Ухвала суду № 48336102, 12.08.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська 2а

Справа № 755/32663/14-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Чех Н.А.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/10605/2015 Доповідач - Шиманський В.Й.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2015 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Шиманського В.Й.

Суддів - Гаращенка Д.Р., Побірченко Т.І.

при секретарі - Троц В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та за час затримки виплати належних сум при звільненні, донарахування та виплату одноразових і щомісячних премій, донарахування та виплату вихідної допомоги та перерахунок розміру середньої заробітної плати,-

В С Т А Н О В И Л А:

Із вказаним позовом до суду позивач звернувся у грудні 2014 року.

Зазначав, що працював у відповідача на посаді бухгалтера-ревізора 1 категорії відділу внутрішнього аудиту по 18.11.2014 року. Згідно з наказами від 12.11.2014 року №89/ок та від 18.11.2014 року №512 - його було звільнено з займаної посади 18.11.2014 року в зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників, п.1 ст.40 КЗпП України. Він є членом первинної профспілкової організації КРРТ і відповідно до ст.43 КЗпП України міг бути звільнений лише за попередньою згодою профспілкового комітету. Однак, відповідно до листа ППО КРТ від 11.11.2014 року №89 генеральному директору КРРТ, було відмовлено в наданні згоди на розірвання трудового договору з ним. Крім цього, безпідставно та незаконно була не нарахована та невиплачена одноразова премія з нагоди державного та професійного свята по одному посадовому окладу до Дня незалежності України та Дня працівників радіо, телебачення та зв'язку. Виплати вказаних премій передбачені умовами Колективного договору, додатками до нього, наказами. Підстав для позбавлення його премії не було.

Враховуючи зазначене просив суд визнати незаконними та скасувати накази про його звільнення; поновити на роботі; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; визначити розмір середньоденної плати в сумі 475,04 грн.; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити невиплачені премії до Дня Незалежності України та Дня працівників радіо, телебачення та зв'язку по 3 881,00 грн.; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ненараховану та невиплачену премію за основні результати виробничої та фінансово-господарської діяльності за серпень-листопад 2014 року в сумі 8 238,31 грн.; зобов'язати відповідача донарахувати та виплатити вихідну допомогу в розмірі 4 030,20 грн.; стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виплати йому сум при звільненні по день фактичного розрахунку та допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, ставиться питання про зміну даного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна не підлягає задоволенню у зв'язку з наступним.

Судом вірно встановлено, що ОСОБА_2 з 21.07.2008 року працював у Концерні радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, був прийнятий на посаду бухгалтера-ревізора 2 категорії, а з 01.12.2011 року - переведений на посаду бухгалтера-ревізора 1 категорії.

Згідно наказу Генерального директора Концерну РРТ Півнюка О.В. №89/ок від 12.11.2014 року позивача було звільнено з займаної посади у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників п.1 ст.40 КЗпП України, згідно до наказу Концерну РРТ №378 від 12.08.2014 року.

Наказом №512 від 18.11.2014 року встановлено дату звільнення 18.11.2014 року.

Відмовляючи у задоволенні позову щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності штату працівників, відповідачем додержано норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника. Позивача попереджено за 2 місяці про наступне вивільнення, а тому дійшов висновку про законність звільнення позивача з займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно роз'ясненнь Пленуму Верховного Суду України, викладених в п. 19 його Постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду трудових спорів», розглядаючи трудовий спір, пов'язаний зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Разом з тим, суд не може надавати оцінку правомірності і доцільності внесених змін, оскільки це стосується господарської діяльності суб'єкта господарювання і не є предметом доказування у судових спорах.

Частиною 3 статті 64 Господарського кодексу України закріплено що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Судом встановлено що в Концерні РРТ дійсно мало місце скорочення чисельності та штату працівників, а також відбулись відповідні зміни в організації виробництва і праці.

Наказом Концерну РРТ №378 від 12.08.2014 «Про скорочення штату і кількості працівників Концерну РРТ» було прийнято рішення про скорочення штату працівників з 12.11.2014 року і даний наказ був доведений до відома працівників, у тому числі позивача, який підлягав скороченню.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Відповідачем було дотримано норми закону та 12.08.2014 року позивач був попереджений про майбутнє вивільнення, йому були запропоновані вакантні посади, які були в Концерні, від яких він відмовився.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо незаконного звільнення позивача у зв'язку з неотримання Концерном згоди на його звільнення від профспілкової організації з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» члени виборних органів профспілок, об'єднань профспілок, а також повноважні представники цих органів мають право, у тому числі, вимагати і одержувати від роботодавця, іншої посадової особи відповідні документи, відомості та пояснення, що стосуються умов праці, виконання колективних договорів та угод, додержання законодавства про працю та соціально-економічних прав працівників.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до ч. 2, 5 ст. 43 КЗпП України у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається що виборний орган первинної профспілкової орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Судом встановлено, що 23.10.2014 року на адресу Первинної профспілкової організації Дирекції Концерну РРТ відповідачем було направлено подання про надання згоди на звільнення ОСОБА_2 у зв'язку із скороченням штату та чисельності працівників Концерну РРТ, з проханням надати відповідь у визначений статтею 43 КЗпП України термін. Направлення даного подання підтверджується реєстром, описом вкладень, квитанцією про оплату, листом про отримання повідомлення 24.10.2014 року у відділі документо-забезпечення та контролю.

Згідно акту від 27.10.2014 року член профспілкового комітету ППО дирекції Концерну РРТ Работай К.О. відмовилася отримувати повідомлення та листи від 23.10.2014 року.

Згодом листом від 11.11.2014 голова Первинної профспілкової організації надав відповідь Генеральному директору Концерну РРТ про те, що первинна профспілкова організація Концерну РРТ відмовляє в наданні згоди на розірвання трудового договору із позивачем.

Суд встановивши, що у встановлений законом строк подання адміністрації Концерну на надання згоди на звільнення позивача з роботи розглянуто не було, дійшов вірного висновку, що звільнення відбулося з дотриманням вимог ст. 43 КЗпП України.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції належним чином не досліджено питання щодо преміювання позивача та розміру вихідної допомоги, оскільки вирішення спору в цій частині проведено судом з дотриманням вимог процесуального законодавства щодо всебічності й повноти з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних правовідносинах, належної правової оцінки наданих сторонами в справі доказів та відповідних норм матеріального права.

При цьому судом досліджено Колективний договір та правильно застосовано відповідні норми КЗпП, Закону України «Про оплату праці», якими визначено порядок та підстави виплати таких премій.

Відповідно до п. 5.17. Колективного договору, премія з нагоди Дня Незалежності та Дня працівників радіо, телебачення і зв'язку надається за наявності фінансової можливості з урахуванням трудового внеску працівника Концерну РРТ.

Винагорода за підсумками роботи за рік, премії за рік, премії за спеціальними системами й положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, не передбачені актами чинного законодавства - це заохочувальні та компенсаційні виплати.

Законом України "Про оплату праці"передбачено, що умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних та гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі.

Отже, премія з нагоди свята не є обов'язковою виплатою. Таким чином питання виплати чи невиплати вищевказаних премій відноситься виключно до компетенції адміністрації Концерну РРТ.

Враховуючи фінансову можливість відповідач не вбачав підстав для виплати позивачу вищезазначеної премії з нагоди Дня Незалежності, Дня працівників радіо, телебачення і зв'язку.

Вирішуючи спір, суд з дотриманням вимог ст. 213, 214 ЦПК України дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. 212 ЦПК України, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи щодо виплати позивачу заробітної плати під час відсторонення від роботи в повному обсязі, правильно виходив із відсутності правових підстав для задоволення позову в іншій частині.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції дана невірна оцінка наданим сторонами доказам, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконання. У мотивувальній частині оскаржуваного рішення судом повно та послідовно дана оцінка всім наданим сторонами доказам, наведені мотиви, з яких суд взяв до уваги або відхилив той чи інший доказ.

Апеляційна скарга не містить доводів що наявні в матеріалах справи докази досліджені судом з порушенням встановленого порядку або в досліджені доказів було неправомірно відмовлено.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції і посилання апелянта на рішення Апеляційного суду Київської області від 15.07.2015 року, відповідно до якого наказ генерального директора Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення №378 від 12.08.2014 року «Про скорочення штату і кількості працівників Концерну РРТ» визнано незаконним та скасовано.

З огляду на вимоги ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Натомість рішення Апеляційного суду Київської області було ухвалено 15.07.2015 року, тобто вже після ухвалення оскаржуваного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26.06.2015 року.

Інші доводи апеляційної скарги є тотожними з доводами позовної заяви, були предметом розгляду в суді першої інстанції та не дають підстав для висновку що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. 309 ЦПК України, як підстави для скасування рішення.

Згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене, оскаржене у справі рішення постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому це рішення не може бути скасованим з підстав що наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: