Рішення № 48337417, 05.08.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2015Справа №910/6908/15-г

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», м.Київ, ЄДРПОУ 30859524

до відповідача 1: Святошинського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві, м.Київ, ЄДРПОУ 08672957

відповідача 2: Приватного акціонерного товариства «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут», м.Київ, ЄДРПОУ 31093336

за участю третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Шевченка Романа Васильовича, м.Київ

про стягнення 42 836,69 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Горячев А.В. - по дов.

від відповідача 1: Ничипоренко Г.І. - по дов.

від відповідача 2: не з'явився

від третьої особи 1: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Автогосподарства ГУМВС України в місті Києві, м.Київ про стягнення страхового відшкодування в сумі 42 836,69 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на виплату Михайленко Олександру Юрійовичу страхового відшкодування на підставі договору №28-0101-11-7982 від 10.06.2011р. добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія від нещасного випадку з водієм та пасажирами, внаслідок чого до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» перейшло право вимоги до винної особи.

Автогосподарство ГУМВС України в місті Києві у відзиві без номеру та дати, що надійшов до господарського суду м.Києва 02.04.2015р., проти задоволення позовних вимог надало заперечення з огляду на те, що транспортний засіб, що був учасником дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 20.03.2012р., було передано до позабалансового обліку Святошинського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві, працівник якого і здійснював керування транспортним засобом.

Ухвалою від 13.05.2015р. господарського суду міста Києва здійснено заміну первісного відповідача, Автогосподарства ГУМВС України в місті Києві на належного - Святошинське районне управління Головного управління МВС України в місті Києві.

Відповідач 1 у відзиві №51/2879 від 02.06.2015р. зазначив, що відповідальним за завдані внаслідок дорожньо-транспортної пригоди збитки є саме водій транспортного засобу - Шевченко Роман Васильович.

У письмових поясненнях б/н від 05.08.2015р. заявником було підтримано позовні вимоги саме до Святошинського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві.

Ухвалою від 08.04.2015р. господарського суду міста Києва залучено до участі у справі в якості третіх осіб 1, 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Шевченка Романа Васильовича та Приватне акціонерне товариство «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут».

Третя особа 1 пояснень по суті спору не надала, позиції з приводу позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» не висловила.

Ухвалою від 15.07.2015р. змінено статус Приватного акціонерного товариства «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут» з третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача на відповідача 2.

Відповідач 2 відзиву на позов не надав, правової позиції по суті спору не висловив.

У судове засідання 05.08.2015р. відповідач 2 та третя особа не з'явились, представників не направили, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористались.

Проте, за висновками суду, Приватне акціонерне товариство «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут» та Шевченко Роман Васильович були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача 2 на теперішній час є: 04070, м.Київ, вул.Сагайдачного/Ігорівська, 10/5-А.

Одночасно, ст.29 Цивільного кодексу України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

З наявної в матеріалах справи довідки №4048 від 22.04.2015р. адресно-довідкового підрозділу Головного управління державної міграційної служби України вбачається, що місцем проживання третьої особи є: м.Київ, Святошинський район, вул.В.Верховинця, 10, кв.124.

На вказані адреси судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 15.07.2015р. метою повідомлення відповідача 2 та третьої особи про час та місце розгляду справи.

Наразі, конверти з судовою кореспонденцією було повернуто до господарського суду м.Києва з відміткою «За закінченням встановленого терміну зберігання» та «Вибув». Одночасно, судом прийнято до уваги, що попередні конверти з ухвалами суду також було повернуто відділенням поштового зв'язку.

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресами Приватного акціонерного товариства «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут» та Шевченка Романа Васильовича, які наявні в матеріалах справи, в тому числі, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та довідці адресно-довідкового підрозділу Головного управління державної міграційної служби України, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача 2 та третьої особи про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зауважує, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача 2 та третьої особи можливості дізнатись про слухання справи за їх участю.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що відповідач 2 та третя особа не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалою від 15.07.2015р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З приводу неявки відповідача 2 та третьої особив судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні права передбачено у ст.27 Господарського процесуального кодексу України для третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що ухвалою від 15.07.2015р. явка учасників судового процесу у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а клопотань про відкладення розгляду спору не заявлялось.

За висновками суду, незважаючи на те, відповідач 2 та третя особа не з'явились в судове засідання 05.08.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, дослідивши всі представлені до матеріалів справи документи, господарський суд встановив:

Згідно із ст.16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Як свідчать матеріали справи, 10.06.2011р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» (страховик) та Михайленком Олександром Юрійовичем (страхувальник) було укладено договір №28-0101-11-7982 добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія від нещасного випадку з водієм та пасажирами, предметом якого відповідно до п.1. є, в тому числі, майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом з наступними характеристиками:

марка/модель: Mercedes-Benz S 500 4MATIC,

реєстраційний номер: АА 3533 НІ,

рік випуску: 2008р.

За змістом п.2 договору №28-0101-11-7982 від 10.06.2011р. страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода.

Договором №28-0101-11-7982 від 10.06.2011р. передбачено, що франшиза у разі настання означеного вище страхового випадку складає 0,5% від страхової суми, яка становить 638 000 грн.

Сторонами узгоджено, що договір діє з 11.06.2011р. по 10.06.2012р. (п.10 договору №28-0101-11-7982 від 10.06.2011р.).

За умовами вказаного договору страхування вигодонабувачем є Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» (п.2 договору №28-0101-11-7982 від 10.06.2011р.).

Територією страхування є Україна, країни СНД та Європи (п.9 договору №28-0101-11-7982 від 10.06.2011р.).

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.

Виходячи зі змісту наявної в матеріалах справи постанови від 21.03.2014р. Святошинського районного суду м.Києва по справі №759/20469/13-п, 20.03.2012р. у місті Києві на перехресті вулиць Г.Космосу та вул.Жмеринська о 18 годині 05 хвилин відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів 1. Mercedes-Benz, державний номер АА 3533 НІ, керування яким здійснював Михайленко Олександр Юрійович, 2. Деу, державний номер ІІ 2519, яким керував Шевченко Роман Васильовича.

Отже, постанова від 21.03.2014р. Святошинського районного суду м.Києва по справі №759/20469/13-п має преюдиціальне значення, а встановлені в ній факти повторного доведення не потребують.

Частиною 2 ст.1192 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 990 вказаного нормативно-правового акту встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

У п.2 договору №28-0101-11-7982 від 10.06.2011р. добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія від нещасного випадку з водієм та пасажирами зазначено, що у разі пошкодження застрахованого транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, страхове відшкодування сплачується без урахування зносу.

Як свідчать матеріали справи, 22.03.2012р. Михайленко Олександр Юрійович звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

Відповідно до змісту акту б/н від 19.04.2012р. транспортний засіб Mercedes-Benz, державний номер АА 3533 НІ було відремонтовано Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомобільний дім Україна», а вартість відновлювального ремонту складала 104 164,79 грн.

У листі №16/3942 від 27.04.2012р. Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» не заперечувало проти перерахування суми страхового відшкодування безпосередньо на рахунок станції технічного обслуговування.

28.04.2012р. представниками Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» було здійснено розрахунок суми страхового відшкодування та складено страховий акт №ДККА-15480, згідно змісту якого страховиком прийнято рішення про виплату страхувальнику на підставі договору №28-0101-11-7982 від 10.06.2011р. страхового відшкодування в сумі 85 673,38 грн. за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 20.03.2012р.

З наявного в матеріалах справи платіжного доручення №4728 від 03.05.2012р. вбачається, що Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» було виплачено страхове відшкодування страхувальнику шляхом перерахування грошових коштів в сумі 85 673,38 грн. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільний дім Україна».

За таких обставин, господарським судом встановлено, що Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» було належним чином виконано свій обов'язок з виплати страхового відшкодування за договором №28-0101-11-7982 від 10.06.2011р. добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія від нещасного випадку з водієм та пасажирами.

Суд зазначає, що відповідачами та третьою особою не вказано, а судом не встановлено порушення позивачем приписів законодавства та умов договору №28-0101-11-7982 від 10.06.2011р. при визначенні розміру страхового відшкодування.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та ст.993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами 1, 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.п.1, 3 ч.1 ст.1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

За цими нормами страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні, набуває право вимоги відшкодування до заподіювача, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги.

При цьому, у даному випадку у страховика є два можливі варіанти відшкодування шкоди: за рахунок безпосереднього заподіювача; за рахунок страховика шляхом отримання страхового відшкодування від особи, у якої застраховано цивільно-правову відповідальність винного. Аналогічну правову позицію наведено у Оглядовому листі №01-06/15/2014 від 14.01.2014р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з правовідносин страхування» та Постанові №4 від 01.03.2013р. Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».

Слід також зазначити, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування, переходить та частина вимоги страхувальника, яка дорівнює сумі сплаченого страхового відшкодування. Наведену правову позицію підтримано і Верховним Судом України у Аналізі судової практики розгляду справ, що виникають з договорів страхування.

Таким чином, на підставі наведених норм цивільного законодавства та встановлених судом обставин, господарський суд дійшов висновку, що у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» виникло право вимагати суму страхового відшкодування в особи, винної у настанні дорожньо-транспортної пригоди.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи постанови від 21.03.2014р. Святошинського районного суду м.Києва по справі №759/20469/13-п, провадження по адміністративній справі, яку було відкрито за фактом дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 20.03.2012р., відносно Шевченка Романа Васильовича та Михайленка Олександра Юрійовича було закрито у зв'язку з закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Доказів оскарження та скасування у передбаченому чинним законодавством України порядку наведеного судового акту матеріали справи не містять.

Господарський суд зазначає, що у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача. Аналогічну правову позицію наведено у Постанові №4 від 11.03.2013р. Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».

У постанові від 21.03.2014р. Святошинського районного суду м.Києва по справі №759/20469/13-п зазначено, що дорожньо-транспортна пригода 20.03.2012р. сталась внаслідок порушення обома водіями правил дорожнього руху.

Отже, враховуючи, що наявні в матеріалах справи документи свідчать про вину двох учасників дорожньо-транспортної пригоди, у даному випадку з метою визначення розміру страхового відшкодування, яке підлягає виплаті позивачу, судом повинно бути встановлено ступінь вини кожного з учасників дорожньо-транспортної пригоди. Аналогічну позицію наведено в Постанові №4 від 01.03.2013р. Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».

Зі змісту постанови від 21.03.2014р. Святошинського районного суду м.Києва по справі №759/20469/13-п вбачається, що водій транспортного засобу Деу, державний номер ІІ 2519 Шевченко Роман Васильович, рухаючись на перехресті не виконав вимог дорожнього знаку «Рух праворуч», проїхав на забороняючий сигнал світлофора та виконував маневр повороту ліворуч, що призвело до зіткнення з автомобілем Mercedes-Benz, державний номер АА 3533 НІ, яким керував Михайленко Олександр Юрійович. При цьому, Михайленко Олександр Юрійович, керуючи автомобілем Mercedes-Benz, державний номер АА 3533 НІ, виконуючи лівий поворот з вул.Жмеринської на вул.Г.Космосу в м.Києві виїхав на смугу зустрічного руху, де здійснив зіткнення з автомобілем Деу, державний номер ІІ 2519, що призвело до пошкодження транспортних засобів, чим порушив п.10.5 Правил дорожнього руху України.

Судом прийнято до уваги, що відповідно до п.1.3 Правил дорожнього руху, які затверджено Постановою №1306 від 10.10.2001р. Кабінету Міністрів України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктами 1.4, 1.5 Правил дорожнього руху передбачено, що кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці правила. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Особа, яка створила такі умови, зобов'язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити підрозділ міліції, власника дороги або уповноважений ним орган.

Для забезпечення безпеки дорожнього руху водії зобов'язані, зокрема, бути уважними, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним. У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди. (п.п.12.1, 12.3 Правил дорожнього руху).

Згідно з п.п.10.1, 13.3 вказаних Правил перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху. Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримуватись безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

Таким чином, з означеного вбачається, що нормами чинного законодавства передбачено обов'язок кожного учасника дорожнього руху забезпечити під час керування транспортним засобом безпеку руху та уникати можливості настання дорожньо-транспортних пригод.

Отже, з огляду на все наведене вище, приймаючи всі обставини дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 20.03.2012р., виходячи з того, що обидва водії допустили досить суттєвих порушень Правил дорожнього руху, суд дійшов висновку щодо рівного ступеню вини кожного з водіїв, а саме як Шевченка Романа Васильовича, так і Михайленка Олександра Юрійовича.

З приводу заявлення розглядуваного позову саме до Святошинського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві суд зазначає наступне.

Згідно із ст.5 Закону України «Про міліцію» працівники органів міліції несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями або бездіяльністю в межах, встановлених законом.

Статтею 25 Закону України «Про міліцію» передбачено, що при порушенні працівником міліції прав і законних інтересів громадянина міліція зобов'язана вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків.

За приписами ст.1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

При розгляді справ про відшкодування шкоди за ч.1 ст.1172 Цивільного кодексу України суди повинні мати на увазі, що відповідальність юридичної особи (роботодавця) настає лише у випадках, коли фізична особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з роботодавцем в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї юридичної особи. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 09.06.2015р. Вищого господарського суду України по справі №914/2513/14.

Як свідчать матеріали справи, на підставі Наказу №168 від 06.12.2007р. Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві «Про реєстрацію та розстановку транспортних засобів» автомобіль Деу, державний номер ІІ 2519 було закріплено за Святошинським районним управлінням Головного управління МВС України в місті Києві.

Вказаний транспортний засіб введено в експлуатацію згідно акту б/н від 23.01.2008р., затвердженого начальником автогосподарства Головного управління МВС України в місті Києві.

Наявним в матеріалах справи актом б/н від 01.11.2011р. приймання-передачі основних засобів підтверджується, що автомобіль Деу, державний номер ІІ 2519 було передано Автогосподарством ГУМВС України в місті Києві на позабалансовий облік відповідача 1.

Відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з наказу №533о/с від 31.08.2011р. Головного управління МВС України в місті Києві рядового міліції Шевченка Романа Васильовича було призначено помічником слідчого відділення розслідування загально кримінальних злочинів Святошинського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві.

Наказом №109 від 05.09.2011р. Святошинського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві транспортний засіб Деу, державний номер ІІ 2519 було закріплено за помічником слідчого Шевченком Романом Васильовичем.

Наразі, факт виконання Шевченком Романом Васильовичем під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди 20.03.2012р. своїх службових обов'язків підтверджується наявним в матеріалах справи дорожнім листом №008126 від 2012р. Святошинського районного управління Головного управління МВС України та не заперечувався відповідачем 1 протягом всього розгляду справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що Шевченко Роман Васильович пов'язаний трудовими (службовими) відносинами зі Святошинським районним управлінням Головного управління МВС України та в момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди виконував свої службові обов'язки, з огляду на приписи ст.1172 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що саме у відповідача 1 виник обов'язок з відшкодування шкоди завданої власнику транспортного засобу Mercedes-Benz, державний номер АА 3533 НІ, права вимагати якої виникло у позивача в межах виплаченої суми страхового відшкодування з урахуванням ступеню вини обох водіїв.

Тобто, звернення Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» з розглядуваними позовом саме до Святошинського районного управління Головного управління МВС України є обґрунтованим.

Наразі, твердження представника відповідача 1 щодо відсутності Святошинського районного управління Головного управління МВС України такого бюджетного видатку як відшкодування шкоди не позбавляє останнього від обов'язку з її відшкодування.

При цьому, судом прийнято до уваги, що при визначенні суми страхового відшкодування заявником враховано наявність вини обох водіїв транспортних засобів у вчиненні 20.03.202012р. дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, враховуючи всі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до Святошинського районного управління Головного управління МВС України про стягнення страхового відшкодування 42 836,69 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

У судовому засіданні 05.08.2015р. та поясненнях б/н від 05.08.2015р. позивачем підтримано позовні вимоги саме до Святошинського районного управління Головного управління МВС України, позовних вимог до відповідача 2 Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» не заявлено.

Судом вже зазначалось, що Вищим господарським судом України в Оглядовому листі №01-06/15/2014 від 14.01.2014р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з правовідносин страхування» та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ у Постанові №4 від 01.03.2013р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначено, що після виплати страхового відшкодування страхувальник може вимагати відшкодування шкоди як за рахунок безпосереднього заподіювача, так і за рахунок страховика шляхом отримання страхового відшкодування від особи, у якої застраховано цивільно-правову відповідальність винного.

Приймаючи до уваги, що позивачем будь-яких позовних вимог до Приватного акціонерного товариства «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут» не заявлено та у поясненнях б/н 05.08.2015р. підтримано позов саме до Святошинського районного управління Головного управління МВС України, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до відповідача 2 підлягають залишенню без задоволення.

Згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача 1.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», м.Київ до Святошинського районного управління Головного управління МВС України, м.Київ про стягнення страхового відшкодування 42 836,69 грн.

Стягнути з Святошинського районного управління Головного управління МВС України (03115, м.Київ, Святошинський район, проспект Перемоги, буд.109, ЄДРПОУ 08672957) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, м.Київ, Солом'янський район, вул.Федорова Івана, буд.32 літ.А, ЄДРПОУ 30859524) страхове відшкодування в сумі 42 836,69 грн. та судовий збір в розмірі 1827 грн.

Відмовити в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», м.Київ до Приватного акціонерного товариства «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут», м.Київ.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні 05.08.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 10.08.2015р.

Суддя М.О. Любченко