Ухвала суду № 48304108, 30.07.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Борисової О.В., Ратнікової В.М.

при секретарі Кутц А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ Банк «Фінанси та Кредит», третя особа: ОСОБА_3, про припинення договору поруки, -

ВСТАНОВИЛА:

Справа № 761/8473/15-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/9090/2015Головуючий у суді першої інстанції: Притула Н.Г.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.В березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ПАТ Банк «Фінанси та Кредит», в якому просила визнати договір поруки №39-06-П/02 від 26.09.2006 року, укладений між сторонами таким, що припинив свою дію.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 26.09.2006 року між ОСОБА_3 та ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» був укладений договір про відкриття кредитної лінії №39-06-Ил/02.

За умовами договору банк відкрив позичальнику кредитну лінію в сумі 70 000,00 доларів США зі сплатою 15% річних та терміном погашення до 25.09.2021 року. 25.06.2007 року розмір кредитного ліміту був збільшений до 300 000,00 доларів США.

Для забезпечення виконання умов кредитного договору між ОСОБА_1 та банком був укладений договір поруки за яким поручитель відповідає в тому обсязі, що і боржник.

25.06.2007 року до договору поруки було укладено відповідну додаткову угоду у зв'язку із збільшенням кредитного ліміту. В червні 2010 року банк звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором та рішенням суду, в тому числі і з поручителя, стягнуто заборгованість. Позивач вважала, що договір поруки є таким, що припинив свою дію внаслідок того, що п.3.1 договору містить положення, що договір діє до повного його виконання та не може дана умова розглядатись як встановлення строку дії поруки у відповідності до ст.252 ЦК України. Крім того, банк не направляв поручителю вимогу про перерахування суми заборгованості.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи , просив його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт посилався на те, що суд першої інстанції розглянув справу не повідомивши про її розгляд позивача та ухвалив рішення виключно на доводах відповідача та не надавши належної оцінки жодному доводу позивача, чим допустився неповноти з'ясування обставин справи.

Крім того, апелянт вважає, що договір поруки припинив свою дію, оскільки в ньому не вказано строк дії поруки, а тому порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги поручителю. Натомість, банк звернувся з позовом про стягнення заборгованості тільки в червні 2010 року, хоча позичальник припинив сплачувати щомісячні платежі за кредитним договором ще у вересні 2008 року, а тому, на думку апелянта, порука є такою що припинилася.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Інші учасники процесу у судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про день, час та місце апеляційного розгляду, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе провести судове засідання за їх відсутністю.

Вислухавши доповідь судді Гаращенка Д.Р., пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 26.09.2006 року між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 (згідно із свідоцтвом про зміну імені від 02.07.2014 року, ОСОБА_3 змінила прізвище на «ОСОБА_3»), був укладений договір про відкриття кредитної лінії №39-06-Ил/02. За умовами даного договору, банк відкрив позичальнику не відновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності в розмірі 70 000,00 доларів США з оплатою 15% річних, строком користування до 25.09.2021 року (а.с.4-5)

26.09.2006 року між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір поруки №39-06-П/02, відповідно до якого поручитель (ОСОБА_1.) зобов'язався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за вказаним кредитним договором. (а.с.6-7)

Додатковою угодою від 25.06.2007 року до договору поруки №39-06-П/02 від 26.09.2006 року було викладено в новій редакції п.2.1 договору за яким розмір кредитної лінії склав 300 000,00 доларів США.

Також встановлено, що 28 травня 2010 року, враховуючи що п. 3.4 договору про відкриття кредитної лінії №39-06-Ил/02 встановлений перелік обставин за яких кредитор може вимагати дострокового повернення кредиту, ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.

Позивач, вважаючи, що, оскільки позичальник припинив сплачувати за кредитним договором ще у вересні 2008 року, а банк звернувся до суду тільки у травні 2010 року, то поруку потрібно визнати припиненою, на підставі ч. 4 ст.559 ЦК України.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується і колегія суддів, посилався на те, що під час розгляду справи не було встановлено, що банк звертався до боржника з вимогою про дострокове повернення кредиту до пред'явлення позов у травні 2010 року, строк виконання зобов'язання також не настав раніше, а тому не має підстав визнавати договір поруки припиненим.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що шестимісячний строк пред'явлення банком вимоги (передбачений ч.4 ст.559 ЦК України) до поручителя сплинув і порука повинна бути припинена, оскільки позичальник припинив сплачувати щомісячні платежі за кредитним договором ще у вересні 2008 року, а банк звернувся до суду з позовом тільки у травні 2010 року, виходячи з наступного.

Згідно ч.4 ст.559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Пунктом 3.2 кредитного договору встановлений строк виконання основного зобов'язання - 25 вересня 2021 року.

Пунктом 3.4 договору передбачено перелік випадків за яких банк має право вимагати дострокового повернення кредитних коштів, зокрема, коли позичальник несвоєчасно або не в повному обсязі здійснював зарахування грошових коштів на погашення заборгованості за кредитом або процентами, відповідно до пунктів 3.2, 4.3, 4.4.

Як вбачається зі змісту п. 3.4 договору, вимога дострокового повернення кредитних коштів є правом банку, а не його обов'язком.

Цим самим спростовуються доводи апеляційної скарги, що шестимісячний строк пред'явлення вимог до поручителя слід відраховувати з того час, коли боржник припинив виконувати свої зобов'язання, а саме з вересня 2008 року.

Як наголошував позивач в позовній заяві та в апеляційній скарзі, боржник та поручитель не отримували вимоги банку про дострокове виконання зобов'язань за договором до пред'явлення позову до суду 28 травня 2010 року, матеріали справи таких доказів також не містять, а тому саме з моменту пред'явлення вказаного позову банк скористався своїм правом достроково вимагати повернення кредитних коштів, наданого йому пунктом 3.4 договору про відкриття кредитної лінії №39-06-Пл/02 від 26 вересня 2006 року.

Колегія суддів вважає, що, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позову.

Враховуючи викладене, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 грудня 2015 року колегія суддів вважає таким, що ухвалене з додержанням вимог закону.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись ст.ст. 218,303-305, ч.1 п. 1 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 грудня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді