Постанова № 483711, 21.02.2007, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.07 р. Справа № 31/350а

Нарадча кімната

місто Донецьк, вулиця Артема 157

Господарський суд Донецької області, у складі судді Ушенко Л.В., при секретарі судового засідання Москалик В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою

Товариства з обмеженою відповідальністю „Рігель” м.Маріуполь

до відповідача: Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м.Маріуполя

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 12.07.04р. №0002342342/1 та №0002342342/2

За участю

Представників сторін:

від позивача: Азжеуров В.А. – довіреність б/н від 09.01.07р.

від відповідача: Мороз О.О. – довіреність № 4 від 09.01.07р.

Рузаєва І.О. довіреність № 5 від 09.01.07р.

від експерт: Доброхотов О.В. – свідоцтво № 163

Анічкін О.М. – директор ТОВ „Рігель”

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Рігель” м. Маріуполь звернулось з позовом до ДПІ у Жовтневому районі м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень – рішень № №0002352342/1, №0002342342/1 від 12.07.04р.

Ухвалою господарського суду від 04.10.04р. було порушено провадження по справі за нормами ГПК України.

Верховною Радою України 06.07.05р. прийнятий Кодекс адміністративного судочинства України”, який набрав чинність з 01.09.05р. і п.6 розділу „Прикінцевих та перехідних положень” якого передбачено, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до ГПК України, вирішуються у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами КАС України.

Відповідно до п.6,7 „Прикінцевих та перехідних положень” КАС України було порушене адміністративне провадження у справі і розгляд справи здійснено за нормами КАС України (ухвала від 03.10.05р. про відкриття провадження в адміністративній справі).

Ухвалою від 08.02.05р. здійснена процесуальна заміна відповідача на Жовтневу МДПІ у м. Маріуполь як правонаступника, у зв’язку з реорганізацією відповідача.

В зв’язку з призначенням судово-бухгалтерської експертизи у даній справі, ухвалою суду від 08.02.05р. провадження у справі було зупинено. 3.10.06р. провадження у справі було поновлено (ухвала суду від 3.10.06р.).

В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що податковими повідомленнями – рішеннями №0002352342/1, №0002342342/1 від 12.07.04р. йому були безпідставно донараховані податкові зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 319567,00 грн. та податку на прибуток у сумі 559259,00 грн. і застосовані фінансові санкції з ПДВ у сумі 321 294,50 грн. та з податку на прибуток у сумі 475 303,20 грн., оскільки дані податкові повідомлення-рішення прийняті без врахування того, що всі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку за перевірений період у нього були вилучені особами, які представилися працівниками податкової міліції і обманним шляхом заволоділи документами підприємства і по даному факту була порушена кримінальна справа, яка не момент перевірки знаходилась у проваджені органу досудового слідства. Позивач також зважає на те, що перевірка здійснена з порушенням встановленого порядку, оскільки документи, отримані ДПІ з інших джерел, були враховані при перевірці валових доходів, а валові витрати та податковий кредит з ПДВ не прийняті і не перевірялись.

Відповідач надав заперечення на позов (відзив вх.№30850 від 17.11.04р.) та пояснення (вх.№32544 від 07.12.04р.), згідно яких проти позову заперечує зважаючи на те, що перевірка була здійснена після закінчення строку для відновлення документів. Перевіркою встановлені порушення позивачем п.5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5, п.16.3 ст.16 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та п.п.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, за які донараховані податок на прибуток та ПДВ і застосовані штрафні санкції відповідно до Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Розгляд справи частково здійснювався із застосуванням технічних засобів фіксування судового процесу.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами документи та висновок експерта, господарським судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Рігель” м. Маріуполь зареєстровано розпорядженням виконкому Маріупольської міської ради від 13.11.95р. №971, взято на податковий облік 28.01.95р. у ДПІ в Жовтневому районі м. Маріуполя (нині Жовтнева МДПІ м. Маріуполя).

У лютому 2004р. невідомою особою, яка представилась працівником податкової міліції, у підприємства були вилучені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку. В березні 2004р. позивач звернувся з приводу цього до Жовтневого райвідділу міліції у м. Маріуполі із заявою, на підставі якої було порушено кримінальну справу №17-38069 по ст..189 ч.1 КК України, а також повідомив ДПІ про вилучення у нього обманним шляхом первинних документів бухгалтерського та податкового обліку. ДПІ у Жовтневому районі м. Маріуполя повідомила позивача про проведення з 10.04.04р. планової перевірки згідно національного плану перевірок. Повідомлення позивачем було отримано 31.03.04р., про що свідчить розписка. 14.04.04р. за заявою директора підприємства перевірка була відкладена до 01.06.04р. і надано строк для відновлення документів бухгалтерського та податкового обліку за період з 31.04.01р. по 31.03.04р.

Зі збігом строку на відновлення документів ДПІ направило позивачу лист №13068/10/23-313-3 від 07.06.04р. про проведення планової перевірки та надання до 11.06.04р. в ДПІ усіх документів первинного бухгалтерського та податкового обліку. Даний лист отриманий позивачем 12.06.04р.

З 14.06.04р. по 24.06.04р. відповідачем здійснена в приміщенні ДПІ перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.04.2001р по 31.03.2004р, про що складено акт №136/23-111-1/23786635 від 25.06.2004р.

Як зазначено в акті перевірки №136/23-111-1/23786635 від 25.06.2004р перевірка носила плановий документальний характер і під час проведення перевірки були досліджені декларації позивача по податку на прибуток та ПДВ за 2001р – 2004р, витяг банку про рух коштів на рахунку підприємства та матеріали зустрічних перевірок контрагентів позивача: договори, рахунки, накладні, податкові накладні, платіжні документи. Первинні документи та регістри бухгалтерського обліку підприємством до перевірки не були надані.

В судовому засіданні представник відповідача пояснила, що фактично зустрічні перевірки не проводились, акти не складались, а були досліджені документи контрагентів позивача, надані на запит ВПМ ДПІ у м. Маріуполі, які були отримані ДПІ до початку проведення перевірки.

За результатами перевірки відповідачу були направлені податкові повідомлення – рішення №0002342342/0 від 25.06.04р. яким визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 559 259,00 грн. та застосована штрафна санкція у сумі 475 303,20 грн., та №0002352342/0 від 25.06.04р., яким визначені податкові зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 319 567,00 грн. та застосована штрафна санкція у сумі 321 294,50 грн. Донарахування податків здійснено на підставі п. „б” п.4.2.2 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, а штрафні санкції по ПДВ застосовані відповідно до п.17.1.3 ст.17, а з податку на прибуток – відповідно до п.17.1.3 та п.17.1.6 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

В акті перевірки зазначені порушення п.5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5, п.16.3 ст.16 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” у результаті чого був занижений податок на прибуток за період з 01.04.01р. по 30.11.03р. на суму 559 259,00 грн. та п.п.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” у результаті чого був занижений ПДВ за період з 01.04.01р. по 30.11.03р. на суму 319 567грн.

Позивач не погодився із прийнятими податковими повідомленнями – рішеннями і оскаржив їх в адміністративному порядку відповідно до ст..5 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, однак його скарги були залишені без задоволення, а спірні податкові повідомлення – рішення без змін. На адресу позивача за результатами адміністративного оскарження також були направлені нові податкові повідомлення – рішення №0002352342/1, №0002342342/1 від 12.07.04р., які є предметом спору.

В період розгляду справи відносно позивача була порушена справа про банкрутство. Постановою господарського суду Донецької області від 18.12.06р. у справі №42/298 „Б” ТОВ „Рігель” визнано банкрутом на підставі ст..22.52 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” і відкрита ліквідаційна процедура. Ліквідатором позивача призначене управління ПФУ у Жовтневому районі м. Маріуполя, яке своїм наказом №176 від 29.12.06р. поклало функції ліквідатора на Азжеурова В.А., до якого згідно із Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” перейшли повноваження керівника підприємства і він є представником позивача відповідно до закону. Ліквідатором підтримані заявлені позовні вимоги ТОВ „Рігель” в повному обсязі.

Господарський суд вважає, що позовна заява позивача підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Як вже зазначалось, спірні податкові зобов’язання з ПДВ та податку на прибуток були визначені ДПІ у Жовтневому районі м. Маріуполя на підставі п. „б” п.4.2.2 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, відповідно до якого контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених в податкових деклараціях.

Між тим, як убачається із акту перевірки, у позивача були відсутні документи первинного бухгалтерського та податкового обліку і висновки щодо заниження валових доходів та завищення валових витрат відображених в деклараціях з податку на прибуток та завищення податкового кредиту з ПДВ податковим органом базується на документах, отриманих ДПІ з інших джерел, зокрема витягу банку про рух грошових коштів по рахунку позивача, документів контрагентів позивача, даних комп’ютерних інформаційних систем, що ведуться в органах ДПС, а не на документах первинного та податкового обліку позивача.

Зазначені обставини дають суду підстави зробити висновок про те, що перевірка у позивача була фактично здійснена з використанням непрямих методів, порядок проведення якої відповідачем не дотриманий.

Непрямі методи визначення сум податкових зобов’язань застосовуються виключно при наявності підстав, передбачених п.4.3 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” і рішення про застосування таких методів приймає керівник органу ДПС, в якому повинні обов’язково зазначатися підстави його прийняття.

Рішення про використання непрямих методів начальником ДПІ у Жовтневому районі м. Маріуполя не приймалось, але фактично були застосовані непрямі методи.

Підпунктом 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 зазначеного Закону передбачено право податкового органу визначати платнику податків податкове зобов’язання за непрямим методом, зокрема якщо неможливо визначити суму податкових зобов’язань у зв’язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів.

„Методика визначення сум податкових зобов’язань за непрямими методами” (яка була чинна на момент здійснення перевірки) затверджена постановою КМУ від 27.05.02р. №697.

В п.2 Методики було визначено, що під непрямими методами визначення сум податкових зобов’язань платників податків розуміється визначення сум їх податкових зобов’язань за оцінкою витрат платника податків, при росту його активів , кількості осіб які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов’язання щодо конкретного податку, збору (обов’язкового платежу) відповідно до закону. При цьому оцінка елементів податкових баз здійснюється за допомогою інформації одержаної з джерел інших, ніж звітність або первинні документи платника податку.

ДПІ в установленому порядку не розглянула питання щодо необхідності застосування непрямих методів в порядку, визначеному законом, тому не мала права використовувати непрямі методи під час перевірки.

В акті перевірки зазначено, що при перевірці правильності визначення валового доходу встановлені розбіжності з даними, заявленими у деклараціях позивача за період 3 кв. 2001р. – 1 кв. 2004р. і склали 21066,00 грн.

При цьому, при визначенні скоригованого валового доходу працівниками ДПІ використовувались документи, надані контрагентами позивача та дані про рух коштів на рахунку позивача №26004007901 в філії АК „Донгорбанк” м. Маріуполя.

ДПІ також не прийняті валові витрати позивача за період з 2 кв. 2001р. – 1 кв. 2004р. на загальну суму 1909227 грн.. При цьому ДПІ в акті зазначила, що у позивача відсутні документи, що підтверджують використання сплачених (отриманих ) товарів (робіт, послуг) в господарській діяльності, оскільки відсутні первинні документи бухгалтерського обліку, що є порушенням вимог п.5.2.1 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств” і крім того, зменшені валові витрати позивача за даний період з посиланням на п.5.3.9 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” відповідно до якого не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і збереження яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Оцінюючи висновки ДПІ суд враховує те, що податковим органом при перевірці правильності формування валових доходів фактично використовувались непрямі методи (метод розрахунку грошових надходжень та окремі елементи методу економічного аналізу).

Разом з тим, фактично застосовуючи зазначені методи (при відсутності відповідного рішення керівника ДПІ) стосовно валових доходів податковим органом не перевірялись валові витрати позивача, тобто не здійснювалась оцінка інформації про проведення господарської діяльності платника податків, отриманих з інших джерел згідно із законодавством, що, суд вважає, є порушенням принципу рівності та пропорційності згідно ст..2 КАС України.

Крім того, відповідно до п.5.3.9 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” у разі втрати, знищення або зіпсування документів, що підтверджують валові витрати, платник податків має право заявити про це податковому органу та прийняти заходи для поновлення таких документів. Письмова заява має бути подана до/або разом з поданням декларації (розрахунку) за звітний період. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, не підтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами.

З відповідною заявою позивач звернувся до ДПІ в березні 2004р., яка встановила термін для відновлення документів до 01.06.04р. , а не до 01.07.04р. (як передбачено Законом).

В процесі розгляду справи позивач надав частину документів бухгалтерського та податкового обліку та заявив клопотання про призначення судової експертизи.

Ухвалою суду від 08.02.05р. у справі була призначена за клопотанням позивача судова експертиза, проведення якої було доручено судовому експерту О.В. Доброхотову.

На вирішення експерта були поставлені питання чи підтверджуються документально висновки податкового органу, викладені в акті перевірки щодо завищення валових витрат та податкового кредиту та заниження валових доходів та податкових зобов’язань з податку на додану вартість в наданих до ДПІ позивачем деклараціях з податку на прибуток та податку на додану вартість за період, що був предметом перевірки виходячи із документів, що були використані при перевірці і чи впливають на суму визначених податковим органом податкових зобов’язань з податку на прибуток та податку на додану вартість надані в ході судового розгляду справи документи позивача в підтвердження валових доходів, валових витрат, податкових зобов’язань з податку на додану вартість та податкового кредиту.

За результатами експертизи надано висновок експерта №86 від 15.09.06р., згідно якого експертом не підтверджений висновок ДПІ про заниження валового доходу та завищення валових витрат у сумах, зазначених в акті перевірки як на підставі документів, що були отримані з інших джерел і перевірялись ДПІ під час перевірки, так і з урахуванням наданих позивачем під час судового розгляду справи документів та зібраних в процесі досудового слідства в кримінальній справі.

Експертом зазначено, що при перевірці правильності формування валових доходів в окремих випадках ДПІ невірно визначений період виникнення права на формування позивачем валових доходів, (тобто першої події), оскільки ДПІ виходила, як правило, із дати зарахування коштів на рахунок, що є другою подією відповідно до п.11.3 ст.11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, яка регламентує правила ведення податкового обліку, а також ДПІ безпідставно включено до складу валових доходів в 3 кв. 2002р. 15 983,33 грн. і не здійснювалось розрахунку приросту/убутку балансової вартості товарів, та не враховані результати операцій з цінними паперами, які фактично здійснювались позивачем.

Стосовно валових витрат, то експертом зазначено, що податковим органом не прийняті валові витрати позивача із –за відсутності безпосередньо у позивача документів в їх підтвердження.

В судовому засіданні експерт пояснив (т. 4 а.с. 123), що податковим органом під час перевірки фактично зроблена спроба визначити у підприємства лише його дохідну частину (валові доходи) без врахування витратної (валових витрат), оскільки документи контрагентів позивача, на розрахунковий рахунок яких позивач перерахував грошові кошти за товари роботи, послуги) не досліджувались під час перевірки і у разі, якщо перевірка проводилась із застосуванням непрямих методів визначення сум податкових зобов’язань податковим органом повинні були враховуватись як доходи, так і витрати платника податку.

Крім того, у експертному висновку та у письмових поясненнях експерта на питання сторін експертом зроблено висновок, що без вірного визначення фінансових результатів операцій з цінними паперами, які здійснював позивач, і визначення приросту/убутку балансової вартості товарів та отримання первинних бухгалтерських документів від контрагентів ТОВ „Рігель”, об’єктивно визначити скоригований валовий доход, валові витрати, а також об’єкт оподаткування податку на прибуток – неможливо.

Суд погоджується з висновком експерта в цій частині з урахуванням викладених мотивів та обставин.

Аналогічний висновок експертом зроблено і стосовно визначення податкових зобов’язань з ПДВ та сум податкового кредиту.

В акті перевірки зазначено, що в порушення п. 7.4.1, п7.4.4, 7.4.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” підприємством до складу податкового кредиту включені суми ПДВ, які не підтверджені первинними документами (відсутні податкові накладні і витрати, понесені підприємством у зв’язку з придбанням товарів, не підтверджені відповідними бухгалтерськими документами).

Суд погоджується з висновком експерта стосовно неможливості об’єктивно визначити суму податкових зобов’язань та податкового кредиту з ПДВ, оскільки незалежно від того, що у позивача на момент перевірки були відсутні податкові накладні в зв’язку з незаконним їх вилученням, податковим органом допущені суттєві порушення при проведенні документальної перевірки (про що зазначено судом в даній постанові).

Згідно акту перевірки податковим органом взагалі не аналізувалось питання правильності визначення податкових зобов’язань з ПДВ по операціям, що здійснював позивач протягом періоду, що був предметом перевірки на підставі наявних у ДПІ документів, а порушення п. 7.4.1 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” судом не приймаються з урахуванням викладених в постанові мотивів стосовно валових витрат.

Відповідно до п. 7.4.5 ст. 5 Закону України „Про податок на додану вартість” не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Позивач пояснив суду, що формував податковий кредит за відповідні податкові періоди на підставі виданих йому контрагентами податкових накладних, які в подальшому у нього були в лютому 2004р. вилучені обманним шляхом.

Із документів, що були надані ДПІ контрагентами позивача убачається, що ними були сформовані податкові зобов’язання з ПДВ, про що видані податкові накладні, що об’єктивно підтверджують доводи позивача про те, що на момент включення сум ПДВ до податкового кредиту у відповідних податкових періодах у нього були наявні необхідні документи, але на момент перевірки ДПІ були відсутні не з його вини. За таких обставин суд також вважає, що відповідальність позивача в цьому випадку могла мати місце лише у вигляді штрафних санкцій, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену податковими накладними. Оскільки така сума податкового кредиту є спірною, що також підтверджується висновком експерта, то і розмір таких штрафних санкцій є спірним.

Крім того суд зазначає наступне.

Згідно податкового повідомлення-рішення від 12.07.04р. № 0002352342/1 позивачу визначена штрафна санкція з податку на додану вартість у сумі 321 294,50грн. з посиланням на п. 17.1.3 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Даною нормою передбачено, що розмір штрафних санкцій обчислюється у розмірі 10% від суми недоплати (заниження суми податкових зобов’язань) за кожний з податкових періодів, встановлений для такого податку починаючи з податкового періоду, на який припадає отримання податкового повідомлення-рішення від контролюючого органу, але не більше 50% такої суми та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоїмки, незалежно від кількості податкових періодів.

Таким чином розмір штрафної санкції по п.п. 17.1.3 ст. 17 зазначеного Закону (при наявності правових підстав) не міг перевищувати 50% від донарахованого податку, що складає 159 783,56грн. (319 567Ч50%).

Фактично штрафна санкція позивачу нарахована у загальній сумі 321 294,50грн. Застосування інших видів штрафних санкцій у даному податковому повідомленні-рішенні не зазначене. Разом з тим, оскільки судом визначено недоведеною правомірність донарахування позивачу ПДВ у сумі 319 567грн., то і підстав для застосування штрафних санкцій по п. 17.1.3 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” не убачається.

Податковим повідомленням-рішенням від 12.07.04р. № 000234234/1 визначена штрафна санкція з податку на прибуток у загальній сумі 475 303,20грн. з посиланням на п. 17.1.3 та 17.1.6 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

З огляду не неправомірність донарахування податку на прибуток суд вважає безпідставне застосування цих штрафних санкцій.

З урахуванням мотивів, викладених в постанові та встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, висновку експерта та оцінки інших доказів у сукупності, господарський суд вважає вимоги позивача обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати у справі – державне мито у сумі 85грн. підлягають поверненню з коштів державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 5, 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, Законом України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, ст..2,17,71,86,94,138,153,158-163, 185,186, п.6, 7 розділу „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Рігель” м. Маріуполь до Жовтневої МДПІ м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень – рішень ДПІ у Жовтневому районі м.Маріуполя № №0002352342/1, №0002342342/1 від 12.07.04р. – задовольнити.

Визнати недійсними податкові повідомлення – рішення ДПІ у Жовтневому районі м.Маріуполя від 12.07.04р. №0002352342/1, яким визначене податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 319 567,00 грн. та штрафна санкція у розмірі 321 294,50грн., та №0002342342/1 від 12.07.04р., яким визначене податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 559 259грн. та штрафна санкція у розмірі 475 303,20 грн.

Присудити з коштів Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Рігель” м. Маріуполь витрати по сплаті держмита у сумі 85грн.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного господарського суду шляхом подачі через господарський суд Донецької області заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня виготовлення повного тексту постанови та наступного подання апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови виготовлений 26.02.07р. В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частина постанови.

Суддя Ушенко Л.В.