Рішення № 48416236, 07.08.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.08.2015Справа №910/14049/15

За позовомПублічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Промислові інвестиції»прозастосування наслідків недійсності нікчемного правочину (зобов'язання повернути майно)

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Кренець О.С. - представник за довіреністю № 13-11-16802 від 26.06.2015;

від відповідача: Христофоров О.В. - представник за довіреністю № 18/06/15 від 18.06.2015.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

02.06.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Промислові інвестиції» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, а саме зобов'язання повернути майно, загальною площею 3292,60 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Митрополита В. Липківського, буд. 38, та включає нежитлову будівлю (літ А), загальною площею 2048,70 кв.м; нежитлову будівлю-склад (літ Б), загальною площею 457,30 кв.м.; нежитлову будівлю-пральню (літ В), загальною площею 772,20 кв.м.; нежитлову будівлю виробничого призначення (літ Г), загальною площею 14,40 кв.м.; повного інженерного обладнання.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 04.02.2015 між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Промислові інвестиції» було укладено Попередній договір купівлі-продажу банно-прального комплексу (включаючи всі приналежності), розташованого за адресою: м. Київ, вул. Митрополита В. Липківського, 38, загальна площа якого 3292,60 кв.м., та включає такі будівлі і споруди: нежитлова будівля (літ. А), загальною площею 2048,70 кв.м.; нежитлова будівля-склад (літ Б), загальною площею 457,30 кв.м.; нежитлова будівля-пральня (літ. В), загальною площею 772,20 кв.м.; нежитлова будівля виробничого призначення (літ. Г), загальною площею 14,40 кв.м. та повне інженерне обладнання. Однак, вказаний Попередній договір, на думку позивача, є нікчемним правочином з огляду на норми ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки спрямований на відчуження нерухомого майна позивача на користь відповідача під час фактичної відсутності у Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» ліквідних коштів для виконання зобов'язань перед тими ж самими контрагентами за банківським рахунком, що створює для відповідача переваги (пільги) прямо не встановлені законодавством чи внутрішніми документами банку у вигляді погашення майном, що є предметом Попереднього договору, кредиторських вимог, що випливають із розміщення на поточному рахунку відповідача, відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра», відповідних грошових коштів. За таких обставин, позивач просив суд застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та зобов'язати відповідача повернути вказане майно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2015 порушено провадження у справі № 910/14049/15; розгляд справи призначено на 19.06.2015.

У судовому засіданні 19.06.2015 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому, зокрема, зазначив, що укладений між сторонами попередній договір не породжує для сторін будь-яких юридичних наслідків, крім зобов'язання в майбутньому укласти основний договір. Крім того, відповідач зауважив, що позивачем не доведено наявності жодних передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстав для визнання Попереднього договору від 04.02.2015 недійсним (нікчемним).

У судовому засіданні 19.06.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 13.07.2015.

10.07.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких позивач зазначив, що фактична передача майна була здійснена на підставі оплати, здійсненої за Попереднім договором, який укладено всупереч вимогам чинного законодавства.

У судовому засіданні 13.07.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 20.07.2015.

У судовому засіданні 20.07.2015 представник позивача подав додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2015, відповідно до статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів.

У судовому засіданні 20.07.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 07.08.2015.

У судовому засіданні 07.08 представник позивача надав усні пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 07.08.2015 надав усні пояснення по суті спору; проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 07.08.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

04.02.2015 між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Промислові інвестиції» (покупець) укладено Попередній Договір купівлі-продажу банно-прального комплексу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорнєй В.В., зареєстрований в реєстрі за № 99.

Відповідно до п. 1.1 Попереднього договору, сторони цього Договору зобов'язуються у майбутньому в строк до 10 лютого 2015 року укласти та нотаріально посвідчити основний Договір купівлі-продажу нерухомого майна - банно-прального комплексу (включаючи всі приналежності), розташованого за адресою: м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського (колишня назва вул. Урицького), 38, надалі іменоване «майно», загальна площа якого 3292.60 кв.м., та включає такі будівлі і споруди: нежитлова будівля (літ. А), загальною площею 2048,70 кв.м.; нежитлова будівля-склад (літ Б), загальною площею 457,30 кв.м.; нежитлова будівля-пральня (літ. В), загальною площею 772,20 кв.м.; нежитлова будівля виробничого призначення (літ. Г), загальною площею 14,40 кв.м. та повне інженерне обладнання.

Відповідно до п. 1.3 Попереднього договору, за основним Договором купівлі-продажу продавець буде зобов'язаний у термін до 10 лютого включно 2015 року продати та передати у власність покупця, а покупець купити та прийняти у власність майно за ціною, 35869320 грн. 00 коп., включаючи ПДВ в сумі 5978220 грн. 00 коп. Ціна за цим Договором сплачується покупцем на рахунок продавця до 10 лютого 2015 року включно, з урахуванням до ціни майна суми авансу за цим Попереднім договором.

Сторони визнають, що на момент укладення основного Договору купівлі-продажу майно не повинне бути обтяженим претензіями третіх осіб (в т.ч. не бути предметом судового спору та будь-яких правочинів щодо володіння, розпорядження чи користування з третіми особами), або обтяжувачі нададуть свою згоду на відчуження майна.

Згідно з п. 1.5 Попереднього договору, на підтвердження зобов'язань за цим Договором та на забезпечення його виконання покупець протягом 3-х днів після підписання цього Договору зобов'язаний сплатити продавцю аванс в сумі 35869320 грн. 00 коп., включаючи ПДВ в сумі 5978220 грн. 00 коп., при цьому зазначена сума буде зарахована в рахунок сплати ціни Договору купівлі-продажу майна.

Відповідно до п. 1.6 Попереднього договору, сторони домовились про символічне передання майна, тобто. Майно вважається переданим покупцю з моменту оплати ціни майна.

Розділом 4 Попереднього договору сторони визначили умови основного Договору купівлі-продажу майна.

Як встановлено судом, 04 лютого 2015 року, позивачем було складено пропозицію (оферту) про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна (справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорнєєм В.В.), відповідно до якої Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» запропонувало Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Промислові інвестиції» придбати відповідно до чинного законодавства України визначене в пропозиції майно, а саме: банно-пральний комплекс (включаючи всі приналежності), розташований за адресою: м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського (колишня назва вул. Урицького), 38, за ціною 35869320 грн. 00 коп., включаючи ПДВ в сумі 5978220 грн. 00 коп. на викладених умовах Договору купівлі-продажу: продавець продає та передає у власність покупця, а покупець купує (набуває у власність) нерухоме майно, що складається з банно-прального комплексу (включаючи всі приналежності), розташованого за адресою: м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського (колишня назва вул. Урицького), 38, надалі іменоване «майно», загальна площа якого 3292.60 кв.м., та включає такі будівлі і споруди: нежитлова будівля (літ. А), загальною площею 2048,70 кв.м.; нежитлова будівля-склад (літ Б), загальною площею 457,30 кв.м.; нежитлова будівля-пральня (літ. В), загальною площею 772,20 кв.м.; нежитлова будівля виробничого призначення (літ. Г), загальною площею 14,40 кв.м. та повне інженерне обладнання.

З огляду на зміст пропозиції (оферти), нею визначено умови договору купівлі-продажу, на яких позивач запропонував відповідачу придбати вказане вище майно, а саме встановлено предмет, ціну договору та строк (до 10 лютого 2015 року включно) його оплати.

Відповідь на пропозицію необхідно було надати до 10 лютого 2015 року за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 15.

Судом встановлено, що платіжним дорученням № 23 від 04.02.2015 року відповідач перерахував на поточний рахунок позивача грошові кошти в сумі 35869320 грн. 00 коп., а 10.02.2015 надав позивачу акцепт пропозиції про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна (справжність підпису на якому засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорнєєм В.В.), відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Промислові інвестиції» повно і безумовно акцептувало (прийняло без жодних застережень) пропозицію позивача щодо придбання майна, викладені в оферті.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 лютого 2015 року № 26 на підставі постанови Правління Національного банку України № 83 від 05 лютого 2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" до категорії неплатоспроможних" запроваджено з 06.02.2015 тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра», уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Надра" призначено Стрюкову Ірину Олександрівну.

Судом встановлено, що 26.05.2015 позивач направив відповідачу Повідомлення-вимогу в порядку ст. ст. 37, 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в якому вимагав протягом 3-х календарних днів з моменту його отримання повернути позивачу майно, набуте за Попереднім договором від 04.02.2015.

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього закону і нормативно-правових актів Фонду.

Згідно зі ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку; протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідно до ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду має право призначати проведення аудиторських перевірок та юридичних експертиз з питань діяльності банку за рахунок банку в межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду.

В межах реалізації зазначеного права уповноваженою особою Фонду для здійснення перевірки з питань діяльності банку було залучено аудиторську фірму Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-аудит", за результатами якої було надано Звіт в тому числі із узгодження процедур щодо огляду окремих операцій банку з метою виявлення правочинів, які носять ознаки нікчемних за період діяльності з 06 вересня 2014 року по 06 лютого 2015 року. Аудиторська компанія проаналізувала динаміку активів банку за період з 01 вересня 2014 року по 01 березня 2015 року з метою виявлення періодів, в яких відбувалися істотні зміни в її структурі та/або залишках.

З огляду на звіт аудиторської фірми та на думку позивача, в період з 27 січня 2015 року по 05 лютого 2015 року включно окремими юридичними особами було здійснено ряд операцій, пов'язаних з повернення депозитів, погашенням кредитної заборгованості, викупом майна та майнових прав, що належали банку, та інших операцій в суттєвих обсягах.

Відповідно до звіту аудиторської фірми (позивачем у судовому засіданні 20.07.2015 долучено до матеріалів справи меморандум № 1Ф про окремі результати аудиторських процедур, підготовлений АФ «Інтер-аудит»), на який посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, станом на 03 лютого 2015 року загальний обсяг грошових коштів в готівковій та безготівковій формі, доступних для застосування в операціях по виконанню платежів клієнтів банку становив 84732139,06 гривень, що забезпечувало виконання клієнтських платежів лише на 1,24 %. Станом на 04 лютого 2015 року загальний обсяг грошових коштів в готівковій та безготівковій формі, доступних для застосування в операціях по виконанню платежів клієнтів Банку становив 74367756,25 гривень, що забезпечувало виконання клієнтських платежів лише на 1,23 %. Станом на 05 лютого 2015 року загальний обсяг грошових коштів в готівковій та безготівковій формі, доступних для застосування в операціях по виконанню платежів клієнтів Банку становив 63181913,31 гривень, що забезпечувало виконання клієнтських платежів лише на 1,09 %.

На думку позивача, вчинення вищевказаного правочину з відповідачем було спрямоване на відчуження нерухомого майна ПАТ "КБ "Надра" на користь відповідача під час фактичної відсутності у ПАТ "КБ "Надра" ліквідних коштів для виконання зобов'язань перед тими ж самими контрагентами за банківським рахунком, що створило для відповідача переваги (пільги), прямо не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, у вигляді погашення майном, що є предметом попереднього договору, кредиторських вимог, що випливають із розміщення на поточному рахунку відповідача в Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Надра" відповідних грошових коштів.

При цьому позивач не заперечує, що станом в період з 03 лютого по 05 лютого 2015 року відповідач мав на поточному рахунку у позивача грошові кошти, які належали відповідачу на праві власності та щодо яких були відсутні жодні передбачені законом обмеження на здійснення розрахунків або перерахування на поточні чи інші рахунки в інші банківські установи, і які могли бути використані відповідачем для розрахунку за укладеними цивільно-правовими договорами.

З огляду на вищевказане, позивач вважає Попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна - банно-прального комплексу (включаючи всі приналежності), розташованого за адресою: м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського (колишня назва вул. Урицького), 38, недійсним в силу закону на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а майно, відповідно, є таким, що набуто відповідачем без достатніх правових підстав.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що предмет, підстава позову, зміст позовних вимог є такими, що не пов'язані між собою; укладений 04 лютого 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Промислові інвестиції" попередній договір не породжує для сторін будь-яких юридичних наслідків, крім (що вбачається з його змісту) зобов'язання в термін до 10 лютого 2015 року укласти та нотаріально посвідчити основний поговір купівлі-продажу майна. Попередній договір купівлі-продажу від 04 лютого 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Промислові інвестиції" було укладено відповідно до ст. 635 Цивільного кодексу України.

Посилаючись на положення попереднього договору, норму ст. 635 Цивільного кодексу України відповідач зазначає, що наслідком укладання попереднього договору є згода сторін укласти в майбутньому основний договір на умовах, викладених в попередньому договорі. При цьому, на думку відповідача, укладений між позивачем та відповідачем попередній договір, з огляду на його зміст, не був/не є підставою для переходу права власності на майно від позивача до відповідача; таким чином, навіть у разі задоволення судом позовних вимог не вбачатиметься будь-якого причинно-наслідкового зв'язку між наявною, на думку позивача, нікчемністю попереднього договору та юридичними наслідками недійсності правочину, застосування яких вимагає позивач.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього закону і нормативно-правових актів Фонду.

Згідно ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку; протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Частиною 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

З огляду на положення статті 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Зі змісту попереднього договору купівлі-продажу від 04 лютого 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Промислові інвестиції" вбачається, що його було укладено у відповідності до ст. 635 Цивільного кодексу України.

При цьому, в силу норми ст. 635 Цивільного кодексу України, наслідком укладання попереднього договору є зобов'язання для його сторін укласти в майбутньому основний договір на умовах, викладених в попередньому договорі.

Слід зазначити, що жодна норма чинного законодавства України не розширює поняття попереднього договору та, тим більше, не розглядає попередній договір як підставу переходу права власності на майно від однієї особи до іншої.

Таким чином, укладений між позивачем та відповідачем попередній договір, з огляду на його зміст, не був, не є та не може вважатися самостійною підставою для переходу права власності на майно від позивача до відповідача.

Суд звертає увагу на те, що позивачем не доведено факту перебування майна, а саме: банно-прального комплексу (включаючи всі приналежності), розташованого за адресою: м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського (колишня назва вул. Урицького), 38, загальна площа якого 3292,60 кв.м., що включає такі будівлі і споруди: нежитлова будівля (літ. А), загальною площею 2048,70 кв.м.; нежитлова будівля-склад (літ Б), загальною площею 457,30 кв.м.; нежитлова будівля-пральня (літ. В), загальною площею 772,20 кв.м.; нежитлова будівля виробничого призначення (літ. Г), загальною площею 14,40 кв.м. та повне інженерне обладнання, у власності відповідача та реєстрації за відповідачем права власності на таке майно.

Відповідно до статті 657 Цивільного кодексу України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з ч.ч. 1, 3, 4 Цивільного кодексу України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

З огляду на вищевикладене, суд не приймає до уваги твердження позивача, що нерухоме майно є переданим з моменту оплати, здійсненої за Попереднім договором.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд звертає увагу на те, що конструкція норми п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обумовлює нікчемність правочину необхідністю доведення зацікавленою особою (позивачем) наявності в діях учасників правочину мети у вигляді надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, при цьому позивач не довів наявності такої мети у сторін.

Посилання позивача на те, що договір між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Промислові інвестиції" укладений з метою надання останньому переваг (пільг), прямо не встановлених для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, не може підтверджуватись виключно даними бухгалтерського обліку чи аудиторського звіту, які свідчать про недостатню кількість ліквідних коштів у позивача для виконання своїх цивільно-правових зобов'язань, оскільки при кваліфікації правочину з огляду на мету його вчинення має враховуватись вина, яка доводиться такими засобами доказування, що можуть її підтвердити (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Суд зазначає, що положення п. 7 ч. 3 ст 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» стосуються саме основного договору, який передбачає платіж чи передачу майна, тоді як попередній договір передбачає зобов'язання лише на майбутнє.

Загальні вимоги, які пред'являються законом до правочину, сформульовано у ст. ст. 203, 205, 206 та 207 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

При цьому, згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що Попередній договір від 04.02.2015 є нікчемним або наявні будь-які підстави для визнання його недійсним.

Водночас, суд зазначає, що позивач обґрунтовує позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача повернути майно саме нікчемністю Попереднього договору від 04.02.2015 та застосуванням наслідків такої нікчемності (реституції). Однак, у позові позивач також посилається на норми статті 387 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

В пункті 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Суд зазначає, що реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

У протилежному ж випадку майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника (за відсутності договірних відносин між сторонами).

Суд зазначає, що позивачем за таким позовом може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом.

Відповідачем за таким позовом є особа, яка на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом, адміністративним актом чи договором.

Водночас, у випадку встановлення факту нікчемності (недійсності) правочину, законодавством передбачено особливий спосіб захисту прав, а саме - реституція (ст. 216 Цивільного кодексу України).

Тобто, такий спосіб захисту як віндикація є неналежним у даних правовідносинах. Крім того, позивачем не доведено факт переходу права власності до відповідача на підставі Попереднього договору від 04.02.2015 на нерухоме майно, а саме: банно-пральний комплекс (включаючи всі приналежності), розташований за адресою: м. Київ, вул. Митрополита В. Липківського, 38, загальна площа якого 3292,60 кв.м., що включає такі будівлі і споруди: нежитлову будівлю (літ. А), загальною площею 2048,70 кв.м.; нежитлову будівлю-склад (літ Б), загальною площею 457,30 кв.м.; нежитлову будівлю-пральню (літ. В), загальною площею 772,20 кв.м.; нежитлову будівлю виробничого призначення (літ. Г), загальною площею 14,40 кв.м. та повне інженерне обладнання.

Щодо доводів позивача з приводу наявності арешту всього рухомого та нерухомого майна Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 06.11.2014 ВП № 45323809, на момент укладення Попереднього договору від 04.02.2015, суд зазначає, що законодавством не передбачено жодних обмежень щодо можливості сторін укласти попередній договір за наявності будь-яких обтяжень речових прав на майно, так як відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обтяження - це заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, тоді як попередній договір містить лише зобов'язання сторін у майбутньому здійснити дії, які передбачають розпорядження майном.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч.ч. 1, 3 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 12.08.2015

Суддя І.М. Отрош