Ухвала суду № 48340983, 11.08.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5591/15 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

11 серпня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

При секретарі: Ковтун І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайгер Прайд" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування ППР, податкової вимоги та рішення про нарахування штрафних санкцій, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2015 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайгер Прайд" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування ППР, податкової вимоги та рішення про нарахування штрафних санкцій - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення №0000781702 від 15 січня 2015 року; визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 26 грудня 2014 року №10-1610; визнано протиправним та скасовано рішення про нарахування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №00002611702 від 26 грудня 2014 року.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та ухвалити нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі направлення на перевірку від 15 грудня 2014 року №1828 та наказу №172 від 09 грудня 2014 року на підставі п.п. 78.1.2 п. 78.1 статті 78 ПК України відповідачем проведено перевірку ТОВ «Тайгер Прайд» за результатами якої 26 грудня 2014 року складено Акт №3243/26-53-17-02-37847248 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки з питань повноти обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб, правильності заповнення податкового розрахунку форми 1-ДФ, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 11 жовтня 2011 року по 30 вересня 2014 року».

Вказаним актом перевірки встановлено порушення позивачем п.п. 14.1.54 п. 14.1 статті 14, п.п. 164.1.2 п. 164.1 статті 164, п.п. 164.2.2, 164.2.17 п. 164.2 статті 164, п. 167.1 статті 167, п.п. 168.1.1 п. 168.1 статті 168, п.п. «а» п. 171.2 статті 171, п.п. «а» п. 176.2 статті 176 ПК України, що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб на суму 645 387,81 грн., в тому числі по періодах: 2012 рік - 201 865,9 грн., 2013 рік - 207 183,8 грн., 2014 рік - 236 338,2 грн.; не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 16 403,03 грн. в терміни передбачені п.п. 168.1.5 п. 168.1 статті 168 ПК України; не подано податкову звітність з податку на доходи фізичних осіб за 3 квартал 2014 року, чим порушено вимоги п.п. «б» п. 176.2 статті 176 ПК України; ст.ст. 7, 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого підприємством занижено фонд оплати праці на суму 684 664,08грн. (та підприємством не нарахований ЄСВ на фонд оплати праці в розмірі 36,77% (відповідно до класу професійного ризику) - 251 750,98грн. та не утримано ЄСВ в розмірі 3,6% з фонду оплати праці застрахованих осіб - 24647,90грн.) на загальну суму 276 398,88грн.

На підставі складеного акту перевірки, 15 січня 2015 року ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення №0000781702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковим агентом, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати у розмірі 1 141 746 грн., у тому числі основний платіж - 645 387,81 грн. та штрафні санкції - 496 358,75 грн.; 26 грудня 2014 року прийнято рішення №00002611702 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 138 199,40 грн. та прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №10-1610 у розмірі 276 398,90 грн.

Не погоджуючись з винесеними податковим органом рішеннями, позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Тайгер Прайд» як платник податків перебуває на податковому обліку в ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві з 11 жовтня 2011 року.

Так, відповідач стверджує, що позивачем було занижено податкове зобов'язання із податку на доходу фізичних осіб та зобов'язання зі сплати ЄСВ за рахунок отримання працівником ТОВ «Тайгер Прайд» додаткового блага у вигляді відшкодування коштів за авіа квитки Київ - Донецьк; отримання працівниками ТОВ «Тайгер Прайд» додаткового блага у вигляді сплати за послуги міжнародного роумінгу; здійснення виплат працівникам ТОВ «Тайгер Прайд» за договорами про надання послуг, як фізичним особам - підприємцям.

Апелянт зазначає, що ТОВ «Тайгер Прайд» не було утримано податок на доходи фізичних осіб із суми, сплаченої за авіа квитки у напрямку Київ - Донецьк, що були придбані працівнику ОСОБА_3, оскільки у позивача відсутній наказ по підприємству щодо відрядження працівника.

Однак, колегія суддів не може погодитися з таким твердженням відповідача. Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у позивача наявний наказ від 15 жовтня 2013 року №1/10 про відрядження ОСОБА_3 з 02 листопада 2013 року до 11 листопада 2013 року включно в Ростов-на-Дону, Російська Федерація.

Відповідно до п. 164.2.17 статті 164 ПК України, додатковим благом вважається дохід, отриманий платником податку у вигляді, зокрема, суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов'язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.

При цьому, відповідно до статті 140.1.7. Податкового кодексу України, витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із платником податку в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад, включаються до складу витрат такого платника податку. Зазначені витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона. Окрім цього, будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу витрат платника податку за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з діяльністю такого платника податку, зокрема (але не виключно) таких: запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору чи контракту; інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю платника податку.

Згідно зі статтею 121 Кодексу законів про працю України, працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

Відповідно до п. 6 розділу II Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, витрати на проїзд до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування, з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.

Таким чином, законодавством передбачено обов'язок роботодавця відшкодувати працівнику вартість авіа квитків, придбаних працівником у зв'язку із службовим відрядженням.

Позивачем було виконано всі вимоги Податкового кодексу України, які надають право позивачу включити вартість квитків на відрядження до складу витрат. Зокрема, в матеріалах справи наявна копія електронних квитків з посадковими талонами, які засвідчують належне використання коштів.

Встановлено, що семінар російської юридичної особи «Нетворк 21 Россия» має прямий зв'язок із господарською діяльністю позивача, який відповідно до Договору № 167 про надання послуг із підвищення реалізації послуг та товарів з ТОВ «Нетворк 21 Україна» надає послуги із ознайомлення, стимулювання, підтримки споживачів з метою збільшення реалізації ТОВ «Нетворк 21 Україна» своїх товарів та послуг. Товари та послуги ТОВ «Нетворк 21 Україна» є аналогічними до товарів/послуг «Нетворк 21 Россия», зокрема продукція Amway, оскільки обидві компанії є дочірніми компаніями материнської компанії «Н21 Холдингз інк» (резидент США).

Зважаючи на наведені норми, витрати на оплату авіаквитків для відрядження працівника позивача ОСОБА_3 можна вважати документально підтвердженими, а їх віднесення до складу витрат ТОВ «Тайгер Прайд» - правомірним.

Таким чином, донарахування податку на доходи фізичних осіб в сумі 2 301,45 грн. на підставі визнання таких витрат додатковим благом співробітника ТОВ «Тайгер Прайд» є неправомірним та суперечить п. 140.1.7. Податкового кодексу України.

Також апелянтом зазначено, що суми, сплачені за послуги міжнародного роумінгу за працівників позивача, які в цей період не перебували у відрядженні за кордоном прирівнюються до додаткового блага, наданого роботодавцем та підлягають оподаткуванню.

З такими висновками відповідача колегія суддів також не погоджується.

На підставі Наказу №3/12 про придбання та використання мобільних телефоні у господарській діяльності підприємства, працівникам ТОВ «Тайгер Прайд» було видано SIM-картки.

Телефонні дзвінки за кордон в порядку виконання своїх трудових обов'язків здійснювали лише двоє працівників - ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

За допомогою здійснення дзвінків працівники ТОВ «Тайгер Прайд» забезпечували надання послуг за договором № 167 від 20 жовтня 2011 року та договором № 71 від 03 січня 2013 pоку, відповідно до яких ТОВ «Тайгер Прайд» зобов'язувалось надати ТОВ «Нетворк 21 Україна» послуги з метою забезпечення, стимулювання збуту третім особам послуг ТОВ «Нетворк 21 Україна» із участі у семінарах ТОВ «Нетворк 21 Україна» та товарів ТОВ «Нетворк 21 Україна», що реалізуються на таких семінарах.

З пояснень позивача встановлено, що більшість заходів ТОВ «Нетворк 21 Україна» проводять за кордоном, зокрема, на території Російської Федерації, Німеччини, Австрії, Угорщини. При цьому, працівниками ТОВ «Тайгер Прайд» здійснювались дзвінки виключно з метою виконання своїх трудових функцій та для забезпечення господарської діяльності позивача, дати здійснення дзвінків співпадають з датами проведення семінарів закордоном.

Крім того, у матеріалах справи наявні наступні первинні документи, які підтверджують правомірність використання працівниками ТОВ «Тайгер Прайд» мобільних телефонів для дзвінків за кордон:

- Договір про надання послуг мобільного зв'язку між ТОВ «Тайгер Прайд» і ПрАТ «МТС Україна» від 15 грудня 2011 року;

- Правила користування мобільним зв'язком, затверджені директором ТОВ «Тайгер Прайд» від 10 грудня 2011 року;

- Наказ про придбання та використання мобільних телефонів від №3/12 від 14 грудня 2011 року.

Відповідно до п.1 Правил користування мобільним зв'язком, мобільний зв'язок використовується працівниками підприємства виключно у виробничих цілях, в тому числі, але не обмежуючись, для забезпечення зв'язку з Клієнтами, адміністрацією, з відрядженими працівниками, іншими особами, якщо це зумовлено потребами підприємства. Пунктом 2 Правил встановлено заборону на використання мобільного зв'язку підприємства в особистих цілях та в інших цілях, безпосередньо не пов'язаних з потребами підприємства.

Оскільки використання мобільного зв'язку, у тому числі роумінгу, передбачено Правилами користування мобільним зв'язком ТОВ «Тайгер Прайд» та Наказом про придбання та використання мобільних телефонів, а також цілком відповідає характеру та специфіці господарської діяльності ТОВ «Тайгер Прайд», послуги із роумінгу не можуть вважатися додатковим благом працівників ТОВ «Тайгер Прайд».

В зв'язку з цим, донарахування податку на доходи фізичних осіб в сумі 2 334,82 грн. є неправомірним, оскільки суми платежів за послуги мобільного зв'язку в повному обсязі відносяться до витрат позивача.

В апеляційній скарзі також зазначено, що Директор позивача ОСОБА_5 відповідно до укладеного між нею як фізичною особою-підприємцем та ТОВ «Тайгер Прайд» договору про надання інформаційно-консультаційних послуг від 28 листопада 2012 року №1-LA проводила презентаційні зустрічі в різних містах України та водночас в ці періоди фактично перебувала на робочому місці, про що свідчить відсутність наказів про відрядження. Відповідні факти, на думку відповідача свідчать про приховування трудових правовідносин.

Аналогічно, відповідач вважає, що співпраця позивача із фізичними особами підприємцями ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які займають посади заступника директора та адміністративного менеджера відповідно є також приховуванням трудових відносин.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договори з громадянами на використання їхньої праці можуть укладатися відповідно до трудового або цивільно-правового законодавства, при цьому слід розрізняти особливості цих договорів.

Між тим, Договори, що укладені із ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 не містять ознак трудових договорів, зокрема: обов'язку виконавців бути присутнім на підприємстві у визначені робочі години; обов'язку дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку; обов'язку підприємства забезпечувати виконавців матеріально - технічною базою; регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу.

Крім того, на підприємстві наявні посадові інструкції Генерального директора, заступника генерального директора та адміністративного менеджера, якими чітко визначені обов'язки та права таких працівників.

З аналізу таких інструкцій вбачається, що виконання ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 своїх обов'язків за Договорами про надання послуг не було можливе у рамках здійснення ними своїх трудових функцій на підприємстві, адже такі права не передбачені відповідними посадовими інструкціями таких працівників.

Слід зазначити, що чинним законодавством не заборонена підприємницька діяльність. Особа не може бути обмежена у провадженні нею підприємницької діяльності, якщо ця особа перебуває у трудових відносинах із певним підприємством. Це право гарантоване кожному статтею 42 Конституції України.

У відповідності до п. 162.1 статті 162 Податкового кодексу України платниками податку є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Об'єктом оподаткування резидента є, зокрема, загальний місячний оподатковуваний дохід (пп. 163.3.3 п. 163.1 статті 163 ПК України).

Згідно із п. 164.2 статті 162 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору.

Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 статті 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Згідно із п. 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Пунктом 177.1 статті 177 ПК України визначено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в п. 167.1 ст. 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця (п. 177.2 статті 177 ПК України).

Згідно із п. п. 177.8 статті 177 ПК України під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від операцій, здійснюваних у межах обраних ним видів діяльності, суб'єкт господарювання, який нараховує (виплачує) такий дохід, не утримує податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до пп. 14.1.195 та 14.1.222 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 14.1.195 статті 14 ПК України працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно пункту 14.1.222 статті 14 ПК України роботодавець - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов'язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами.

Для цілей розділу IV цього Кодексу до роботодавця прирівнюються юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво), постійне представництво нерезидента або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) дохід за виконання роботи та/або надання послуги згідно із цивільно-правовим договором у разі, якщо буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими.

З аналізу вищенаведених положень Податкового кодексу України вбачається, що податкові агенти не мають законодавчих підстав для утримання податку з доходів, виплачуваних фізичним особам-підприємцям, крім випадку, коли буде встановлено, що відносини за цивільно-правовим договором фактично є трудовими.

При цьому, в період, що перевірявся, фізичні особи - підприємці ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 сплачували податок від отриманого доходу за Договорами про надання послуг. Таким чином, фізичні особи-підприємці ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 є самостійними суб'єктами господарювання, та у розумінні Податкового кодексу України є самостійними платниками податку з отримуваного ними доходу.

Крім того, ТОВ «Тайгер Прайд» не повинно надавати жодні накази про відрядження чи підтверджуючі документи про перебування в місцях відрядження. Це пояснюється тим, що ОСОБА_5 проводила презентаційні зустрічі не як Директор ТОВ «Тайгер Прайд», а як фізична особа-підприємець у вільний від роботи час.

Аргументи відповідача щодо того, що послуги фактично не надавались є хибними. В матеріалах справи наявні копії актів приймання-передачі послуг за договором про надання інформаційно-консультаційних послуг від 28 листопада 2012 року №1-LA, які засвідчують фактичне надання послуг ОСОБА_5

Також, із сум, отриманих в якості оплати за надані послуги, ОСОБА_5 сплатила податки, що підтверджується копіями податкових декларацій за 2012-2014 звітні роки. Окрім цього, ОСОБА_5 є пенсіонером по віку, тому вона як фізична особа-підприємець звільняється від сплати ЄСВ відповідно до ч. 4 статті 4 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Аналогічні аргументи також можна навести щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_3 Для підтвердження надання послуг за договором про надання інформаційно-консультаційних послуг від 10 травня 2012 року №01-Х/3 між ТОВ «Тайгер Прайд» та ОСОБА_6 та послуг за договором про надання інформаційно-консультаційних послуг від 05 січня 2012 року №1/05-2014 між ТОВ «Тайгер Прайд» та ОСОБА_3 Позивачем були надані суду першої інстанції акти прийманні-передачі послуг за відповідні періоди.

Також копії податкових декларацій фізичних осіб-підприємців ОСОБА_6 та ОСОБА_3 за 2013-2014 звітні роки підтверджують факт сплати податків з доходів, отриманих від зайняття підприємницькою діяльністю.

Колегія суддів звертає увагу, що жодним нормативно - правовим актом України не заборонено надання послуг особою, як фізичною особою - підприємцем, юридичній особі, де така особа працевлаштована.

Таким чином, донарахування податку у розмірі 640 751, 54 грн., та винесення вимоги зі сплати єдиного внеску у розмірі 276 398,90 є незаконним та необґрунтованим.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у відповідача правових підстав для винесення оскаржуваних позивачем податкового повідомлення - рішення №0000781702; вимоги №10-1610 про нарахування єдиного соціального внеску у розмірі 276 398,90 грн. та рішення про нарахування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 138 199,40 грн.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Чаку Є.В.