Ухвала суду № 48341155, 10.08.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2015 р. Справа № 876/5775/15

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Большакової О.О.,

Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року у справі №813/1495/15 за позовом Приватного підприємства «В+К» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області, третя особа - АТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату боргу,-

В С Т А Н О В И В:

25.03.2015р. Приватне підприємство «В+К» (далі - Підприємство) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ДПІ), просило, з врахуванням поданих уточнень, визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 16.03.2015р. №213-23 в частині сплати податкового боргу за узгодженим грошовим зобов'язанням з податку на додану вартість у сумі 51 140,16 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.05.2015р. позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ДПІ подало апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.05.2015р. та винести нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що 16.03.2015р. за №213-23 ДПІ виставлено податкову вимогу про сплату податкового боргу за узгодженим грошовим зобов'язанням по ПДВ в сумі 51 140,16 грн. та податку на прибуток в сумі 1 456 грн. Разом з податковою вимогою ДПІ скерувала лист №4881/10/25-00 про виділення майна, яким зобов'язано надати перелік майна станом на 01.03.2015р. (на суму податкового боргу) з його детальною характеристикою для проведення реєстрації податкової застави та надати графік погашення податкового боргу. Зазначає, що хоч 26.02.2015р. позивач подав в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» платіжне доручення №1829 від 26.02.2015р. на суму 56 425 грн. для сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість за січень 2015 року, проте згідно долученого відповідачем до матеріалів справи опису та конверту, яким позивач скерував лист від 03.03.2015р. та повідомляв про затримку сплати банком грошових коштів, такі свідчать, що даний лист скеровано 16.03.2015р. (отримано ДПІ 18.03.2015р.), а тому на момент виставлення податкової вимоги ДПІ не володіло інформацією щодо непорозумінь між позивачем та банківською установою. Відповідач вважає, що суд першої інстанції не надав правильної оцінки доказам.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги та пояснення сторін в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 лютого 2015 року Приватне підприємство «В+К» подало в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» платіжне доручення № 1829 від 26.02.2015р. на суму 56 425,00 грн. для сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість за січень 2015 року (а.с.15).

Згідно листа від 03.03.2015р., позивач повідомляв ДПІ про подання в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» 26.02.2015р. платіжного доручення №1829 на суму 56 425,00 грн. для сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість за січень 2015 року, а також про не перерахування цієї суми банком без пояснення причин, незважаючи на наявність коштів на рахунку та наявність платіжного доручення.

16 березня 2015 року ДПІ прийнято податкову вимогу №213-23 відповідно до якої станом на 15.03.2015р. сума податкового боргу ПП «В+К» за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 52 596,16 грн., у тому числі: податок на додану вартість - 51 140,16 грн., податок на прибуток - 1 456 грн. та згідно якої, вимагається терміново сплатити суму податкового боргу (а.с.8).

Водночас позивачу направлено лист №4881/10/25-00 про виділення майна, яким зобов'язано надати перелік майна станом на 01.03.2015р. (на суму податкового боргу) з його детальною характеристикою для проведення реєстрації податкової застави та надати графік погашення податкового боргу (а.с.10).

Вважаючи, що податкове зобов'язання зі сплати ПДВ за січень 2015 року виконано у повному обсязі, у зв'язку з чим відсутні підстави для винесення податкової вимоги від 16.03.2015р. №213-23 в частині сплати податкового боргу за узгодженим грошовим зобов'язанням з податку на додану вартість у сумі 51 140,16 грн. та безпідставно прийнято рішення про виділення майна для проведення реєстрації податкової застави, ПП «В+К» звернулось із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пп. 16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України (далі - ПК України), платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з пп. 14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до пп.14.1.156 п.14.1 ст.14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Пунктом 57.1 ст.57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п.59.1 ст.59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Пунктом 59.3 вказаної статті встановлено, що податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє дійти висновку, що право виставляти податкову вимогу виникає у контролюючого органу лише за наявності у платника податків непогашеної у встановлені строки суми узгодженого грошового зобов'язання.

Згідно з п.38.1 ст.38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

З матеріалів справи вбачається, що платіжним дорученням від 26.02.2015р. №1829 позивачем здійснено сплату зі рахунку №26002020704301 в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на відповідний казначейський рахунок УДКСУ Франківського р-ну м.Львова суми 56 425,00 грн. Вказане платіжне доручення прийнято АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до виконання 26.02.2015р., однак кошти банком проведенні не були.

Наявною в матеріалах справи випискою по рахунку №26002020704301 підтверджено наявність коштів на рахунку в сумі 56 469,17 грн. (а.с.16-17).

Слід зауважити, що відповідно до п. 8.1 ст.8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001р. № 2346-III, якому кореспондує п.2.19 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004р., банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Згідно з п.22.4 ст.22 вказаного Закону вбачається, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Пунктом 129.6 ст.129 ПК України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Згідно з п. 8.3 ст.8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» за порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом.

Виходячи з системного аналізу наведених законодавчих норм колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню до бюджету суми податкового зобов'язання пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань. Порушення банком порядку зарахування до бюджету та державних цільових фондів податків і зборів при пред'явленні платником податків до установи банку платіжних доручень у встановлений строк є виною банку. Після прийняття банком розрахункового документа про перерахування податків до бюджету податкові зобов'язання вважаються виконаними.

Враховуючи, що позивачем своєчасно, в межах встановлених законодавством термінів, здійснено сплату податку на додану вартість за січень 2015 року на користь бюджету Франківського району м.Львова через відділення АТ «Банк «Фінанси та Кредит», а платежі прийняті банком, проте своєчасно ним не перераховані, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що платник зобов'язання по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання виконав в момент подання в банк платіжного доручення на перерахування сум податку, а тому до нього не може бути пред'явлена вимога про перерахування таких податкових платежів до бюджетів, що є наслідком вважати, що ДПІ при прийнятті спірної податкової вимоги від 16.03.2015 р. №213-23 в частині сплати податкового боргу за узгодженим грошовим зобов'язанням з податку на додану вартість у сумі 51 140,16 грн. не дотримано принципів, передбачених ч.3 ст.2 КАС України.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року у справі №813/1495/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді О.О. Большакова

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст Ухвали виготовлено 11.08.2015р.