Ухвала суду № 48303362, 20.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2015 року м. Київ К/800/30046/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайло О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року

у справі №2а-10440/12/2670

за позовом Приватного акціонерного товариства «Дика Орхідея, Україна»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Дика Орхідея, Україна» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року, позовні вимоги задоволено: скасовано податкові повідомлення - рішення відповідача від 16 травня 2012 року №00382207, №00392207, а також стягнуто на користь позивача судовий збір у розмірі 871,39 грн. за рахунок Державного бюджету України.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено фактичну перевірку магазину «Бюстьє 1005», власником якого є позивач, про що складено акт від 27 березня 2012 року № 0076/26/55/22/33781592.

В акті перевірки контролюючим органом зафіксовано порушення позивачем вимог підпункту 2.6. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 (надалі - Положення) та пункту 9 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

На підставі акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення - рішення від 16 травня 2012 року №00392207, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 680,00 грн. та №00382207, яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 86 458,65 грн.

За результатами адміністративного узгодження вказані податкові повідомлення-рішення були залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Актом перевірки встановлено, що позивачем у книзі обліку розрахункових операцій від №2655017003/2 не оприбутковано готівкові кошти за 13 грудня 2010 року у сумі 6 526,24 грн. та готівкові кошти, що надійшли 24 вересня 2011 року у сумі 10 765,49 грн., а також не забезпечено роздрукування фіскальних звітних чеків за 12 грудня 2010 року та 23 вересня 2011 року.

Задовольняючи позовні вимоги та обґрунтовуючи протиправність прийнятих податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень, суди попередніх інстанцій виходили з процедурних порушень допущених відповідачем під час фактичної перевірки позивача та відсутності порушень позивачем вимог підпункту 2.6 Положення про ведення касових операцій та пункту 9 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в частині оприбуткування готівкових коштів в КОРО 23 вересня 2011 року на підставі фіскального звітного чеку від 24 вересня 2011 року №00773 у сумі 10 765,00 грн.

При цьому, судами зазначено, що оприбуткування готівки позивачем здійснено на підставі наказу генерального директора підприємства, у зв'язку з проведенням акції «Night» в магазині «Бюстьє 1005», що належить позивачу, яким продовжено робочий день 23 вересня 2012 року до 03 год. 00 хв. 24 вересня 2012 року. тобто в межах 24 годин з моменту здійснення першої розрахункової операції.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з доводами попередніх судових інстанцій відносно того, що днем одержання готівки є 24 години з моменту початку накопичення готівки в касі підприємства, тобто в даному випадку з 10 години 00 хвилин 23 вересня 2011 року по 03 годину 00 хвилин 24 вересня 2011 року.

Так, згідно підпункту 2.6 глави 2 Положення, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній мірі оприбутковуватися. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних розрахункової книги).

Абзацом третім статті 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення за порушення норм з регулювання обігу готівки» встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються НБУ, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Відповідно до пункту 9 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов'язані щоденно друкувати на РРО (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг)) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в КОРО.

Приписи наведеної норми передбачають особливості роботи РРО, які мають забезпечувати друкування таких звітів за кожний робочий день.

За змістом пункту 2 Вимог щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2002 року №199 (далі - Вимоги), зміна - період роботи реєстратора від реєстрації першої розрахункової операції після виконання Z-звіту до виконання наступного звіту; Z-звіт - це денний звіт з обнуленням інформації в оперативній пам'яті та занесенням її до фіскальної пам'яті РРО.

Відповідно до пункту 7 Вимог, усі режими роботи РРО повинні блокуватися, зокрема, у разі перевищення максимальної тривалості зміни.

У додатку до Вимог зазначено, що максимальна тривалість зміни не повинна перевищувати 24 години.

Таким чином, аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що оскільки календарний день (доба) налічує 24 години, тобто день триває з 00 годин 00 хвилин до 24 годин 00 хвилин, при щоденній роботі з РРО Z-звіт необхідно виконувати щодня по закінченні робочої зміни, але не пізніше 24 години цього дня.

Аналізуючи положення пункту 9 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сері торгівлі, громадського харчування та послуг» та підпункту 2.6 глави 2 Положення можна зробити висновок про те, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, мають своєчасно, в повній мірі та щоденно оприбутковувати усю готівку, що надходить до кас, тобто кожного робочого дня по закінченні зміни, але не пізніше 24 години цього ж дня, друкувати на РРО фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в КОРО. У разі недотримання суб'єктом господарювання при здійсненні діяльності пункту 9 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сері торгівлі, громадського харчування та послуг» та підпункту 2.6 глави 2 Положення до нього за рішенням відповідних органів застосовуються штрафні (фінансові) санкції згідно з вимогами пункту 4 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сері торгівлі, громадського харчування та послуг» та абзацу третього частини першої статті 1 Указу «Про застосування штрафних санкцій за порушення за порушення норм з регулювання обігу готівки» відповідно.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність порушень позивачем зазначених вимог в частині належного оприбуткування готівки за 24 вересня 2011 року та забезпечення друкування фіскальних звітних чеків за 23 вересня 2011 року є неправильними.

При цьому, висновки відповідача про порушення позивачем вимог пункту 2.6 Положення щодо несвоєчасного оприбуткування готівкових коштів за 13 грудня 2010 року у сумі 6 526,24 грн. та незабезпечення друкування фіскальних звітних чеків у відповідності до приписів пункту 9 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сері торгівлі, громадського харчування та послуг» за 12 грудня 2010 року знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи.

Водночас, колегія суддів погоджується з доводами судів попередніх інстанцій відносно допущення відповідачем при проведенні фактичної перевірки позивача процедурних порушень, які призвели до порушення прав платника.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За приписами пункту 80.1 статті 80 вказаного Кодексу, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Згідно пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з обставин, визначених підпунктами 80.2.1 - 80.2.7 цього пункту.

Пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України передбачено, що посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення перевірки; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що перевірка позивача проведена на підставі наказу на проведення фактичної перевірки від 19 березня 2012 року №53, проте вказаний наказ податковим органом до суду не надано, як і не надано пояснень щодо його відсутності, не наведено і підстав для проведення такої перевірки.

При цьому, належною підставою для прийняття наказу про проведення перевірки є дотримання контролюючим органом умов та порядку прийняття рішень про проведення таких перевірок, зокрема фактичних. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

Зазначені обставини є істотними для визнання перевірки правомірною.

Водночас, невиконання вимог пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

З огляду на встановлені обставини справи щодо недотримання податковим органом підстав, з якими пункт 80.2 статті 80 Податкового кодексу України пов'язує можливість призначення фактичної перевірки, та порядку вручення платнику наказу на проведення такої перевірки, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про необхідність невизнання розглядуваної перевірки як юридичного факту, що свідчить про відсутність у податкового органу компетенції на прийняття податкового повідомлення-рішення за результатами такої перевірки.

З урахуванням викладеного для вирішення даного спору дослідження обставин щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та надання правової оцінки цим обставинам не вимагається.

Разом з тим, серед іншого, суди вказали на порушення відповідачем вимог закону щодо реєстрації акту перевірки в органі ДПС (пункт 86.5 статті 86 Податкового кодексу України) та строку прийняття податкових повідомлень-рішень (пункт 86.8 статті 86 Податкового кодексу України).

Однак, дії з реєстрації акту перевірки, передбачені пунктом 86.5 статті 86 Податкового кодексу України, є частиною порядку внутрішньої діяльності податкового органу та жодним чином не впливають на права платника, а з аналізу пункту 86.8 вказаної статті Податкового кодексу України випливає, що строк для прийняття податкового повідомлення-рішення встановлений для забезпечення права позивача для надання заперечень на акт перевірки.

Слід також зазначити, що позивач, будучи обізнаним щодо факту проведення фактичної перевірки, не скористався наданим йому законом правом на подання заперечень на акт перевірки, хоча не мав перешкод для реалізації такого права, а сам факт прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з порушенням названого строку не є самостійною підставою у даній справі для скасування таких рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року у справі №2а-10440/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяНечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.