Ухвала суду № 48303375, 05.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2015 року м. Київ К/800/4060/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Сірош М.В.,

при секретарі Ігнатенко О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Інспекція)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.10.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.12.2013

у справі № 826/14620/13-а

за позовом приватного підприємства "Рокада" (далі - Підприємство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - не з'явились,

відповідача - Галика О.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.04.2013 № 0004782220 та № 0004772220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.10.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.12.2013, позов задоволено з посиланням на те, що за умови підтвердження реальності придбання позивачем товарів у рамках правовідносин зі спірними контрагентами та використання придбаних активів у господарській діяльності Підприємства, правопорушення, допущені постачальниками, не можуть слугувати підставою для позбавлення платника податкової вигод за такими операціями.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про формування позивачем даних податкового обліку за номінально оформленими операціями, які не опосередковувалися реальним рухом активів.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності формування та повноти декларування ПДВ за період з 01.01.2010 по 30.09.2012, оформлену актом від 19.03.2013 № 752/22-20/30188259.

За наслідками цієї перевірки Інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.04.2013 № 0004782220, за яким Підприємству збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 286 594 грн. за основним платежем та 19351 грн. за штрафними санкціями, а також податкове повідомлення-рішення від 09.04.2013 № 0004772220 про нарахування платникові грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 203 292 грн. за основним платежем та 15142 грн. за штрафними санкціями.

Підставою для зазначених нарахувань слугували висновки контролюючого органу про неправомірне формування платником валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за господарськими операціями з товариством з обмеженою відповідальністю «Росаріо» (далі - ТОВ «Росаріо»), з товариством з обмеженою відповідальністю «Євросонік» (далі - ТОВ «Євросонік») та з товариством з обмеженою відповідальністю «ТДК «Трейд» (далі - ТОВ «ТДК «Трейд») у зв'язку з відсутністю реальних фінансово-господарських операцій між Підприємством та цими контрагентами.

На обґрунтування цього висновку Інспекція послалася на:

неможливість підтвердження реальності виконання цих операцій зустрічними звірками контрагентів з огляду на неподання ними на запит податкового органу підтверджувальних документів та їх неперебування за місцезнаходженням;

відсутність у перелічених контрагентів майна, виробничих активів, основних засобів, необоротних активів та трудового персоналу, об'єктивно необхідних для провадження господарської діяльності та виконання операцій з поставки товарів позивачеві;

факт реєстрації ТОВ «Євросонік» на ОСОБА_2, яка є громадянкою Російської Федерації, проживає у АДРЕСА_1 та на території України ніколи не перебувала; ТОВ «Росаріо» зареєстровано громадянином Російської Федерації ОСОБА_4, який не має будь-якого відношення до діяльності цього товариства та до підписання від його імені первинних документів, позаяк перебуває у місці позбавлення волі; за фактом скоєння невстановленими особами фіктивного підприємництва шляхом створення ТОВ «Росаріо» порушено кримінальну справу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2).

Аналізовані законодавчі положення (які відповідають вимогам підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що регулювали правила формування податкового кредиту, та підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») пов'язують податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток та ПДВ на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) з реальним виконанням господарської операції та з наявністю первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі її виконання.

При цьому платник повинен подати достовірні докази на підтвердження як наявності активу, що виступав предметом поставки, так і факту реалізації цього активу саме конкретним, задекларованим контрагентом.

Керуючись наведеними правилами оподаткування при дослідженні операцій з придбання Підприємством товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Євросонік», ТОВ «Росаріо» та у ТОВ «ТДК «Трейд», суди попередніх інстанцій встановили, що виконання цих операцій підтверджується поданими платником податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами, виписками з банківського рахунку позивача про оплату придбаного товару в безготівковому порядку. Придбаний товар було використано позивачем у процесі виконання своїх договірних зобов'язань з поставки підрядних робіт перед третіми особами.

Оцінивши представлені платником докази за правилами статті 86 КАС, суди попередніх інстанцій дійшли цілком об'єктивного висновку про дотримання платником наведених умов формування у податковому обліку витрат та податкового кредиту з ПДВ шляхом підтвердження належними первинними документами реальності придбання товару у спірних контрагентів.

При цьому суди правомірно відхилили посилання Інспекції на відсутність у названих постачальників основних засобів та робочої сили як на доказ безтоварності розглядуваних операцій з огляду на недоведеність відповідачем зв'язку цього факту з неможливістю виконати розглядувані поставки із залученням інших фізичних осіб та орендованого майна. До того ж, Інспекцією не зазначено, які саме ресурси були необхідними для виконання цих операцій.

Доводи Інспекції про підписання первинних документів від імені названих постачальників невстановленими особами також отримали належну правову оцінку в судах попередніх інстанцій. Адже у разі, якщо податковим органом не спростовано реальності виконання господарських операцій неприпустимим є анулювання податкових наслідків таких операцій з формальних підстав у зв'язку з підписанням документів невстановленою особою, якщо податковим органом не доведено, що платник був обізнаним про цей факт або проявив грубу необережність, необачливість при укладенні та виконанні договорів.

Межі прояву належної обачливості визначаються, у тому числі, доступністю відомостей, які можуть бути отримані платником про своїх контрагентів. Використання платником офіційних джерел інформації, які характеризують діяльність контрагента, є проявом розумної обережності при виборі останнього.

Суди встановили, що на час виконання спірних операцій усі названі постачальники були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) і перебували на податковому обліку.

Відомості про осіб, якими підписано спірні документи від імені розглядуваних контрагентів, відповідають даним про їх керівників в їх реєстраційних документах; вказані у первинних облікових документах адреси продавців співпадають з інформацією з ЄДР. Законом не закріплений обов'язок платника перевіряти свого контрагента за місцем реєстрації.

Заперечення ж керівником своєї причетності до здійснення фінансово-господарської діяльності створеної та керованої ним юридичної особи не є достатньо об'єктивною та достовірною інформацією, позаяк відповідні пояснення можуть бути надані з метою можливого уникнення для себе негативних кримінально-правових наслідків. Крім того, слід враховувати, що за звичаями ділового обороту укладення договорів не вимагає обов'язкової присутності директорів обох контрагентів, достатнім є обмін екземплярами документів поштою або через представника (кур'єра).

Інші обставини, викладені в акті перевірки (як-от неможливість проведення зустрічних перевірок постачальників, неподання ними первинних документів на вимогу контролюючого органу) стосуються виключно діяльності цих постачальників та їх взаємовідносин з контролюючими органами; з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у податковому праві такі обставини не можуть бути підставою для відповідальності Підприємства за відсутності доказів узгодженості його дій з названими контрагентами.

За таких обставин суди на підставі висновку про недоведеність податковим органом недобросовісності платника в силу оформлення фіктивних операцій правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги не спростовують наведених висновків судів, а фактично свідчать про незгоду скаржника з установленими судами обставинами та з наданою ними юридичною оцінкою доказам. Втім перевстановлення фактичних обставин спору та переоцінка доказів перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, що виключає можливість скасування ухвалених у справі судових рішень з таких підстав.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових актів зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.10.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.12.2013 у справі № 826/14620/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак М.В. Сірош