Рішення № 48350248, 04.08.2015, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/916/15-ц

Провадження № 2/368/348/15

Рішення

іменем України

"04" серпня 2015 р. м. Кагарлик Київської області

Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

Головуючого: судді Закаблук О.В.

При секретарі: Широкоступ К.М.

З участю учасників процесу:

Представники позивача: ОСОБА_1

Представників відповідачів: ОСОБА_2

ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Кагарлицького районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс», приватного підприємця ОСОБА_5, Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області про переведення прав покупця, визнання недійсними свідоцтва про право власності на майновий пай і актів приймання передачі майна і зобов»язання звільнити приміщення, суд, -

В С Т А Н О В И В :

08.05.2015 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс», приватного підприємця ОСОБА_5, Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області про переведення прав покупця, визнання недійсними свідоцтва про право власності на майновий пай і актів приймання передачі майна і зобов»язання звільнити приміщення, ( а.с., 3 - 5), в якій позивач просив суд винести рішення, яким:

- визнати недійсними договори купівлі-продажу майнового паю від 1 вересня 2010 р., укладені між покупцем ОСОБА_5 і продавцями:

1. ОСОБА_6 (вартість продажу 909 грн.);

2. ОСОБА_6 (вартість продажу 1314 грн.);

3. ОСОБА_7 (вартість продажу 908 грн.);

4. ОСОБА_8 (вартість продажу 606 грн.);

5. ОСОБА_9 (вартість продажу 624 грн);

6. ОСОБА_10 (вартість продажу 1434 грн.);

7. ОСОБА_11( вартість продажу 2316 грн.;

8. ОСОБА_12 (вартість продажу 816 грн.);

9. ОСОБА_20 (вартість продажу 1562 грн.);

10. ОСОБА_21 (вартість продажу 598 грн.);

ОСОБА_22 (вартість продажу 1380 грн.);

12. ОСОБА_23 (вартість продажу 878 грн.);

13. ОСОБА_16 (вартість продажу 407 грн. грн.);

14. ОСОБА_16 (вартість продажу 1212 грн.);

15. ОСОБА_17 (вартість продажу 859 грн);

16. ОСОБА_24 (вартість продажу 1394 грн.).

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на майновий пай (майновий сертифікат), НОМЕР_1, виданий Ліщинською сільською радою 28 жовтня 2010 р. на їм»я ОСОБА_5;

- визнати недійсними акт від 25 березня 2008 р. приймання-передачі майна від ТОВ «Комплекс Агромарс» до приватного підприємця ОСОБА_5 та акт від 01 вересня 2010 р. приймання-передачі майна від ТОВ «Комплекс Агромарс» до приватного підприємця ОСОБА_5;

- зобов»язати приватного підприємця ОСОБА_5 звільнити будівлі і споруди, зайняті нею згідно актів приймання - передачі від 25.03.20068 року і від 01.09.2010 року.

- стягнути на його користь судові витрати у вигляді сплаченого судового збору.

Свої позовні вимоги позивач в мотивувальній частині обґрунтовував наступним.

Він мае частку у праві спільної часткової власності на майновий фонд колишнього сільськогосподарського підприємства «Україна», що підтверджується відповідним свідоцтвом, яке додано до позовної заяви.

Між ОСОБА_5, як покупцем, і співвласниками у праві спільної часткової власності на майновий фонд КСП «Україна» ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, як продавцями, 1 вересня 2010 р. укладені договори купівлі-продажу майнових паїв (без номерів), згідно яких названі продавці продали, а покупець ОСОБА_5 придбала у них належні їм майнові паї, як частини майнового фонду КСП «Україна». Загальна вартість, яку сплатила покупець ОСОБА_5 продавцям за придбані майнові паї, склала 17217 грн.

28 жовтня 2010 р. Ліщинською сільською радою ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право власності на майновий пай (майновий сертифікат), НОМЕР_1.

У свідоцтві вказано, що ОСОБА_5 має право на пайовий фонд майна КСП «Україна» відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників.

25 березня 2008 р. було складено і підписано акт приймання-передачі про те, що ТОВ «Комплекс Агромарс» передало, а ПП «ОСОБА_5.» прийняла частину майнового фонду КСП «Україна», а саме: зерносклад площею 400 кв.м., вартістю 10000 грн. і склад запчастин вартістю 600 грн.

1 вересня 2010 р. було складено аналогічний акт приймання-передачі про те, що ТОВ «Комплекс Агромарс» передало, а ПП «ОСОБА_5.» прийняла 1\4 частину складу ПММ вартістю 750 грн., 1\2 частину гаража вартістю 7500 грн., артезіанську свердловину вартістю 4600 грн., 1\2 частини площадки для автомашин вартістю 13462 грн., приміщення для охорони вартістю 2500 грн., 57 % складу запчастин вартістю 19873 грн, 1\2 частину току зерновог, паркан гаража вартістю 1500 грн.

На підставі вищеназваних документів ПП «ОСОБА_5.» на даний час володіє та користується вказаним у актах приймання-передачі майном.

Всі названі право чини укладені з порушенням вимог чинного законодавства України і мають бути визнані недійсними, виходячи з наступного:

І. Щодо підстав переведення прав покупця.

Вищеназвані продавці майнових паїв володіли своїми частками у праві спільної часткової власності на майновий фонд КСП «Україна» відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай (частку майнового фонду КСП «Україна»), затвердженого зборами співвласників 25 січня 2002 р.

Відповідно до ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у спільній частковій власності.

Проте, одночасно законодавець у ст. 362 ЦК України встановлює механізм захисту прав інших співвласників при продажу кимось зі співвласників своєї частки, оскільки вони також можуть виявити бажання придбати її.

Так, згідно з ч. 1 ст. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю.

Згідно з ч. 2 ст. 362 ЦК України продавець частки у праві спільної часткової власності зобов»язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Аналогічної позиції дотримується Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який у постанові Пленуму від 07.02.2014 р. № 5 «Про судову практику у справах про захист прав власності та інших речових прав», п. 18, вказав наступне: «У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням права купівлі інших співвласників, будь-який співвласник маєправо пред»явити до суду позов про переведення на нього прав та обов»язків покупця протягом одного року від дня, коли він довідався, або міг довідатися про вчинення правочину ( ч. 4 ст. 362 ЦК).

Згідно змісту абзацу 3 вказаного п. 18 позивач зобов»язаний при зверненні до суду внести на депозит суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити продавець.

ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_15 ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 не повідомили письмово ні позивача, як співвласника, ні інших співвласників про свій намір продати свої частки, чим порушили вимоги ч.ч. 1 та 2 ст. 362 ЦК України.

Про факт продажів, тобто, про порушення свого права, він дізнався лише у 2015 р. з висновку Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області від 25.03.2015 р., зробленого за результатами перевірки його заяви.

ІІ. Щодо підстав недійсності свідоцтва про право власності на майновий пай, виданого на ім.»я ОСОБА_5

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства

Оскільки право власності ОСОБА_5 на майновий пай, закріплене свідоцтвом на право власності на майновий пай від 28.10.2010 р., виданим на її ім.»я, набуте на підставі цивільно - правових угод, укладених з порушенням вимог ст. 362 ЦК України {договори купівлі-продажу), то свідоцтво про право власності на майновий пай, видане на їм»я ОСОБА_5, має бути визнане недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України як правочин, укладений з недодержанням вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Крім того, свідоцтво має бути визнане недійсним ще й на тій підставі, що в нього головою Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області ОСОБА_25 внесено недостовірні дані.

Так, в свідоцтві вказано, що ОСОБА_5 «...має право на пайовий фонд майна КСП «Україна» відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників 25 січня 2002 р.».

В дійсності ж ОСОБА_5 ніколи не була внесена до списку осіб, які мають право на майновий пай, оскільки вона не була членом КСП «Україна», не працювала в ньому і тому своєю працею не створювала цей майновий фонд, а насправді отримала частку у праві спільної власності на майновий фонд КСП «Україна», скупивши (незаконно) майнові сертифікати інших співвласників.

ІІІ. Щодо підстав недійсності актів приймання-передачі майна.

Відповідно до п. 9 діючого на той час Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом МінАП України від 10.03.2001 р. № 62, виданого на підставі Указу Президента України від 20.01.2001 р. № 62 і постанови КМ України від 28.02.2001 р. № 177, виділення із складу пайового фонду майна в натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням у процесі вирішення майнових питань здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) на підставі рішення зборів співвласників.

Також відповідно до ч. 2 п. 2.4 Рекомендацій щодо порядку здійснення права спільної часткової власності власниками майнових паїв колишніх сільськогосподарських підприємств, затверджених МінАП України від 20.05.2008 р. № 315 управління майном, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється через загальні збори співвласників.

Проте, виділення в натурі майна ОСОБА_5 було здійснено з грубим порушенням названих Порядку... і Рекомендацій..., адже, по-перше, на час передачі майна ОСОБА_5, вона ще не являлась співласником майнового фонду КСП «Україна», оскільки, як вже було сказано вище, приймання-передача в першому випадку відбулася 25 березня 2008 р., тобто задовго до 28 жовтня 2010 р., коли ОСОБА_5 було видане свідоцтво про право власності на майновий пай, і до 1 вересня 2010 р., коли вона уклала договори купівлі-продажу майнових сертифікатів, а в другому випадку - 1 вересня 2010 р., тобто знову ж таки до 28 жовтня 2010 р., коли ОСОБА_5 було видане свідоцтво про право власності на майновий пай, і, по-друге, збори співвласників не ухвалювали рішення про передачу від підприємства-користувача ТОВ «Комплекс Агромарс» до ОСОБА_5 частини майнового фонду КСП «Україна» і таких зборів ні 25 березня 2008 р., ні до цієї дати, ні після неї, не було.

Тобто, представники ТОВ «Комплекс Агромарс» уклали обидва правочини приймання-передачі майна внаслідок зловмисної домовленості з другою стороною, оскільки являючись жителями с. Лішинка, знали про те, що ОСОБА_5 не працювала в КСП «Україна» і не була співвласником майнового фонду підприємства.

Згідно ч. 1 ст. 232 ЦК України такі акти мають бути визнані недійсними. Обидва правочини також не відповідають вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки суперечать вищеназваним актам цивільного законодавства і мають бути визнані недійсними також і на підставі ст. 215 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Про порушення свого права він дізнався лише у березні 2015 р. з відповіді від 27.03.2015 р. за результатами перевірки, яку проводив Кагарлицький РВ ГУ МВС України за його заявою. До цього часу він не знав ні про купівлю майнових паїв, ні про передачу колективного майна відповідачеві, оскільки це все було зроблено таємно як від нього, так і від інших жителів села.

Отже, перебіг позовної давності щодо йогозвернення до суду розпочався 27.03.2015р.

Автоматизованою системою документообігу суду для слухання справи на підставі ч. 3 ст. 11 - 1 ЦПК України визначено суддю Кагарлицького районного суду Закаблук О.В., ( а.с., 20).

15.05.2015 року Кагарлицьким районним судом на підставі ст.ст. 122, 127 ЦПК України винесено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено справу до судового розгляду, ( а.с., 23, 24).

03.06.2015 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла заява позивача ОСОБА_4, ( а.с., про зміну предмета позову наступного змісту:

У провадженні Кагарлицького районного суду знаходиться цивільна справа за його позовом до відповідачів про переведення на нього прав покупця за договорами купівлі - продажу майнового паю від 01 вересня 2010 року, укладених між покупцем ОСОБА_5 і продавцями ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, визнання недійсним свідоцтва про право власності на майновий пай (майновий сертифікат) НОМЕР_1, виданого Ліщинською сільською радою 28 жовтня 2010 р. на ім.»я ОСОБА_5, визнання недійсними акта від 25 березня 2008 р. приймання-передачі майна від ТОВ «Комплекс Агромарс» до приватного підприємця ОСОБА_5 і акта від 1 вересня 2010 р. приймання-передачі майна від ТОВ «Комплекс Агромарс» до приватного підприємця ОСОБА_5, зобов»язання приватного підприємця ОСОБА_5 звільнити будівлі і споруди, зайняті нею згідно актів прийманшн передачі від 25.03.2008 р. і від 01.09.2010 р.

Вступна і мотивувальна частини мого позову відповідають моїй волі і викладені правильно.

В той же час абзац перший прохальної частини позову внаслідок моєї помилки неї відповідає вступній і мотивувальній частині позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК України позивач має право до початку розгляду справи по суті змінити предмет позову.

Користуючись цим правом, він відмовляється від вимоги про визнання недійсними договорів купівлі продажу майнового паю від 1 вересня 2010 р., укладених між покупцем ОСОБА_5 і продавцями: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, частково змінює предмет позову і викладає прохальну частину позову в наступній редакції:

- перевести на ньогоправа покупця за договорами купівлі - продажу майнових паїв, укладених 1 вересня 2010 р. між покупцем ОСОБА_5 і продавцями:

1. ОСОБА_6 (вартість продажу 909 грн.);

2. ОСОБА_6 (вартість продажу 1314 грн.);

3. ОСОБА_7 (вартість продажу 908 грн.);

4. ОСОБА_8 (вартість продажу 606 грн.);

5. ОСОБА_9 (вартість продажу 624 грн.);

6. ОСОБА_26 (вартість продажу 1434 грн.);

7. ОСОБА_11 (вартість продажу 2316 грн.);

8. ОСОБА_12 (вартість продажу 816 грн.);

9. ОСОБА_20 (вартість продажу 1562 грн.);

10. ОСОБА_21 (вартість продажу 598 грн.);

ОСОБА_27 (вартість продажу 1380 грн.);

ОСОБА_28 (вартість продажу 878 грн.);

13. ОСОБА_29 (вартість продажу 1212 грн.);

14. ОСОБА_17 (вартість проді 859 грн.);

15. ОСОБА_24 (вартість продажу 1394 грн.).;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на майновий пай (майновий сертифікат) НОМЕР_1, виданий Ліщинеькою сільською радою 28 жовтня 20 на ім.»я ОСОБА_5;

- визнати недійсними акт від 25 березня 2008 р. приймання-передачі майна від ТОВ «Комплекс Агромарс» до приватного підприємця ОСОБА_5 та акт від 01 вересня 2010 р. приймання-передачі майна від ТОВ «Комплекс Агромарс» до приватного підприємця ОСОБА_5;

- зобов»язати приватного підприємця ОСОБА_5 звільнити будівлі і споруди, зайняті нею на підставі актів приймання-передачі майна від 25 березня 2008 р. і від 1 вересня 2010 р.;

- стягнути з відповідачів на його користь судові витрати у вигляді сплаченого судового збору.

09.06.2015 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшло письмове заперечення відповідачки ОСОБА_5, ( а.с., 90 - 94), наступного змісту:

ОСОБА_4 звернувся до Кагарлицького районного суду з позовом до Відповідачів з позовом про переведення прав покупця, визнання над йсними свідоцтв про право на майновий пай і актів прийому-передачі майна і зобов'язання звільнити приміщення.

З підстав зазначених нижче, позовні вимоги Позивача є безпідставними, необгрунтованими, не ґрунтуються на нормах діючого законодавства, а тому задоволенню не підлягають.

Мотивуючи свій позов, Позивач зазначив, що дізнався про порушення свого права в березні 2015 року з відповіді Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській обасті.

Проте, такі твердження Позивача не відповідають дійсності, оскільки Позивачем було достеменно відомо про укладання Відповідачем ОСОБА_30 договорів купівлі-продажу та передачу їй майна, проведення розпаювання, в якому він брав безопсереню участь, що підтверджується його особистою заявою про виділення майнового паю в натурі, дорученнями, накладними про отримання товару.

Позивач вводить в оману суд стверджуючи, що про порушення свого права він дізнався в березні 2015 року, Позивач ніколи не входив до складу співвласників майнових паїв, переданих ЗАТ «Комплекс Агромарс», так як отримав майно на власний сертифікат в 2001 році, а власники передали його ЗАТ «Комплекс Агромарс» в 2003 р.

Проте, в 2010 зоці гр. ОСОБА_4 отримав майно від ЗАТ «Комплекс Агромарс», а саме: зерномет ЗМ-60 вартістю 2500 грн., ДКУ вартістю 1000 грн. разом з частиною ремонтної майстерні, кабель - 25 метрів.

Це майно належало власникам майнових паїв СТОВ «Україна» і було перед но ЗАТ «Комплекс Агромарс» в 2003 році разом з іншим майном згідно акту передачі. На тідставі яких документів, не будучи співвласником майна, він його отримав, невідомо.

Про повернення майна новим власникам було відомо всім, в т.ч. Позивачу, адже в 2010 році ОСОБА_4 сам отримував майно від ЗАТ «Комплекс Агромарс».

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Виходячи з ст. 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності щодо позовних вимог Позивача про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, свідоцтва та актів прийому-передачі.

Тому, вказані позовні вимоги Позивача заявлені з пропуском трирічного строку позовної давності.

Позивачем не наведено жодних доказів поважності причин пропуску, трирічного строку позовної давності щодо своїх позовних вимог.

Згідно ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, з підстав визначених ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовні вимоги Позивача про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, свідоцтва та актів прийому-передачі задоволенню не підлягають.

Поряд із пропуском Позивачем строків позовної давності Відповідач ОСОБА_5 заперечує проти позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю.

В своїй позовній заяві Позивач вказує на те, що він має право на частку спільної часткової власності на майновий фонд колишнього СТОВ «Україна», що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_1 від 09.01.2003 р. на суму 5352 гривень.

При цьому, Позивач стверджує, що його право власності на майновий пай було порушено, оскільки він позбавлений можливості отримати майно в рахунок свого свідоцтва на майновий пай.

Згідно ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право зверну суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Необхідно зазначити, що Позивач звернувся до суду за захистом свого права, яке вже було використано ним під час розпаювання майна СТОВ «Україна», тобто Позивач реалізував своє право і тому звернувся за захистом неіснуючого права.

Зокрема, Позивачем було отримано майно в натурі згідно його свідоцтва НОМЕР_1 від 09.01.2003 р. на суму 5352 гривень. Також, за доручення співвласників Позивачу було виділено додатково майна 12867 гривень.

Вказані обставини підтверджуються наступними документами:

- виписка з протоколу № 17 засідання зборів засновників СТОВ «Україна» с. Ліщинка від 25.12.2001 року (додаються);

- відомості про видачу майна (додаються);

- накладні на видачу майна (додаються);

- доручення на отримання майна (додаються).

Крім того, на підставі заяви Позивача (додається) та 18-ти доручень членів колишнього СТОВ «Україна» (додаються) на протязі 2003 року гр. ОСОБА_4 згідно актів передачі виділено майно в натурі на загальну суму 45 449 грн. (копії актів передачі додаються).

Згідно підсумкової відомості гр. ОСОБА_4 отримав майно в натурі на суму 58 603 грн., надавши відповідні документи на право отримання майна на суму 58161 грн.

Виходячи з вище викладеного та відповідних документів, наданих суду, позивач повністю реалізував своє право на частку спільної власності колишнього СТОВ «Україна» і не може повторно отримувати майно, свідомо вводячи суд в оману.

Таким чином, будь-якого права Позивача оскаржуваними ним документами не порушено, оскільки на час складання таких документів та на даний час Позивач використав своє право на отримання частки майна СТОВ «Україна» в рахунок його сертифікату НОМЕР_1 від 09.01.2003 р. на суму 5352 гривень.

Згідно п. 15 Порядок розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики України 14.03.2001 р. №62 при виділенні майна в натурі конкретному власнику підприємство - правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акта приимання-передавання майна робить відмітку про виділення майна в натурі у Свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (далі - Свідоцтво), що засвідчується підписом керівника підприємства та печаткою.

Позивач, користуючись тим, що підприємство - правонаступник при видачі майна одночасно з підписанням акту приймання - передачі не вилучило і не погасило (анулювало) свідоцтво шляхом діагонального закреслення лицьової сторони і засвідчення підписом керівника та печаткою підприємства факту отримання майна на майнові сертифікати, і, вважаючи, що решта підтверджуючих документів безповоротно втрачені в зв'язку з визнанням СТОВ «Україна» банкрутом згідно Постанови Господарського суду Київської області від 20.10.2005 року, свідомо подав до суду позов, підкріпивши його свідоцтвом на право власності, на яке ще в 2001 році отримав майно від СТОВ «Україна», з метою отримати на одне й те ж свідоцтво матеріальні цінності двічі.

Безпідставними є вимоги Позивача про переведення права покупця.

Обґрунтовуючи таку вимогу Позивач послався на ст. ст. 361, 362 Цивільно Кодексу України.

Однак, застосування таких вимог закону Позивачем є помилковим, оскільки вони не можуть бути застосовані до правовідносин, що виникли між Позивачем та Відповідачами щодо розпаювання майна.

Згідно ст. 361 Цивільного кодексу України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Згідно ст. 362 Цивільного кодексу України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності, співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Згідно ст. 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власність

Слід звернути увагу суду на те, що Позивач та Відповідач ОСОБА_5 на момент укладання договорів купівлі-продажу майнових паїв не були співвласниками майна, яке було предметом цих договорів купівлі-продажу, та таке майно не було їх спільною частковою власністю, тобто, взагалі не належало їм на праві власності.

Предметом договорів купівлі-продажу майнових паїв, були лише майнові паї, тобто право на пайовий фонд СТОВ «Україна», як вказано в свідоцтвах на майновий пай, а не конкретне майно.

Отже, згідно договорів купівлі-продажу до Відповідача ОСОБА_5 від продавців перейшло право на частину пайового фонду СТОВ «Україна», а не на конкретне майно, співвласниками якого начебто були Позивач та Відповідач ОСОБА_5, як визначено ст. ст. 356, 361 Цивільного кодексу України.

Таким чином, норми ст. 362 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до договорів купівлі-продажу майнових паїв, що укладались Відповідачем ОСОБА_5, та до Позивача не можуть перейти права покупця на майно, яке не було предметом договорів, та співвласником якого він також не був.

Враховуючи те, що під час укладання договорів купівлі - продажу майнових паїв не було порушено та не могло бути порушено ст. 362 Цивільного кодексу України, підстав для визнання недійсним свідоцтва про право власності на майновий пай Відповідача ОСОБА_5, передбачених ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, як вказує Позивач, немає.

З тих же мотивів немає підстав для визнання недійсними договорів купіві - продажу майнових прав, укладених Відповідачем ОСОБА_5, оскільки такі правочини не суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Крім того, оскільки використовувати та викупити майно громадян, що надали право на це, (список додається) ЗАТ «Комплекс Агромарс» відмовився, співвласники, реалізуючи своє право на вільне здійснення права власності на паї, зокрема, купівлі - продажу, дарування, міни, передачі у спадщину, як передбачено Указом Президента України від 21.01.2001 року № 62, скористались правом продажу і уклали відповідні договори.

Таким чином, згідно договорів купівлі - продажу, укладених на протязі 2007 -1010 р.р. (додаються в повному об'ємі), справжність підпису яких засвідчено секретарем виконкому Ліщинської сільської ради, та свідоцтв на право власності громадян, що передавали майнові права ЗАТ «Комплекс Агромарс», за взаємної згоди сторін було повернуто майно гідно актів передачі. За заявою покупця майнових паїв Відповідач ОСОБА_5, Ліщинська сільська рада на підставі договорів купівлі - продажу попереднього свідоцтва на право власності на пай члена колективного сільськогосподарського підприємства, анулювавши попередні, видала нове свідоцтво, про що зроблено запис у Книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Що стосується доводів Позивача про те, що Відповідач ОСОБА_5 не внесена до списку осіб, які мають право на майновий пай, оскільки вона не була членом КСП «Україна», не працювала та не створювала своєю працею пайовий фонд.

Згідно п.п. 13, 14 листа Міністерства аграрної політики України N 37-25-3-1 1/ 923 від 05.05.2001 р. Щодо порядку видачі, обліку та погашення Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) при переході права власності на майновий пай, яке здійснено на підставі Свідоцтва, орган місцевого самоврядування, який видав та зареєстрував його, видає нове Свідоцтво новому власнику, реєструє нове Свідоцтво у Книзі обліку, робить відповідний запис у списку осіб, які мають право на майновий пай. Старе Свідоцтво долучається до справи. У разі, коли покупцем майнового паю виступає співвласник майна, яке перебуває у спільній власності, сільська (селищна, міська) рада видає покупцеві нове Свідоцтво на загальну суму майна.

Відповідач ОСОБА_5 набула своє право на підставі цивільно-правових угод на підставі Указу Президента України від 21.01.2001 року №62, тому відповідно до листа Міністерства аграрної політики України N 37-25-3-11/3923 від 05.05.2001 р. Ліщинська сільська рада зобов'язана була видати Відповідачу ОСОБА_5 свідоцтво про право власності на майновий пай на суму придбаних паїв згідно зразка, який наведений в додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року №177. При цьому, Ліщинська сільська рада не мала права вносити до нього будь-яких змін.

Щодо безпідставності вимог Позивача про визнання недійсними актів прийому - передачі майна необхідно зазначити наступне.

Розподіл майна колишнього СТОВ «Україна» проходив в період 2000 - 2010 р.р. за спільною для всіх суб'єктів господарювання процедурою.

Згідно протоколу № 2 засідання комісії по врегулюванню майнових відносин від 26 березня 2003 року (додається) та протоколу № 3 спільного засідання комісії по врегулюванню майнових відносин та спостережної ради СТОВ «Україна» від 26.03.2003 року (додається), проведено розподіл майна між власниками (землекористувачами), які мають доручення на користування майновими паями ЗАТ «Комплекс Агромарс», виділено майно в натурі згідно акту передачі від 01.04.2003 року (акт передачі додається), список власників майнових сертифікатів додається).

Передавши право на майно, співвласники після його отримання ЗАТ «Комплекс Агромарс», використали своє право в СТОВ «Україна» на отримання майна в натурі.

Отримавши майно в натурі, ЗАТ «Комплекс Агромарс» використовував його в виробничому процесі під час оренди земельних ділянок громадян на протязі 2003 - 2010 р.р. Після того, як орендовані земельні ділянки зменшились, то і майно орендодавців перестало становити цінність для ЗАТ «Комплекс Агромарс».

Це майно належало власникам майнових паїв СТОВ «Україна» і було передано ЗАТ «Комплекс Агромарс» в 2003 році разом з іншим майном згідно акту передачі.

Під час розпаювання майна та передачі від ЗАТ «Комплекс Агромарс» до Відповідача ОСОБА_5 інтереси співвласників паїв представляв уповноважений від власників майнових паїв ОСОБА_31, який за дорученням співвласників погоджував виділення майнових паїв в натурі.

Крім цього, слід звертає увагу суду на те, що акти прийому-передачі від 25.08.200 8р. та 01.09.2010 р. не є правочинами, а тому не можуть визнаватись недійсними згідно ст ст. 203, 215, 232 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, відповідачка ОСОБА_5 просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності щодо позовних вимог ОСОБА_4 про переведення прав покупця, визнання недійсними свідоцтв про право на майновий пай і актів прийому-передачі майна і зобов'язання звільнити приміщення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 про переведення прав покупця, визнання недійсними свідоцтв про право на майновий пай і актів прийому - передачі майна і зобов'язання звільнити приміщення відмовити повністю.

18.06.2015 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшло письмове заперечення відповідача ТОВ «Комплекс Агромарс», ( а.с., 183 - 184), наступного змісту:

ТОВ «Комплекс Агромарс» отримало позовну заяву ОСОБА_4М про визнання недійсними актів приймання-передачі майна.

Керуючись ст. 128 ЦПК України, повідомляють, що позовні вимоги необгрунтовані.

В своїй позовній заяві ОСОБА_4 просить перевести на нього права покупця за договорами купівлі-продажу майнових паїв, укладених між ОСОБА_5 та подавцями, визнати недійсним свідоцтво про власність на майновий пай (майновий сертифікат), виданий Ліщинською сільською радою 28.10.2010 на імя ОСОБА_5, визнати недійсними акт приймання-передачі майна від 25.03.2008 та акт приймання-передачі майна від 01.09.2010 підписаний між ТОВ «Комплекс Агромарс» та ОСОБА_5, зобов'язати ОСОБА_5 звільнити будівлі і споруди, зайняті нею на підставі актів приймання-передачі.

Щодо переведення прав покупця за договорами купівлі-продажу майнових паїв та визнання недійсним свідоцтва про право власності на майновий пай.

За спірними договорами ТОВ «Комплекс Агромарс» не представляло інтереси ані продавця, ані покупця, тому незрозумілим є притягнення товариства в якості відповідача по справі.

Щодо визнання недійсними актів приймання-передачі майна.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України для того, щоб правочин був дійсним зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Акт приймання-передачі майна не є правочином по змісту ст. 202 ЦК, оскільки не містить посилання на правову підставу його складання (договір, інші документи тощо), отже незрозуміло, які саме цивільні права і обов'язки отримали сторони.

Крім того, оспорювані акти не містять посилання на місце розташування майна, також відсутнє посилання на те, що майно, яке передається за актами від ТОВ «Комплекс Агромарс» до ОСОБА_5 та є саме майном, яке належить СТОВ «Україна», право спільної часткової власності на майновий фонд якого є у позивача.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших збставин, які мають значення для вирішення справи.

Майно ТОВ «Комплекс Агромарс» не використовується.

Враховуючи вищевикладене, ТОВ «Комплекс Агромарс» жодним чином не порушує майнових прав ОСОБА_4, тому є неналежним відповідачем по справі.

Крім того, з огляду на неналежність доказів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, позов ОСОБА_4 є необгрунтованим, тому не підлягає задоволенню.

В судове засідання позивач ОСОБА_4 не з»явився, з»явився його представник, - ОСОБА_1

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, які викладені в мотивувальній частині позовної заяви, та які судом наведено вище.

В судове засідання відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_20, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 не з»явилися, хоча повідомлялися судом належним чином про день, час та місце слухання справи.

В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_5, - ОСОБА_3 заперечував проти позову, посилаючись на обставини, які викладені в мотивувальній частині заперечення, та які судом наведено вище.

В судове засідання представник відповідача, - ТОВ «Комплекс Агромарс» не з»явився, проте, на адресу Кагарлицького районного суду надійшла письмова заява відповідача, в якій він заперечує проти позову, просить суд слухати справу без участі його представника, окрім того, на адресу Кагарлицького районного суду надійшло письмове заперечення, яке наведено судом вище.

В судовому засіданні представник відповідача, - Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області, - ОСОБА_2 заперечував проти позову, фактично посилаючись на обставини, які викладені в письмовому запереченні відповідачки ОСОБА_5, та які судом наведено вище.

Суд, вислухавши представника позивача ОСОБА_1, який підтримав уточнений позов, вислухавши представників ОСОБА_3, ОСОБА_2, які заперечували проти позову, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо відмови в задоволенні позову, обґрунтовуючи своє рішення наступним.

Фактичні обставини справи, встановлені судом в судовому засіданні, та застосування до них норм матеріального та процесуального права.

Перш за все слід зазначити, що в задоволенні позову слід відмовити в зв»язку з сплином строків давності звернення до суду за захистом порушеного права, та за безпідставністю позовних вимог.

Отже, що стосується відмови в задоволенні позову в зв»язку з сплином строків давності щодо звернення до суду за захистом права, то суд зазначає наступне.

Так, позивач ОСОБА_4 звернувся до Кагарлицького районного суду з позовом до Відповідачів з позовом про переведення прав покупця, визнання над йсними свідоцтв про право на майновий пай і актів прийому-передачі майна і зобов'язання звільнити приміщення.

Мотивуючи свій позов, Позивач зазначив, що дізнався про порушення свого права в березні 2015 року з відповіді Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській обасті.

Проте, такі твердження Позивача, на думку суду, не відповідають дійсності, оскільки Позивачу повинно було відомо про укладання Відповідачем ОСОБА_30 договорів купівлі-продажу та передачу їй майна, проведення розпаювання, в якому він брав безопсереню участь, що підтверджується його особистою заявою про виділення майнового паю в натурі, ( а.с., 107), дорученнями, накладними про отримання товару, ( а.с., 108 - 120).

Судом встановлено, що Позивач ніколи не входив до складу співвласників майнових паїв, переданих ЗАТ «Комплекс Агромарс», так як отримав майно на власний сертифікат в 2001 році, а власники передали його ЗАТ «Комплекс Агромарс» в 2003 р.

Проте, в 2010 зоці гр. ОСОБА_4 отримав майно від ЗАТ «Комплекс Агромарс», а саме: зерномет ЗМ-60 вартістю 2500 грн., ДКУ вартістю 1000 грн. разом з частиною ремонтної майстерні, кабель - 25 метрів.

Це майно належало власникам майнових паїв СТОВ «Україна» і було перед но ЗАТ «Комплекс Агромарс» в 2003 році разом з іншим майном згідно акту передачі.

Суд вважає, що про повернення майна новим власникам було відомо всім, в т.ч. Позивачу, адже в 2010 році ОСОБА_4 сам отримував майно від ЗАТ «Комплекс Агромарс», що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно, що стосується фактичних обставин справи, то суд не знаходить підстав для поновлення строку позовної давності для звернення до суду.

Що стосується норм процесуального права в частині позовної давності то суд зазначає наступне.

Згідно ст. 256 ЦК України:

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно, строк позовної давності, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Проте, слід розрізняти право на позов в процесуальному і матеріальному значенні.

Право на позов в процесуальному значенні означає гарантовану Конституцією і законами України можливість кожного звернутися за захистом своїх прав до суду без будь-яких безпідставних обмежень. При дотриманні формальних вимог до складання позовних матеріалів суд не може відмовити в прийнятті позовної заяви, в тому числі внаслідок пропуску строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, судом було зареєстровано дану позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено було справу до слухання для винесення обґрунтованого рішення на підставі змагальності сторін.

Право на позов в матеріальному значенні означає право на його задоволення, тобто на прийняття позитивного для позивача рішення суду. Саме тут і застосовується строк позовної давності у випадку його пропуску без поважних причин.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ст.. 257 ЦК України:

1. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Слід зазначити, що суть і призначення строку позовної давності полягає у забезпеченні стабільності цивільних правовідносин, у гарантуванні принципу правової визначеності між сторонами таких відносин.

За цей час, ( розумний строк, встановлений Законодавцем), будь-яка особа середнього рівня розвитку і без наявності правових знань має змогу визначитися з характером порушеного права, суб'єктом порушення та звернутися за примусовим захистом своїх прав до відповідного суду. Для деяких видів правовідносин в залежності від їх особливостей законодавцем встановлені інші строки позовної давності, відмінні від загального трирічного строку (див. коментар до ст. 258 ЦК).

Відповідно, суд вважає, що позивач мав змогу визначитися з позовними вимогами, та вчасно подати до суду позовну заяву для захисту свого порушеного права, що, знову ж таки, позивачем у встановлені строки для звернення до суду зроблено не було.

Також, як вбачається з матеріалів справи, угоди між сторонами щодо зміни тривалості позовної давності не укладалося.

Так, згідно ст. 259 ЦК України:

1. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

2. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Отже, в силу ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Таким чином, застосування позовної давності судом без волевиявлення зацікавленої сторони процесу є неможливим.

Крім того, договір про збільшення строку позовної давності повинен укладатися в письмовій формі. Недотримання письмової форми відповідного правочину не призводить до автоматичної його недійсності, але сторони у випадку спору обмежені у використанні засобів доказування і не можуть посилатися для доведення перед судом своєї правової позиції на показання свідків (ст. 218 ЦК України).

Далі, згідно ст. 260 ЦК України:

1. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

2. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Отже, перебіг строку позовної давності починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок, для позовної давності застосовуються загальні правила ст. 254 ЦК України щодо обчислення і закінчення строків встановлених роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Відповідно, позивач вправі звернутися до суду в останній день строку позовної давності, однак, до закінчення часу роботи судової установи, крім передачі документів через установи зв»язку, як те передбачає положення ст. 255 ЦК України.

Отже, враховуючи вищевказану норму ЦК України, суд вважає, що позивачем ОСОБА_4 були пропущені строки позовної давності для подачі позовної заяви до суду.

Так, згідно ст. 261 ЦК України:

1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

2. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.

3. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

4. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

5. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

6. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання, тобто, в даному випадку з 22.09.20111 року.

7. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.

Отже, ч. 1 ст. 261 ЦК України встановлює перелік юридичних фактів, з виникненням яких починає спливати строк позовної давності. Відповідно, перебіг позовної давності починається від:

- дня, коли особа довідалася про порушення свого права;

- дня, коли особа могла довідатися про порушення свого права;

- дня, коли особа довідалася про особу, яка порушила право.

За першим випадком право особи може бути порушене, однак вона об'єктивно може не знати про таку обставину. Тому закон для захисту прав потерпілої особи передбачає відлік строку позовної давності не з часу порушення самого права, а з моменту поінформованості особи про таке порушення, що може значно відрізнятися за часовим проміжком.

В будь-якому випадку для доказування своєї правової позиції потерпіла особа має надати беззаперечені докази обставин і часу, коли вона довідалася про порушення свого права.

Другий юридичний факт з виникненням якого закон пов'язує початок перебігу строку позовної давності, стосується не об'єктивних - особа довідалася про порушення права, а суб'єктивних чинників - особа могла довідатися про порушення свого права.

Для правильного розуміння цього нормативного припису слід мати на увазі, що законодавець формулює не обов'язок особи, а саме що остання повинна дізнатися про факт порушення, а лише можливість отримання інформації про це, тобто пред'являє мінімум вимог для потерпілої сторони щодо здійснення дій, які стосуються факту порушеного права.

З настанням будь-якої з альтернативних обставин, зазначених в ст. 261 ЦК України, починає перебіг строк позовної давності.

Відповідно, враховуючи вищевказану норму ЦК України, суд вважає, що позивач мав як об»єктивну так і суб»єктивну змогу дізнатися про порушення свого права, та, відповідно, скористатися для захисту свого порушеного права нормами, які викладені в ЦК України.

Крім того, суд наголошує на тій обставині, що підстав, які передбачені ст. 263 та 264, 265 ЦК України, які б слугували б підставою для зупинення перебігу позовної давності чи переривання перебігу позовної давності, судом в судовому засіданні не встановлено.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, суд в даному спорі приходить до висновку щодо застосування наслідків спливу позовної давності, які передбачені ст. 267 ЦК України.

Так, в ст. 267 ЦК України зазначено, що:

1. Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як зазначалося вище, в даному випадку суд не знайшов причин пропуску ОСОБА_4, як таких, які були б поважними в розумінні ч. 5 ст. 267 ЦК України.

Відповідно, ст. 267 ЦК України встановлює чотири наслідки спливу строку позовної давності.

Крім того, частина друга вміщує дуже важливе для правильного розуміння позовної давності правило - заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Зазначене є підтвердженням загальновідомої тези, що позовна давність є інститутом матеріального, а не процесуального права і вона має розумітись не як право на позов в процесуальному розумінні, а як право на задоволення позову, тобто в розумінні матеріального права. Більше того, жоден процесуальний кодекс не містить перешкод для відкриття провадження у справі в залежності від дотримання чи пропуску строку позовної давності.

Сплив позовної давності, як правило, позбавляє учасника правовідносин примусового судового захисту за винятками, передбаченими частинами четвертою і п'ятою коментованої статті, але цей факт не призводить до припинення самого права.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України в розвиток положень ст.ст. З, 6 ЦК України щодо свободи договору та диспозитивності регулювання цивільних відносин передбачає правило, згідно якого позовна давність застосується судом лише і виключно при наявності відповідної заяви учасника провадження.

Така заява має бути належно оформлена і заявлена до винесення рішення, тобто на стадіях підготовки справи до судового розгляду, вирішення справи та судових дебатів. Із вказаної частини коментованої статті непрямо випливає висновок, що заява про застосування строку позовної давності, подана на стадіях апеляційного чи касаційного провадження не є підставою для застосування позовної давності і відмови в задоволенні позову.

Як вбачається з матеріалів справи, заява про застосування наслідків спливу позовної давності була подана письмово відповідачкою ОСОБА_5 та представником відповідачки ОСОБА_3 на стадії вирішення справи та в судових дебатах.

Основним наслідком спливу строку позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є відмова в задоволенні позову.

Суд зазначає, що Закон не встановлює, як і не може встановлювати ні вичерпного, ні примірного переліку поважних причин пропуску строку позовної давності.

Такі причини встановлюються правозастувачем, ( зокрема, в даному випадку, - судом), при вирішенні конкретних справ згідно з вимогами тих норм і інститутів матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а також вимог добросовісності, розумності і справедливості.

Що стосується безпідставності позовних вимог до відповідача, - ТОВ «Комплекс Агро марс», то суд зазначає наступне.

Так, в своїй позовній заяві ОСОБА_4 просить перевести на нього права покупця за договорами купівлі - продажу майнових паїв, укладених між ОСОБА_5 та подавцями, визнати недійсним свідоцтво про власність на майновий пай (майновий сертифікат), виданий Ліщинською сільською радою 28.10.2010 на імя ОСОБА_5, визнати недійсними акт приймання-передачі майна від 25.03.2008 та акт приймання-передачі майна від 01.09.2010 підписаний між ТОВ «Комплекс Агромарс» та ОСОБА_5, зобов'язати ОСОБА_5 звільнити будівлі і споруди, зайняті нею на підставі актів приймання-передачі.

Щодо переведення прав покупця за договорами купівлі-продажу майнових паїв та визнання недійсним свідоцтва про право власності на майновий пай.

За спірними договорами ТОВ «Комплекс Агромарс» не представляло інтереси ані продавця, ані покупця, тому притягнення товариства в якості відповідача по справі не є доцільним, тобто, в даному випадку відповідач є неналежним відповідачем..

Щодо визнання недійсними актів приймання-передачі майна.

Відповідно до ст. 215 ЦК України Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України для того, щоб правочин був дійсним, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Акт приймання-передачі майна не є правочином по змісту ст. 202 ЦК, оскільки не містить посилання на правову підставу його складання (договір, інші документи тощо), отже незрозуміло, які саме цивільні права і обов'язки отримали сторони.

Крім того, оспорювані акти не містять посилання на місце розташування майна, також відсутнє посилання на те, що майно, яке передається за актами від ТОВ «Комплекс Агромарс» до ОСОБА_5 та є саме майном, яке належить СТОВ «Україна», право спільної часткової власності на майновий фонд якого є у позивача.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Спірне майно ТОВ «Комплекс Агромарс» не використовується.

Враховуючи вищевикладене, ТОВ «Комплекс Агромарс» не порушує майнових прав позивача ОСОБА_4., тому є неналежним відповідачем по справі.

Крім того, з огляду на неналежність доказів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, позов ОСОБА_4 є необгрунтованим, тому не підлягає задоволенню в цій частині.

Що стосується відмови в задоволенні позову щодо ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_20, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, то суд зазначає наступне.

З підстав зазначених нижче, позовні вимоги Позивача є безпідставними, необгрунтованими, не ґрунтуються на нормах діючого законодавства, а тому задоволенню не підлягають.

В своїй позовній заяві Позивач ОСОБА_4 та в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 вказують на те, що він позивач ОСОБА_4 має право на частку у праві спільної часткової власності на майновий фонд колишнього СТОВ «Україна», що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_1 від 09.01.2003 р. на суму 5352 гривень.

При цьому, Позивач стверджує, що його право власності на майновий пай було порушено, оскільки він позбавлений можливості отримати майно в рахунок свого свідоцтва на майновий пай.

Слід зазначити, що суд вважає, що право позивача ОСОБА_4 в даному випадку не порушено, тому він не може бути суб»єктом звернення до суду в даній справі з огляду на норми ст.ст. 3, 15 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Отже, Конституційне право громадян на судовий захист закріплюється насамперед у ст. 3 ЦПК України.

Можливість особистого звернення в суд залежить від наявності у того, хто звертається, цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності. Однак важливо, щоб у того, хто звертається за судовим захистом, була не тільки правоздатність узагалі, а й правоздатність у конкретній справі, тому що коментована стаття вказує на право лише заінтересованої особи (такої, що звертається за захистом своїх прав) звернутися за судовим захистом.

З підстав, які будуть судом наведено нижче, суд вважає, що в даній справі у позивача ОСОБА_4 відсутня правоздатність в даній справі, так як суд вважає, що діями відповідачів ніяких законних прав та інтересів позивача не було порушено.

Отже, юридичною заінтересованістю володіють тільки ті особи, що звертаються до суду, які є учасниками спірних матеріальних правовідносин, або кому законом надане право порушення справи в інтересах інших осіб (ст. 3 ЦПК).

Відповідно, згідно норми ст. 3 ЦПК України усяка особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом своїх порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свобод чи інтересів.

Знову ж таки, суд наголошує на тій обставині, що позивачем ОСОБА_4 ні в позовній заяві ні його представником в сдовому засіданні не наведено належних та допустимих доказів того, що порушено його права.

Наявність процесуальної заінтересованості, як передумова порушення позовної справи у суді, буде у сторони в тому випадку, якщо вона є стороною у спірному матеріальному правовідношенні і вважає, що її суб'єктивне право порушено, не визнане чи оспорюється.

Отже, суд вважає, що позивач ОСОБА_4 не є стороною у спірному матеріальному правовідношенні, хоча, на думку суду, хибно вважає, що його суб»активне право порушено.

Отже, об'єктом захисту позовного провадження є порушене, невизнане або оспорюване право.

Таким чином, право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у Конституції України (ст. 55), Цивільному кодексі України (ст. 16).

Отже, особа має право звернути до суду за захистом саме своїх прав. Право на позов має особа, права, свободи або інтереси якої порушені.

Іншими словами, особа не має права звернутися до суду у разі, якщо права, за захистом яких вона звернулася, їй не належать. Така особа є неналежним позивачем і у позові їй слід відмовити. Тому при зверненні до суду позивач повинен доводити свою юридичну заінтересованість у справі. Завдяки такому підходу реалізується принцип диспозитивності цивільного процесу, відповідно до якого кожна особа самостійно вирішує: звертатися їй до суду чи ні.

Отже, суд вважає, що ні позивачем ні його представником не доведено юридичну, а не суб»єктивну заінтересованість у справі.

Згідно ст. 15 ЦПК України:

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:

1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;

2) виключено

3) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

2. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

3. Суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Отже, дана справа розглядається в порядку позовного провадження.

Окремо слід зазначити, що позовне провадження має універсальний характер, тобто усі підвідомчі справи, визначені в ч. 1 ст. 15 ЦК України, розглядаються в позовному провадженні, якщо ЦПК України не встановлено інше.

Однією з ознак позовного провадження є те, що підставою є позов як матеріально - правова вимога, що випливає із спірних трудових, цивільних, земельних та інших правовідносин.

Суд наголошує в даному випадку, що Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду за захистом свого права, яке вже було використано ним під час розпаювання майна СТОВ «Україна», тобто Позивач реалізував своє право і тому звернувся за захистом неіснуючого права.

Той факт, що позивач ОСОБА_4 скористався своїм правом під час розпаювання майна СТОВ Україна, підтверджується матеріалами справи, та й не заперечувався представником позивача в судовому засіданні, тому такий факт суд вважає доведеним з огляду на положення ч. 1 ст. 61 ЦПК України, де, зокрема, зазначено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Так, зокрема, Позивачем було отримано майно в натурі згідно його свідоцтва НОМЕР_1 від 09.01.2003 р. на суму 5352 гривень. Також, за доручення співвласників Позивачу було виділено додатково майна на суму 12867 гривень.

Вказані обставини підтверджуються наступними документами:

- виписка з протоколу № 17 засідання зборів засновників СТОВ «"Україна» с. Ліщинка від 25.12.2001 року;

- відомості про видачу майна;

- накладні на видачу майна;

- доручення на отримання майна.

Крім того, на підставі заяви Позивача та 18-ти доручень членів колишнього СТОВ «Україна» на протязі 2003 року позивачу ОСОБА_32 згідно актів передачі виділено майно в натурі на загальну суму 45 449 грн.

Згідно підсумкової відомості гр. ОСОБА_4 отримав майно в натурі на суму 58603 грн., надавши відповідні документи на право отримання майна на суму 58 161 грн.

Виходячи з вище викладеного та відповідних документів, наданих суду, Позивач повністю реалізував своє право на частку спільної власності колишнього СТОВ «Україна» і не може повторно отримувати майно, так як він не має частки майна в оспорюваному майні.

Таким чином, будь-якого права Позивача оскаржуваними ним документами не порушено, оскільки на час складання таких документів та на даний час Позивач використав своє право на отримання частки майна СТОВ «Україна» в рахунок його сертифікату серія КИ-XII від 09.01.2003 р. на суму 5352 гривень.

Згідно п. 15 Порядок розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики України 14.03.2001 р. № 62, при виділенні майна в натурі конкретному власнику підприємство -правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акта приймання - передавання майна робить відмітку про виділення майна в натурі у Свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (далі - Свідоцтво), що засвідчується підписом керівника підприємства та печаткою.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_4 лише скористувався тим, що підприємство - правонаступник при видачі майна одночасно з підписанням акту приймання - передачі не вилучило і не погасило (анулювало) свідоцтво шляхом діагонального закреслення лицьової сторони і засвідчення підписом керівника та печаткою підприємства факту отримання майна на майнові сертифікати, а тому, на думку суду, не в правовому полі намагається захистити свої, як вважає позивач, порушені права.

Крім того, суд вважає, що безпідставними є твердження Позивача про те, що акти при йому - передач і суперечать ч. 1 ст. 358 Цивільного кодексу України.

Однак, застосування таких вимог законує не можливим, оскільки зони не можуть бути застосовані до правовідносин, що виникли між Позивачем та Відповідачами щодо розпаювання майна.

Згідно ч. 1 ст. 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Згідно ст. 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю .

Слід звернути увагу суду на те, що Позивач та Відповідач ОСОБА_5 момент передачі майна згідно актів прийому-передачі не були співвласниками майна, яке було предметом цих актів, та таке майно не було їх спільною частковою власністю.

Таким чином, норми ч. 1 ст. 358 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до актів прийому-передачі.

Крім того, оскільки використовувати та викупити майно громадян, що надали право на це (список додається) ЗАТ «Комплекс Агромарс» відмовився, співвласники, реалізуючи своє право на вільне здійснення права власності на паї, зокрема, купівлі - продажу, дарування, міни, передачі у спадщину, як передбачено Указом Президента України від 21.01.2001 року № 62, скористались правом продажу і уклали відповідні договори.

Таким чином, згідно договорів купівлі - продажу, справжність підпису яких засвідчено секретарем виконкому Ліщинської сільської ради, та свідоцтв на право власності громадян, що передавали майнові права ЗАТ «Комплекс Агромарс», за взаємної згоди сторін було повернуто майно згідно актів передачі.

За заявою покупця майнових паїв Відповідача ОСОБА_5 Ліщинська сільська рада на підставі договорів купівлі - продажу попереднього свідоцтва на право власності на пай члена колективного сільськогосподарського підприємства, анулювавши попередні, видала нове свідоцтво, про що зроблено запис у Книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства..

Щодо безпідставності вимог Позивача про визнання недійсними актів прийому - передачі майна необхідно зазначити наступне.

Розподіл майна колишнього СТОВ «Україна» проходив в період 2000 - 2005 р.р. за спільною для всіх суб'єктів господарювання процедурою.

Згідно протоколу № 2 засідання комісії по врегулюванню майнових відносин від 26 березня 2003 року та протоколу № 3 спільного засідання комісії по врегулюванню майнових відносин та спостережної ради СТОВ «Україна» від 26.03.2003 року, проведено розподіл майна між власниками (землекористувачами), які мають доручення на користування майновими паями ЗАТ «Комплекс Агромарс», виділено майно в натурі згідно акту передачі від 01.04.2003 року.

Передавши право на майно, співвласники після його отримання ЗАТ «Комплекс Агромарс», використали своє право в СТОВ «Україна» на отримання майна в натурі.

Отримавши майно в натурі, ЗАТ «Комплекс Агромарс» використовував його в виробничому процесі під час оренди земельних ділянок громадян на протязі 2003 - 2010 р.р. Після того, як орендовані земельні ділянки зменшились, то і майно орендодавців перестало становити цінність для ЗАТ «Комплекс Агромарс».

Це майно належало власникам майнових паїв СТОВ «Україна» і було передано ЗАТ «Комплекс Агромарс» в 2003 році разом з іншим майном згідно акту передачі.

Під час розпаювання майна та передачі від ЗАТ «Комплекс Агромарс» до Відповідача ОСОБА_5 інтереси співвласників паїв представляв уповноважений від власників майнових паїв ОСОБА_31, який за дорученням співвласників погоджував виділення майнових паїв в натурі.

Крім цього, слід звертає увагу суду на те, що акти прийому-передачі від 25.08.200 8р. та 01.09.2010 р. не є правочинами, а тому не можуть визнаватись недійсними згідно ст ст. 203, 215, 232 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ч. 4 ст. 267 ЦК України, ст.ст. 3, 15, 215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні уточненого позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс», приватного підприємця ОСОБА_5, Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області про переведення прав покупця, визнання недійсними свідоцтва про право власності на майновий пай і актів приймання передачі майна і зобов»язання звільнити приміщення, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Кагарлицький районний суд протягом десяти днів з дня проголошення, а особами , які брали участь у справі і не були присутніми в судовому засіданні протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Рішення набирає чинності відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України.

Суддя: О.В. Закаблук