Ухвала суду № 48404498, 05.08.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 373/726/14-ц Головуючий у І інстанції Залеська А. О. Провадження № 22-ц/780/2903/15 Доповідач у 2 інстанції Данілов О. М.Категорія 26 05.08.2015

УХВАЛА

Іменем України

05 серпня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Данілова О.М.,

суддів: Мережко М.В., Журби С.О.

при секретарі: Токар Т.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2 та позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_2 та до ОСОБА_2, ОСОБА_3. про стягнення боргу за договорами позики на підставі боргових розписок та розписок про поручительство, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_2 особисто позичав у ОСОБА_4 кошти у доларах США та євро. Його поручителем була ОСОБА_3 Боргові розписки писав ОСОБА_2 та його знайома ОСОБА_5 Частково ОСОБА_2 повертав борг, здебільшого невеликими сумами в доларах США та трохи в євро, і позивач знову позичав йому гроші.

В обґрунтування своїх позовних вимог надав ксерокопії боргових розписок, частину з яких в подальшому підтвердив оригіналами.

Після неодноразового уточнення та збільшення розміру позовних вимог ОСОБА_4 просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 борг за договорами позики в сумі 24900 доларів США, що з урахуванням трьох процентів річних та пені, за курсом НБУ складає 684 163,40 грн.; з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просив стягнути 25 374 доларів США та 2180 євро, що з урахуванням трьох процентів річних та пені, за курсом НБУ складає 774 015,03 грн.; з ОСОБА_2 просив стягнути 18600 доларів США, що з урахуванням трьох процентів річних та пені, за курсом НБУ складає 513 055,43 грн.

Відповідач ОСОБА_2 надав розписки про часткове повернення боргу та пояснив, що він не зберігав оригінали боргових розписок, повернутих ОСОБА_4, до того ж не всі виконані розписки останній йому повертав. Позов визнав частково, вважає, що борг який залишився незначний та є його особистим боргом, так як кошти він позичав для своїх потреб.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2015 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 24086,22 доларів США боргу з урахуванням трьох процентів річних за розписками від 01 серпня 2012 року, 02 вересня 2012 року, 03 грудня 2013 року, що по курсу НБУ на день ухвалення рішення становить 631 248 (шістсот тридцять одна тисяча двісті сорок вісім) гривень 73 копійки.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 2092,88 євро боргу з урахуванням трьох процентів річних за розпискою від 23 квітня 2013 року, що по курсу НБУ на день ухвалення рішення становить 47 717 (сорок сім тисяч сімсот сімнадцять) гривень 13 копійок.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 4900,96 доларів США боргу з урахуванням трьох процентів річних за розписками від 03 грудня 2012 року, 18 січня 2013 року, що по курсу НБУ на день ухвалення рішення становить 105 634 (сто п'ять тисяч шістсот тридцять чотири) гривень 80 копійок.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, просили змінити рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_2 631248,73 грн. та 47417 грн., а також стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 105634,80 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 73369,57 грн., а у задоволенні вимог до ОСОБА_3 відмовити.

В свою чергу, ОСОБА_4 також подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним дослідженням фактичних обставин справи, просив скасувати рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 01 серпня 2012 року у розмірі 191148,20 грн.; 3% річних у сумі 6959,91 грн. та 2913,57 грн. пені.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь заборгованість за договорами позики від 18 січня 2013 року, 02 вересня 2012 року, 04 грудня 2012 року, 23 квітня 2013 року у розмірі 548447,70 грн.; 3% річних у сумі 18308,05 грн. та 9978,03 грн. пені.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на його користь заборгованість за договорами позики від 15 травня 2013 року та 12 лютого 2015 року у розмірі 301700 грн.; 3% річних у сумі 15969,44 грн. та 34377,27 грн. пені.

В решті рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що впродовж 2012-2013 років ОСОБА_4 позичав кошти ОСОБА_2, поручителем якого виступала ОСОБА_3

Частину коштів ОСОБА_2 повернув позичальнику.

Вказані взаємовідносини сторони оформляли розписками.

Належного обліку позичених та повернутих коштів сторони не вели.

Боргові розписки інколи мають відсилку до попередніх, а в розписках про повернення боргу не зазначена сума прописом та не вказано на виконання якого саме боргового зобов'язання ОСОБА_4 прийняв кошти від ОСОБА_2

Разом з цим сторони визнали, що кошти позичались та повертались у доларах США, які в розписках про повернення боргу мають позначку «у.е.» або у євро, про що зазначалось у розписках.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 не надав суду для дослідження оригінали наступних боргових розписок: розписки ОСОБА_5 (поручитель ОСОБА_6Й.) від 12 травня 2013 року на суму 7000 доларів США; розписки ОСОБА_5 (поручитель ОСОБА_2.) від 15 травня 2013 року на суму 7000 доларів США; розписки ОСОБА_2 (поручитель ОСОБА_5.) від 14 листопада 2012 року на суму 10900 доларів США (а.с.7-9).

В свою чергу ОСОБА_2 надав суду в оригіналі одну з цих розписок, а саме від 14 листопада 2012 року, де на зворотній стороні зроблені два записи від 02 березня 2013 року та 02 квітня 2013 року про повернення боргу. Ці записи частково визнали позивач ОСОБА_4 та свідок ОСОБА_7, який отримав кошти в рахунок боргу ОСОБА_4 Однак вони наполягали на тому, що цифра «2» попереду суми 5900 доларів США є дописаною невідомою особою і тому не визнали всю вказану на звороті розписки суму( а.с.158).

Повторна судово-почеркознавча експертиза від 19 грудня 2014 року (а.с. 200-204) не дала чіткої відповіді на поставлене питання: чи містить цифровий запис «25900» дописування цифр, виконані не ОСОБА_7, а лише містить висновок про дописування цифри «2» тому, враховуючи позицію позивача, суд вважав безспірними записи про повернення боргу на звороті розписки від 14 листопада 2012 року на загальну суму 10900 доларів США (5900+5000), що відповідає сумі боргу за вказаною розпискою.

Відсутність у позивача оригіналів боргових розписок ОСОБА_5 (поручитель ОСОБА_2.) від 12 травня 2013 року та від 15 травня 2013 року, а також наявність у ОСОБА_2 оригіналу боргової розписки від 14 листопада 2012 року з записами про повне повернення боргу, є підставою для відмови ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5 та ОСОБА_2 про стягнення коштів за вищевказаними борговими розписками.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 не надав суду оригінал боргової розписки ОСОБА_2 (поручитель ОСОБА_3) від 18 січня 2013 року на суму 2040 доларів США (а.с. 244).

Ксерокопію розписки суд першої інстанції вважав недопустимим доказом, а тому позов в частині стягнення боргу за розпискою від 18 січня 2013 року залишив без задоволення.

Відповідно до оригіналу розписки від 01 серпня 2012 року ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_4 13600 доларів США в національній валюті по курсу НБУ на строк до 01 серпня 2013 року. Поручителем по даній розписці виступила ОСОБА_3 (а.с.240). Вищевказані боргові зобов'язання були продовжені до 01 грудня 2013 року розпискою ОСОБА_2 від 02 вересня 2012 року з одночасною додатковою позикою на суму 5000 доларів США (а.с.241).

Зміна умов договору позики збільшила обсяг відповідальності позичальника та відбулась без відому та без згоди поручителя. На момент звернення ОСОБА_4 до суду минув, встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк для пред'явлення вимоги до поручителя, а тому порука ОСОБА_3 припинилася.

Відповідальним за грошовими зобов'язаннями від 01 серпня 2013 року та 02 вересня 2012 року є лише ОСОБА_2, який повинен був до 01 грудня 2013 повернути ОСОБА_4 18600 доларів США (13600+5000).

На підтвердження виконання цього обов'язку ОСОБА_2 надав суду розписки ОСОБА_4 про повернення ОСОБА_2 боргу частинами в період з 01 вересня 2012 року по 01 вересня 2013 року, які виконані кредитором на звороті копії боргової розписки від 01 серпня 2013 року (а.с.159).

Суд першої інстанції звернув увагу на те, що суми не вказані прописом, а позивач не визнає наступні записи «9705» від 17 червня 2013 року та останній запис «9405» від 17 вересня 2013 року та вказує на дописування у цих записах цифр «9».

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи від 19 грудня 2014 року (а.с. 200-204) згадані записи дійсно містять дописування цифри «9», але встановити чи виконані вони автором розписок ОСОБА_4 не представляється можливим.

Вирішуючи питання про повернення боргу за розпискою від 01 серпня 2012 року на суму 13600 доларів США, суд першої інстанції взяв за основу суму коштів вказану в розписках кредитора про повернення боргу на зворотній стороні копії боргової розписки без врахування дописаних цифр та євро, що загалом становить 8870 доларів США.

Залишок боргу ОСОБА_2 за розпискою від 01 серпня 2012 року становить 4730 доларів США (13600-8870), які разом з борговою розпискою від 02 вересня 2012 року на 5000 доларів США ОСОБА_2 зобов'язався повернути до 01 грудня 2013 року.

Вищевказане зобов'язання залишилось не виконаним, сума боргу склала 9730 доларів США (4730+5000), яка за 443 дні прострочки, як вказано в уточнюючому позові від 17 лютого 2015 року, відповідно до положень ст. 625 ЦПК збільшилась на 3% річних (9730 х 3%/365 х 443=354,28) і становить 10084,28 доларів США (9730+354,28).

Згідно розписки від 02 вересня 2012 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_4 13600 доларів США в національній валюті по курсу НБУ до 01 грудня 2013 року. Поручителем по даній розписці виступила ОСОБА_3 Вищевказані боргові зобов'язання були продовжені до 31 січня 2014 року розпискою ОСОБА_2 від 03 грудня 2013 року з одночасною додатковою позикою на суму 5000 доларів США (а.с.242)

Зміна умов договору позики збільшила обсяг відповідальності позичальника та відбулась без відому та без згоди поручителя, а тому порука ОСОБА_3 за розпискою припинилася на підставі ч.1 ст. 559 ЦПК України.

Відповідальним за вищевказаним грошовим зобов'язанням є лише ОСОБА_2, який повинен був до 01 грудня 2013 року повернути ОСОБА_4 18600 доларів США (13600+5000).

На підтвердження виконання цього обов'язку ОСОБА_2 не надав суду належних та допустимих доказів.

Внаслідок не виконання зобов'язання, сума боргу 18600 доларів США за 382 дні прострочки, які вказані в уточнюючому позові, відповідно до положень ст. 625 ЦПК збільшилась на 3% річних (18600 х 3%/365 х 382=583,99), і становить 19183,99 доларів США (18600+583,99).

Суд першої інстанції перерахував 29268,27 доларів США (10084,28+19183,99), які ОСОБА_2 повинен був повернути ОСОБА_4 за розписками від 01 серпня 2012 року, 02 вересня 2012 року, 03 грудня 2013 року, у гривні за офіційним курсом НБУ на дату вирішення спору (29268,27 х 21,553929 = 631 248,73 грн.).

Відповідно до оригіналу розписки від 03 грудня 2012 року ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_4 2720 доларів США в національній валюті по курсу НБУ на строк до 03 грудня 2013 року. Поручителем по даній розписці виступила ОСОБА_3, про що зробила власноручний запис під розпискою ОСОБА_2 (а.с.243).

Відповідно до оригіналу розписки від 18 січня 2013 року ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_4 2014 доларів США в національній валюті по курсу НБУ на строк до 31 грудня 2013 року. Поручителем по даній розписці виступила ОСОБА_3, про що зробила власноручний запис під розпискою ОСОБА_2 (а.с.245).

Відповідальним за грошовими зобов'язаннями по розпискам від 03 грудня 2012 року та 18 січня 2013 року є ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як солідарні боржники.

Оскільки зобов'язання по розписці від 03 грудня 2012 року залишилось не виконаними в строк до 03 грудня 2013 року, сума боргу 2720 доларів США за 441 день прострочки, які вказані в уточнюючому позові, відповідно до положень ст. 625 ЦПК збільшилась на 3% річних (2720 х 3%/365 х 441=98,59), і становить 2818,59 доларів США (2720+98,59).

Оскільки зобов'язання по розписці від 18 січня 2013 року також залишилось не виконаними в строк до 31 грудня 2013 року, сума боргу 2014 доларів США за 413 днів прострочки, які вказані в уточнюючому позові, відповідно до положень ст. 625 ЦПК збільшилась на 3% річних (2014 х 3%/365 х 413=68,37), і становить 2082,37 доларів США (2014+68,37).

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повинні повернути ОСОБА_4 борг за вищевказаними розписками від 03 грудня 2012 року та 18 січня 2013 року в сумі 4900,96 доларів США (2818,59+2082,37), що за офіційним курсом НБУ на дату вирішення спору складає 105 634,80 грн. (4900,96 х 21,553929).

Відповідно до оригіналу розписки від 23 квітня 2013 року ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_4 2180 євро в національній валюті по курсу НБУ на строк до 01 серпня 2013 року. Поручителем по даній розписці виступила ОСОБА_3, про що зробила власноручний запис під розпискою ОСОБА_2 (а.с.246).

Оскільки на момент звернення ОСОБА_4 до суду минув, встановлений ч.4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк для пред'явлення вимоги до поручителя, порука ОСОБА_3 припинилася. Відповідальним за вищевказаним грошовим зобов'язанням є лише ОСОБА_2

Суд взяв до уваги розписки ОСОБА_4 про часткове повернення боргу на суму 180 євро (60+60+60), які надав суду ОСОБА_2 (а.с.159) та визначив борг за розпискою від 23 квітня 2013 року - 2000 євро (2180-180).

Вищевказане грошове зобов'язання в обумовлений строк до 01 серпня 2013 року виконане частково; сума залишку боргу - 2000 євро за 565 днів прострочки, які вказані в уточнюючому позові, відповідно до положень ст. 625 ЦПК збільшилась на 3% річних (2000 х 3%/365 х 565=92,88), і становить 2092,88 євро (2000+92,88).

ОСОБА_2 повинен повернути ОСОБА_4 борг за розпискою від 23 квітня 2013 року в сумі 2092,88 євро, що за офіційним курсом НБУ на дату вирішення спору складає 47717,13 грн. (2092,88 х 22,799746).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції відмовив позивачу у стягненні пені за не виконання грошового зобов'язання за борговими розписками, оскільки жодна з боргових розписок не містить такого забезпечення виконання грошового зобов'язання як пеня, а значить сторони не погодили цю умову.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до кінцевого висновку, про те, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 слід стягнути встановлені вище суми боргу за розписками від 01 серпня 2012 року, 02 вересня 2012 року, 03 грудня 2013 року та 23 квітня 2013 року, а з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід стягнути солідарно встановлену вище суму боргу за розписками від 03 грудня 2012 року та 18 січня 2013 року.

З такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів погоджується оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За правилами ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Підставою відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_2 є відсутність у позивача оригіналів боргових розписок ОСОБА_5 від 12 травня 2013 року та від 15 травня 2013 року, а також наявність у ОСОБА_2оригіналу боргової розписки від 14 листопада 2012 року з записами про повне повернення боргу.

Підставою для часткового задоволення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є те, що по розписці від 01 вересня 2012 року, за якою ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_4 13600 доларів США, поручителем по якій виступила ОСОБА_3 були продовжені боргові зобов'язання без відому та без згоди поручителя; по розписці від 02 вересня 2012 року, за якою ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_4 13600 доларів США, поручителем по якій виступила ОСОБА_3 були продовжені боргові зобов'язання без відому та без згоди поручителя; по розписці від 23 квітня 2013 року, за якою ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_4 2180 євро, поручителем по якій виступила ОСОБА_3 минув строк пред'явлення вимоги до поручителя.

Відповідно до ч. 1, 4 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

По розписці від 03 грудня 2012 року, за якою ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_4 2720 доларів США, поручителем по якій виступила ОСОБА_3 зобов'язання є не виконаними, а тому відповідачі несуть відповідальність як солідарні боржники.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Суд першої інстанції не взяв до уваги ксерокопію розписки від 18 січня 2013 року, за якою ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_4 2040 доларів США, поручителем по якій виступила ОСОБА_3, так як дана ксерокопія не може бути належним та допустимим доказом в силу ч. 2 ст. 59 ЦПК України, за правилами якої, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що суд з дотриманням вимог ст.ст. 212-215 ЦПК України, належно оцінив надані сторонами докази, виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно із законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_2, а також часткового задоволення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення коштів за борговими розписками.

При розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає обставинам справи, постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційних скаргах.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: