м. Донецьк, Ленінський район, вул.. Зубкова, 2, ідентифікаційний код 30998591; 98650, АР Крим, м. Ялта, смт. Масандра, вул.. Народних Умільців, 2)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Декоста» (95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Севастопольська, 31а/2, ідентифікаційний код 33077206)

Про стягнення 12865,21 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

представники:

Від позивача – не з’явився

Від відповідача – не з’явився

Обставини справи: Приватне підприємство «Укринский продукт» звернулось до Господарського суду АР Крим із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Декоста» про стягнення 12865,21 грн., в тому числі 12608,21 грн. основного боргу та 257,00 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов’язань щодо оплати за поставлений позивачем товар за договором поставки № 83 від 24.06.2008 р., в результаті чого за відповідачем склалася заборгованість у розмірі 12608,21 грн., що і стало приводом для звернення Приватного підприємства «Укринский продукт» з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку та нарахування штрафних санкцій.

15.06.2009 р. до господарського суду АР Крим від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він проти позовних вимог заперечує, просить суд у позові відмовити, оскільки заборгованість ним була погашена у повному обсязі, крім того, поставки товару здійснювалися не на підставі договору, а отже у позивача відсутні підстави для застосування штрафних санкцій.

Заявою в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, яка надійшла до господарського суду АР Крим 15.06.2009 р., позивач просить суд стягнути з відповідача 14183,37 грн., в тому числі 12608,21 грн. заборгованості, 1575,16 грн. пені.

Зазначена заява прийнята судом до розгляду.

У судовому засіданні 15.06.2009 р. представником позивача була надана заява, згідно якої позивач зазначає, що відповідачем була сплачена сума заборгованості в повному обсязі, просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 1575,16 грн. за період з 02.12.2008 р. по 10.06.2009 р.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні оголошувалася перерва. Після закінчення перерви слухання справи було продовжено. Строк розгляду справи був продовжений згідно до вимог статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

24.06.2008 р. між Ялтинською філією Приватного підприємства «Укринский продукт» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Декоста» (Покупець) був укладений договір поставки № 83 (а.с. 14-16).

Пунктом 2.1 договору визначено, що Постачальник здійснює поставку товару в пункт доставки згідно заявки Покупця своїми транспортними засобами та за власний рахунок.

Згідно з пунктом 4.1 Договору приймання товару за кількістю та якістю здійснюється Покупцем в пункті доставки на підставі всіх документів, перерахованих в пункті 2.4, 3.2 дійсного Договору, у відповідності з чинним законодавством України.

Пунктом 2.4 Договору передбачено, що з кожною поставкою товару Постачальник надає зокрема: накладну, податкову накладну, санітарно-гігієнічний висновок тощо.

Відповідно до пункту 5.6 Договору Покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом безготівкових розрахунків. Оплата здійснюється протягом 45 календарних днів з дня поставки товару.

Позивачем здійснювалися поставки товару на адресу відповідача, що підтверджується доданими до матеріалів справи видатковими накладними.(а.с. 70-83,105).

Відповідачем вказаний товар був прийнятий, про що свідчать підписи уповноваженої особи у накладних, засвідчений штампом відповідача, а також генеральною довіреністю від 24.06.2008 р. на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с. 66).

Також відповідачем здійснювалася часткова оплата отриманого товару, про що свідчать додані до матеріалів справи виписки з банківського рахунку позивача (а.с. 84-104) та не заперечується ним по суті.

Однак, в порушення вимог чинного законодавства відповідачем не була сплачена вартість поставленого товару в повному обсязі та своєчасно, чим самим порушені зобов’язання, що і стало приводом для звернення Приватного підприємства «Укринский продукт» з позовом до суду про стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Суд не може прийняти до уваги посилання позивача на договір, як на підставу виникнення заборгованості за поставлений товар, а також підставу здійснення господарської операції щодо поставки відповідачу відповідного товару, оскільки у первинних документах (видаткових накладних, довіреності на отримання товару) відсутнє жодне посилання на таку підставу здійснення операції як договір поставки № 83 від 24.06.2008 р.

Відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарської операції. Первинні документи повинні мати в числі інших обов'язковий реквізит - зміст господарської операції.

Пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, також встановлено, що в первинних документах повинен відображуватися зміст господарської операції.

Пунктом 2.7. вказаного Положення передбачено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України.

Міністерство статистики України наказом від 21.06.96 р. № 193 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів по обліку сировини та матеріалів» затвердило типову форму М-11 накладна-вимога на відпустку (внутрішнє переміщення) матеріалів», визначивши, що у випадку відпуску матеріальних цінностей стороннім організаціям накладна-вимога виписується на підставі договорів, нарядів та інших відповідних документів.

Таким чином, діючими нормативно-правовими актами встановлений перелік обов’язкових реквізитів, які повинен містити первинний документ - накладна на відпустку товару.

Типова форма первинного документа «Довіреність» (форма № М-2) затверджена Наказом Міністерства статистики України від 21.06.96 р. № 192 «Про затвердження типової форми первинного обліку».

Порядок обігу первинного документа «Довіреність» затверджений наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 р. № 99 «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних довіреностей на отримання цінностей».

Так, пунктом 2 вказаної Інструкції передбачено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Бланки довіреностей є документами суворої звітності, їх виготовлення повинно бути з друкарською нумерацією відповідно до Правил виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 25 листопада 1993 р. N 98, Служби безпеки України від 15 листопада 1993 р. N 118, Міністерства внутрішніх справ України від 24 листопада 1993 р. N 740.

Довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства.

Довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

У разі, коли довірена особа повинна одержувати потрібні цінності в одному місці (з одного складу), але за декількома нарядами, рахунками та іншими документами, що їх замінюють, їй може бути видана одна довіреність із зазначенням у ній номерів і дат видачі усіх нарядів, рахунків та інших аналогічних документів або декілька довіреностей, якщо цінності мають бути одержані на різних складах.

При виписуванні довіреності перелік цінностей, які належить отримати по ній (графа "Найменування цінностей" у бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання, незалежно від того, чи є такі відомості у документах на відпуск (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей. Незаповнені рядки довіреності прокреслюються.

Згідно до пункту 12 Інструкції забороняється відпускати цінності зокрема у випадках подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами; закінчення строку дії довіреності.

Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей. (пункт 15 Інструкції).

Жодна з представлених накладних і довіреностей, представлених Позивачем як доказ того, що товар був переданий Відповідачеві за Договором, не містять посилання на Договір поставки № 83 від 24.06.2008 р., як на підставу здійснення господарської операції, а отже відсутній причинно-наслідковий зв'язок між ними і Договором, по якому Позивачем стягується заборгованість з дійсної справи.

Таким чином, оскільки цінності по накладним на суму відпущені позивачем з порушенням вимог чинного законодавства, то вказані накладні не можуть бути належним доказом того, що товарно-матеріальні цінності були передані Відповідачеві на підставі Договору № 83 від 24.06.2008 р.

Отже, взаємовідносини сторін щодо поставки товару мають бути розцінені як поза договірні, а отже на них не можуть поширюватися умови договору поставки № 83 від 24.06.2008 р., зокрема, строки оплати, відповідальність тощо.

Вказане підтверджується також відсутністю посилання на договір № 83 як на підставу розрахунків і в платіжних документах відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги.

Така вимога була направлена позивачем на адресу відповідача 17.07.2008 р. (а.с.17).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Чинним законодавством України не передбачена обов’язкова форма договору як єдиного письмового документу.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В даному випадку вчинення правочину щодо поставки товару підтверджується підписаними обома сторонами накладними на поставку товару, довіреністю на отримання та частковою оплатою відповідачем поставленого товару.

Відповідно до положень частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України .виконання свого обов’язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов’язку, є зустрічним виконанням зобов’язання.

Так, при зустрічному виконанні зобов’язання сторони повинні виконувати свої обов’язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту. (частина 2 статті 538)

Положеннями частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України встановлено якщо зустрічне виконання обов’язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов’язку, друга сторона повинна виконати свій обов’язок.

Отже, судом встановлено, що позивач виконав своє зустрічне зобов’язання щодо поставки товару.

Однак відповідач, в порушення норм чинного законодавства, не представив суду доказів виконання свого зустрічного зобов’язання оплати товару в повному обсязі, в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Під час судового засідання представником відповідача представлені докази оплати заборгованості у розмірі 12608,21 грн.(а.с. 46-49)

Як свідчать матеріали справи, вказана сума була сплачена відповідачем платіжними дорученнями від 11.06.2009 р. на суму 3000,00 грн., від 12.06.2009 р. на суму 2000,00 грн., від 15.06.2009 р. на суму 4068,19 грн., 10.06.2009 р. на суму 3000,00 грн., тобто після звернення позивача з позовом до суду про стягнення суми заборгованості 01.04.2009 р., про що свідчить штамп поштового відділення на конверті, в якому надійшла позовна заява.

Пунктом 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу передбачено, що Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За такими обставинами провадження у справі в частині стягнення 12608,21 грн. основного боргу підлягає припиненню за відсутністю предмету спору.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1575,16 грн. пені за порушення строків оплати.

Суд з цього приводу зазначає наступне.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

За такими обставинами, оскільки судом встановлено, що поставки товару між сторонами у дійсній справі носили позадоговірний характер, отже на них не можуть поширюватися умови договору поставки № 83 від 24.06.2008 р., зокрема, відповідальність сторін.

Таким чином, у суду відсутні обґрунтовані підстави для задоволення позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю пені в розмірі 1575,16 грн.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд зазначає, що позивачем при поданні заяви 15.06.2009 р. в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, якою збільшений розмір позовних вимог, не було доплачено держане мито у розмірі 13,18 грн., що є порушенням частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України.

В заяві містилася вимога майнового характеру на суму 14183,37 у той час як державне мито сплачено в розмірі 128,65 грн., що не відповідає положенням чинного законодавства України.

Так, пунктом а) частини 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” №7-93 від 21.01.1993 р. встановлено, що ставка державного мита із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, за позовну вимогу щодо стягнення 14183,37 грн. перерахуванню підлягає сума державного мита у розмірі не меншому 1% від стягуваної суми, що становить 141,83 грн.

Отже, вказана сума державного мита у розмірі 13,18 грн. підлягає стягненню з Приватного підприємства «Укринский продукт» в доход Державного бюджету України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 46, 49, пунктом 1 частини1 статті 80, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В частині стягнення 12608,21 грн. заборгованості провадження у справі припинити за відсутністю предмету спору.

2. В частині стягнення пені у розмірі 1575,16 грн. у позові відмовити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Декоста» (95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Севастопольська, 31а/2, ідентифікаційний код 33077206) на користь Приватного підприємства «Укринский продукт» (83005, м. Донецьк, Ленінський район, вул.. Зубкова, 2, ідентифікаційний код 30998591, п/р 26006959676773 в ДФ ПУМБ м. Донецьк, МФО 335537; 98650, АР Крим, м. Ялта, смт. Масандра, вул.. Народних Умільців, 2) 126,08 грн. державного мита та 104,89 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Укринский продукт» (83005, м. Донецьк, Ленінський район, вул.. Зубкова, 2, ідентифікаційний код 30998591, /р 26006959676773 в ДФ ПУМБ м. Донецьк, МФО 335537; 98650, АР Крим, м. Ялта, смт. Масандра, вул.. Народних Умільців, 2) в доход Державного бюджету України (р/р 31115095700002, код платежу 22090200, в банку одержувача: Управління держказначейства в АР Крим, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405) державне мито в розмірі 13,18 грн.

5. Видати накази після набуття судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Іщенко І.А.