Рішення № 48337371, 07.08.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.08.2015Справа №910/15495/15

За позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1доПублічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»прозобов'язання виконати умови договору Суддя Підченко Ю.О.

Представники сторін:

від позивача:ОСОБА_1від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - «Підприємець») звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі - «Банк») про зобов'язання виконати умови договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення умов договору на розрахунково-касове обслуговування №716-8 від 03.11.2010 р. відповідачем не здійснено перерахування грошових коштів згідно платіжних доручень №64 від 09.04.2015 р. на суму 95 000,00 грн. та №01 від 09.04.2015 р. на суму 10 621,18 Євро, а тому позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідача виконати такі платіжні доручення. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 4 027,40 грн. за порушення виконання зобов'язання з перерахування грошових коштів, збитків у розмірі 191 720,00 грн. та відшкодування витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 6 000,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.06.2015 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 07.08.2015 р.

Позивач в судове засідання з'явилася, надала пояснення по суті спору, вимоги ухвали суду виконала, позовні підтримала та просила задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103034560475.

Одночасно, ст. 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно з п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач у судове засідання 07.08.2015 р. не з'явився, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 07.08.2015 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.11.2010 р. між Акціонерним товариством Банк «Фінанси та Кредит», після зміни найменування - Банк, та Підприємцем (клієнт) було укладено договір на розрахунково-касове обслуговування №716-8 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого банк відкриває клієнту поточні рахунки НОМЕР_2 в національній валюті та НОМЕР_3 в доларах Євро та зобов'язується здійснювати їх розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку згідно тарифів банку в порядку та на умовах, визначених цим договором.

За змістом п. 2.1 вказаного договору банк здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунків в операційний день банку у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України та банківськими правилами.

Згідно з п. 3.3.2 Договору банк зобов'язується вести комплексне розрахунково-касове обслуговування рахунку та виконувати за дорученням клієнта розрахункові, касові і інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків чинним законодавством України та банківськими правилами.

09.07.2015 р. позивач виставила для оплати Банком платіжні доручення №64 від 09.04.2015 р. на суму 95 000,00 грн. та №01 від 09.04.2015 р. на суму 10 621,18 Євро, які останнім виконані не були.

Спір у справі виник у зв'язку з неправомірною, на думку позивача, відмовою відповідача від виконання умов Договору в частині перерахування грошових коштів згідно з розрахунковими документами (платіжними дорученнями).

Договір є договором банківського рахунку, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання в т.ч. Глави 72 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із частиною 1 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно ч. 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Пункт 1.30 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до п. 1.35 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Статтею 1073 Цивільного кодексу України передбачено, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Пунктом 8.4 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач в порушення умов пунктів 2.1, 3.3.2, 3.3.3 Договору та п. 8.4 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» вчасно не виконав доручення позивача про переказ коштів на підставі платіжних доручень №64 від 09.04.2015 р. на суму 95 000,00 грн. та №01 від 09.04.2015 р. на суму 10 621,18 Євро.

При цьому, із банківських виписок з рахунку позивача, виданої Банком, вбачається, що станом на 09.04.2015 р. на рахунку Підприємства залишок грошових коштів дозволяв здійснити вказані операції з перерахування грошових коштів.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Банком обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Підприємця про зобов'язання здійснити переказ грошових коштів згідно платіжних доручень №64 від 09.04.2015 р. на суму 95 000,00 грн. та №01 від 09.04.2015 р. на суму 10 621,18 Євро є правомірними та обґрунтованими.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 4 027,40 грн. за прострочення зобов'язання з перерахування грошових коштів згідно платіжних доручень у період з 27.02.2015 р. по 16.04.2015 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом п. 32.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів» у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем. Платник має право на відшкодування банком, що обслуговує отримувача, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків завершення переказу, встановлених пунктом 30.2 статті 30 цього Закону. Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

Згідно з п. 1.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину третю статті 343 ГК України).

Тобто, за несвоєчасне списання з вини відповідача коштів з рахунку позивача, чинним законодавством України передбачена відповідальність у вигляді сплати пені.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе стягнути з відповідача пеню у розмірі 4 027,40 грн. за порушення виконання зобов'язання з перерахування грошових коштів згідно платіжного доручення №62 від 24.02.2015 р.

Стосовно заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми збитків суд відзначає наступне.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) розміру збитків;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода -наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Суд відзначає, що матеріали справи не містять, а позивачем належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено існування наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, що виключає можливість задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача збитків у розмірі 191 720,00 грн.

За таких обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Банку здійснити переказ грошових коштів згідно платіжних доручень №64 від 09.04.2015 р. на суму 95 000,00 грн. та №01 від 09.04.2015 р. на суму 10 621,18 Євро, а також стягнення з відповідача пені у розмірі 4 027,40 грн.

В іншій частині (збитки у розмірі 191 720,00 грн.) в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

Стосовно заявлених позивачем до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 6 000,00 грн. суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суд України №7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Із матеріалів справи вбачається, що 06.04.2015 р. між Підприємцем (клієнт) та адвокатом Драган Яною Сергіївною будо укладено договір про надання правової допомоги №6-д, за змістом якого виконавець зобов'язується надати клієнту послуги з правового супроводження судового процесу, що виник між клієнтом та АТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Відповідно до п. 5 інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» від 14.07.2004 р. №01-8/1270 судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Статтею 44 ГПК передбачено відшкодування зазначених витрат за послуги, надані лише адвокатом, а не будь-яким представником.

Позивачем було оплачено вартість наданих згідно договору №6-д від 06.04.2015 р. послуг, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №7 від 07.04.2015 р.

Суд відзначає, що адвокат Драган Я.С. підготувала та подала позовну заяву від 17.06.2015 р., а відтак виконала зобов'язання передбачені договором №6-д від 06.04.2015 р

За таких обставин суд приходить до висновку, що витрати позивача на оплату послуг адвоката співрозмірні та адекватні ціні позову та складності справи, проте з урахуванням часткового задоволення судом позовних вимог Підприємця, такі витрати підлягають покладенню на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (04054, м. Київ, вул. Артема, 60; ідентифікаційний код 09807856) здійснити переказ грошових коштів з рахунку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (04108, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) НОМЕР_2 у розмірі 95 000 (дев'яносто п'ять тисяч) грн. 00 коп. на рахунок та за реквізитами, зазначеному в платіжному дорученні №64 від 09.04.2015 р. Видати наказ.

3. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (04054, м. Київ, вул. Артема, 60; ідентифікаційний код 09807856) здійснити переказ грошових коштів з рахунку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (04108, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) НОМЕР_3 у розмірі 10 261 (десять тисяч двісті шістдесят однин) Євро 18 центів на рахунок та за реквізитами, зазначеними у платіжному дорученні №01 від 09.04.2015 р. Видати наказ.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (04054, м. Київ, вул. Артема, 60; ідентифікаційний код 09807856) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (04108, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) пеню у розмірі 4 027,40 грн., судовий збір у розмірі 6 874 (шість тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн. 79 коп. та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 3 851 (три тисячі вісімсот п'ятдесят одна) грн. 71 коп. Видати наказ.

5. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.08.2015 р.

Суддя Ю.О. Підченко