Рішення № 48264093, 12.08.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2015Справа №910/14575/15

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЮЗ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ»

про стягнення 38 212,35 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача не з'явилися

від відповідача не з'явилися

В судовому засіданні 12.08.2015. в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЮЗ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ» про стягнення 38 212,35 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач, зазначив, що 01.07.2014 року між сторонами було укладено договір № 0107УС про надання транспортних послуг автомобільним транспортом з додатковими угодами, згідно з яким позивач зобов'язався здійснювати перевезення вантажу за ціною, визначеною сторонами у додаткових угодах, а відповідач зобов'язався здійснити оплату на умовах 75% попередньої оплати та 25% за фактично здійснені перевезення вантажу. За доводами позивача, ФОП ОСОБА_1 на виконання умов договору здійснив перевезення вантажу, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000043 від 30.08.2014 р. на суму 25 315,90 грн та № ОУ-0000044 від 31.08.2014 р. на суму 26 141,02 грн, проте відповідач в порушення договірних зобов'язань не у повному обсязі розрахувався на отримані послуги, в результаті чого у відповідача виник борг на суму 38 212,35 грн, з яких: 31 595,51 грн - основна сума заборгованості; 6 066,33 грн - інфляційні втрати та 550,54 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2015 порушено провадження у справі № 910/14575/15 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 05.08.2015.

У судовому засіданні 05.08.2015 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити.

Представник відповідача не заперечував факт надання послуг позивачем за договором та просив суд відкласти розгляд справи та надати час для ознайомлення з матеріалами справи.

У зв'язку із задоволенням клопотання відповідача судом оголошувалась перерва у судовому засіданні до 12.08.2015.

У судове засідання 12.08.2015 представник сторін не з'явилися про причини неявки суд не повідомили.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву, при цьому суд виходив за наступного.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою -п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За висновками суду, незважаючи на те, що представники сторін в судове засідання 12.08.2015р., не з'явились, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка деяких учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

01 липня 2014 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЮЗ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ» (надалі - відповідач, замовник) було укладено договір № 0107УС про надання транспортних послуг автомобільним транспортом (надалі - договір).

Відповідно до розділу 1 договору цей договір визначає порядок взаємовідносин, що виникають при плануванні та здійсненні перевезень вантажів по території України. Замовник замовляє, а виконавець здійснює організацію та перевезення вантажу.

Згідно з п. 2.1. договору замовник оформляє заявку на перевезення вантажу не менше ніж за три дні і передає її на виконання виконавцю. Заявка на перевезення вважається узгодженою, якщо сторони підписали відповідну додаткову угоду на перевезення вантажу, що є невід'ємною частиною цього договору.

Замовник оплачує виконавцю (на зазначені ним поточні рахунки) вартість перевезення відповідно до рахунків, актів виконаних робіт за ставками, зазначеними в додаткових угодах до даного договору (п. 2.4. договору).

Згідно з п. 4.1. договору за перевезення вантажів за договором з замовника стягується провізна плата зазначена, в рахунку-фактурі виконавця, узгоджена ціна на перевезення і додаткові послуги відображаються в додатковій угоді до даного договору, якає його невід'ємною частиною,. При зміні провізної плати, з урахуванням зміни собівартості перевезень вантажів, виконавець направляє замовнику відповідну додаткову угоду, яку замовник зобов'язаний підписати протягом одного дня і направити підписаний примірник перевізнику.

Рахунок фактура виконавця оплачується замовником на умовах 75% попередньої оплати та 25% за фактично здійснені перевезення вантажу (п. 4.3. договору).

Як вбачається із матеріалів справи, сторонами укладено додаткові угоди № 1 від 01.07.2014 р., № 2 від 01.07.2014 р., № 3 від 08.08.2014 та № 4 від 12.08.2014 р., в яких погодили маршрут перевезення вантажу, кількість вантажу, що перевозиться та ціну за перевезення.

За доводами позивача, відповідачем частково залишаються неоплачені послуги по перевезенню вантажу, згідно виставлених рахунків-фактур № СФ-000062 від 30.08.2014 та № СФ-0000063 від 31.08.2014 р. та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000043 від 30.08.2014 р. на суму 25 315,90 грн та № ОУ-0000044 від 31.08.2014 р. на суму 26 141,02 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками. Заборгованість на момент подачі позову становить 31 595,51 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Укладений між сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Положення ст. 909 цього Кодексу встановлюють, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи позивачем було надано відповідачу послуги на перевезення вантажу, за маршрутом м. Докучаєвськ, Донецька область - м. Дніпродзержинськ, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000043 від 30.08.2014 р. на суму 25 315,90 грн та № ОУ-0000044 від 31.08.2014 р. на суму 26 141,02 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками. Проте відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань не у повному обсязі розрахувався за надані позивачем послуги.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи строки сплати, зазначені в п. 4.3 договору, строк виконання грошових зобов'язань відповідача по сплаті за надані послуги на момент вирішення спору настав.

Матеріалами справи підтверджується, факт надання позивачем послу перевезення вантажу згідно з актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000043 від 30.08.2014 р. на суму 25 315,90 грн та № ОУ-0000044 від 31.08.2014 р. на суму 26 141,02 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

За доводами позивач, що підтверджується матеріалами справи, позивачем на виконання умов договору виставленні рахунки-фактури № СФ-000062 від 30.08.2014 та № СФ-0000063 від 31.08.2014 р. на оплату автотранспортних послуг. Відповідачем, в порушення договірних зобов'язань не у повному обсязі оплачені послуги, у зв'язку з чим виник борг перед позивачем, який на момент розгляду справи по суті складає 31 595,51 грн.

Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 31 595,51 грн.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 6 066,33 грн - інфляційних втрат та 550,54 грн - 3% річних.

У відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, неможливість виконання боржником грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи 3% річних та інфляційних нарахувань є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Перевіривши розрахунки позивача, суд встановив, що розмір інфляційних втрат та 3% річних становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягають суми у розмірах, заявлених позивачем: 6 066,33 грн - інфляційних втрат та 550,54 грн - 3% річних.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За таких обставин, позовні вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю«СОЮЗ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ» (01010, м. Київ, вул.. І. Мазепи, буд 3, офіс 197; ідентифікаційний код 36368540) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (40007, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість у розмірі 31 595 (тридцять одну тисячу п'ятсот дев'яносто п'ять) грн 51 коп.; 3% річних у розмірі 550 (п'ятсот п'ятдесят) грн 54 коп. інфляційні втрати у розмірі 6 066 (шість тисяч шістдесят шість) грн 33 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.08.2015 р.

Суддя Пукшин Л.Г