Постанова № 48388006, 06.08.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2015 р. Справа № 804/7657/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЄфанової О.В. при секретаріЛегкій А.В. за участю: представника позивача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання недійсною податкової консультації

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області в якому позивач просить:

визнати недійсною індивідуальну податкову консультацію Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 12758/10/04-10-50-17 від 04.06.2015 р.;

зобов'язати Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38685474) надати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 (РНОК НОМЕР_1) нову податкову консультацію з урахуванням висновків суду протягом десяти календарних днів з моменту ухвалення рішення судом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Податковий кодекс України не обмежує витрати, що безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю та не містить вичерпного переліку таких витрат. Виходячи з наведених норм, податкове законодавство дозволяє фізичній особі-підприємцю (на загальній системі оподаткування) включити до витрат інші будь-які витрати, що стосуються вибраного ним виду господарської діяльності.

Викладене вище свідчить, що висновки податкової консультації створюють невірне тлумачення норм законодавства та ставить платника податку в гірше становище, ніж існувало раніше та збільшує для нього податкові зобов'язання.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що витрати не придбання ліцензії не є витратами в розумінні Податкового кодексу України, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, 06 травня 2015 р. Позивач звернувся до Відповідача з письмовою вимогою про надання індивідуальної податкової консультації з питань практичного використання норм податкового законодавства, а саме чи має право фізична особа-підприємець ОСОБА_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, платник податку з доходів фізичних осіб та платник ПДВ, відносити до складу своїх витрат вартість придбаних ліцензій на здійснення оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами.

У відповідь листом від 04 червня 2015 р. за вих. № 12758/10/04-10-50-17 Відповідачем було надано податкову консультацію відповідно до якої: фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування не має право включати до складу своїх витрат суму сплачених податків, зборів (крім суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) та витрат, понесених на придбання ліцензій, інших спеціальних дозволів, виданих державними органами для провадження господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.п. 191.1.28 п.191.1. ст.191 Податкового кодексу України контролюючі органи виконують такі функції, зокрема, надають консультації відповідно до цього Кодексу, законодавства з питань сплати єдиного внеску та інформаційно-довідкові послуги з питань оподаткування й іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Пунктом 14.1.172 ст.172 Податкового кодексу України визначено, що податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Статтею 52 Податкового кодексу України передбачено, що за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі. Консультації надаються контролюючими органами. Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

Згідно з п. 53.3 ст.53 Податкового кодексу України платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

З аналізу наведених норм вбачається, що надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз'яснення конкретному платнику податків з конкретної норми закону.

Податкова консультація має виключно рекомендаційний характер і не є обов'язковою для виконання платником податку, не зобов'язує діяти певним чином, оскільки, надаючи таку консультацію, контролюючий орган не створює нової правової норми, а лише дає своє тлумачення та роз'яснення відповідних положень податкового законодавства.

В даному випадку, проаналізувавши зміст запиту, зміст відповіді в контексті наведених вище норм ПК України, суд не вбачає підстав для висновку про порушення прав чи інтересів позивача у зв'язку з наданням податкової консультації. Суд не вбачає підстав для висновку, що у зв'язку з цим для позивача настали певні негативні наслідки у вигляді, наприклад, неправомірного збільшення податкового навантаження чи збільшення податкових зобов'язань. Із наданого роз'яснення вбачається, що воно надано в межах власного розуміння контролюючим органом певних норм податкового законодавства, заснованого на внутрішньому переконанні посадових осіб контролюючого органу, втручання в формування якого не належить до компетенції суду.

Між тим, згідно з п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між .загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Пунктом 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України визначено перелік витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування.

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;

витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;

суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Однак, даний перелік не містить сплачених податків, зборів (крім суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) та витрат, понесених фізичною особою - підприємцем на придбання ліцензій, інших спеціальних дозволів, виданих державними органами для провадження господарської діяльності.

Таким чином, фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування не має право включити до складу своїх витрат суму сплачених податків, зборів (крім суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) та витрат, понесених на придбання ліцензій, інших спеціальних дозволів, виданих державними органами для провадження господарської діяльності.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 11 серпня 2015 року

Суддя О.В. Єфанова