Рішення № 48348809, 12.08.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/2050/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1263/2015

Категорія 54

Головуючий у 1 інстанції Бойчук О. В.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Пнівчук О.В., Соколовського В.М.

секретаря Бойчука Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до гаражно-будівельного кооперативу №12 м.Івано-Франківська про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 05 травня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року ОСОБА_2звернувся в суд із позовом, уточнивши його в подальшому, до гаражно-будівельного кооперативу №12 м. Івано-Франківська про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 14 жовтня 2011 року працював у відповідача на посаді охоронця. Наказом голови правління ГБК -12 від 12.01.2015 року його звільнено з роботи згідно ст.147 КЗпП України за систематичне порушення трудової дисципліни. Вважає звільнення незаконним, оскільки правові підстави для припинення трудового договору були відсутні. Натомість, підставою звільнення послужили його неприязні відносини із головою правління.

Посилаючись на зазначені обставини просив поновити його на посаді охоронця гаражно-будівельного кооперативу №12, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та 10 000 грн. спричиненої моральної шкоди.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 05 травня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

На вказане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків дійсним обставинам справи. Вважає, що адміністрація ГБК-12 допустила порушення закону при формулюванні підстав його звільнення з роботи, оскільки таке не відповідає вимогам ч.1 ст.40 КЗпП України.

Неправильним є також і висновок суду щодо відсутності належних доказів неправомірності наказів про застосування дисциплінарних стягнень, оскільки він не оскаржував їх у встановленому законом порядку.

При цьому судом не враховано, що пошкодження огорожі і гаражу №514 сталося 02.10.2014 року, після виявлення яких він повідомив по телефону органи МВС та власника гаража, намагаючись повідомити про це також і голову ГБК Вітрака Т.М. Відтак, у відповідача не було жодних правових підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності згідно наказу № 45К від 05.11.2014 року. Аналогічно з порушенням вимог трудового законодавства видано наказ від 11.01.2015 року про оголошення догани, оскільки згідно функціональних обов'язків чергового ГБК-12 в його обов'язки не входить прибирання території. Крім того, він чітко дотримувався графіку обходу території. Наведена обставина підтверджується також журналом прийому-здачі чергувань, в якому відсутні будь-які зауваження до нього зі сторони іншого чергового. Однак, суд всупереч вимог ст.185 ЦПК України належним чином цей письмовий доказ не дослідив.

Апелянт також вказує, що внаслідок порушення відповідачем законних прав він терпить моральні страждання, втратив нормальні життєві зв'язки, що вимагає додаткових зусиль для організації свого життя. Тим самим йому спричинено моральну шкоду, однак судом безпідставно відмовлено і в задоволенні цієї позовної вимоги.

З наведених підстав просив рішення скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В засіданні апеляційного суду апелянт та його представник доводи апеляційної скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

Представники ГБК- 12 доводів скарги не визнали посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_2 з роботи проведено відповідачем з дотриманням вимог закону, а тому підстав для задоволення його позовних вимог немає.

Проте, погодитися з таким висновком місцевого суду колегія суддів не може, оскільки суд дійшов їх з із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_2 з 14 жовтня 2011 року перебував у трудових відносинах із відповідачем та працював у нього на посаді охоронця (а.с.3). Наказом № 49К від 12 січня 2015 року за систематичне порушення трудової дисципліни його звільнено з роботи згідно ст.147 КЗпП (а.с.15).

Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних в п. 22 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із подальшими змінами) у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, у чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Крім того, пунктом 23 вищезазначеної постанови роз'яснено, що за передбаченими п.3 ст.40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У відповідності до ст. 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. До таких видів стягнень згідно з ч. 1 ст. 147 КЗпПУкраїни належать: догана та звільнення. Звільнення працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП України - є видом дисциплінарного стягнення.

Зі змісту даних норм закону вбачається, що підставою звільнення за п.3 ст. 40 КЗпП може бути лише безпосереднє порушення трудової дисципліни чи невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, за наявності раніше застосованого й не втратившого юридичної сили за давністю або не знятого заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарно гостягнення.

З матеріалів справи слідує, що наказом №45 від 05 листопада 2014 року за порушення трудової дисципліни і неналежне виконання службових обов'язків позивачу оголошено догану (а.с.23).

Крім того, наказом №48К від 11 січня 2015 року ОСОБА_2 оголошено догану за порушення інструкції чергового по ГБК-12, що виразилось в несвоєчасному прибиранні території, а також недотримання графіку обходу території гаражно-будівельного кооперативу 01 та 11 січня 2015 року (а.с.14).

Встановлено, що саме на підставі вказаних порушень позивача 12 січня 2015 року звільнено з роботи за систематичне невиконання покладених на нього обов'язків.

Разом з тим, відповідачем не надано будь-яких доказів, що після оголошення останньої догани ОСОБА_2 було вчинено будь-які інші порушення трудової дисципліни чи правил внутрішнього трудового розпорядку, за які на нього не було накладено дисциплінарне стягнення. Не вбачається цього також ізі змісту наказу про звільнення.

Відтак, при винесенні гаражно-будівельним кооперативом №12 наказу про звільнення з роботи, ним фактично накладено на позивача подвійне стягнення за одне і те ж порушення, що суперечить вимогам ст.149 КЗпП України. Зокрема, за порушення ОСОБА_2 покладених на нього обов'язків відповідачем застосовано два види стягнення: догану згідно наказу №48К від 11 січня 2015 року, і звільнення з роботи згідно наказу №49К від 12 січня 2015 року.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині слід задовольнити та поновити його з 13 січня 2015 року на посаді охоронця гаражно-будівельного кооперативу №12.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КабінетуМіністрівУкраїнивід 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Враховуючи, що звільнення позивача відбулося 12 січня 2015 року, його середня заробітна плата повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме за листопад та грудень 2014 року.

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку нарахування виплат за час вимушеного прогулу провадиться виходячи з розміру середньоденної (середньогодинної) заробітної плати, яка згідно п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Враховуючи розмір заробітної плати позивача за листопад та грудень лютий 2014 року - 1361,55 грн., що підтверджується наданими сторонами довідками, його середньоденна заробітна плата становить 44,64 грн. ((1361,55 +1361,55):61(кількість календарних днів за цей період) = 44,64 грн.).

Беручи до уваги кількість календарних днів після звільнення позивача з роботи (січень - 19, лютий- 28, березень - 31, квітень - 30, травень - 31, червень - 30, липень- 31, серпень - 12) загальна кількість днів вимушеного прогулу становить 212 днів.

Відтак, сума втраченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13 січня по 12 серпня 2015 року складає 9 463,68 грн. (44,64 грн. х 212 днів), яка і підлягає стягненню на користь позивача. Вказана сума визначена без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 1 361,55 грн. допустити до негайного виконання.

Що стосується позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із цією статтею є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно роз'яснень Верховного Суду України, даних в п. 13 постанови Пленуму від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами ) відповідно до ст. 2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Колегія суддів приходить до висновку, що захист порушеного права позивача у сфері трудових відносин слід забезпечити, крім відновлення становища, яке існувало до порушення цього права (поновлення на роботі), також і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких він зазнав у зв'язку з посяганням на його трудові права, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд враховує конкретні обставини справи: характер порушення прав позивача, тяжкість та істотність вимушених змін у житті після незаконного звільнення та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав, те, що позивач є пенсіонером, тому приходить до висновку про часткове задоволення цих позовних вимог в цій частині. Відтак, зважаючи на вимоги розумності, справедливості та виваженості на відшкодування моральної шкоди з ГБК-12 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 500 грн.

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Розподіл судових витрат покласти на сторін відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 05 травня 2015 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_2 на посаді охоронця гаражно-будівельного кооперативу №12 з 13 січня 2015 року.

Стягнути з гаражно-будівельного кооперативу №12 на користь ОСОБА_2 9 463,68 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням всіх обов'язкових платежів та 500 грн. моральної шкоди, а всього 9 963,68 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 1 361,55 грн. допустити до негайного виконання.

Стягнути з гаражно-будівельного кооперативу №12 на користь держави 243,60 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.В. Пнівчук

В.М. Соколовський