Постанова № 48410014, 05.08.2015, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2015 року справа № 823/1192/15

м. Черкаси

16 год. 45 хв.

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Орленко В.І.,

при секретарі Дудці Г.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 міського центру зайнятості ОСОБА_2 за довіреністю,

відповідача ОСОБА_3 особисто,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 міського центру зайнятості до ОСОБА_3 про стягнення коштів, виплачених як допомога по безробіттю,

ВСТАНОВИВ:

До ОСОБА_1 окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 міський центр зайнятості, в якому просить стягнути з ОСОБА_3 кошти в розмірі 18283 грн. 48 коп.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи їх тим, що відповідачем в порушення вимог Закону України Про зайнятість населення, під час перебування на обліку в ОСОБА_1 міському центрі зайнятості приховано факт реєстрації в якості суб'єкта підприємницької діяльності з 24.07.1995, що є підставою для стягнення з відповідача в судовому порядку незаконно отриманих коштів, виплачених як допомога по безробіттю, та витрат на навчання.

Відповідач в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову та пояснив, що рішенням господарського суду Черкаської області від 10.01.2002 скасовано державну реєстрацію субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3; запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено лише 24.03.2015.

Відповідач зазначає, що законодавство України не передбачає та не передбачало участі фізичної особи-підприємця в державній реєстрації припинення її діяльності за рішенням суду. Особа не зобовязана контролювати дії державного реєстратора на предмет внесення відповідного запису в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Тому невчасне виконання реєстратором свого обовязку не може впливати на права відповідача та тягти настання для нього негативних наслідків.

Відповідач також вказує, що адміністративний позов ОСОБА_1 міського центру зайнятості про стягнення коштів, виплачених як допомога по безробіттю, поданий з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, який встановлений ст. 99 КАС України.

Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Спеціальним законом, що визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття є Закон України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття № 1533-III від 02.03.2000 (далі по тексту - Закон № 1533).

Так, згідно зі статтею 6 цього Закону право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі по тексту - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи.

Відповідно до статті 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №2464-VI від 08.07.2010 застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Право на забезпечення та соціальні послуги відповідно до Закону № 1533 має також молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і яка потребує сприяння у працевлаштуванні на перше робоче місце у разі реєстрації в установленому порядку відповідних осіб як безробітних. Члени особистого селянського та фермерського господарства, якщо вони не є найманими працівниками, громадяни України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за Законом № 1533 за умови сплати страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_2 України.

Видами забезпечення за Законом № 1533 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Судом встановлено, що 27.06.2002 гр. ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_1 міського центру зайнятості в пошуках роботи. 04.07.2002 гр. ОСОБА_3 подано заяву про надання йому статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, в якій зазначив, що в даний час не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається, пенсії не отримує. 04.07.2002 відповідачу було надано статус безробітного та призначено виплату допомоги по безробіттю, у відповідності до Закону №1533 та Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності.

05.07.2002 гр. ОСОБА_3 звернувся із заявою до директора ОСОБА_1 міського центру зайнятості з проханням направити його на перенавчання за професією лицювальник (сухим методом). 10.07.2002 між ОСОБА_1 міським центром зайнятості та гр. ОСОБА_3 укладено договір №681 на професійне навчання і працевлаштування.

Наказом ОСОБА_1 міського центру зайнятості №1311 від 19.12.2002 ОСОБА_3 було знято з обліку у звязку з працевлаштуванням безробітного за направленням служби зайнятості з 19.12.2002.

За період перебування на обліку в ОСОБА_1 міському центрі зайнятості з 04.07.2002 по 19.12.2002 гр. ОСОБА_3 було виплачено допомогу по безробіттю у розмірі 251,65 грн., вартість навчання гр. ОСОБА_3 склала 392,32 грн., загальна сума матеріального забезпечення гр. ОСОБА_3 склала 643,32 грн.

27.11.2012 гр. ОСОБА_3 повторно звернувся до ОСОБА_1 міського центру зайнятості в пошуках роботи. 04.12.2012 гр. ОСОБА_3 на підставі поданої заяви (в якій він знову вказав, що не зареєстрований як фізична особа-підприємець), був наданий статус безробітного, та призначено виплату допомоги по безробіттю у відповідності до п.п. 1, 3, 4 ст. 22 та п. 1 ст. 23 Закону № 1533 та п. 2.1 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності.

Наказом ОСОБА_1 міського центру зайнятості №НТ130916 від 16.09.2013 гр. ОСОБА_3 було знято з обліку у звязку з працевлаштуванням безробітного за направленням служби зайнятості з 16.09.2013.

За період перебування на обліку в ОСОБА_1 міському центрі зайнятості з 04.12.2012 по 16.09.2013 гр. ОСОБА_3 виплачено допомогу по безробіттю на загальну суму 17608,08 грн.

06.03.2015 гр. ОСОБА_3 втретє звернувся до ОСОБА_1 міського центру зайнятості в пошуках роботи, того ж дня у звязку з відсутністю підходящої роботи гр. ОСОБА_3 було надано статус безробітного згідно ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення»

13.03.2015 гр. ОСОБА_3 на підставі поданої заяви (в якій він знову вказав, що не зареєстрований як фізична особа-підприємець) було призначено виплату допомоги по безробіттю у відповідності до п.п. 1, 3, 4 ст. 22 та п. 1 ст. 23 Закону №1533 та п. 2.1 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності.

07.04.2015 при наступному відвідуванні ОСОБА_1 міського центру зайнятості гр. ОСОБА_3, спеціалістом ОСОБА_1 міського центру зайнятості в рамках електронного обміну інформацією з ЄДР було встановлено, що гр. ОСОБА_3 був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 24.07.1995 по 24.03.2015.

Наказом ОСОБА_1 міського центру зайнятості №НТ150407 від 07.04.2015 припинено реєстрацію як безробітного гр. ОСОБА_3 у відповідності до абз.19 п.п. 1 п. 37 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, що затверджений постановою КМУ №198 від 20.03.2013, а саме: «у звязку встановленням факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення виплати матеріального забезпечення на випадок безробіття».

Вказаним наказом також було припинено виплату допомоги по безробіттю у звязку із закінченням строку виплати відповідно до п.п. 12 п. 1 ст. 31 Закону №1533.

За період перебування на обліку в ОСОБА_1 міському центрі зайнятості з 06.03.2015 по 07.04.2015 гр. ОСОБА_3 було виплачено допомогу по безробіттю в загальній сумі 31,43 грн.

За три періоди перебування на обліку в службі зайнятості гр. ОСОБА_3 було нараховано та виплачено матеріального забезпечення в загальній сумі 18283,48 грн.

07.04.2015 за результатами обробки вказаної інформації було складено Акт перевірки достовірності даних безробітних, розслідування страхових випадків №43, в якому було встановлено, що гр. ОСОБА_3 перебуваючи на обліку в ОСОБА_1 міському центрі зайнятості з 04.07.2002 по 19.12.2002, з 04.12.2012 по 16.09.2013 та з 06.03.2015 по 07.04.2015 не повідомив про наявність свідоцтва фізичної особи-підприємця з 1995 року, відтак матеріальне забезпечення в загальній сумі 18283,48 грн. підлягає поверненню.

07.04.2015 ОСОБА_1 міським центром зайнятості винесено наказ №192, яким зобов'язано відповідача повернути матеріальне забезпечення в загальній сумі 18283,48 грн., а саме: за період з 04.07.2002 по 19.12.2002 251,65 грн. та вартість навчання 392,32 грн., з 04.12.2012 по 30.08.2013 17608,08 грн. та за 06.03.2015 31,43 грн., протягом 15 календарних днів після отримання копії цього наказу.

Наказ ОСОБА_1 міського центру зайнятості №192 та акт №43 від 07.04.2015 були отримані відповідачем 15.04.2015, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Вирішуючи спір, з огляду на аргументацію позивача, суд враховує, що відповідно до ч.1 статті 4 Закону України Про зайнятість населення № 5067-XII від 05.07.2012 (далі по тексту - Закон № 5067-XII), до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

До зайнятого населення також належать: непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства; батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства; особа, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за ним відповідно до законодавства.

Безробітним, в свою чергу, визначається особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Отже, не можуть бути безробітними особи, що мають статус суб'єкта підприємницької діяльності, не залежно від того, чи отримують вони дохід, адже підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому статусу підприємця фізична особа позбавляється з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця (ч. 3 статті 46 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців № 755-IV від 15.05.2003).

Судом встановлено, що рішенням господарського суду Черкаської області від 10.01.2002 у справі №3/48 за позовом державної податкової інспекції у м. Черкаси до підприємця громадянина ОСОБА_3, третя особа виконком Придніпровської районної ради м. Черкаси, про скасування державної реєстрації, позов задоволено, скасовано державну реєстрацію субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 (зареєстровано Придніпровським райвиконкомом м.Черкаси 25.07.1995, запис в журналі обліку реєстраційних справ за №4030, адреса м.Черкаси, бул. Шевченка, 243, кв. 49, ідентифікаційний номер фізичної особи платника податків НОМЕР_1).

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 07.05.2015, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 зареєстрований як субєкт підприємницької діяльності 24.07.1995; запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 внесений 24.03.2015 за №20260100003035309, припинено, за судовим рішенням.

Таким чином, безсумнівним є те, що відповідач, як на момент звернення до центру зайнятості, так і в подальшому при отриманні допомоги по безробіттю був зайнятою особою, адже запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 внесений лише 24.03.2015, а, отже, не мав права на реєстрацію в якості безробітного та на отримання відповідної матеріальної допомоги.

Відповідно до частини шостої статті 59 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб'єкт господарювання ліквідується, зокрема, у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною дев'ятою статті 59 Господарського кодексу України порядок припинення суб'єкта господарювання визначається законодавством.

Відповідно до пункту 33 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 N 740 (далі Положення №740), чинною на момент винесення господарським судом Черкаської області рішення від 10 січня 2002 року, скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснюється органом державної реєстрації за заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду (господарського суду).

При цьому, на думку суду, норми п. 33 Положення №740 свідчать про те, що державна реєстрація фізичної особи-підприємця може бути скасована: за власним рішенням підприємця або за рішенням суду.

Згідно з пунктами 37, 38 зазначеного Положення скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснюється шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності на підставі таких документів: особистої заяви підприємця-громадянина або рішення суду (господарського суду) у випадках, передбачених законодавством; довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку; довідки установ банків про закриття рахунків; довідки органу внутрішніх справ про здачу печаток і штампів; оригіналу свідоцтва про державну реєстрацію.

Орган державної реєстрації у 10-денний термін повідомляє відповідні органи державної податкової служби та державної статистики про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності (додаток 9 чи додаток 10 до цього Положення).

Аналіз наведених положень не дає підстав для висновку про наявність у суду (господарського суду) чи особи, за позовом якої скасовано державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, безумовного обов'язку надсилати державному реєстратору копію рішення суду про скасування державної реєстрації для виключення з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності відомостей про таку особу.

З урахуванням викладеного, суд вказує на помилковість позиції відповідача щодо відсутності у субєкта підприємницької діяльності фізичної особи обов'язку з повідомлення державного реєстратора про прийняте рішення та здійснити заходи щодо ліквідації субєкта підприємницької діяльності.

Суд звернув увагу, що згідно абз. 3 резолютивної частини рішення господарського суду Черкаської області від 10.01.2002 підприємця ОСОБА_3 зобовязано у встановленому порядку здійснити заходи щодо ліквідації субєкта підприємницької діяльності.

ОСОБА_3, звертаючись до ОСОБА_1 міського центру зайнятості із заявою про взяття його на облік як безробітного та надаючи позивачеві інформацію про відсутність у нього статусу фізичної особи-підприємця, безпідставно розраховував на повідомлення іншими особами державного реєстратора про факт прийняття господарським судом рішення про скасування його державної реєстрації, в той час як мав перевірити достовірність наданої ним інформації щодо відсутності у нього статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Враховуючи викладене, суд не погоджується з висновками відповідача щодо відсутності його вини у наданні ним недостовірної інформації про обставини, що впливають на умови виплати йому соціальної допомоги по безробіттю.

Відповідна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24.01.2013 №К-33695/10.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо бездіяльності посадових осіб реєстраційної служби ОСОБА_1 міського управління юстиції при несвоєчасному внесенні до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_3, оскільки вказані правовідносини повинні бути предметом окремого адміністративного позову, в рамках розгляду даної адміністративної справи судом досліджуються питання правомірності стягнення з відповідача коштів, виплачених як допомога по безробіттю.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Вирішуючи питання про дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд виходить з того, що позивач дізнався про порушення відповідачем вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» - 07.04.2015, з моменту виявлення факту надання відповідачем недостовірних даних, що підтверджується актом перевірки № 43; адміністративний позов до суду подано 22.05.2015.

З аналізу вказаних норм вбачається, що суб'єкт владних повноважень має право звернутися до суду у випадках, встановлених законами України з дня, коли дізнався про порушення, а тому строк звернення в даному випадку не пропущено.

Під час розгляду даної адміністративної справи судом оглянуто матеріали з реєстраційної справи фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 і встановлено, що реєстраційні дії «Включення відомостей про фізичну особу-підприємця» та «Внесення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, що не повязано з її банкрутством» в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців здійснені 24.03.2015.

Судом встановлено, що на час проведення спірних виплат на користь відповідача у позивача були відсутні будь-які дані про реєстрацію ОСОБА_3 як субєкта підприємницької діяльності фізичної особи.

За вказаних обставин, працівники ОСОБА_1 міського центру зайнятості виявили факт подання недостовірних відомостей ОСОБА_3 лише 07.04.2015 при наступному відвідуванні ним центру зайнятості, про що був складений акт №43 перевірки достовірності даних.

Відповідно до частин другої, третьої статті 36 Закону №1533 застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

З урахуванням викладеного, зважаючи на надання відповідачем недостовірної інформації щодо обставин, які мають істотне значення для виплати відповідачеві соціальної допомоги по безробіттю, суд погоджується з позицією позивача щодо наявності обставин, з якими стаття 36 Закону №1533 пов'язує наявність підстав для стягнення виплаченого забезпечення.

Відповідно до пп. 1 п. 5.5 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 №307, виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі: працевлаштування безробітного, зайняття підприємницькою або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами (з дня працевлаштування, державної реєстрації як суб'єкта підприємницької або іншої діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами).

Згідно абзацу 5 ч. 1 ст. 34 Закону №1533 Фонд має право стягувати відповідно до закону кошти Фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою.

Відповідно до п. 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 №307, якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.

Якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку.

Беручи до уваги, що наказ ОСОБА_1 міського центру зайнятості № 192 від 07.04.2015 про повернення коштів відповідач до суду не оскаржив, кошти добровільно не сплатив, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1 міського центру зайнятості кошти в розмірі 18283 (вісімнадцять тисяч двісті вісімдесят три) грн. 48 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.І. Орленко

Повний текст постанови виготовлений 10.08.2015.