Ухвала суду № 48391298, 12.08.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 159/2501/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Луньова Т.М. Провадження № 22-ц/773/1166/15 Категорія: 2 Доповідач: Здрилюк О. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Здрилюк О.І.,

суддів - Карпук А.К., Бовчалюк З.А.,

при секретарі - Шугаловій О.М.,

з участю позивача - ОСОБА_1,

пр-ка відповідача: ПАТ «УкрСиббанк» - Нестерука Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Комунальне підприємство «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», про скасування реєстрації права власності на нерухоме майно та визнання недійсним договору іпотеки за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 червня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 10 червня 2015 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.

Вважає, що допущено невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що на час укладення 25 серпня 2006 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 договору № 1 дольової участі у фінансуванні будівництва житлового будинку на земельній ділянці загальною площею 1290 кв.м, розташованій на АДРЕСА_1, відповідач ОСОБА_3 не являлася власником зазначеної земельної ділянки, а тому не була наділена повноваженнями на укладення такого договору. Ні цей договір, ні наступні, похідні від нього угоди не були зареєстрованими у встановленому законом порядку.

На час укладення спірного договору іпотеки готовність незавершеного будівництвом житлового будинку становила 97%, власником іпотечного майна являлася ОСОБА_3 та з пояснень її представника встановлено, що волевиявлення на укладення договору іпотеки було вільним і не пов'язаним з наявністю тяжких обставин.

За таких обставин підстави для задоволення позову відсутні.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до ст.413 Цивільного кодексу України (в редакції станом на серпень 2006 року) власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту. Право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може бути відчужене землекористувачем або передаватися у порядку спадкування. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк.

За змістом ст.415 ЦК України землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором, має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови. Особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою, на тих же умовах і в тому обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди).

Таким чином, законодавець регламентує, що надати земельну ділянку в користування іншій особі для будівництва (суперфіцій) має право лише власник земельної ділянки.

Із копії Договору № 1 дольової участі у фінансуванні будівництва вбачається, що він укладений 25.08.2006 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3, за умовами якого остання надає для будівництва житлового будинку земельну ділянку загальною площею 1290 кв.м, розташовану на АДРЕСА_1, а позивач надає грошові кошти (а.с.8-10).

Разом з тим, як вбачається із копії Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого Ковельським районним відділом земельних ресурсів 21.12.2006 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010608100183, відповідач ОСОБА_3 набула право власності на зазначену земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 18.12.2006 року, тобто після укладення договору № 1 (а.с.54).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на час укладення Договору № 1 відповідач ОСОБА_3 не являлася власником земельної ділянки, а тому не мала передбачених законом підстав на укладення такого договору.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.395 ЦК України право забудови земельної ділянки (суперфіцій) - є речовим правом на чуже майно.

Згідно ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Судом першої інстанції встановлено, що державна реєстрація укладеного між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 Договору № 1 дольової участі у фінансуванні будівництва від 25 серпня 2006 року не здійснювалася.

За таких обставин зазначений договір і наступні додаткові угоди до нього, а саме додаткова угода № 1 від 27 березня 2007 року та додаткова угода № 2 від 05 грудня 2008 року не можуть створювати таких юридичних наслідків, як виникнення у позивача права власності на незакінчений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1

Відповідно до ч.1 ст.317, ч.1 ст.319 ЦК України права володіння користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд належить лише власникові.

Враховуючи наведене, а саме те, що на час укладення відповідачкою ОСОБА_3 оспорюваного договору іпотеки позивач ОСОБА_1 не мала ні права власності, ні права користування іпотечним майном, а тому укладенням договору іпотеки права і охоронювані законом інтереси позивача порушені не були, в зв'язку з чим відсутні встановлені законом підстави для визнання цього договору недійсним.

Покликання апелянта на те, що укладений між нею та ОСОБА_3 25.08.2006 року договір № 1 дольової участі у фінансуванні будівництва є договором про спільну діяльність, який відповідає закону - не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Згідно ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Статтею 1131 цього Кодексу визначено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Відповідно до ст.1132 ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Отже, якщо спільна діяльність здійснюється на основі об'єднання вкладів учасників, то між такими учасниками укладається договір простого товариства. За таким договором сторони зобов'язуються об'єднати свої вклади та спільно діяти для досягнення мети.

Згідно ч.1 ст.1133 ЦК Кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Оскільки на час укладення договору № 1 від 25.08.2006 року ОСОБА_3 не набула права власності на земельну ділянку, то і не могла її надати в якості внеску.

Крім того, передача земельної ділянки у користування іншій особі для будівництва житлового будинку підлягає державній реєстрації (ст.ст.395, 413 ЦК України, ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Таким чином, договір № 1 про дольову участь у фінансуванні будівництва не містить ознак договору про спільну діяльність, у результаті виконання якого створювалися б майнові права.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, що підтверджуються належними доказами, правильно визначено правовідносини між сторонами і застосовано норми матеріального права, що регулюють ці правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити, а рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 червня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді