Постанова № 48329733, 11.08.2015, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

11 серпня 2015 року м. Ужгород№ 807/3519/14

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шешеня О.М.

при секретарі Гелетей А.В.

за участю:

позивача: ОСОБА_1;

відповідача: Тячівська районна державна адміністрація, представник ОСОБА_2;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Тячівської районної державної адміністрації про скасування розпоряджень, поновлення на роботі, виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, зміну дати і формулювання причини звільнення в трудовій книжці, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Тячівської районної державної адміністрації (далі - відповідач) про скасування розпоряджень голови Тячівської РДА №166-к від 14жовтня 2014 року, №145 від 22 вересня 2014 року, щодо звільнення з посади начальника відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства, поновлення на посаді начальника відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства державної адміністрації та виплати середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, зміни дати і формулювання причини звільнення в трудовій книжці.

В судовому засіданні 24.06.2015 року позивачем було уточнено позовні вимоги, відтак позивач просив: скасувати розпорядження відповідача, а саме: за №228 від 20.05.2014 року в частині ліквідації відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства та утворення на базі вище наведеного відділу секторів інфраструктури та житлово-комунального господарства, за №166-к від 14жовтня 2014 року, за №145 від 22 вересня 2014 року, щодо звільнення з посади начальника відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства, поновлення на посаді начальника відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства державної адміністрації та виплати середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, зміни дати і формулювання причини звільнення в трудовій книжці.

В судовому засіданні позивач підтримав позов та просив задовольнити позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві, мотивуючи наступним. Розпорядженням відповідача №228 від 20.05.2014 року було ліквідовано відділ інфраструктури та житлово-комунального господарства, а на базі ліквідованого відділу, утворено сектори інфраструктури та житлово- комунального господарства. Однак, позивач вважає дане Розпорядження №228 від 20.05.2014 року незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки на його думку, відповідно до чинного законодавства України, могла відбутись при наймні реорганізація, або скорочення посади, а не ліквідація відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства, адже сектори інфраструктури та житлового-комунального господарства які входили до ліквідованого відділу так і залишились в структурі відповідача. Також, розпорядженням відповідача №166-к від 14.10.2014 року позивача було звільнено з посади начальника відділу в порядку п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Однак, позивач наголошував, що дане звільнення було проведено без додержання норм чинного законодавства України та з особистих мотивів керівництва райдержадміністрації. Зокрема, позивач вказував, що він мав переважне право залишатись на роботі, оскільки він був нагороджений Орденом "За Заслуги III - ступеня, являється інвалідом третьої групи загального захворювання, понад 25 років стажу державного службовця. Однак, позивачеві разом з попередженням про звільнення відповідачем не було запропоновано інше наявне вакантне робоче місце. Також, в протоколі профспілкового комітету відповідача, відмічено, що він розглядав питання щодо надання згоди на звільнення позивача, у зв'язку з реорганізацією, а не ліквідацією відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства. На засіданні профспілкового комітету позивач не був, отже твердження представника відповідача про те, що позивач не просив надати йому іншу вакантну посаду не відповідають дійсності. Разом з тим, на думку позивача не було необхідності створення на базі відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства секторів інфраструктури та житлово-комунального господарства, оскільки згідно штатного розпису дані сектори вже були утворені, ще до так званої ліквідації. Відтак, позивач просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача заперечив щодо задоволення позову в повному обсязі, з підстав викладених в наданих письмових запереченнях та просив відмовити в задоволенні позовних вимог, мотивуючи наступним. Як наголошував в судовому засіданні представник відповідача, відповідачем було проведено ліквідацію та реорганізацію окремих відділів, у відповідності до розпорядження голови райдержадміністрації №228 від 20.05.2014 року "Про затвердження структури управлінь, відділів та секторів державної адміністрації". Зокрема, п.5 розпорядження №228 від 20.05.2014 року було ліквідовано у структурі відповідача відділ інфраструктури та житлово-комунального господарства та за рахунок ліквідованого відділу було утворено сектор житлово-комунального господарства - у кількості 2 штатні одиниці та сектор інфраструктури - у кількості 2 штатні одиниці. Відтак, позивача було попереджено про можливе майбутнє вивільнення, у зв'язку із зміною структури. Також, відповідачем було отримано згоду профспілкового комітету на звільнення позивача. Таким чином, у відповідності до розпорядження відповідача №145-к від 22 вересня 2014 року позивача було звільнено з посади начальника відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства. Також, розпорядженням відповідача за №166-к від 14 жовтня 2014 року було внесено зміни у розпорядження №145 від 22 вересня 2014 року щодо дати звільнення позивача. Разом з тим, представник відповідача наголошував на тому, що згідно листа голови профспілкового комітету від 05.09.2014 року №1 вбачається, що позивач не заперечував щодо скорочення його посади та не піднімав питання про забезпечення його іншим робочим місцем. Таким чином, представник відповідача наголошував на тому, що відповідачем було повністю дотримано вимоги чинного законодавства України, відтак, в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні 02.06.2015 року було допитано в якості свідка голову профспілкового комітету відповідача - ОСОБА_3 Зокрема, свідок ОСОБА_3 пояснив, що на засіданні профспілкового комітету (а.с. 146) позивач не був присутній. Інформацію про те, що позивач не просив надати йому для трудовлаштування іншу вакантну посаду на засіданні профкому оголосив заступник голови райдержадміністрації ОСОБА_4

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та свідка, всебічно та повно зясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовна заява підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач обіймав посаду начальника відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства відповідача.

Разом з тим, відповідачем 20.05.2014 року прийнято розпорядження №228 "Про затвердження структури управлінь, відділів та секторів державної адміністрації", згідно якого було ліквідовано, а також реорганізовано деякі відділи та сектори відповідача (а.с. 46).

Зокрема, п. 5 розпорядження відповідача за №228 від 20.05.2014 року "Про затвердження структури управлінь, відділів та секторів державної адміністрації" було ліквідовано у структурі відповідача відділ інфраструктури та житлово-комунального господарства (а.с. 46).

У відповідності до п. 6 розпорядження відповідача за №228 від 20.05.2014 року "Про затвердження структури управлінь, відділів та секторів державної адміністрації" зазначено, що за рахунок ліквідованого відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства утворити сектор житлово-комунального господарства у кількості 2 штатні одиниці та сектор інфраструктури у кількості 2 штатні одиниці (а.с. 46). Також, п. 12 розпорядження відповідача за №228 від 20.05.2014 року "Про затвердження структури управлінь, відділів та секторів державної адміністрації" зобов'язано керівника апарату ОСОБА_5 попередити працівників відділів та секторів, які реорганізуються та ліквідуються про можливе майбутнє вивільнення у зв'язку із зміною структури та попередити Тячівський районний центр зайнятості (а.с. 46).

У відповідності до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Таким чином, трудовий договір породжує тривалі правовідносини між власником або уповноваженим ним органом (підприємством, установою, організацією) і працівником. Водночас КЗпП України, у принципі, визнає за його сторонами право одностороннього розірвання трудового договору і припинення існуючих між сторонами трудових відносин відповідно до правил, установлених законодавством про працю України. Зокрема, власник вправі із своєї ініціативи звільнити працівника тільки за умови, що є підстави, з якими закон пов'язує виникнення в нього права на розірвання трудового договору.

Під змінами в організації виробництва і праці в п. 1 ст. 40 КЗпП, зокрема, мається на увазі ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Тлумачачи цей пункт, Кабінет Міністрів України встановив, що при відмові міністерства, іншого підвідомчого Кабінету Міністрів України органу виконавчої влади укласти контракт із працівником підприємства (якщо раніше контракт не був укладений) такий керівник підлягає звільненню на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП.

Відтак, 21.07.2014 року позивача було попереджено про можливе майбутнє вивільнення із займаної посади згідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з ліквідацією відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства (а.с. 45).

У відповідності до абз. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, працівником органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Згідно до абз. 3 ст. 43 КЗпП України подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Відповідач листом від 03.09.2014 року №03-35/500 звернувся до голови профспілкового комітету щодо надання згоди на звільнення позивача начальника відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства.

Як вбачається з матеріалів справи, на профспілкових зборах колективу відповідача від 04.09.2014 року розглядалося питання щодо звільнення позивача з посади начальника відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства (а.с. 146). Разом з тим, позивач був відсутній на даних профспілкових зборах.

У відповідності до листа голови профспілкового комітету відповідача від 05.09.2014 року №1, було надано згоду на звільнення позивача з посади начальника відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства та зазначено, що позивач не заперечував щодо скорочення його посади, а також не піднімав питання про забезпечення його іншим робочим місцем (а.с. 55).

Таким чином, розпорядженням відповідача за №145-к від 22.09.2014 року позивача було звільнено з посади начальника відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства з 22.09.2014 року, у зв'язку з ліквідацією відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства згідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, на підставі розпорядження за №228 від 20.05.2014 року "Про затвердження структури управлінь, відділів та секторів державної адміністрації" (а.с. 7).

Також, розпорядженням відповідача за №166-к від 14 жовтня 2014 року на підставі лікарняних листків серії АГИ №322890 та АГИ №322379 було викладено пункт 1 розпорядженням за №145-к від 22.09.2014 року у новій редакції, а саме зазначено: звільнити позивача - начальника відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства з 14.10.2014 року, у зв'язку з ліквідацією відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства згідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 6).

У відповідності до ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно до ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Відповідно до абз. 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно до абз. 2 ст. 49-4 КЗпП України ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.

Таким чином, з вище викладеного вбачається, що звільнення працівника за п.1 ст. 40 КЗпП України характеризується рядом ознак, зокрема роботодаве ць зобов'язаний забезпечити наступні елементи процедури звільнення: ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення; про наступне вивільнення, персонально попередити працівників не пізніше ніж за 2 місяці; при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці врахувати переважне право на залишення працівника на роботі; одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробницт ва і праці запропонувати працівнику іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; звільнення працівника з підстав передбачених у п.1 ст.40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Разом з тим, не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні посилання відповідача на те, що позивач не заперечував щодо скорочення його посади та не піднімав питання про забезпечення його іншим робочим місцем, виходячи із наступного.

У відповідності до ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Таким чином, з аналізу даної норми вбачається, що звільнення працівника з посади у випадках зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації чи реорганізації допускається тільки у випадках реальної неможливості переведення працівника за його згодою на іншу роботу, при цьому обов'язок щодо вжиття всіх необхідних заходів для надання працівникові іншої роботи покладається на роботодавця.

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо неможливості переведення позивача на іншу роботу. Зокрема, відповідачем не було надано суду жодних доказів того, що позивачеві було запропоновано іншу вакантну посаду, а останній відмовився від неї. Натомість, в матеріалах справи міститься Довідка відповідача від 28.10.2014 року №03-35/400 "Про наявність вакансій" згідно якої вбачається, що станом на 25.10.2014 року в 9-ти структурних підрозділах відповідача були наявні вакантні посади (а.с. 148), однак жодну з них позивачеві не було запропоновано. Разом з тим, відповідачем одночасно з попередженням позивача 21.07.2014 року про звільнення його, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (а.с. 45) не було запропоновано останньому іншої роботи, що є порушенням вимоги абз. 3 ст. 49-2 КЗпП України. Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази відмови позивача від запропонованої вакантної посади.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Зокрема, згідно до постанови Верховного суду України від 27.05.2014 року справа №21-108а14 передбачено, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи.

Відтак, відповідачем не було дотримано вимоги ст. 40 КЗпП України, а саме: допущено звільнення позивача при можливості переведення його на іншу роботу, за наявності вакантних посад (за відсутності його відмови від іншої запропонованої посади), таким чином, трудові гарантії позивача як працівника були порушені.

Разом з тим, не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні посилання позивача на те, що Розпорядження №228 від 20.05.2014 року "Про затвердження структури управлінь, відділів та секторів державної адміністрації" є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки на його думку, відповідно до чинного законодавства України, могла відбутись при наймні реорганізація, або скорочення посади, а не ліквідація відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства, адже сектори інфраструктури та житлового-комунального господарства які входили до ліквідованого відділу так і залишились в структурі відповідача, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.1999 року № 586-XIV (далі - Закон України № 586-XIV) місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

20.05.2014 року головою Тячівської районної державної адміністрації ОСОБА_6 було прийнято Розпорядження за №228 "Про затвердження структури управлінь, відділів та секторів державної адміністрації", згідно до пункту 5 якого було ліквідовано у структурі відповідача відділ інфраструктури та житлово-комунального господарства (а.с. 46).

У відповідності до абз. 1 ст. 5 Закону України № 586-XIV склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.

Згідно до абз. 2 ст. 5 Закону України № 586-XIV у межах бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідних місцевих державних адміністрацій, а також з урахуванням вимог статті 18 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", їх голови визначають структуру місцевих державних адміністрацій.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11.09.2003 року № 1160-ІV центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи, за винятком спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної регуляторної політики (далі - спеціально уповноважений орган) і його територіальних органів, та місцеві органи виконавчої влади з метою реалізації покладених на них цим Законом повноважень у здійсненні державної регуляторної політики створюють у своєму складі в межах граничної чисельності структурні підрозділи з питань реалізації державної регуляторної політики або покладають реалізацію цих повноважень на один з існуючих структурних підрозділів чи окремих посадових осіб відповідних органів.

У відповідності до абз. 1 ст. 6 Закону України № 586-XIV на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Згідно до ст. 39 Закону України № 586-XIV голови місцевих державних адміністрацій призначають на посади та звільняють з посад своїх заступників, керівників структурних підрозділів відповідно до статей 10 та 11 цього Закону, призначають на посади та звільняють з посад керівників апаратів місцевих державних адміністрацій та керівників структурних підрозділів апаратів місцевих державних адміністрацій. У разі відсутності голови місцевої державної адміністрації його функції і повноваження виконує перший заступник голови, а у разі відсутності останнього - один із заступників голови місцевої державної адміністрації.

Відповідно до ст. 44 Закону України № 586-XIV44 голова місцевої державної адміністрації затверджує положення та визначає структуру апарату, призначає на посади і звільняє з посад керівників та інших працівників структурних підрозділів апарату.

У відповідності до ст. 47 Закону України № 586-XIV граничну чисельність, фонд оплати праці працівників структурних підрозділів місцевої державної адміністрації, в межах виділених асигнувань, визначає голова відповідної місцевої державної адміністрації.

Відповідно до абз. 3 ст. 5 Закону України № 586-XIV типове положення про структурні підрозділи місцевої державної адміністрації та рекомендаційний перелік її структурних підрозділів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно до п. 3-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 року № 179 "Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій" (далі - Постанова № 179) у складі місцевих державних адміністрацій утворюються такі структурні підрозділи (якщо інше не передбачено законодавчими актами): департамент, управління, відділ та сектор. Відділ - це структурний підрозділ місцевої державної адміністрації, що утворюється для виконання завдань за одним напрямом діяльності місцевої державної адміністрації з чисельністю працівників не менше ніж шість одиниць в обласній державній адміністрації та не менше ніж три одиниці у районній державній адміністрації. Сектор - це структурний підрозділ місцевої державної адміністрації, що утворюється для виконання завдань за одним напрямом діяльності місцевої державної адміністрації, функції якого неможливо поєднати з функціями інших структурних підрозділів, з чисельністю працівників не менше ніж дві одиниці.

Відповідно до п. 4 Постанови № 179 у складі апарату районних державних адміністрацій, їх самостійних управлінь, відділів та інших структурних підрозділів, територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади в районах та містах обласного значення можуть утворюватися (якщо інше не передбачено актами, що мають вищу юридичну силу) відділи з чисельністю працівників не менш як 3 одиниці та сектори з чисельністю працівників не менш як 2 одиниці.

У відповідності до глави 2 Закону України № 586-XIV до основних галузевих повноважень місцевих державних адміністрацій віднесено повноваження в галузі містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку.

Отже, відповідно до Закону України № 586-XIV та "Типового положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2012 року № 887 (далі - Положення № 887) - саме голова місцевої державної адміністрації має право створювати у складі державної адміністрації в межах граничної чисельності структурні підрозділи, формувати склад місцевих державних адміністрацій, а також визначати граничну чисельність, фонд оплати праці працівників структурних підрозділів, в межах виділених асигнувань.

Таким чином, з вище викладеного вбачається, що оскаржуване Розпорядження за №228 від 20.05.2014 року "Про затвердження структури управлінь, відділів та секторів державної адміністрації" було прийнято відповідачем на виконання покладених на нього завдань, в межах наданих повноважень та в спосіб визначений законодавством України.

Відповідно до абз. 1 ст. 42 Закону України № 586-XIV структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій здійснюють керівництво галузями управління, несуть відповідальність за їх розвиток.

Таким чином, ліквідація у структурі відповідача відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства та утворення, у відповідності до п. 6 Розпорядження за №228 від 20.05.2014 року "Про затвердження структури управлінь, відділів та секторів державної адміністрації", за рахунок ліквідованого відділу - сектору житлово-комунального господарства та сектору інфраструктури, була покликана на забезпечення більш ефективної діяльності структурних підрозділів відповідача, виконання покладених на них функцій і завдань та була здійснена в межах наданих повноважень.

У відповідності до п.1, п. 10 "Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців" затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 року №169 проводиться конкурсний відбір на заміщення вакантних посад державних службовців третьої - сьомої категорій (далі - конкурс), крім випадків, коли законами України встановлено інший порядок заміщення таких посад. Державний орган, у якому проводиться конкурс, зобов'язаний опублікувати оголошення про проведення конкурсу в пресі або поширити його через інші офіційні засоби масової інформації не пізніше ніж за місяць до початку конкурсу та довести його до відома працівників органу, в якому оголошується конкурс.

Так, 27.06.2014 року через газету "Дружба. Інформаційний вісник Тячівщини" №76-77 (9053-9054) відповідачем було оголошено конкурс на заміщення вакантної посади завідувача сектору житлово-комунального господарства державної адміністрації (а.с. 8).

Відповідно до п. 4 Положення №887 вид структурного підрозділу (департамент, управління, відділ, сектор, інший структурний підрозділ, передбачений законом) та його статус як юридичної особи публічного права визначаються головою місцевої держадміністрації.

Згідно до п. 5 Положення №887 основним завданням структурного підрозділу є забезпечення реалізації державної політики у визначеній одній чи кількох галузях на відповідній території.

У відповідності до п. 13 Положення №887 граничну чисельність, фонд оплати праці працівників структурного підрозділу визначає голова місцевої держадміністрації у межах відповідних бюджетних призначень.

Також, суд констатує, що законодавством України не виключається можливість передачі повністю або частково завдань та функцій ліквідованого структурного підрозділу, а саме: відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства до новоутворених структурних підрозділів, а саме: до сектору житлово-комунального господарства та сектору інфраструктури.

За таких обставин, суд приходить висновку, що в задоволенні уточнених позовних вимог в частині скасування Розпорядження за №228 від 20.05.2014 року "Про затвердження структури управлінь, відділів та секторів державної адміністрації" в частині ліквідації відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства та утворення на базі вище наведеного відділу сектору житлово-комунального господарства та сектору інфраструктури -слід відмовити.

Разом з тим, суд констатує, що позивачем в судовому засіданні не було доведено та не було надано достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування позовних вимог щодо зміни дати і формулювання причини звільнення в трудовій книжці, відтак, суд приходить висновку, що в цій частині в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, що розглядає трудовий спір, відтак слід поновити позивача на займаній на час звільнення посаді начальника відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства державної адміністрації.

Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік.

Згідно ст. 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата виплачується працівникові власником або уповноваженим органом, та виплата заробітної плати проводиться за місцем роботи (ст. 24 цього Закону), крім того, відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 року №13, судам необхідно враховувати, що згідно зі ст. 21 КЗпП України належним відповідачем у справі за позовом про оплату праці є та юридична особа (підприємство, установа, організація), з якою позивачем укладено трудовий договір. Оскільки, позивач безпосередньо перебував у трудових відносинах та отримував заробітну плату у відповідача, то слід зобов'язати відповідача виплатити йому заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 15 жовтня 2014 року (наступний за днем звільнення день, оскільки день звільнення є останнім робочим днем, за який заробітна плата виплачена при звільнені) по 10 серпня 2015 року (день, що передує даті постановлення судового рішення, з вищезазначених підстав).

Умови обчислення середньої заробітної плати визначаються Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок) та згідно п. "з" ст. 1 даного Порядку - він застосовується при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Пунктом 3 ч.2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п.8 ч.2 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У відповідності до Довідки відповідача від 16.04.2015 року № 07-12/22 (а.с.129), розмір середньоденної заробітної плата складає 146,66 грн.

Згідно з абзацом п'ятим п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", при задоволенні вимог про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 04.09.2013 року № 9884/0/14-13/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік" та листа Міністерство соціальної політики України від 09.09.2014 року № 10196/0/14-14/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік" норма тривалості робочого часу в днях за період з 15.10.2014 року по 10.08.2015 року складала 208 днів.

Відтак, загальна сума заробітної плати за час вимушеного прогулу, що підлягає виплаті на користь позивача, становить 30505,28 грн.

Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду, зокрема, щодо присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді, у зв'язку з чим постанова в частині поновлення позивача на займаній на час звільнення посаді та присудження виплати заробітної плати за один місяць у розмірі 3153,00 грн. підлягає до негайного виконання.

У відповідності до ч. ч. 3, 5 ст. 94 КАС України та в зв'язку з відсутністю судових витрат, понесених сторонами, судові витрати по справі не стягуються та за рахунок Держбюджету не компенсуються.

На підставі вищезазначеного, суд приходить до висновку, що уточнена позовна заява підлягає до задоволення частково.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 19, 94, 104-106, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Тячівської районної державної адміністрації про скасування розпорядження голови Тячівської РДА за №228 від 20.05.2014 року в частині ліквідації відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства та утворення на базі вище наведеного відділу секторів інфраструктури та житлово-комунального господарства, розпорядження голови Тячівської РДА за №166-к від 14 жовтня 2014 року та за №145 від 22 вересня 2014 року, щодо звільнення позивача з посади начальника відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства, поновлення на посаді начальника відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства державної адміністрації та виплати середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, зміни дати і формулювання причини звільнення в трудовій книжці - задовольнити частково.

2. Скасувати розпорядження голови Тячівської РДА за №145 від 22 вересня 2014 року "Про звільнення ОСОБА_1В.", щодо звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства Тячівської районної державної адміністрації.

3. Скасувати розпорядження голови Тячівської РДА за №166-к від 14 жовтня 2014 року "Про внесення змін у розпорядження за №145 від 22 вересня 2014 року "Про звільнення ОСОБА_1В."", щодо звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства Тячівської районної державної адміністрації.

4. Зобов'язати Тячівську районну державну адміністрацію (м. Тячів, пл. Незалежності, 30, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 04053832) поновити ОСОБА_1 (с. Грушово, вул. Кошового, 26, Тячівського району, Закарпатської області, 90570, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на займаній на час звільнення посаді начальника відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства Тячівської районної державної адміністрації з 15 жовтня 2014 року.

5. Зобов'язати Тячівську районну державну адміністрацію (м. Тячів, пл. Незалежності, 30, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 04053832) виплатити ОСОБА_1 (с. Грушово, вул. Кошового, 26, Тячівського району, Закарпатської області, 90570, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 30505,28 (тридцять тисяч п'ятсот п'ять гривень двадцять вісім копійок) грн.

6. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

7.Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інфраструктури та житлово-комунального господарства Тячівської районної державної адміністрації та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць в розмірі 3153,00 (три тисячі сто п'ятдесят три гривні) грн. підлягає до негайного виконання.

8.Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

СуддяОСОБА_7

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 11 серпня 2015 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 11 серпня 2015 року.