Рішення № 48415542, 10.08.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 3/83/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2015 Справа № 908/3924/15

За позовом: Приватного підприємства КІВ (70417, Запорізька область, Запорізький район, с. Сонячне, вул. Степова, 41, ідентифікаційний код 32786060)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ РОСТ (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, 123, кімн. 57, ідентифікаційний код 36807691)

про стягнення 38654,18 грн.

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Осоцькому Д.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 23.07.2015р.;

ОСОБА_2, довіреність № б/н від 23.07.2015р.

від відповідача: не зявився

ПП КІВ звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ РОСТ про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за видатковою накладною № РН-0000011 від 13.05.2015р. у розмірі 38654,18 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2015р. справу передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 11, 509, 526, 610, 625, 638, 639, ч.1, 2 692, ч.1, 2 ст. 712 ЦК України, ст. 181, 193 ГК України та ст. 1, 2, 49, 54, 61, 64 ГПК України.

Ухвалою від 03.07.2015р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/3924/15, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 27.07.2015р. об 11 год. 00 хв.

Ухвалою від 27.07.2015р. розгляд справи відкладений на 10.08.2015р. об 11 год. 30 хв.

В судовому засіданні 10.08.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 13.08.2015р.

Під час розгляду справи представники позивача вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляли.

В судовому засіданні 10.08.2015р. представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заві (а.с.4-6), просять суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за видатковою накладною № РН-0000011 від 13.05.2015р. у розмірі 38654,18 грн., а саме: 37400,00 грн. основного боргу та 1254,18 грн. - 3 % річних.

В обґрунтування позовних вимог зазначили, що позивач на підставі видаткової накладної № РН-0000011 від 13.05.2014р. передав відповідачу товар на загальну суму 37400,00 грн.

У звязку із несплатою коштів за отриманий товар позивач 27.02.2015р. звернувся до відповідача з вимогою про сплату вартості отриманого товару.

Відповідач вимогу позивач залишив без задоволення, заборгованість за поставлений товар у сумі 37400,00 не сплатив.

У звязку із невиконанням грошових зобовязань відповідачу нараховано 3 % річних від простроченої суми.

Відповідач відзив на позовну заяву, витребувані судом документи і документи, що підтверджують заперечення проти позову, не надав, в судові засідання жодного разу не зявився.

За приписами ст. 17 Закону України від 15.05.2003р. N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Таким чином, місцезнаходження відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання.

Відповідно до ОСОБА_3 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 27.07.2015р. за № 20931101, станом на 27.07.2015р. ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ РОСТ знаходиться за адресою: 69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, 123, кімн. 57.

Саме на цю адресу направлено судом копії всіх процесуальних документів по справі № 908/3924/15 для відповідача.

В підпункті 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК.

В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Копія ухвали від 03.07.2015р. про порушення провадження у справі № 908/3924/15 та копія ухвали від 27.07.2015р. про відкладення розгляду цієї справи на 10.08.2015р., які були направлені на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, повернулись до суду з відміткою пошти: За зазначеною адресою не значиться.

Господарський суд враховує, що відповідач не повідомив суд про зміну місця перебування (знаходження) та про неможливість прибуття в судове засідання.

Питання про визнання явки представника відповідача у засідання господарського суду обовязковою, відповідно до п.7 ч.1 ст.65 ГПК України, судом не вирішувалось.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (підпункт 3.9.2 постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. № 18).

Надані позивачем матеріали свідчать про те, що неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, отже справу розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі видаткової накладної № РН-0000011 від 13.05.2014р. на суму 37400,00 грн. (з ПДВ) ПП КІВ (Постачальник) передав, а ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ РОСТ (Одержувач) прийняв наступний товар:

насіння соняшника Форвард в кількості 1,100 тон на суму 37400,00 грн. (в тому числі ПДВ 6233,33 грн.) (а.с. 10).

Відповідач отримав даний товар, що підтверджується підписом одержувача та круглою печаткою товариства, а також довіреністю № 4/2 від 13.05.2014р. на імя ОСОБА_4 на отримання від ПП КІВ цінностей за рахунком № 13 від 13.05.2014р.

У звязку із несплатою коштів за отриманий товар позивач 27.02.2015р. звернувся до відповідача з вимогою № 18 про сплату вартості отриманого насіння. Вимога направлена на адресу відповідача 27.02.2015р. про що свідчить наданий позивачем опис вкладення до цінного листа та фіскальний чек (а.с. 13, 14).

Доказів оплати відповідачем товару на суму 37400,00 грн. сторонами суду не надано.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до субєкта, який порушив зобовязання, не звільняє цього субєкта від обовязку виконати зобовязання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобовязання.

За приписами частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Цивільні права та обовязки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обовязків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно зі ст. 205 ЦК України правочин може вчиняться усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Зі змісту ст. 207 ЦК України випливає, що правочин в простій письмовій формі вчиняється сторонами шляхом фіксації його змісту в одному або кількох документах, листах, телеграмах тощо, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів звязку.

У відповідності до ч.1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні права та обовязки.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Зважаючи на те, що сторони оформили свої господарські відносини за допомогою видаткової накладної № РН-0000011 від 13.05.2014р., в якій відображено постачальника та одержувача товару, найменування товару, його кількість та ціна, відомості про відпуск та одержання товару, суд дійшов висновку, що сторони досягли всіх істотних умов, що необхідні для укладення договорів поставки.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Частинами 1, 2 статті 712 ЦК України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено обовязок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно розяснень, наданих пленумом Вищого господарського суду України в пункті 1.7 постанови від 17.12.2013р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Аналогічна правова позиція також викладена Вищим господарським судом України в п. 9 інформаційного листа від 27.10.2014 N 01-06/1666/14 Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів":

за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття (постанова від 19.08.2014 N 925/1332/13).

В даному випадку сторони у видатковій накладній № РН-0000011 від 13.05.2014р. не передбачили строку оплати товару, отже відповідач повинен був оплатити товар одразу після його прийняття.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 598 ЦК України унормовано, що зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Підстави для припинення зобовязання за договором, укладеним між сторонами у спрощеній формі 13.05.2014р., які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.

Відповідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

На день звернення позивача до суду та на час прийняття цього рішення відповідач не надав суду жодного доказу оплати товару на суму 37400,00 грн., тому вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 37400,00 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, здійснений позивачем у позовній заяві господарський суд, не виходячи за межі строків визначених позивачем, вважає правильним наступний розрахунок:

від суми боргу 37400,00 грн. за період з 14.06.2014р. по 25.06.2015р. (377 днів прострочки) 3 % річних складає 1158,89 грн.

У зв`язку із чим стягненню з відповідача підлягає 1158,89 грн. - 3 % річних. В частині стягнення річних в розмірі 95,29 грн. в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З заявленої до стягнення позивачем суми 38654,18 грн. в частині 95,29 грн. в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Отже, позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 38558,89 грн.

Таким чином, позивачу відмовлено в задоволенні 0,25 % позовних вимог.

Відтак, пропорційно задоволених позовних вимог підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 1822,43 грн. судового збору (99,75 % від належних до сплати 1827,00 грн.).

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ РОСТ (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, 123, кімн. 57, ідентифікаційний код 36807691) на користь Приватного підприємства КІВ (70417, Запорізька область, Запорізький район, с. Сонячне, вул. Степова, 41, ідентифікаційний код 32786060) 37400 (тридцять сім тисяч чотириста) грн. 00 коп. основного боргу, 1158 (одну тисячу сто пятдесят вісім) грн. 89 коп. - 3 % річних від простроченої суми та 1822 (одну тисячу вісімсот двадцять дві) грн. 43 коп. витрат на судовий збір.

3. В частині стягнення 95 (девяносто пять) грн. 29 коп. - 3 % річних від простроченої суми в задоволенні позову відмовити.

4. Повне рішення складено 13.08.2015р.

Суддя В.М. Соловйов