Постанова № 48412468, 13.08.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 серпня 2015 року письмове провадження № 826/8298/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянувши адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Тесис"

до

Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві

про

визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тесис» (надалі - позивач, ТОВ «Тесис») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві (надалі – відповідач -1, ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві) та Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві (надалі – відповідач -2, ГУ ДКСУ у м. Києві), в якому просить :

- визнати дії ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо несвоєчасного відшкодування ТОВ "Тесис" податку на додатну вартість, заявленого до відшкодування за період вересень-грудень 2013 та січень-лютий 2014 року, неправомірними;

- стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві на користь ТОВ «ТЕСИС», код ЄДРПОУ 32960748, пеню за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість у розмірі 333260,14 грн. (триста тридцять три тисячі двісті шістдесят гривень 14 копійок);

- стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві на користь ТОВ «ТЕСИС», код ЄДРПОУ 32960748, нанесену шкоду у розмірі 146911,74 грн. (сто сорок шість тисяч дев'ятсот одинадцять гривень 74 копійки) через несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що відповідачами в порушення вимог п. 200.23 ст. 200 Податкового кодексу України несвоєчасно здійснено відшкодування податку на додатну вартість, заявленого до відшкодування за період вересень-грудень 2013 та січень-лютий 2014 року, що призвело до нарахування пені на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення, а також завдано позивачу матеріальної шкоди.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача -1 в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі, зазначив що всі дії спрямовані на відшкодування позивачу податку на додану вартість відповідачем вчинено у строки встановлені п. 200.23 ст. 200 Податкового кодексу України, а тому немає підстав для задоволення позову.

Представник відповідача -2 у судове засідання не з’явився, причини неявки суду не повідомив, про розгляд справи повідомлений належним чином. Подав суду письмові заперечення з приводу заявленого позову.

Відповідно до ч.6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст.128 КАС України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справу у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тесис» (код ЄДРПОУ 32960748) зареєстроване Подільською районною у місті Києві Державною адміністрацією 20.04.2004р. та знаходиться на обліку платників податків в Державній податковій інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

За результатами власної фінансово-господарської діяльності позивачем до ДПІ у Подільському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві подані податкові декларації з ПДВ за вересень, жовтень, листопад, грудень 2013 року та січень і лютий 2014 року із зазначенням від'ємного значення податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню із державного бюджету, із розрахунками бюджетного відшкодування та заявою про повернення на розрахунковий рахунок на загальну суму 2 047 180,00 грн. в тому числі :

за вересень 2013 року у сумі 839 659,00 гривень;

за жовтень 2013 року у сумі 394 125,00 гривень;

за листопад 2013 року у сумі 308 968,00 гривень;

за грудень 2013 року у сумі 206 148,00 гривень;

за січень 2014 року у сумі 102 624,00 гривень,

за лютий 2014 року у сумі 195 656,00 гривень,

Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві за результатами проведених перевірок складено довідки "Про результати документальної позапланової перевірки" якими підтверджено заявлений позивачем розмір бюджетного відшкодування, а саме : від 29.01.2014р №12/26-56-15-01-15/32960748 (перевірка вересень, листопад 2013р.), від 11.01.2014р №7/26-56-15-01 -15/32960748 (перевірка жовтень 2013р.), від 14.03.2014р №35/26-56-15-01-15/32960748 (перевірка грудня 2013р.), від 11.04.2014р №49/26-56-15-01-15/32960748 (перевірка січня 2014р.), та від 05.05.2014р №64/26-56-15-01-15/32960748 (перевірка лютого 2014р.).

Відповідно до наданої позивачем виписки по банківському рахунку в ПАТ «Перший інвестиційний банк» відшкодування податку на додатну вартість, заявленого до відшкодування за період вересень-грудень 2013 та січень-лютий 2014 року здійснено лише 27.02.2015р. та 27.03.2015р.

Позивач вважає, що оскільки сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 2 047 180,00грн. не відшкодовано у встановлені законом строки, а тому з урахуванням положень п. 200.23 Податкового кодексу України позивач має право на відшкодування пені на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість на ріні 120% облікової ставки НБУ, а дії відповідачів що призвели до несвоєчасного відшкодування коштів є протиправними.

Крім того позивачем вказується що такими неправомірними діями відповідачами завдано матеріальних збитків позивачу у розмірі 146911,74 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з такого.

При прийнятті рішення по цій справі суд керується принципами адміністративного судочинства, зокрема принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд не обмежується тільки документами та заявами про докази, які внесені сторонами, а також здійснює дослідження обставин у справі за власною ініціативою, у т.ч. з метою реалізації завдань адміністративного судочинства.

Відповідно до вимог підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені ст. 200 Податкового кодексу України.

Згідно пункту 200.1 статті 200.3 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, а також оригінали митних декларацій (примірників декларанта), що підтверджують вивезення товарів (супутніх послуг) за межі митної території України (пп. 200.7 200.8 ст. 200 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 200.15 ст. 200 Податкового кодексу України (що діяв на момент закінчення процедури судового розгляду справи) визначено, у разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або контролюючий орган розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний повідомити про це орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, тимчасово припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням.

Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу (п. 200.13 ст. 200 Податкового кодексу України).

Як вище вказувалось відповідачами не своєчасно відшкодовано суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 2 047 180,00 грн.

Відповідно до п. 200.23 ст. 200 Податкового кодексу України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Оскільки відповідачами не відшкодовано зазначену вище суму ПДВ у строки, встановлені пп. 200.13, 200.15 Податкового кодексу України, позивач набув право на нарахування пені в порядку, встановленому п. 200.23 ст. 200 Податкового кодексу України.

Вказані висновки суду узгоджуються з позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в Постанові від 18.03.2014 у справі № К/800/27708/13 та з висновками Верховного суду України в Постанові від 03.06.2014 № 21-131а14.

Заперечуючи проти позову відповідач 1 - Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві вказував про направлення висновків до органу Державного казначейства, проте доказів направлення вказаного відповідачем надано не було.

Відповідач 2 - Управління ДКСУ у м. Києві також в письмових поясненнях посилався на направлення пакету документів при цьому відповідачем 2 також не надано жодних підтверджуючих доказів вчинених дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи наведені фактичні обставини суд приходить до переконання щодо необхідності задоволення позовних вимог в частині визнання дії ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо несвоєчасного відшкодування ТОВ "Тесис" податку на додатну вартість, заявленого до відшкодування за період вересень-грудень 2013 та січень-лютий 2014 року, неправомірними.

За таких обставин позивач набув право на нарахування пені в порядку, встановленому п. 200.23 ст. 200 Податкового кодексу України, починаючи з січня 2014 року.

Відповідно до доданого позивачем розрахунку пені, такий здійснений позивачем, починаючи з 23.01.2014р. з урахуванням термінів узгодження відповідачем -1 сум бюджетного відшкодування та з урахуванням облікової ставки Національного Банку України у розмірі 12,5 % річних, що складає 333 260,14 грн. суд вважає обґрунтованим, виходячи з наступного.

Як вбачається із наявних матеріалів справи та поданих відповідачем -1 заперечень, податковим органом не заперечується право позивача на бюджетне відшкодування та період виникнення такого.

За правилами ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 передбачено одо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Крім того, розмір суми пені по бюджетній заборгованості відповідачами не оспорювався.

Отже, позовні вимоги про стягнення пені по бюджетній заборгованості в сумі 333 260,14грн. підлягають задоволенню.

Згідно з пунктом 200.17 статті 200 Податкового кодексу України джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі заборгованості бюджету) є доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

Що ж стосовно позовних вимог ТОВ «Тесис», в частині стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві на користь ТОВ «ТЕСИС», нанесену шкоду у розмірі 146911,74 грн. через несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусила зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Абзацом першим пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» визначено, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Судом враховується, що для покладання відповідальності на заподіювача шкоди необхідна сукупність чотирьох умов: а саме: наявність шкоди (потерпілий повинен довести наявність шкоди і її розміри); протиправність дій заподіювача шкоди, яка полягає в порушенні чинних правових норм, яким завдається шкода громадянам або організаціям; причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою (відшкодуванню підлягає тільки шкода, яка є об’єктивним наслідком (результатом) протиправної поведінки); вина в заподіянні шкоди.

Відповідно до змісту заявлених позовних вимог вбачається, що майнову шкоду позивачу завдано у зв’язку із не отриманням у строки встановлені п. 200.23 ст. 200 Податкового кодексу України бюджетного відшкодування. Зокрема, порушення строків сплати узгоджених зобов’язань з єдиного внеску послугувало підставою для накладення на позивача штрафних санкцій, в розмір 146 911,74 грн.

Разом з тим, наявний у позивача обов’язок щодо сплати єдиного внеску не пов'язаний із здійсненням бюджетного відшкодування ПДВ, оскільки погашення узгоджених зобов’язань з єдиного внеску не здійснюється за рахунок від’ємного значення об’єкту оподаткування ПДВ.

Погашення узгоджених сум податкових зобов’язань за рахунок отриманого бюджетного відшкодування є правом позивача, однак не обов’язком, а відтак порушення строку із виплати бюджетного відшкодування з ПДВ за період вересень-грудень 2013 та січень-лютий 2014 року не знаходиться у причинно-наслідковому зв’язку з несвоєчасною сплатою позивачем узгодженої суми єдиного внеску.

Відповідно до статей 69-71 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З огляду на наведені фактичні обставини справи, суд приходить до переконання, що позивачем не доведено безпосередній причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача шкоди, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

В силу ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своїх дій у відповідності до вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Тесис» підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» задовольнити частково.

Визнати дії ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо несвоєчасного відшкодування Товариства з обмеженою відповідальністю "Тесис" податку на додатну вартість, заявленого до відшкодування за період вересень-грудень 2013 та січень-лютий 2014 року, неправомірними.

Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕСИС», код ЄДРПОУ 32960748, пеню за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість у розмірі 333260,14 грн. (триста тридцять три тисячі двісті шістдесят гривень 14 копійок).

В решті позовних вимог відмовити.

Судові витрати в сумі 487,20грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій