Рішення № 48415498, 05.08.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 4/112/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2015 Справа № 908/4062/15

за позовом Приватного підприємства Драг (69063, АДРЕСА_1)

до відповідача ОСОБА_1 господарства Зустріч (70536, Запорізька область, Оріхівський район, с. Новояковлівка, вул. Кібенка, буд. 22)

про стягнення 12044,71 грн. 3% річних та 93152,00 грн. інфляційних втрат

суддя Зінченко Н.Г.

За участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2, довіреність б/н від 15.01.2015р.;

Від відповідача ОСОБА_3, довіреність №06/01/2015 від 06.01.2015р.

09.07.2015 р. до господарського суду Запорізької області звернулося Приватне підприємство Драг, м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 господарства Зустріч, Запорізька область, Оріхівський район, с. Новояковлівка про стягнення 12044,71 грн. 3% річних та 93152,00 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 09.07.2015 р. порушено провадження у справі № 908/4062/15, справі присвоєно номер провадження 4/112/15, судове засідання призначено на 05.08.2015 р., у сторін витребувані документи і матеріали, необхідні для вирішення спору по суті.

В судовому засіданні 05.08.2015 р. справу розглянуто, прийнято та оголошено, на підставі ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення.

За письмовим клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на ст., ст. 526, 623, 625, 629 ЦК України, і полягають в наступному. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.02.2015 року по справі № 908/6229/14 (суддя Корсун В.Л.) задоволено позовні вимоги Приватного підприємства «ДРАГ» до ОСОБА_1 господарства «Зустріч», стягнуто основну заборгованість за контрактом № 12 від 03.05.2012 р. у розмірі 142 000 грн. У зв'язку з відмовою боржника добровільно виконувати рішення суду 15.06.2015 року було відкрито виконавче провадження № 47797053. Відповідно до п 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.12.2013 р. № 14 3.1. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Відповідно до п. 3.4. зазначеної постанови до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України). Враховуючи, що Контрактом № 12 від 03 травня 2012 року, встановлено, що оплата повинна бути здійснена не пізніше 01 вересня 2012 року строк позовної давності спливає 01 вересня 2015 року. У зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 12044,71 грн. 3% річних та 93152,00 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобовязання.

04.08.2015р. від відповідача судом отримано відзив на позовну заяву, в якому останній, не погоджується з позовними вимогами в частині стягнення індексації та 3% річних за період до 04.02.2015р. Зазначає, що позивач посилається на зобов'язання по оплаті поставленого товару по контракту №12 від 03.05.2012р., однак стягнення боргу по укладеному контракту №12 від 03.05.2012 року з підстав ст.ст. 22, 623, 625 ЦК України вже були предметом розгляду по справі №908/6229/14. Тобто, судом вже розглядались позовні вимоги ПП «Драг» до ФГ «Зустріч» по стягненню заборгованості відповідно до ст.625 ЦК України за період з 01.09.2012 р. по 04.02.2015р. За змістом пункту 2 частини першої статті 62 і пункту 2 частини першої статті 80 ГПК не допускається розгляд господарським судом двох чи більше справ зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет чи з тих же підстав. На підставі викладеного відповідачем здійснено перерахунок індексу інфляції та 3% річних.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи у їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

03.05.2012 між приватним підприємством Драг (Постачальник) та фермерським господарством Зустріч (Покупець) підписано контракт №12 згідно із умовами якого постачальник зобовязується поставити засоби хімізації рослин, надалі Товар, а покупець зобовязується прийняти та оплатити Товар у кількості та за ціною відповідно до вантажних накладних, п. 1.1 договору.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.02.2015 року по справі №908/6229/14 за позовом Приватного підприємства Драг, м. Запоріжжя до ОСОБА_1 господарства Зустріч, Запорізька область, Оріхівський район, с. Новояковлівка встановлено, що відповідач має заборгованість за контракт №12 від 03.05.2012 р. Вказаним рішенням від 04.02.2015стягнуто з відповідача на користь Приватного підприємства «ДРАГ» основну заборгованість за контрактом № 12 від 03.05.2012 р. у розмірі 142 000 грн. та 2 840 грн. 00 коп. судового збору.

24.02.2015р. на виконання рішення господарського суду Запорізької області по справі № 908/6229/14 видано наказ.

Згідно з приписами ст. 35 ГПК України, не потребують доказуванню преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони.

Предметом даного судового розгляду є сума нарахованих 3% річних, за період з моменту настання зобов'язання з оплати з 01.09.2012р. по 30.06.2015р. та втрат від інфляції грошових коштів за прострочення виконання грошового зобовязання за період з жовтня 2012 року по травень 2015 року за зобовязанням по оплаті за прострочення виконання грошового зобовязання за контрактом №12 від 03.05.2012 р. які виконані.

Цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Положення цієї статті застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання в не залежності від наявності вини в його діях. Після прийняття судом рішення про стягнення коштів, грошове зобов'язання боржника не припинилось, оскільки кредитор реально грошові кошти не отримав. Встановлені ст. 625 ЦК інфляційні витрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

При цьому зазначено, що згідно з статтями 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Відповідно до п.1.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі за текстом постанова Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013р.), за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Пунктами 3.1., 4.1. постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013р. визначено правову природу процентів річних та інфляційних нарахувань. Так, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 3.4. зазначеної постанови до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до п.7.1. постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013р., за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Пунктом 5.1. постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013р. встановлено, що Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Строк виконання основного зобов'язання за контрактом № 12 від 03.05.2012 року встановлено 01 вересня 2012 року (п.3.1. Контракту).

Як вбачається з матеріалів справи, фактичне виконання зобов'язань за контрактом №12 від 03.05.2012 р. відбулося тільки: 08.07.2015 року на суму 60 000,00 грн; 14.07.2015 року на суму 82480,00 грн; 15.07.2015 року на суму 2360,00 грн., що підтверджуються виписками банку по особовому рахунку.

Таким чином, три відсотки річних та інфляційні нарахування, розраховувалися за період з моменту настання зобов'язання з оплати.

Сума втрат від інфляції грошових коштів за прострочення виконання грошового зобовязання у період період з жовтня 2012 року по травень 2015 року, згідно розрахунку позивача, становить 93152,00 грн., а сума 3 % річних за прострочення виконання грошового зобовязання у період з 01.09.2012р. по 30.06.2015р., згідно розрахунку позивача, складає 12044,71 грн.

Розрахунок втрат від інфляції грошових коштів судом перевірений та визнаний таким , що виконаний не вірно, , стягненню з відповідача, за заявлений період, підлягає 107 982, 87 грн. втрат від інфляції грошових коштів. Однак, оскільки відповідно до ст. 83 ГПК України судом спір вирішується в межах заявлених позовних вимог, а позивачем за невиконання відповідачем заявлено до стягнення 93152,00 грн. втрат від інфляції грошових коштів, то судом позовні вимоги в цій частині задовольняються в межах суми, заявленої позивачем.

Таким чином, стягненню підлягають інфляфійні витрати в розмірі 93152,00 грн.

Стосовно розрахунку 3 % річних, судом встановлено, що розрахунок позивачем здійснений невірно. У заявлений період на суму боргу 3 % річних становлять 12040,85 грн., тому саме ця сума стягується з відповідача на користь позивача.

Заперечення відповідача щодо необгрунтовності вимоги позивача щодо нарахування штрафних санкцій за період до 04.02.2015р., судом відхиляються, оскільки, як вбачається з рішення Господарського суду Запорізької області від 04.02.2015 року по справі №908/6229/14 предметом розгляду даної справи було стягнення основної заборгованість за контрактом №12 від 03.05.2012 р. Стягнення інфляційних витрат та 3% річних по укладеному контракту №12 від 03.05.2012 року з підстав ст. 625 ЦК України не були предметом розгляду зазначеної справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Доводи відповідача суд визнав хибними.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 господарства Зустріч, Запорізька область, Оріхівський район, с. Новояковлівка на користь Приватного підприємства Драг, м. Запоріжжя обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача, оскільки спір доведено до суду з його вини, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 господарства Зустріч, Запорізька область, Оріхівський район, с. Новояковлівка до Приватного підприємства Драг, м. Запоріжжя задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 господарства Зустріч (70536, Запорізька область, Оріхівський район, с. Новояковлівка, вул. Кібенка, буд. 22, код ЄДРПОУ 24904657) на користь Приватного підприємства Драг (69063, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 32585194) 12040 (дванадцять тисяч сорок) грн. 85 коп. три відсотки річних, 93152 (дев'яносто три тисячі сто п'ятдесят дві) грн. 00 коп. втрат від інфляції грошових коштів, 2 103 (дві тисячі сто три) 85 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України 07 серпня 2015 р.

Суддя Н.Г.Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.