Ухвала суду № 48411134, 14.08.2015, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

14 серпня 2015 року м.Чернігів Справа № 825/2584/15-а

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Житняк Л.О., перевіривши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» до Центрального відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 про скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

13.08.2015 позивач (ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ») звернувся до суду з адміністративним позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1, в яких просить скасувати постанову, якою накладено арешт на спірне нерухоме майно, а саме: постанову про відкриття виконавчого провадження від 15.06.2010 № 19780106, виданої Центральним відділом державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції в частині накладення арешту на нерухоме майно - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; зобовязання відповідача, винести постанову про зняття арешту з нерухомого майна предмета іпотеки, а саме: квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, що перебуває в іпотеці ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ», на підставі Іпотечного договору від 29.05.2007 № 30007Z169.

Ознайомившись з даним позовом, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки поданий адміністративний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства з наступних підстав.

Так, відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади.

Юрисдикція адміністративних судів згідно із ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Згідно із п. 1 ч. 2 цієї статті юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Відповідно до поняття «справа адміністративної юрисдикції», наведеного у ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, під нею розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією із сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Поняття «суб'єкт владних повноважень» це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ним владний управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійсненням цим суб'єктом владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору.

Таким чином, справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти, відповідно, зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Як слідує із матеріалів позову, позивачу при зверненні до нотаріуса стало відомо, що на майно третьої особи, у тому числі на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором від 29.05.2007 № 30007Z169, а саме на квартиру за адресою АДРЕСА_3 накладено арешт.

Позивач переконує, що оскільки його майнове право як іпотекодержателя є пріоритетним перед іншими кредиторами, і він не є стороною виконавчих проваджень, в ході яких було накладено арешт на майно, яке передано в заставу Банку, тому заявлені позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Із цього приводу суд зазначає наступне.

У пункті 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» судам розяснено, що всі адміністративні справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, вчинених під час проведення виконавчих дій, розглядаються з особливостями, установленими ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, ч. 1 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Положення даної норми кореспондуються зі змістом ч. 4 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження», якою також визначено субєктний склад осіб, яким надано право на звернення до адміністративного суду в установленому порядку.

Стаття 7 Закону України «Про виконавче провадження», наводить перелік осіб, які є учасниками виконавчого провадження, серед них: державний виконавець; сторони (стягувач і боржник); представники сторін; експерти; спеціалісти; перекладачі; суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання, а також визначено коло осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, серед них: поняті; працівники органів внутрішніх справ; представники органів опіки і піклування; інших органів і установ у порядку, встановленому цим Законом.

Як вбачається із обставин, викладених у позовній заяві, позивач у даній справі ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» не є ані учасником виконавчого провадження, ані особою, яка залучається до проведення виконавчих дій. Тобто, в межах спірних правовідносин, на які поширюються особливості розгляду, передбачені ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач не є тією особою, якій закон надає право на звернення до адміністративного суду із позовом щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця.

В силу п. 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», судами при розгляді справ з приводу оскарження дій державного виконавця стосовно арешту майна боржника потрібно враховувати, що в межах ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України розглядаються вимоги щодо арешту (опису) майна, які не повязані зі спором про право на це майно.

У даному випадку заявлені позовні вимоги вказують на спір, який виник у звязку з правом на заставлене майно, на яке державним виконавцем накладено арешт.

Порядок та підстави звернення стягнення на заставлене майно визначені ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до ч. 1, стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. У ч. 4 ст. 54 цього Закону передбачено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця.

Із системного аналізу зазначених положень ст. 54, 60 Закону України «Про виконавче провадження» слідує, що єдиним способом захисту прав заставодержателя у межах виконавчого провадження, де останній не є, а ні стороною, а ні іншим учасником виконавчих дій, є звернення до місцевого суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Тобто, арешт державним виконавцем майна (в т.ч. і вчинення ним дій, які спрямовані на його застосування), не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий, оскільки як вбачається з матеріалів справи, предметом спору та обєктом судового захисту є саме право застави майна.

Право застави майна є похідним від права власності і належить до речових прав щодо володіння, користування та розпорядження майном з певними обмеженнями, регулювання яких здійснюється актами цивільного законодавства (Цивільним кодексом України, Законами України «Про заставу», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» тощо).

Вимоги заставодержателя про звільнення заставленого майна з-під арешту мають цивільно-правову природу і підлягають захисту способами, визначеними Цивільним кодексом України для захисту майнових прав, а вирішення такої справи потребує зясування наявності цивільного права на майно у сторін спору.

Даний адміністративний позов про звільнення майна з-під арешту заявлено у зв'язку з наявністю у позивача пріоритетного права звернення стягнення на заставлене майно перед іншими кредиторами. Тобто, на думку суду, предметом позову у цій справі є спір з іншими кредиторами про захист наявного у позивача переважного права звернення стягнення на майно як заставодержателя, який повинен вирішуватися в порядку цивільного чи господарського судочинства (в залежності від субєктного складу сторін спору) згідно ч. 2 ст. 114 Цивільного процесуального кодексу України чи ст. 16 Господарського процесуального кодексу України.

Також на спростування посилань позивача на п. 20 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 8, необхідно вказати, що згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Під час вирішення такого спору з'ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно, у зв'язку з чим зазначені вимоги є приватноправовими.

Отже, вирішуючи питання про підвідомчість даного спору, суд звертає увагу на категорію справ, розгляд яких відповідно до статей 1, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України має здійснюватись у порядку адміністративного судочинства, а саме, спори осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у яких такий суб'єкт своїми владними рішеннями чи діями зобов'язує цих осіб вчиняти певні дії, утримуватись від вчинення певних дій, нести відповідальність. При цьому особи згідно з нормами чинного законодавства України зобов'язані виконувати такі владні рішення чи вимоги суб'єкта владних повноважень.

У даному випадку у відносинах, які склалися між сторонами, відповідач Центральний відділ державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції не здійснював по відношенню до позивача владних управлінських функцій, оскільки постанова про накладення арешту на майно винесена державним виконавцем у межах виконавчого провадження, в якому позивач не є учасником, не зобовязує його до вчинення певних дій та не порушує жодних його прав у сфері публічно-правових відносин, так як таких відносин між позивачем та відповідачем узагалі не існує. Натомість, має місце спір про захист наявного у позивача переважного права звернення стягнення на майно, яке забезпечене заставою, предметом якого є перевірка правомірності виникнення такого права, у звязку з чим такі відносин мають виключно приватноправовий характер, а тому Центральний відділ державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції в цих відносинах не може виступати як субєкт владних повноважень в розумінні наведеного п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

За сукупністю викладених обставин, суд дійшов висновку, що даний спір не є публічно-правовим спором в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 від 08.07.2011 № 3674 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 109, 165, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И Л А:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» до Центрального відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 про скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії.

Повернути з Державного бюджету (р/р 31218206784007 в ГУДКС України у м. Києві, МФО 820019, код 38004897, отримувач платежу УДКСУ у Печерському районі м. Києва/22030001) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» (вул. Іллінська, 8, м.Київ, 04070, код 37825968) судові витрати в розмірі 73,08 грн., згідно платіжного доручення від 17.04.2015 № 609.

Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути особі, яка подала позовну заяву.

Повторне звернення до адміністративного суду з тією самою позовною заявою не допускається.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України. Відповідно до статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Л.О. Житняк