Рішення № 48345584, 13.08.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7500/15 Справа № 205/1416/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Шавула В. С. Доповідач - Кочкова Н.О.

Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2015 року м. Дніпропетровськ

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

Головуючої: судді Кочкової Н.О.,

Суддів: Каратаєвої Л.О., Григорченка Е.І.,

При секретарі: Левцунову І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного "УкрСиббанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою представника ПАТ "УкрСиббанк" Успенського К.М. на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2015 року, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2015 року ПАТ "УкрСиббанк" звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що 18 липня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк") та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №11184929000, відповідно до умов якого остання отримала кредит у сумі 50 000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування 13,5% річних, на строк до 17.07.2017 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку надано квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Свої зобов'язання за кредитним договором відповідачка належним чином не виконала, станом на 05.02.2015 року має заборгованість в сумі 39 195,40 доларів США, що за курсом НБУ складає 705 507,91 грн., з яких: 34881,36 доларів США - заборгованість за кредитом; 4314,04 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; а також 9818, 50 грн. - пеня. Позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, що є власністю ОСОБА_2, ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, видного Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради 20.12.2005 року згідно з розпорядженням від 20.12.2005 року №6/542-05, для задоволення вимог ПАТ "УкрСиббанк", що виникли на підставі договору про надання споживчого кредиту №11184929000 від 18.07.2007 року в розмірі 39 195, 40 доларів США та пені 9 818,50 грн., встановити спосіб реалізації нерухомого майна, що належить ОСОБА_2, ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» та встановити початкову ціну, визначену на підставі оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності, проведеною відповідно до законодавства; стягнути з співвідповідачів в рівних частках судові витрати (а.с.1-3).

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2015 року у задоволенні позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк" відмовлено (а.с.128-131).

В апеляційній скарзі представник ПАТ "УкрСиббанк" Успенський К.М., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права ставить питання про скасування рішення суду та просить ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ "УкрСиббанк" у повному обсязі (а.с.134-137).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Установлено, що 18 липня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №11184929000, відповідно до умов якого остання отримала кредит в сумі 50 000,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування в розмірі 13,5% річних, строком до 17.07.2017 року, з обов'язком позичальника здійснювати повернення кредиту у терміни та розмірах, встановлених графіком, який є невід'ємною частиною договору (а.с.4-8).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 18 липня 2007 року між позивачем та ОСОБА_2, ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № 11184929000/1, відповідно до умов якого в забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надали в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, яка належить їм на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради 20.12.2005 року згідно з розпорядженням від 20.12.2005 року №6/542-05, зареєстрованого в КП «ДМБТІ» в реєстрі прав власності на нерухоме майно 01.02.2006 року за реєстраційним №13718084 (а.с.9-13, п.1.5. договору іпотеки).

26 березня 2009 року сторони уклали договір про внесення змін №1 до договору іпотеки №11184929000/1, відповідно до якого погодили термін повернення отриманого кредиту до 16 липня 2027 року (а.с.14-15).

Із довідки-розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 05.02.2015 року заборгованість ОСОБА_2 складає 39 195,40 доларів США (за курсом НБУ 705 507,91 грн.), з яких: 34881,36 доларів США - заборгованість за кредитом; 4314,04 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 9818, 50 грн. - пеня, останній платіж позичальником здійснено у квітні 2014 року (а.с.16-30).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд 1 інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів щодо належного повідомлення відповідачів про наявність заборгованості, і не надано звіту оцінки майна на момент звернення до суду.

Однак, у повній мірі з такими висновками погодитись неможливо виходячи з наступного.

Згідно із ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

Із матеріалів справи вбачається, що 07 листопада 2014 року досудову вимогу №30-11/18745 позивач надіслав відповідачу ОСОБА_3, а досудову вимогу №30-11/18746 - ОСОБА_2, запропонувавши відповідачам протягом тридцяти днів виконати свої зобов'язання за договором про надання споживчого (а.с.53-54,55-56). Позивачем не було надано суду доказів на підтвердження факту отримання відповідачами досудової вимоги, але вказана обставина не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки п.6.2 кредитного договору встановлено, що у випадку неотримання позичальником повідомлення (вимоги) банку внаслідок зміни позичальником адреси або з інших підстав термін дострокового повернення кредиту вважається таким, що настав, протягом 40 календарних днів, рахуючи з дня направлення повідомлення (вимоги) банку (а.с.7). Договором іпотеки від 16 липня 2007 року передбачено, що у випадках, зазначених у п.2.1.1.-2.1.2 договору (невиконання або неналежне виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором) іпотеко держатель надсилає іпотекодавцю повідомлення, а у разі невиконання вимог, зазначених у повідомленні, іпотекодержатель здійснює звернення стягнення на предмет іпотеки (п.4.3, 4.4, а.с.12).

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що не надання позивачем суду доказів отримання відповідачами досудової вимоги - не може бути підставою для відмови у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У той же час посилання суду на необхідність визначення початкової ціни предмета іпотеки, яка повинна бути зазначена у рішенні суду, - є правильним.

Загальне правило звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України "Про іпотеку"..Згідно із ч.3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України "Про іпотеку", а частиною 1 ст. 39 цього Закону передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Із матеріалів справи вбачається, і не заперечувалось в апеляційній скарзі, що позивач у позовній заяві не зазначив початкову ціну предмета іпотеки, а просив встановити спосіб реалізації предмета іпотеки: шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, що визначена на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, проведеної відповідно до законодавства.

У ході розгляду справи позивачем не було надано суду звіту про оцінку предмета іпотеки і не заявлялось клопотання про призначення судово-товарознавчої експертизи, і цих фактів апелянт також не заперечував.

Виходячи із того, що визначення початкової ціни предмету іпотеки під час здійснення виконавчого провадження суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону «Про іпотеку», рішення суду про відмову у зверненні стягнення на предмет іпотеки з цих підстав є правильним, і відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній у постанові № 6-61цс15 від 27 травня 2015 року.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що банк не є суб'єктом оціночної діяльності - не має правового значення, а посилання на Постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо можливості зазначення у рішенні суду, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, - не являється підставою для скасування рішення суду, оскільки у п.42 цієї постанови зазначено, що резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Крім того, правова позиція Верховного суду України, викладена у постанові № 6-61цс15 від 27 травня 2015 року згідно із ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду слід змінити, виключивши із мотивувальної частини посилання на те, що не надання позивачем суду доказів отримання відповідачами досудової вимоги є підставою для відмови у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки висновки суду у цій частині не відповідають фактичним обставинам справи (п.3 ч.1 ст. 309 ЦПК України). В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.307, п.3 ч.1 ст. 309 ЦПК України, апеляційний суд,-

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу представника ПАТ "УкрСиббанк" Успенського К.М. задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2015 року - змінити, виключивши із мотивувальної частини посилання на те, що не надання позивачем суду доказів отримання відповідачами досудової вимоги є підставою для відмови у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: