Постанова № 48329176, 23.07.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2015 р. Справа № 805/2751/15-а

приміщення суду за адресою: 84112, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченко Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання дій протиправними та скасування постанови від 23 червня 2015 року про накладення штрафу, -

встановив:

10 липня 2015 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі позивач або ТУ ДСА України в Донецькій області) до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі відповідач або Управління), в якому позивач просив:

-визнати протиправними дії Управління щодо накладення постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 47478325 на ТУ ДСА України в Донецькій області штрафу;

-скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1, винесену 23 червня 2015 року у виконавчому провадженні № 47478325, про накладення на ТУ ДСА України в Донецькій області штрафу.

Фактичні підстави для звернення до суду із вказаним позов позивач вбачав у тому, що спірною постановою на ТУ ДСА України в Донецькій області накладений штраф у розмірі 680 грн. за невиконання без поважних причин виконавчого листа № 2а-22864/10/0570.

Позивач вважав оспорювані дії відповідача протиправними, а оскаржувану постанову незаконною з наступних підстав.

Позивач розцінював виконавчий лист № 2а-22864/10/0570 як рішення про стягнення грошових коштів з державного органу, а тому, посилаючись на ч.2 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження», ст.2, п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», п.п.23-24, пп.2 п.25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, п.п.3, 20 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440, стверджував, що виконання цього рішення має здійснюватися органами Державної казначейської служби України.

Як наслідок, у державного виконавця не було правових підстав для примусового виконання згаданого виконавчого документа та для винесення постанови про накладення штрафу.

З урахуванням наведеного та на підставі ч.2 ст.82 Закону України «Про виконавче провадження», ст.181 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач просив задовольнити позов (а.с.4-7).

Відповідач позовні вимоги не визнав, 23 липня 2015 року через відділ діловодства та документообігу суду надав заперечення проти позову (а.с.60-62).

Відповідач доводив, що постанова про накладення штрафу винесена в межах повноважень, в порядку та у спосіб, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Посилання позивача на Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, відповідач вважав безпідставним, оскільки зміст цих нормативно-правових актів був відомий судам під час розгляду справи № 2а-22864/10/0570. Незважаючи на це судом прийнято рішення про зобовязання ТУ ДСА України в Донецькій області перерахувати ОСОБА_2 надбавку за вислугу років у відповідності з положеннями ч.4 ст.44 Закону України «Про статус суддів» у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, з 22 грудня 2008 року по 31 грудня 2011 року.

За висновком відповідача, доводи позивача стосуються не оскарження постанови про накладення штрафу, а зводяться до висловлення незгоди з судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Зазначеним судовим рішенням не встановлений такий порядок виконання як стягнути грошові кошти, здійснити виплату за наявності бюджетних коштів або здійснити виплату за рахунок Державного бюджету України. Натомість зобовязано позивача вчинити певні дії, а саме перерахувати надбавку за вислугу років відповідно до положень ч.4 ст.44 Закону України «Про статус суддів». Державний виконавець зобовязує боржника вчинити саме ті дії, які визначені судом.

На час судового розгляду виконавчий лист № 2а-22864/10/0570 залишається невиконаним у повному обсязі, що підтверджує законність постанови про накладення штрафу за його невиконання.

З урахуванням наведеного відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

Про дату, час і місце судового розгляду сторони повідомлені належним чином з дотриманням вимог ст.ст.33-36, 38 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), про що свідчать розписки про отримання судової повістки (а.с.60-61).

Позивач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, 17 липня 2015 року через відділ діловодства та документообігу суду надав клопотання про розгляд справи за відсутності свого представника (а.с.57).

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення судового розгляду не надав.

З огляду на це та враховуючи скорочені строки розгляду справ цієї категорії, відповідно до ч.4 ст.122, ч.ч.4, 6 ст.128 КАС України судовий розгляд справи здійснено в письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Зясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Позивач Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (ідентифікаційний код 26288796) зареєстроване як юридична особа 26 листопада 2002 року, про що 29 серпня 2005 року до ЄДР внесений запис за номером 1 266 120 0000 010874 (а.с.28-31).

Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області (ідентифікаційний код 34898944) зареєстроване як юридична особа, про що 20 лютого 2007 року до ЄДР внесений запис за номером 1 266 102 0000 024231 (а.с.32-33).

Відповідач Управління державної виконавчої служби входить в структуру Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

В провадженні Донецького окружного адміністративного суду перебувала справа № 2а-22864/10/0570 за позовом судді Жданівського міського суду Донецької області Бузанова Павла Миколайовича до Державної судової адміністрації України (далі ДСА України), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі ТУ ДСА України в Донецькій області), Міністерства фінансів України (далі Мінфін України) про визнання бездіяльності протиправною та зобовязання нарахувати та виплатити недоплачену частину заробітної плати.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено повністю (а.с.8-12, 34-39).

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2010 року постанова суду першої інстанції скасована, у справі ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с.13-15, 40-42).

Постановою Вищого адміністративного суду України від 16 квітня 2014 року № К/9991/3136/11 касаційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково; постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2010 року скасована; постанова Донецького окружного адміністративного суду від 9 листопада 2010 року змінена, а саме судом касаційної інстанції вирішено:

«Скасувати зазначену постанову в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності Мінфіну України, ДСА України, ТУ ДСА України в Донецькій області в частині не проведення перерахунку та виплати ОСОБА_2 з 19 серпня 2009 року заробітної плати з урахуванням посадового окладу в розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні на день розгляду справи в суді; зобов'язання ТУ ДСА України в Донецькій області провести перерахунок та виплатити ОСОБА_2 з 19 серпня 2009 року заробітну плату з розрахунку посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні на день розгляду справи в суді, з урахуванням раніше проведених виплат та з одночасним утриманням обов'язкових податків та зборів; зобов'язання Мінфіну України, ДСА України профінансувати та виділити ТУ ДСА України в Донецькій області кошти для проведення перерахунку заробітної плати ОСОБА_2 шляхом нарахування з 19 серпня 2009 року заробітної плати з розрахунку посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні на день розгляду справи в суді.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ДСА України, ТУ ДСА України в Донецькій області, Мінфіну України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену частину заробітної плати в цій частині відмовити.

В абзаці першому замість слова «повністю» зазначити слово «частково».

В частині задоволення позову про перерахунок надбавки за вислугу років абзаци другий, третій, четвертий резолютивної частини постанови викласти у такій редакції: «Зобов'язати ТУ ДСА України в Донецькій області перерахувати ОСОБА_2 надбавку за вислугу років у відповідності з положеннями ч.4 ст.44 Закону України «Про статус суддів» у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, з 22 травня 2008 року по31 грудня 2011 року».

Абзаци п'ятий, шостий, сьомий резолютивної частини постанови вважати відповідно абзацами третім, четвертим, п'ятим.

В решті постанову Донецького окружного адміністративного суду від 9 листопада 2010 року залишити без змін» (а.с.16-19).

11 червня 2014 року Донецьким окружним адміністративним судом виданий виконавчий лист у справі № 2а-22864/10/0570 про зобовязання ТУ ДСА України в Донецькій області перерахувати ОСОБА_2 надбавку за вислугу років у відповідності з положеннями ч.4 ст.44 Закону України «Про статус суддів» у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року (а.с.63-64).

06 травня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-22864/10/0570. Вказана заява отримана відповідачем 06 травня 2015 року та зареєстрована за вхідним № 181/619-15П (а.с.65).

12 травня 2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1 винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 47478325 з примусового виконання виконавчого листа № 2а-22864/10/0570, виданого 11 червня 2014 року Донецьким окружним адміністративним судом, про зобовязання ТУ ДСА України в Донецькій області перерахувати ОСОБА_2 надбавку за вислугу років у відповідності з положеннями ч.4 ст.44 Закону України «Про статус суддів» у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, з 22 грудня 2008 року по 31 грудня 2011 року.

Сторонами виконавчого провадження є боржник ТУ ДСА України в Донецькій області, стягувач ОСОБА_2

Боржнику наданий семиденний строк з дня відкриття виконавчого провадження для самостійного виконання рішення та подання до відділу підтверджуючих документів (а.с.20, 49-50, 66-67).

Разом із супровідним листом від 12 травня 2015 року № 6/9-15П/663 постанова про відкриття виконавчого провадження надіслана на адресу стягувача і боржника (а.с.68).

Листом від 25 травня 2015 року № 08 2469/15 ТУ ДСА України в Донецькій області повідомило відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області наступне.

Виплати суддям та суддям у відставці згідно з рішеннями судів здійснюються відповідно до бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», передбаченої Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік». Однак для ТУ ДСА України в Донецькій області ця програма та відповідний кошторис на 2015 рік на теперішній час не доведені.

Бюджетна програма 0501040 «Здійснення правосуддя місцевими загальними судами», яка відкрита для ТУ ДСА України в Донецькій області на 2015 рік, передбачена для забезпечення належних умов для функціонування судів та суддів в межах кошторисних видатків на поточний рік. Згідно бюджетного законодавства видатки минулих років не погашаються за рахунок коштів поточного року.

З урахуванням наведеного ТУ ДСА України в Донецькій області просило не відкривати виконавче провадження на підставі виконавчого листа № 2а-22864/10/0570, виданого 11 червня 2014 року Донецьким окружним адміністративним судом, щодо перерахування надбавки за вислугу років ОСОБА_2 за період з 22 грудня 2008 року по 31 грудня 2011 року, оскільки таке перерахування можливо здійснити тільки після надходження коштів на КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів».

Вказаний лист отриманий відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 26 травня 2015 року та зареєстрований за вхідним № 341/022-34/9-15П (а.с.21, 69).

20 травня 2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1 у виконавчому провадженні ВП № 47478325 винесена постанова про відкладення провадження виконавчих дій до 02 червня 2015 року, яка мотивована відсутністю відповіді або підтвердження факту отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження.

Вказані обставини встановлені на підставі Інформації про виконавче провадження ВП № 47478325, яка була наявна в Єдиному державному реєстрів виконавчих проваджень станом на 15 липня 2015 року (а.с.45-48).

23 червня 2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1 у виконавчому провадженні ВП № 47478325 винесена постанова про накладення штрафу.

Постанова мотивована тим, що станом на 22 червня 2015 року повідомлень щодо виконання зазначеного рішення на адресу (поштову, електронну) відділу не надходило.

Ураховуючи викладене та керуючись ст.ст.11, 89 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець постановив за невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобовязує боржника виконати певні дії, накласти на боржника ТУ ДСА України в Донецькій області штраф у розмірі 680,00 грн. (а.с.23, 70).

Разом із супровідним листом від 23 червня 2015 року № 9/6-15П/1469 постанова про накладення штрафу надіслана на адресу боржника (а.с.22, 51-52, 71).

Вказана постанова отримана ТУ ДСА України в Донецькій області 30 червня 2015 року та зареєстрована за вхідним № 800, про що свідчить штамп реєстрації вхідної кореспонденції позивача на супровідному листі (а.с.22).

09 липня 2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1 у виконавчому провадженні ВП № 47478325 винесена постанова про відкладення провадження виконавчих дій до 20 липня 2015 року, мотивована відсутністю підтвердження факту отримання боржником постанови про накладення штрафу (а.с.53-54).

Разом із супровідним листом від 09 липня 2015 року № 9/6-15П постанова про відкладення виконавчих дій надіслана на адресу стягувача (а.с.73).

Докази, які б спростовували наведені вище обставини, суду не надані.

З приводу клопотання позивача про поновлення строку для звернення до адміністративного суду (а.с.6), суд зазначає наступне.

Абз.2 ч.2 ст.181 КАС України встановлено, що позовну заяву може бути подано у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Спірна постанова отримана ТУ ДСА України в Донецькій області 30 червня 2015 року, про що свідчить штамп реєстрації вхідної кореспонденції позивача на супровідному листі (а.с.22). Докази, які б свідчили про отримання позивачем оскаржуваної постанови до 30 червня 2015 року, суду не надані.

Отже, про порушення своїх прав та інтересів позивач дізнався 30 червня 2015 року, а перебіг десятиденного строку для звернення до суду розпочався з 01 липня 2015 року. Позовна заява подана до суду 10 липня 2015 року, тобто в межах строку звернення до суду, визначеного абз.2 ч.2 ст.181 КАС України.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені норми права.

Відповідно до ч.1 ст.181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно з ч.3 ст.181 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є орган державної виконавчої служби.

За приписами ч.ч.1-2 ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі Закон № 606) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР (далі - Закон № 202/98-ВР) державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону № 202/98-ВР виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців.

Ч.2 ст.4 Закону № 202/98-ВР містить правову норму, відповідно до якої державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадови осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з п.11 постанови Пленуму Вищого адміністративного суд України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавчої служби» (із змінами і доповненнями) відповідачем у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Такими органами, зокрема, є управління державної виконавчої служби головних управлінь юстиції в областях, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень. Відділи примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головних управлінь юстиції в областях не визначені Законом № 202/98-ВР як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.

Системний аналіз законів № 202/98-ВР та № 606, а також п.7 ч.1 ст.2 КАС України, зумовлює висновок, що Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень, та його державні виконавці є суб'єктами владних повноважень. Як наслідок, у справах щодо оскарження дій та рішень цих суб'єктів суд має перевірити їх відповідність критеріям, наведеним у ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.82 Закону № 606 боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно у судовому порядку.

Рішення, дії, чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (ч.4 ст.82 Закону № 606).

Зважаючи на те, що спірні правовідносини виникли з приводу дій та рішення державного виконавця, вчинених (прийнятих) у виконавчому провадженні ВП № 47478325 з примусового виконання виконавчого листа № 2а-22864/10/0570, виданого Донецьким окружним адміністративним судом, а позовна заява подана ТУ ДСА України в Донецькій області боржником у виконавчому провадженні, суд дійшов висновку, що вказану справу належить розглядати за правилами адміністративного судочинства з урахуванням особливостей, визначених ст.181 КАС України.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону № 606 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Ч.1 ст.17 Закону № 606 передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Так, відповідно до цього Закону виконанню державною виконавчою службою підлягають виконавчі листи, що видаються судами (п.1 ч.2 ст.17 Закону № 606).

Отже, виконавчий лист № 2а-22864/10/0570 є виконавчим документом, примусове виконання якого належить до компетенції державної виконавчої служби.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.25 Закону № 606 державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Керуючись ст.ст.17, 19, 20, 25 Закону № 606, 12 травня 2015 року державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 47478325 з примусового виконання виконавчого листа № 2а-22864/10/0570.

Докази існування передбачених ч.1 ст.26 Закону № 606 обставин, за наявності яких державний виконавець мав відмовити у відкритті виконавчого провадження, суду не надані.

Відповідно до вимог абз.2 ч.2 ст.25 Закону № 606 у постанові про відкриття виконавчого провадження ВП № 47478325 державний виконавець вказав про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у семиденний строк з дня відкриття виконавчого провадження та зазначив, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

ТУ ДСА України в Донецькій області отримало постанову про відкриття виконавчого провадження у травні 2015 року, однак передбаченим ч.6 ст.25 Закону № 606 правом на її оскарження не скористалося.

Ч.1 ст.27 Закону № 606 визначено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені ч.2 ст.25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Отже, не отримавши у строки, встановлені ч.2 ст.25 Закону № 606, документального підтвердження повного виконання боржником виконавчого листа № 2а-22864/10/0570, на наступний день після закінчення відповідних строків державний виконавець зобовязаний був розпочати примусове виконання.

За правилами ч.1 ст.6 Закону № 606 державний виконавець зобовязаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Забезпечуючи дотримання вимог ч.1 ст.6 Закону № 606 та не маючи відповіді боржника або підтвердження факту отримання ним постанови про відкриття виконавчого провадження, 20 травня 2015 року державний виконавець виніс постанову про відкладення провадження виконавчих дій.

26 травня 2015 року відповідачем отриманий лист ТУ ДСА України в Донецькій області від 25 травня 2015 року, в якому боржник повідомляв, що до нього не доведена бюджетна програма 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» і відповідний кошторис на 2015 ріку, та просив не відкривати виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-22864/10/0570.

Лист ТУ ДСА України в Донецькій області від 25 травня 2015 року не може розцінюватися як документальне підтвердження повного виконання рішення або як доказ невиконання рішення з поважних причин.

За своєю сутністю виконавчий лист № 2а-22864/10/0570 є рішенням, за яким боржник зобовязаний вчинити певні дії.

Згідно з п.8.1. Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/2012 (далі Інструкція № 512), виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється за умов, визначених ст.75 Закону № 606.

Таким чином, примусове виконання цього виконавчого документу має здійснюватися в порядку ст.75 Закону № 606.

Відповідно до ч.1 ст.75 Закону 606 після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого ч.2 ст.25 цього Закону для самостійного виконання рішення.

Згідно з ч.2 ст.75 Закону № 606 у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до ст.89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

П.8.2. Інструкції № 512 передбачено, що разі невиконання боржником рішення у встановлений державним виконавцем строк на боржника накладається штраф відповідно до ст.89 Закону № 606 та застосовуються інші заходи, передбачені Законом.

Ч.1 ст.89 Закону № 606 визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Отже, законодавець передбачив негативні наслідки (штрафні санкції) за невиконання рішення у встановлений державним виконавцем строк, обумовивши його відсутністю поважних причин для такого невиконання.

Судом встановлено, що ТУ ДСА України в Донецькій області не виконало виконавчий лист № 2а-22864/10/0570 у строк, встановлений державним виконавцем (наданий для самостійного виконання).

Докази вжиття боржником будь-яких заходів, спрямованих на повне виконання виконавчого листа № 2а-22864/10/0570 або на його часткове виконання шляхом проведення перерахунку вислуги років в розумінні визначення суми коштів, яка має бути виплачена стягувачу за цим виконавчим документом, суду не надані.

Крім того, боржник не повідомив державного виконавця про існування поважних причин, що унеможливлювали повне або часткове виконання цього виконавчого документа.

Докази існування таких причин суду також надані не були.

З огляду на це суд дійшов висновку, що постанова про накладення штрафу від 23 червня 2015 року винесена державним виконавцем в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені Законом № 606 та Інструкцією № 512. Як рішення субєкта владних повноважень спірна постанова відповідає критеріям, наведеним у ч.3 ст.2 КАС України.

За правилами ч.1 ст.244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п.1 і 2 ч.1 ст.237 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Згідно з висновком Верховного Суду України часткове невиконання судового рішення органом державної влади, який фінансується з державного бюджету, з незалежних від останнього причин (через відсутність відповідного фінансування з державного бюджету) є поважною причиною в розумінні ст.ст.75 та 89 Закону № 606, а відтак прийняття державним виконавцем постанови про накладення штрафу є неправомірним (постанова від 09 червня 2015 року у справі № 21-658а15).

Невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів (постанови від 24 березня 2015 року у справі № 21-66а15, від 19 травня 2015 року у справі № 21-177а15, від 30 червня 2015 року у справі № 21-1044а15, від 30 червня 2015 року у справі № 21-660а15, від 26 травня 2015 року у справі № 21-199а15).

При вирішенні публічно-правового спору, що виник між ТУ ДСА України в Донецькій області та Управлінням, суд відступає від згаданої вище правової позиції Верхового Суду України, оскільки вона була сформульована у справах, в яких судами був встановлений факт часткового виконання рішення суду, а саме боржники органи державної влади провели перерахунок (нарахування) належних стягувачам сум, проте не здійснили виплату стягувачам донарахованих сум у звязку з відсутністю відповідного бюджетного фінансування, про що було повідомлено державного виконавця.

Натомість у справі, що розглядається, боржник не вжив заходів навіть щодо часткового виконання рішення.

З приводу посилання позивача на ч.2 ст.3 Закону № 606, ст.3, п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», суд зазначає наступне.

Ч.2 ст.3 Закону № 606 визначено, що рішення про стягнення коштів державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування коштів.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом № 606, та особливості їх виконання визначає Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі Закон № 4901). На час виникнення спірних правовідносин Закон № 4901 діяв у редакції від 01 серпня 2014 року.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 4901 держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобовязання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Ст.3 Закону № 4901 визначає особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу; ст.4 цього Закону особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи; ст.7 особливості виконання рішень суду про зобовязання вчинити певні дії щодо майна.

Так, згідно з ч.1 ст.3 Закону № 4901 виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом № 606, із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.3 Закону № 4901).

Відповідно до ч.4 ст.3 Закону № 4901 перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Системне тлумачення правових норм, закріплених у ч.2 ст.3 Закону № 606, ст.ст.2, 3, 4, 7 Закону № 4901, зумовлює висновок, що вони не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки виконавчий лист № 2а-22864/10/0570, примусове виконання якого здійснюється в рамках виконавчого провадження ВП № 47478325, не є рішенням про стягнення коштів з державного органу, державного підприємства або юридичної особи, чи рішенням про зобовязання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є орган держаної влади, державне підприємство чи юридична особа.

Як зазначено вище, виконавчий лист № 2а-22864/10/0570 це рішення про зобовязання боржника вчинити певні дії.

Згідно з абз.1 п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4901 виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені ч.1 ст.2 цього Закону субєкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону субєкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Абз.2 п.3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 4901 визначена черговість погашення заборгованості, а абз.3 цього пункту передбачено, що бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Суд відзначає, що абз.1 п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4901 стосується лише тих виконавчих документів та рішень суду, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, тобто до 01 січня 2013 року.

Виконавчий лист № 2а-22864/10/0570 виданий 11 червня 2014 року на виконання постанови Вищого адміністративного суду України, яка набрала законної сили 13 травня 2014 року (а.с.63-64).

Як наслідок, дія правових норм, закріплених у п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4901, не поширюється на процес виконання виконавчого листа № 2а-22864/10/0570.

Стосовно посилання позивача на п.п.3, 20 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, суд зазначає таке.

Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440 з метою реалізації п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4901 (далі Порядок № 440) і визначає механізм обліку виконавчих документів та судових рішень, передбачених п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4901, інвентаризації та погашення заборгованості за ними.

Згідно з п.3 Порядку № 440 рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.

Процедура обліку рішень в органах державної виконавчої служби регламентована п.п.5-12 Порядку № 440, а передача рішень до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів п.п.13-18 цього Порядку.

Відповідно до п.20 Порядку № 440 погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845.

За висновком суду, Порядок № 440 не підлягає застосуванню до процесу примусового виконання виконавчого листа № 2а-22864/10/0570, оскільки відповідно до п.2 Порядку № 440 у цьому Порядку термін «рішення» вживається в значенні «виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені ч.1 ст.2 Закону № 4901 субєкти, які видані або ухвалені до 1 січня 2013 року».

З приводу посилання позивача на п.п.23-24, пп.2 п.25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів, суд зазначає наступне.

Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року № 45) (далі Порядок № 845) і визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Згідно з п.3 Порядку № 845 3. Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

П.п.16-23 Порядку № 845 регламентована процедура безспірного списання коштів державного та місцевих бюджетів за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету, п.п.24-34 безспірного списання коштів з рахунків боржника, п.п.35-40 безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам, п.п.41-46 безспірного списання коштів місцевих бюджетів для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам, п.п.47-52 - безспірного списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

Отже, п.п.23-25 Порядку № 845 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки стосуються виконання рішення про стягнення коштів з рахунків боржника.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги про скасування постанови про накладення штрафу, винесеної 23 червня 2015 року у виконавчому провадженні ВП № 47478325, не підлягають задоволенню. Доводи позивача не спростовують висновку суду про правомірність спірної постанови.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій Управління щодо накладення постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 47478325 на ТУ ДСА України в Донецькій області штрафу, суд зазначає наступне.

По-перше, оспорюваних дій безпосередньо відповідач не вчиняв, оскільки штраф був накладений за постановою державного виконавця.

По-друге, вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої йому компетенції. Самі по собі дії державного виконавця щодо винесення постанови про накладення штрафу не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для позивача. Правові наслідки для позивача має рішення субєкта владних повноважень (акт індивідуальної дії) - постанова про накладення штрафу, саме вона впливає на його права та інтереси.

Виходячи із завдань адміністративного судочинства, як то захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише у разі його порушення рішеннями, діями чи бездіяльністю субєкта владних повноважень.

Оскільки оспорювані дії не створювали правових наслідків для ТУ ДСА України в Донецькій області, позовні вимоги про визнання їх протиправними не підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст.94 КАС України судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 23, 26, 69-72, 94, 98, 159-163, 167, 181, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

1. У задоволенні адміністративного позову Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання дій протиправними та скасування постанови від 23 червня 2015 року про накладення штрафу відмовити повністю.

2. Постанова прийнята, складена і підписана у нарадчій кімнаті.

3. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

4. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

5. Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.