Постанова № 48340596, 11.08.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" серпня 2015 р. Справа № 906/628/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Філіпова Т.Л.

судді Бучинська Г.Б. ,

судді Демянчук Ю.Г.

при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - Малий М.С.

розглянувши апеляційну скаргу Новоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України на рішення господарського суду Житомирської області від 15.07.15 р. у справі №906/628/15

за позовом Новоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України, м.Новоград-Волинський

до Приватного підприємця Грицюка Сергія Петровича, м.Новоград-Волинський

про стягнення 13 485,89 грн.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 15.07.2015 р. у справі №906/628/15 (суддя Тимошенко О.М.) позов Новоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України до Приватного підприємця Грицюка Сергія Петровича стягнення 13 485,89 грн. з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог - задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємця Грицюка Сергія Петровича на користь Новоград-Волинської КЕЧ району Міністерства оборони України - 3 465,25грн. боргу, 433,97грн. пені, 640,34грн. інфляційних, 28, 58 грн. річних, 652, 99грн. судового збору. Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 7 542,39 грн. боргу, 433,97 грн. пені, 640,34 грн. інфляційних, 28,58 грн. річних.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Житомирської області від 15.07.2015 р. у справі №906/628/15 позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 15 липня 2015 року за позовом Новоград-Волинської КЕЧ району до Приватного підприємця Грицюка Сергія Петровича у частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення 7 542,39 грн. боргу, 433,97 грн. пені, 640,34 грн. інфляційних, 28,58 грн. річних і прийняти у цій частині нове рішення - про задоволення у позові. В решті - рішення залишити без змін.

В апеляційній скарзі Новоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України посилається на ту обставину, що господарський суд Житомирської області порушив норми матеріального та процесуального права що призвело до неправильного вирішення питання та винесення помилкового рішення. Крім того, суд не в повному обсязі з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Зокрема апелянт зазначає, що Новоград-Волинської КЕЧ району у відповідності до вимог ст..ст.526,651 ЦК України та п.3 договору про надання послуг з центрального опалення у період з листопада 2014 р. по лютий 2015 р., у відповідності до калькуляції витрат на виробництво теплової енергії, в односторонньому порядку змінювала ціну (тариф) на опалення, про що зазначила у направлених боржнику рахунках.

Також скаржник звертає увагу на те, що на підтвердження законності підвищення вартості виготовлення теплової енергії для опалення, Новоград-Волинська КЕЧ району надала у судовому засіданні калькуляції проведення розрахунків витрат на виготовлення нею теплової енергії за період з жовтня 2014 року по лютий 2015 рік, які суд першої інстанції не взяв до уваги.

Відтак, апелянт вважає, що Новоград-Волинська КЕЧ району не потребувала внесення змін до укладеного з відповідачем договору про надання послуг з центрального опалення. Відповідач має право на оскарження в суді дій щодо розрахунків за теплову енергію для опалення.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.07.2015 р. апеляційну скаргу Новоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

До початку розгляду справи розпорядженням в. о. голови Рівненського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 р. у справі №906/628/15 змінено склад колегії, окрім заміни головуючого судді, у зв'язку з перебуванням у відпустці суддів Розізнаної І.В., Сініциної Л.М. визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б., суддя Демянчук Ю.Г.

У судовому засіданні представник відповідача Приватного підприємця Грицюка Сергія Петровича заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обгрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 15.07.2015 р. у справі №906/628/15 є законним та обгрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник позивача в судове засідання не прибув, проте 05.08.2015 р. надіслав клопотання, в якому просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю прибути в судове засідання через участь у судовому засіданні апеляційного суду Житомирської області. Колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила клопотання, Новоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України, відхилити, оскільки воно не підтверджене належними доказами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 31 жовтня 2013 року між Новоград-Волинською КЕЧ району Міністерства оборони України (позивач/орендодавець) та Приватним підприємцем Грицюком Сергієм Петровичем (відповідач/орендар) укладено договір оренди №1 нерухомого військового майна, розташованого в Новоград-Волинському гарнізоні, за адресою: Житомирська область, м.Новоград-Волинський, вул.Житомирська,150, будівля інв.№29 військового містечка №5; Житомирська область, м.Новоград-Волинський, вул.Леваневського,2, будівля інв.№10, військового містечка №2.

Пунктом 5.11 договору оренди, передбачений обов'язок орендаря здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна у тому числі фактичні комунальні платежі. Заключити прямі договори з постачальними організаціями або укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг.

01 листопада 2013 року між Новоград-Волинською КЕЧ району Міністерства оборони України (позивач/виконавець) та Приватним підприємцем Грицюком Сергієм Петровичем (відповідач/споживач) укладено договір про надання послуг з централізованого опалення орендованого майна №411, за умовами якого виконавець зобов'язався надавати споживачеві вчасно та відповідної якості послуги з централізованого опалення, а споживач зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором.

Пункт 3 договору, передбачає, що виконавець за даним договором може в односторонньому порядку змінити тариф з централізованого опалення.

Згідно п.4 договору №411, розмір щомісячної плати за надані послуги згідно з нормативами споживання на момент укладання цього договору становить 807,69грн.

Відповідно до п.6 договору №411, розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата послуг за централізоване постачання проводиться споживачем до останнього дня місяця за який проводиться оплата.

Згідно п.11 договору, за несвоєчасне внесення плати із споживача стягується пеня у розмірі, подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

У відповідності до п.13 договору, споживач має право внести за погодженням з виконавцем у договір зміни , що впливають на розмір плати за послуги.

Згідно п.15 договору, виконавець має право вносити зміни у договір, що впливають на розмір плати за послуги.

За період з листопада 2014 по лютий 2015 позивач виставляв відповідачу рахунки №525 від 20.11.2014 р. на суму 756,64 грн., №531 від 25.11.2014 року на суму 2606,19 грн., №570 від 12.12.2014 року на суму 2606,19 грн., №05 від 27.01.2015 р. на суму 2 606,18 грн. та №35 від 25.02.2015 р. на суму 2432,44 грн. Однак відповідач на протязі семи днів не оплатив отримані послуги з теплопостачання у сумі 11 007,64 грн.

21.01.2015 р. позивач надіслав відповідачу претензію про сплату заборгованості за централізоване опалення, яка станом на 21.01.2015 р. становить 5 969,02 грн.

На вище вказану претензію відповідач надіслав відповідь у якій зазначив, що заявлені суми перевищують умови договору. Відтак, просив здійснити перерахунок сум до сплати за теплопостачання за вказані періоди, з урахуванням частини 4 договору про надання послуг з централізованого опалення від 01.11.2013 р., та враховуючи Акти комісії про температурний режим.

Оскільки, відповідач вказані рахунки не оплатив, позивач звернувся з позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарські зобов'язання згідно положень ст.173 Господарського кодексу України, можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Спірні правовідносини випливають з договору про надання послуг.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Приписами частини 1 статті 903 ЦК України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та зазначає наступне.

Пунктом 4 договору №411, передбачена оплата за надані послуги в розмірі 807,69 грн. за місяць. Звідси, за 9 днів жовтня 2014 (опалювальний період згідно калькуляції) та за період з листопада 2014 по лютий 2015 плата становить 3 465,25 грн. (807,69:31х9)+(807,69х4місяці).

Відтак, виставлені для оплати рахунки містять суми значно вищі за передбачені у договорі.

Враховуючи викладене, борг відповідача перед позивачем становить 3 465,25 грн., таким чином, у частині стягнення 7 542,39 грн. боргу колегія суддів відмовляє за безпідставністю нарахування.

Крім суми основного боргу позивачем пред'явлено до стягнення з відповідача 860,05 грн. пені.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно п.11 договору, за несвоєчасне внесення плати із споживача стягується пеня у розмірі, подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Враховуючи умови договору та наявність заборгованості відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що правомірним є нарахування пені в сумі 433,97 грн.

Таким чином, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 433,97 грн. У задоволенні вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 426,08 грн. колегія суддів відмовляє за безпідставністю її нарахування.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України заявив також до стягнення 3% річних у розмірі 47,17 грн. та втрат від інфляції в розмірі 1 401,28 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наведений позивачем уточнений розрахунок 3% річних та інфляційних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що правомірним є нарахування 3% річних в сумі 28,58 грн. та інфляційних в сумі 640,34 грн.

Таким чином, у частині стягнення 18,59 грн. 3% річних та 760,94 грн. інфляційних колегія суддів вважає за необхідне відмовити.

З урахування вище викладеного, доводи апеляційної скарги Новоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України суд апеляційної інстанції не вважає переконливими та відхиляє.

Між тим, суд першої інстанції в п.3 резолютивної частини зазначив, що в задоволенні позову в частині стягнення 7 542,39 грн. боргу, 433,97 грн. пені, 640,34 грн. інфляційних, 28,58 грн. річних - відмовити, що в свою чергу не відповідає дійсності. В мотивувальній частині рішення суд також припустився помилки і зазначив, що у стягненні 7542,39 грн. боргу, 433,97грн. пені, 640,34грн. інфляційних, 28,58 грн. річних слід відмовити. Оскільки сума задоволених позовних вимог арифметично не відповідає сумі вимог, яка підлягає відмові, апеляційний суд вважає необхідним змінити рішення у частині п.3, оскільки в цій частині рішення вбачається помилка.

Відтак, колегія суддів вбачає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції на підставі положень п.4 ч.1 ст.103, п.4 ч.1 та ч.2 ст.104 ГПК України.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

Згідно пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" у резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду.

Таким чином, рішення господарського суду Житомирської області від 15.07.2015 р. у справі № 906/628/15 підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,104,105,109,110 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Новоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України на рішення господарського суду Житомирської області від 15.07.15 р. у справі №906/628/15 - залишити без задоволення.

Рішення суду першої інстанції - змінити, виклавши п.3 резолютивної частини в наступній редакції:

"3. В задоволенні позову в частині стягнення 7 542,39 грн. боргу, 426,08 грн. пені, 18,59 грн. 3% річних та 760,94 грн. інфляційних - відмовити. "

В іншій частині рішення залишити без змін.

Доручити господарському суду Житомирської області виправити описку у мотивувальній частині рішення зазначивши, що у стягнення 7 542,39 грн. боргу, 426,08 грн. пені, 18,59 грн. 3% річних та 760,94 грн. інфляційних - відмовити.

Доручити господарському суду Житомирської області, видати наказ з урахуванням змін, внесених постановою апеляційного суду.

Справу №906/628/15 повернути до господарського суду Житомирської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Демянчук Ю.Г.