Постанова № 48387667, 23.06.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2015 р. Справа № 804/7098/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Амстор" про накладання арешту на кошти, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Амстор» в якому позивач просить:

накласти арешт на кошти Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Амстор», код за ЄДРПОУ 32516492 на рахунках у банках вказаного платника податків;

зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Амстор» допустити ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська до проведення фактичної перевірки.

В обґрунтування подання зазначено, що відповідачем не допущено посадових осіб податкової інспекції до проведення фактичної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Амстор», що стало підставою для звернення з даним позовом.

В судове зсідання представник позивача не з'явився, просив розглянути справу без особистої участі.

Відповідач в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заявника, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі п.п. 20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п. 75.1.3 п.75.1 ст.75, п.п. 80.2.5 п.82.5 ст.80, п.82.3 ст.82 Податкового кодексу України та наказу від 23.04.2015 року №386 „Про проведення фактичної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний будинок „Амстор" ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська виписано направлення від 23.04.2015 року №№ 000214, 000215 на проведення фактичної перевірки ТОВ „Торгівельний будинок „Амстор" тривалістю 10 діб.

На виконання завдання Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 22.04.2015 р. № 5635/04-36-21-02-25 робочою групою з питань супроводження акцизного податку ДШ в АНД районі м. Дніпропетровська 23.04.2015 року здійснено виїзд до магазину «Амстор», розташованому за адресою м.Дніпропетровськ, пр. ім. Газети «Правда», буд.31Д (місце фактичного провадження платниками податків діяльності) щодо проведення фактичних перевірок ТОВ «Амстор» (код ЄДРПОУ 32123041), ТОВ «Торгівельний будинок «Амстор» (код ЄДРПОУ 32516492), ТОВ «Амстор Трейд» (код ЄДРПОУ 39135315.

За зазначеною адресою на другому поверсі громадсько-торгівельного комплексу «Наша Правда» розміщено магазин роздрібної торгівлі видами та групами продовольчих, непродовольчих та супутніх товарів «Амстор».

В даний час діяльність в магазині «Амстор» не здійснюється, доступ до торгівельної площі магазину перекрито, об'єкт охороняється службою безпеки, робітники - касири, консультанти, вантажники та інші відсутні, касові термінали вимкнені, асортимент товарів на полицях частковий (залишок від здійснення діяльності).

Згідно бесіди з довіреною особою підприємства нежитлову площу в ГТК «Наша Правда» для розташування магазину орендує ТОВ «Торгівельний будинок «Амстор» (код ЄДРПОУ 32516492) за договором оренди нежитлового приміщення від 03.09.2013 р. №2/Пр/А-12 (орендодавець - власник ТОВ «АЄТА» (код ЄДРПОУ 32281016).

Після ознайомлення з наказом та направленнями на проведення перевірки, головний менеджер ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреності від 20.02.2015 p., виданої директором підприємства Рахмановою К.М., засвідченої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Коноваленко О.В., з причин відсутності факту здійснення платником податків діяльності та відсутності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів (документи викрадено під час розділення власниками часток підприємства, про що подано заяву до органів внутрішніх справ) у проведені перевірки відмовив. Складено акт відмови у допуску до проведення перевірки від 23.04.2015 р. №6/04-61-22-0 (лист підприємства про відмову у допуску до перевірки від 24.04.2015 р. (вх. № 5951/10 від 27.04.2015 р.).

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлений законом.

Право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу, передбачено пп.20.1.33 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України.

Поняття податкового боргу, відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, включає в себе грошове зобов'язання, яке самостійно узгоджене платником податків, або узгоджене в порядку оскарження, але не сплачене у встановлений Податкового кодексу України строк.

Суд зазначає, що підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника контролюючого органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Зазначене випливає із системного тлумачення правових норм, які містяться у статті 94 Податкового кодексу України. Ці норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків, причому зміст правового регулювання викладається в єдиному контексті.

Додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу, визначені п.п.20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Відсутність підстав для застосування арешту коштів платника податків, передбачених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, серед підстав для застосування адміністративного арешту, що входять до переліку, встановленого пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (сформульованого як вичерпний), не може розглядатися як перешкода для застосування арешту коштів на рахунках платника податків у відповідних випадках.

Наведене пояснюється тим, що норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є імперативною і обов'язковою до виконання, зміст її є самостійним, чітким і зрозумілим. Норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Так, норми пункту 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Крім цього, суд зазначає, що Постановою Національного Банку України №22 від 21.01.2004р. затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція).

Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та є обов'язкові для виконання ними (пункти 1.1. та 1.3 Інструкції).

Главою 10 Інструкції визначено порядок виконання банками заходів щодо арешту коштів на рахунках клієнтів.

Пункт 10.2 Інструкції передбачає, що арешт за постановою державного виконавця або за рішенням суду (далі - документ про арешт коштів) накладається на кошти, що обліковуються за рахунками, відкритими клієнтами в банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків.

Арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах. (пункт 10.3 Інструкції).

Пунктом 10.10 Інструкції передбачено, що у разі надходження до банку платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для забезпечення виконання якого на кошти клієнта накладено арешт, банк виконує її в повній або частковій сумі в межах наявної арештованої суми на рахунку.

Банк виконує часткову оплату платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) відповідно до пункту 5.10 глави 5 та пункту 12.9 глави 12 цієї Інструкції.

До арешту суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, банк продовжує арештовувати кошти, що надходять на рахунок клієнта, та виконує платіжні вимоги/інкасові доручення (розпорядження) щодо списання коштів з урахуванням тієї суми, яку раніше частково списано на підставі платіжних вимог/інкасових доручень (розпоряджень) за тим виконавчим документом, для забезпечення якого було накладено арешт на кошти на рахунку клієнта.

Банк після списання за платіжною вимогою/інкасовим дорученням (розпорядженням) суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, списує цей документ з відповідного позабалансового рахунку та, якщо немає на обліку за позабалансовим рахунком інших документів про арешт коштів, проводить операції за рахунком клієнта.

З аналізу зазначених вище норм вбачається, що у разі визначення конкретного розміру заборгованості у документі, яким накладено арешт, банк без порушення прав платника та одночасно клієнта банка в частині обмеження користування належними такому платнику коштами або цінностями, у разі повного виконання рішення про арешт та списання визначеної суми у визначеному розмірі, продовжує безперешкодно виконувати завдання по списанню або перерахуванню коштів платника за його бажанням.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що відповідно до пп.20.1.33 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України накладення арешту застосовується за наявності податкового боргу, про який позивач не зазначає в поданій позовній заяві, та за наявності підстав для застосування арешту, на які позивач також не вказує в позовній заяві, суд відмовляє в задоволенні позову в частині накладення арешту на кошти відповідача.

Крім того, суд додатково зазначає, що при прийнятті у даній справі рішення судом враховано те, що накладення арешту можливо виключно у випадку відмови платника податків від проведення документальної перевірки або від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом, посадові особи позивача здійснювали заходи спрямовані на проведення фактичної перевірки ТОВ «Торгівельний будинок «Амстор», не допуск посадових осіб податкового органу до якої не тягне за собою застосування арешту майна.

Вирішуючи позов в частині вимоги про зобов'язання відповідача допустити працівників ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська до проведення фактичної перевірки, суд виходив з того, що згідно з частиною 3 статті 6 КАС України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України та інші закони не надають права органам доходів і зборів у разі відмови платника податків від допуску до проведення документальної позапланової виїзної перевірки звертатися до суду з адміністративним позовом про спонукання платника податків допустити до проведення такої перевірки та надати всі необхідні документи. Відповідно до статті 94 ПК України винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом, у цьому разі є адміністративний арешт майна платника податків.

Тому у позові у цій частині належить відмовити у зв'язку з його безпідставністю.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова