Рішення № 48417290, 10.08.2015, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А

________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2015 р. Справа № 918/544/15

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" (далі Залізниця) в особі відокремленого підрозділу "Рівненська дирекція залізничних перевезень" (далі Дирекція) до прокуратури Рівненської області (далі Прокуратура), третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області (далі Відділення), про стягнення заборгованості в сумі 9 761 грн. 96 коп.,

за участі представників:

позивача: ОСОБА_1 за дов. від 2 січня 2015 року № НЮ-21,

ОСОБА_2 за дов. від 2 січня 2015 року № НЮ-19,

відповідача: ОСОБА_3 за дов. від 9 червня 2015 року № 05/2-672вих15,

третьої особи: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2015 року Залізниця в особі Дирекції звернулася до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що 24 травня 2011 року та 15 травня 2014 року між Відділенням та Прокуратурою були укладені договори оренди державного майна № 908-2011 та № 1211-2014, за умовами яких третя особа передала відповідачу у строкове платне користування частину адміністративної будівлі четвертого та п'ятого поверхів, що знаходиться в місті Рівному по вулиці 16 Липня, 17, та перебуває на балансі Дирекції. На виконання вищезазначених правочинів між позивачем та Прокуратурою були укладені відповідні угоди про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та понесених витрат з оплати комунальних послуг від 3 червня 2011 року № Л/ДН-3-1109/ДНЮ-3-П та від 29 травня 2014 року № Л/ДН-3-1425/ДНЮ-3П, згідно з умовами яких відповідач взяв на себе обовязок відшкодовувати Дирекції витрати, повязані з утриманням орендованого приміщення. Оскільки Прокуратура вищезазначені зобовязання по відшкодуванню, зокрема, земельного податку та вартості комунальних послуг з електропостачання протягом жовтня 2012 року травня 2014 року не виконала, заборгувавши таким чином позивачу 9 761 грн. 96 коп., останній, посилаючись на статті 526, 797 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та статтю 229 Господарського кодексу України (далі ГК України), просив суд стягнути з відповідача вищезазначену суму грошових коштів.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 25 травня 2015 року порушено провадження у справі № 918/544/15, розгляд якої було призначено на 9 червня 2015 року.

До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшли письмові заперечення Прокуратури на позовну заяву від 9 червня 2015 року № 05/2-671вих15 (т. 1, а.с. 70-72), в яких остання просила суд відмовити позивачу в задоволенні його вимог з огляду на те, що між сторонами не було укладено відповідного договору про користування електричною енергією. Відтак, правові підстави для стягнення з Прокуратури понесених балансоутримувачем витрат на забезпечення спірного приміщення електроенергією за відсутності такої угоди, на думку відповідача, відсутні. Крім того, позивач у встановленому вищезазначеними договорами порядку не надавав відповідачу розрахунків понесених витрат щодо сплати земельного податку, у звязку з чим у Прокуратури на час розгляду даної справи не виник обовязок по відшкодуванню Дирекції наведених витрат.

Ухвалою суду від 9 червня 2015 року розгляд справи було відкладено на 7 липня 2015 року. Крім того, даною ухвалою до участі в справі в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено Відділення.

Ухвалою суду від 7 липня 2015 року розгляд справи відкладено на 16 липня 2015 року.

До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшли письмові пояснення Прокуратури від 14 липня 2015 року № 05/3-86/вих-15 (т. 2, а.с. 1-2), в яких остання заперечила проти вимог позивача з огляду на те, що всупереч умовам вищевказаних договорів про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна Дирекцією на адресу відповідача було направлено лише не завірену фотокопію рахунка по відшкодування витрат балансоутримувача. У той же час оригіналів документів, передбачених умовами даних правочинів, зокрема, актів виконаних робіт, рахунків за спірний період та розрахунків до них, Прокуратурою від позивача отримано не було. Також позивачем не надсилалися на адресу відповідача і належним чином засвідчені копії цих документів.

До початку даного судового засідання через канцелярію суду також надійшла заява позивача про уточнення позовних вимог від 13 липня 2015 року № 2/677 (т. 1, а.с. 157-159), згідно якої останній, з урахуванням площі орендованого Прокуратурою приміщення, просив суд стягнути з відповідача 13 398 грн. 70 коп. вартості електроенергії, спожитої протягом 1 жовтня 2012 року 15 травня 2014 року, а також 903 грн. 45 коп. витрат по відшкодуванню земельного податку, що сплачувався позивачем протягом 1 жовтня 2012 року 30 червня 2014 року. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Ухвалою суду від 16 липня 2015 року строк розгляду даної справи було продовжено на 15 днів до 9 серпня 2015 року, а її розгляд відкладено на 4 серпня 2015 року.

У судовому засіданні 4 серпня 2015 року, з урахуванням приписів частини 3 статті 51 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), оголошувалася перерва до 10 серпня 2015 року.

До початку судового засідання 10 серпня 2015 року через канцелярію суду надійшла заява позивача про уточнення позовних вимог від 5 серпня 2015 року № 2/797 (т. 2, а.с. 186-189), згідно якої останній, враховуючи надіслання Прокуратурі передбачених спірними договорами рахунків за електроенергію, розрахунків та актів виконаних робіт, просив суд стягнути з відповідача 13 398 грн. 70 коп. вартості електроенергії, спожитої протягом 1 жовтня 2012 року 15 травня 2014 року, а також 903 грн. 45 коп. витрат по відшкодуванню земельного податку, що сплачувався позивачем з 1 жовтня 2012 року по 30 червня 2014 року. Вказана заява також була прийнята судом до розгляду.

У судовому засіданні 10 серпня 2015 року представники позивача підтримали вимоги, викладені у позовній заяві, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 5 серпня 2015 року № 2/797, та наполягали на їх задоволенні.

Представник Прокуратури проти позову заперечив з підстав, зазначених у письмових запереченнях на позовну заяву від 9 червня 2015 року № 05/2-671вих15.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих учасниками судового процесу документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24 травня 2011 року між Відділенням та Прокуратурою був укладений договір оренди державного майна № 908-2011, за умовами якого, з урахуванням додаткового договору до цієї угоди від 2 лютого 2012 року, третя особа передала відповідачу у строкове платне користування частину нежитлового приміщення адміністративної будівлі четвертого та пятого поверхів площею 129,4 м2, що знаходиться в місті Рівному по вулиці 16 Липня, 17, та перебуває на балансі Дирекції (т. 1, а.с. 10-12, 174).

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками його сторін, скріплений печатками цих юридичних осіб, а також зареєстрований у журналі реєстрації договорів оренди державного майна Відділення.

Відповідно до пункту 1.2 вказаного договору майно передається в оренду з метою розміщення Рівненської транспортної прокуратури.

За змістом пункту 3.1 договору орендна плата визначається на підставі пункту 10 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786, і становить 1 гривню на рік без ПДВ.

Орендна плата перераховується таким чином: 70% до Державного бюджету України на рахунок відділення Держказначейства в м. Рівному; 30% балансоутримувачу (пункт 3.4 цього правочину).

Пунктом 5.11 даної угоди передбачений обовязок орендаря здійснювати витрати, повязані з утриманням орендованого майна, та оплачувати комунальні послуги. Крім того, орендар зобовязаний протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, в тому числі на компенсацію сплати податку на землю.

Цей договір укладено строком на 1 рік, що діє з 24 травня 2011 року до 24 травня 2012 року включно (пункт 10.1 договору).

З матеріалів справи вбачається, що 14 травня 2012 року та 28 травня 2013 року між Відділенням та відповідачем були укладені додаткові угоди до вищезазначеного правочину, згідно умов яких строк його дії було продовжено до 24 травня 2013 року та 31 грудня 2013 року відповідно (т. 2, а.с. 14-15).

Судом встановлено, що на виконання пункту 5.11 вищенаведеної угоди 3 червня 2011 року між Дирекцією та Прокуратурою був укладений договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна, експлуатаційних витрат та понесених витрат з оплати комунальних послуг № Л/ДН-3-1109/ДНЮ-3-П (т. 1, а.с. 175), за умовами якого балансоутримувач зобовязався утримувати окреме індивідуально-визначене нерухоме майно частину приміщення на четвертому та пятому поверхах адміністративної будівлі дирекції загальною площею 129,4 м2, що знаходиться в місті Рівному по вулиці 16 Липня, 17, та перебуває на балансі Дирекції, а також утримувати прилеглу територію, а орендар, у свою чергу, зобовязався відшкодовувати витрати балансоутримувача на амортизаційні відрахування, експлуатаційні витрати та комунальні послуги пропорційно до займаної ним площі.

За умовами пункту 2.1 даного правочину понесені балансоутримувачем щомісячні витрати по утриманню приміщення, зайнятого орендарем, та вартість наданих послуг відображаються у розрахунку понесених витрат та наданих послуг, який до 20 числа кожного місяця направляється орендарю поштовим звязком для оплати.

Оплата згідно актів виконаних робіт проводиться орендарем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок балансоутримувача протягом 10 днів місяця з дня отримання рахунків (пункт 2.2 цього договору).

Відповідно до пункту 5.1 вказаної угоди останню укладено строком на 1 рік. Строк дії цього договору починається з моменту реєстрації договору оренди державного майна від 24 травня 2011 року № 908-2011 та закінчується 31 грудня 2011 року.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору за 1 місяць до закінчення строку його дії, він вважається продовженим на кожен наступний термін на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (пункт 5.4 цієї угоди).

Судом встановлено, що у подальшому між сторонами був підписаний ряд додаткових угод до вищенаведеного договору (т. 1, а.с. 19-22), в яких сторонами було більш детально врегульовано окремі положення цього правочину, які обумовлюють їх правовідносини, що виникають з теплопостачання, водопостачання та водовідведення спірного об'єкту.

Крім того, 15 травня 2014 року між Відділенням та Прокуратурою був укладений договір оренди державного майна № 1211-2011, за умовами якого третя особа передала відповідачу у строкове платне користування частину четвертого поверху площею 236,5 м2 та частину пятого поверху площею 33,0 м2 адміністративної будівлі, що знаходиться в місті Рівному по вулиці 16 Липня, 17, та перебуває на балансі Дирекції (т. 1, а.с. 15-17).

Даний договір підписаний уповноваженими представниками його сторін, скріплений печатками цих юридичних осіб, а також зареєстрований у журналі реєстрації договорів оренди державного майна.

28 січня 2015 року між даними юридичними особами була укладена додаткова угода до вказаного договору, відповідно до якої пункт 1.1 цього правочину був викладений у новій редакції, згідно якої третя особа передала відповідачу у строкове платне користування частину четвертого поверху площею 236,5 м2 адміністративної будівлі, що знаходиться в місті Рівному по вулиці 16 Липня, 17, та перебуває на балансі Дирекції.

Відповідно до пункту 1.2 вказаного договору майно передається в оренду з метою розміщення Рівненської прокуратури із нагляду за додержанням законів у сфері транспорту та відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту.

За змістом пункту 3.1 договору орендна плата визначається на підставі пункту 10 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786, і становить 1 гривню на рік без ПДВ.

Орендна плата перераховується таким чином: 70% до Державного бюджету України на рахунок відділення Держказначейства в м. Рівному; 30% балансоутримувачу (пункт 3.5 цього правочину).

Пунктом 5.11 даної угоди передбачений обовязок орендаря здійснювати витрати, повязані з утриманням орендованого майна. Крім того, даним пунктом встановлений обовязок орендаря протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Цей договір укладено строком на 2 роки, що діє з 15 травня 2014 року до 15 травня 2016 року включно (пункт 10.1 договору).

Судом встановлено, що на виконання пункту 5.11 вищенаведеної угоди 29 травня 2014 року між Дирекцією та Прокуратурою був укладений договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та понесених витрат з оплати комунальних послуг № Л/ДН-3-1425/ДНЮ-3П (т. 1, а.с. 18), за умовами якого балансоутримувач зобовязався утримувати окреме індивідуально-визначене нерухоме майно частину четвертого поверху площею 236,5 м2 та частини пятого поверху площею 33,0 м2 адміністративної будівлі загальною площею 269,5 м2, що знаходиться в місті Рівному по вулиці 16 Липня, 17, та перебуває на балансі Дирекції, а також утримувати прилеглу територію, а орендар, у свою чергу, зобовязався відшкодовувати витрати балансоутримувача за комунальні послуги, витрати на відшкодування плати податку на землю пропорційно до займаної ним площі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за даним договором.

За умовами пункту 2.1 даного правочину понесені балансоутримувачем щомісячні витрати по утриманню приміщення, зайнятого орендарем, та вартість наданих послуг відображаються у розрахунку понесених витрат та наданих послуг, який до 20 числа кожного місяця направляється орендарю поштовим звязком для оплати.

Оплата згідно актів виконаних робіт проводиться орендарем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок балансоутримувача протягом 10 днів місяця з дня отримання рахунків (пункт 2.2 цього договору).

Відповідно до пункту 5.1 вказаної угоди останню укладено на строк, який починається з моменту реєстрації договору оренди державного майна від 15 травня 2014 року № 1211-2011 і закінчується 15 травня 2016 року.

Судом встановлено, що у подальшому в період з 29 травня 2014 року по 25 грудня 2014 року між сторонами був підписаний ряд додаткових угод до вищенаведеного договору (т. 2, а.с. 22-28), якими було конкретизовано правовідносини між Дирекцією та Прокуратурою за даним правочином.

Судом також встановлено, що супровідним листом від 16 липня 2015 року № ДНЮ-3-65 Дирекція направила Прокуратурі передбачені умовами вищезазначених договорів рахунки-фактури за послуги з електропостачання за період з 1 жовтня 2012 року по 15 травня 2014 року на загальну суму 13 398 грн. 70 коп., розрахунки відшкодування наданих відповідачу комунальних послуг, а також відповідні акти виконаних робіт. Крім того, листом від 22 липня 2015 року № 2/736 позивач повторно направив на адресу відповідача вищезазначені документи. Даний факт підтверджується наявними у матеріалах справи копіями вказаних листів, а також описами вкладення у поштові конверти, в яких надсилалися ці відправлення, та відповідними розрахунковими документами, що підтверджують надання позивачу зазначених послуг поштового звязку (т. 2, а.с. 77-81, 84-88). Факт отримання Прокуратурою цих документів не заперечувався і представником відповідача у судовому засіданні 10 серпня 2015 року. Слід також зазначити, що вищенаведені рахунки-фактури за електроенергію, розрахунки та акти виконаних робіт наявні у матеріалах даної справи (т. 2, а.с. 95-174).

У той же час у матеріалах справи також міститься копія адресованого позивачу листа Прокуратури від 22 липня 2015 року № 18-23вих-15 (т. 2, а.с. 82), в якому даний орган фактично не заперечував проти факту споживання електричної енергії у спірний період, зазначеної у вищезазначених документах, проте повідомив про відсутність можливості оплатити дані витрати Дирекції по утриманню орендованого нерухомого майна у звязку з виникненням даних зобовязань у попередні бюджетні періоди та відсутністю грошових коштів на погашення даного боргу. Також у даному листі відповідач повідомив про відсутність підстав для відшкодування даних витрат Дирекції у звязку з перебуванням на розгляді господарського суду Рівненської області спору, предметом якого є стягнення з Прокуратури вищезазначених сум. Враховуючи наведені обставини, листом від 23 липня 2015 року № 18 233вих-15 (т. 2, а.с. 83) Прокуратура повернула на адресу позивача надіслані їй акти виконаних робіт про відшкодування коштів за перетікання активної електричної енергії, а також рахунки-фактури та розрахунки до них.

Заперечуючи проти задоволення вимог позивача, у своїх письмових поясненнях Прокуратура посилалася на те, що Дирекція у встановлені укладеними між сторонами договорами про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна строки не направила відповідачу передбачені ними акти виконаних робіт за спірний період, а також відповідні рахунки-фактури та розрахунки до них.

Як було зазначено вище, спірними договорами про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна було встановлено, що понесені балансоутримувачем щомісячні витрати по утриманню приміщення, зайнятого орендарем, та вартість наданих послуг відображаються у розрахунку понесених витрат та наданих послуг, який до 20 числа кожного місяця направляється орендарю поштовим звязком для оплати. Оплата згідно актів виконаних робіт проводиться орендарем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок балансоутримувача протягом 10 днів з дня отримання рахунків.

З системного аналізу зазначених положень даних договорів вбачається, що обовязок Прокуратури по відшкодуванню вищенаведених витрат позивача пов'язаний з моментом виконання останнім взятого на себе зобовязання по направленню орендарю для оплати актів виконаних робіт, рахунків та розрахунків до них. Проте відступлення позивача від свого обов'язку щомісячного надсилання орендарю передбачених спірними правочинами актів виконаних робіт, рахунків та розрахунків до них не може нівелювати положення цих договорів щодо обовязку відповідача перерахувати відповідну суму грошових коштів на розрахунковий рахунок балансоутримувача протягом 10 днів з дня отримання цих документів.

Як було зазначено вище, відповідно до умов спірних договорів про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого Прокуратура зобовязалася, зокрема, відшкодовувати витрати балансоутримувача за комунальні послуги.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що комунальними послугами є результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні, зокрема, електропостачанням.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що оплачені позивачем послуги з електропостачання є комунальними послугами, які відповідно до приписів вищезазначених договорів підлягають відшкодуванню Прокуратурою.

Водночас твердження відповідача про відсутність правових підстав для відшкодування даних витрат за рахунок Прокуратури у зв'язку з відсутністю укладеного між сторонами договору про користування електричною енергією не беруться судом до уваги, оскільки у спірний договорах про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна був прямо передбачений обов'язок відповідача по відшкодуванню вказаних коштів, які сплачувалися Дирекцією як балансоутримувачем спірної нерухомості.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.

Договір є обовязковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав про відсутність правових підстав для стягнення з Прокуратури заявленої позивачем суми грошових коштів у звязку з тим, що право позивача на таке стягнення виникло після звернення останнього до суду з даним позовом, оскільки передбачені спірними правочинами акти виконаних робіт, рахунки та розрахунки до них були отримані відповідачем лише у липні 2015 року.

У той же час суд критично оцінює вказане твердження Прокуратури з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 22 ГПК України сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог (частина 4 даної статті).

Зі змісту даної норми вбачається, що позивач має право подавати докази на підтвердження заявлених вимог протягом всього судового розгляду. Водночас передбачені частиною 4 статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивач в силу наведених імперативних приписів чинного законодавства не був позбавлений права подавати докази на підтвердження своїх вимог до Прокуратури.

Слід також зазначити, що свої позовні вимоги позивач остаточно сформував у заяві від 5 серпня 2015 року № 2/797, яка надійшла через канцелярію суду 6 серпня 2015 року, тобто до початку розгляду справи по суті та прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи те, що сума основного боргу відповідача перед позивачем за договорами про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна від 3 червня 2011 року та від 29 травня 2014 року по відшкодуванню послуг з електропостачання, спожитого протягом 1 жовтня 2012 року 15 травня 2014 року, яка складає 13 398 грн. 70 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Прокуратура на момент прийняття рішення не надала документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у звязку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, у своєму позові Дирекція, з урахуванням заяви від 5 серпня 2015 року № 2/797, просила суд стягнути з відповідача 903 грн. 45 коп. витрат по відшкодуванню земельного податку, що сплачувався позивачем з 1 жовтня 2012 року по 30 червня 2014 року.

У той же час судом встановлено, що умовами укладеного між сторонами договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна, експлуатаційних витрат та понесених витрат з оплати комунальних послуг від 3 червня 2011 року № Л/ДН-3-1109/ДНЮ-3-П був передбачений обовязок орендаря відшкодовувати витрати балансоутримувача на амортизаційні відрахування, експлуатаційні витрати та комунальні послуги пропорційно до займаної ним площі. Проте вказаний правочин не містить положень щодо відшкодування Прокуратурою витрат по відшкодуванню сплаченого позивачем земельного податку.

Посилання позивача на те, що витрати по сплаті земельного податку відносяться до експлуатаційних витрат не беруться судом до уваги, оскільки даний платіж має відмінну від експлуатаційних витрат правову природу та відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14 Податкового кодексу України справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Слід також зазначити, що у матеріалах справи відсутні інші докази, які свідчать про наявність обовязку відповідача відшкодовувати позивачу витрати по сплаті даного податку у період дії договору оренди державного майна від 24 травня 2011 року № 908-2011.

Відтак, вимоги Дирекції про стягнення з відповідача грошового відшкодування по сплаті земельного податку, нарахованого з 1 жовтня 2012 року по 29 травня 2014 року є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Як було зазначено вище, 29 травня 2014 року між Дирекцією та Прокуратурою був укладений договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та понесених витрат з оплати комунальних послуг № Л/ДН-3-1425/ДНЮ-3П, за умовами якого орендар, зокрема, зобовязався відшкодовувати витрати на відшкодування плати податку на землю пропорційно до займаної ним площі.

Водночас умовами даного правочину було передбачено, що понесені балансоутримувачем щомісячні витрати по утриманню приміщення, зайнятого орендарем, та вартість наданих послуг відображаються у розрахунку понесених витрат та наданих послуг, який до 20 числа кожного місяця направляється орендарю поштовим звязком для оплати. Оплата згідно актів виконаних робіт проводиться орендарем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок балансоутримувача протягом 10 днів місяця з дня отримання рахунків.

У своїй позовній заяві позивач посилався на те, що листом від 16 жовтня 2014 року № 97 Дирекція зверталася до відповідача з вимогою погасити наявну в неї заборгованість по відшкодуванню земельного податку (т. 1, а.с. 67). До вказаного листа був долучений відповідний рахунок від 25 вересня 2014 року № 202 та акт виконаних робіт по відшкодуванню витрат за користування земельною ділянкою на суму 903 грн. 45 коп. Крім того, листом від 10 лютого 2015 року № 32 позивач повторно звертався до відповідача з вимогою погасити наявний у нього борг по компенсації земельного податку (т. 1, а.с. 68). До вказаного листа Дирекцією була долучена копія відповідного рахунку від 15 вересня 2014 року № 205.

Проте під час дослідження даних документів судом було встановлено, що останні оформлені з порушенням вимог пункту 5.22 Вимог до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003, затверджених наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 року № 55. Так, у даних листах відсутні відомості про наявність додатків до цих відправлень, зокрема, рахунків та актів виконаних робіт. Слід також зазначити, що у матеріалах даної справи відсутні будь-які інші докази, які свідчать про отримання відповідачем даних документів (опис вкладення в цінний лист, поштове повідомлення про вручення тощо).

У той же час, представник Прокуратури у судових засіданнях заперечував отримання відповідачем вищезазначених документів.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами частини 2 статті 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що у матеріалах справи відсутні належні докази надсилання позивачем та отримання Прокуратурою відповідних оригіналів актів виконаних робіт, рахунків та розрахунків по сплаті спірного земельного податку, суд дійшов висновку про передчасність даних позовних вимог, у звязку з чим у їх задоволенні слід відмовити.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються державні органи, підприємства, установи, організації, громадські організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, а також споживачі за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав.

Пунктом 11 частини 1 статті 5 цього Закону встановлено, що органи прокуратури звільняються від сплати судового збору при здійсненні своїх повноважень.

У той же час судом встановлено, що даний спір виник не з ініціативи Прокуратури, яка у даній справі є відповідачем, а за наслідками власної господарської діяльності зазначеного державного органу. З матеріалів справи вбачається, що цей спір виник з орендних правовідносин, в яких орендарем виступає Прокуратура. Відтак, даний спір не повязаний зі здійсненням відповідачем своїх повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру".

За таких обставин суд дійшов висновку про відшкодування позивачу за рахунок Прокуратури 1 711 грн. 59 коп. судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з прокуратури Рівненської області (33028, місто Рівне, вулиця 16 Липня, будинок 52, ідентифікаційний код: 02910077) на користь Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" (79007, місто Львів, вулиця Гоголя, будинок 1, ідентифікаційний код: 01059900) в особі відокремленого підрозділу "Рівненська дирекція залізничних перевезень" (33028, місто Рівне, вулиця 16 Липня, будинок 17, ідентифікаційний код: 25894955) 13 398 (тринадцять тисяч триста девяносто вісім) грн. 70 коп. основного боргу, а також 1 711 (одну тисячу сімсот одинадцять) грн. 59 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13 серпня 2015 року

Суддя Є.В. Павленко