Ухвала суду № 48303344, 29.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2015 року м. Київ К/800/4373/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого – судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2015 року у справі № 826/14969/14 за позовом Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю “Полірест” про накладення арешту на кошти платника податків, що знаходяться у банку,

в с т а н о в и в:

Державна податкова інспекція в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі – ДПІ) звернулась в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Полірест” (далі - ТОВ “Полірест”) в якому просила накласти арешт на кошти платника податку, що знаходяться у банку.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши суддю – доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на час звернення до суду з указаним позовом за відповідачем, згідно даних облікових карток платника та повідомленням контролюючого органу від 18 березня 2014 року №463/25-01-07, рахувалась заборгованість перед бюджетом на загальну суму 533 293,17 грн., з яких: 257 825,39 грн. податок на додану вартість та 275 467,78 грн. податок на прибуток приватних підприємств.

Зокрема, у зв'язку з несплатою у встановлені законодавцем строки суми зобов'язання, самостійно визначеного платником у деклараціях: від 19 травня 2014 року №9028221895, від 30 липня 2014 року №9040510297, від 30 серпня 2014 року №9046404417 у відповідача виникла заборгованість зі сплати податку на додану вартість.

11 вересня 2013 року контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення: №0007932201, яким відповідачу визначено суму зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 234 375,00 грн. З урахуванням нарахованої пені сума заборгованості платника податків з податку на додану вартість складає 257 825,39 грн.

В свою чергу, заборгованість зі сплати податку на прибуток приватних підприємств утворилась у зв'язку з несплатою товариством у встановлені законодавцем строки суми зобов'язання, визначеного контролюючим органом у податковому повідомленні-рішенні від 11 вересня 2013 року №0007922201 у розмірі 246 094,00 грн. Загальний борг з податку на прибуток приватних підприємств, з урахуванням нарахованої контролюючим органом пені, становить 275 467,78 грн.

Судами встановлено, що 29 липня 2014 року податковим органом направлено відповідачу податкову вимогу №7131-25 на суму 533 797,78 грн., яка вручена уповноваженому представнику платника 14 серпня 2014 року.

30 липня 2014 року, заступником начальника ДПІ прийнято рішення за №15971/10/26-54-25-24 про опис майна у податкову заставу, що також отримано уповноваженою особою платника 14 серпня 2014 року.

Водночас, уповноваженому представнику платника вручено лист від 30 липня 2014 року №15981/10/26-54-25-24 з вимогою надати у десятиденний термін з моменту отримання даного листа перелік майна, яке перебуває у власності підприємства з метою складення акта опису майна у податкову заставу.

Станом на 29 серпня 2014 року відповідач наведених у листі даних не надано, про що податковим керуючим складено акт відмови платника податків від опису майна у податкову заставу №7.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 46.1 ст.46 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПК України) податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 ПК України податкове зобов'язання визначене самостійно платником в податковій декларації не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку і вважається узгодженим.

За приписами пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, у відповідності до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Підпунктом 59.1 статті 59 ПК України визначено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 88.1 статті 88 ПК України, з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Згідно із визначенням, наведеним у підпункті 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкова застава - це спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.

За змістом пункту 88.2 статті 88 ПК України право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

Підпунктом 89.1.1 пункту 89.1 статті 89 ПК України визначено, що у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації право податкової застави виникає з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.

З урахуванням положень пункту 89.2 статті 89 ПК України, право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому ().

Відповідно до пункту 89.3 статті 89 ПК України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.

Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику.

Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.

Разом з тим за приписами статті 19-1 ПК України до функцій контролюючих органів, зокрема, віднесено: здійснення контролю за своєчасністю подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів; організація роботи та здійснюють контроль за застосуванням арешту майна платника податків, що має податковий борг, та/або зупинення видаткових операцій на його рахунках у банку; здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів.

Відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України право контролюючого органу звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

З аналізу наведеної норми, вбачається, що обов'язковими умовами (обставинами) наявність яких в своїй сукупності зумовлює виникнення у контролюючого органу права на звернення до суду із даним позовом є: наявність у платника податків боргу зі сплати податків (зборів, обов'язкових платежів); сума заборгованості платника податків на момент звернення контролюючого органу до суду із позовом про щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків має бути узгодженою у встановленому законодавством порядку; наявність у платника податків станом на день звернення до суду із даним позовом відкритих в установах банках розрахункових рахунків; відсутність у платника податків майна та/або підтверджені документально факти які свідчать, що балансова вартість такого майна менша суми податкового боргу та/або наявне у платника податків майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Тобто, податковий орган має право звернутися до суду з позовом щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків лише за наявності усіх вищенаведених обставин.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що посилання податкового органу на фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва за 2013 рік, як на доказ відсутності у платника податків майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу не може бути визнаний судом належним і допустимим доказом в підтвердження обставин, що зумовлюють виникнення у позивача права на звернення до суду з даним позовом, оскільки у відповідності до норм чинного законодавства, таким доказом може бути визнаний лише акт опису майна, складений у порядку та за формою визначеною пунктом 89.3 статті 89 ПК України, а також Порядком застосування податкової застави органами доходів і зборів, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10 жовтня 2013 року №572, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 року за №1841/24373 (далі - Порядок №572).

Крім того, суди дійшли обґрунтовано висновку, що не може бути визнаний належним та допустимим доказом на підтвердження обставин, з якими законодавець пов'язує виникнення у контролюючого органу права на звернення до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку боржника, акт відмови платника податків від опису майна у податкову заставу, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 89.4 статті 89 ПК України передбачено, що у разі якщо платник податків не допускає податкового керуючого для здійснення опису майна такого платника податків у податкову заставу та/або не подає документів, необхідних для такого опису, податковий керуючий складає акт відмови платника податків від опису майна у податкову заставу.

Пунктом 91.4 статті 94 ПК України встановлено, що у разі якщо платник податків, що має податковий борг, перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, такий податковий керуючий складає акт про перешкоджання платником податків виконанню таких повноважень у порядку та за формою, що встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику.

Відповідно до пункту 89.4 статті 89 ПК України, контролюючий орган звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, заборону відчуження таким платником податків майна та зобов'язання такого платника податків допустити податкового керуючого для опису майна у податкову заставу.

Підпунктом 20.1.32. пункту 20.1 статті закріплено право контролюючого органу звертатися до суду, якщо платник податків перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків шляхом накладення арешту на цінні папери та/або кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов'язань платника податків, погашення податкового боргу), та зобов'язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом.

В свою чергу, порядок реалізації такого права контролюючого органу такоєж регламентовано в Порядку №572.

За таких обставин, контролюючий орган, у відповідності до норм чинного законодавства, звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, заборони відчуження таким платником податків майна та зобов'язання такого платника податків допустити податкового керуючого для опису майна у податкову заставу.

Проте, скаржником, в супереч наведеним нормам, не надано належних доказів відсутності у платника податків майна, за рахунок якого борг може бути погашений та/або того, що його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу позивачем, а також доказів, які б підтверджували факт вжиття податковим органом всіх необхідних заходів, спрямованих на розшук майна відповідача з метою погашення податкового боргу, а тому викладені у позові обставини є необґрунтованими.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок, що позивач не довів свої позовні вимоги, обравши невідповідний спосіб реалізації своїх повноважень, а відтак підстави для задоволення позовних вимог про накладення арешту на кошти та цінності ТОВ “Полірест”, що знаходяться в банку – відсутні.

Згідно частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, –

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2015 року у справі № 826/14969/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: