Рішення № 48263934, 05.08.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2015Справа №910/13243/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько- ізраїльське підприємство "Ям сервіс Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Тріада»

про стягнення заборгованості в розмірі 122 103,62 грн.

Суддя О.С. Комарова

Представники сторін:

від позивача Решетняк Д.П. (представник за довіреністю);

від відповідача Лещенко О.В. (за договором).

В судовому засіданні 05 серпня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю '"Спільне українсько-ізраїльське підприємство "Ям сервіс Україна", 25 травня 2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н від 15.05.2015 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю '"ВКФ Тріада", про стягнення заборгованості в розмірі 122 103,62 гри.

Ухвалою суду від 27.05.2015 року (суддя Комарова О.С.) порушено провадження у справі № 910/13243/15 та призначено розгляд справи на 01.07.2015 року.

В судовому засіданні 01.07.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимог ухвали не виконав, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2015 року розгляд справи відкладено, у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, на 21.07.2015 року.

Через відділ діловодства суду 21.07.2015 р. від позивача надійшли документи, які було долучено судом до матеріалів справи.

Представник позивача в судове засідання 21.07.2015 року з'явився, підтримав позовні вимоги. Окрім того, представник позивача подав довідку про те, що станом на дату судового засідання розмір заборгованості відповідача не змінився. Представник відповідача заперечив проти позову, дав пояснення по суті спору, заявив клопотання про призначення комплексної судово-почеркознавчої та технічної експертизи документів - видаткових накладних №-0001208 та №-0001209 від 28.11.2014 року, а також довіреностей на отримання цінностей № 2565 та №2566 від 28.11.2014 року, а також клопотання про витребування оригіналів зазначених документів у позивача. Також представники сторін в судовому засіданні подали спільне клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Суд, дослідивши документи у справі, дійшов висновку про направлення судового запиту до Державної податкової інспекції у ІІечерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві для отримання інформації стосовно вищезазначених накладних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2015 року під час розгляду справи, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 04.08.2015 року у зв'язку із необхідністю витребування документів, зобов'язано позивача надати оригінали видаткових накладних №-0001208 та №-0001209 від 28.11.2014 року, податкових накладних, складених на виконання зобов'язань за вказаними видатковими накладними, а також продовжено строк вирішення спору на 15 днів.

Через відділ діловодства суду 04.08.2015 року представник позивача подав клопотання про долучення податкових накладних із квитанціями про направлення їх до податкових органів, а також заяву про незмінність боргу відповідача станом на дату судового засідання.

Через відділ діловодства суду 04.08.2015 року від Державної податкової інспекції у ІІечерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві надійшли документи, які було долучено судом до матеріалів справи.

В судове засідання 04.08.2015 року представники сторін з'явились. Представник позивача подав клопотання про доручення документів до матеріалів справи - оригіналів видаткових накладних №-0001208 та №-0001209 від 28.11.2014 року, а також довіреностей на отримання цінностей № 2565 та №2566 від 28.11.2014 року, дав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, подав клопотання про доручення документів до матеріалів справи.

Судом 04.08.2015 року було оголошено перерву в судовому засіданні до 05.08.2015 року, у зв'язку із необхідністю дослідження нових документів, які було долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 05.08.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та дав усні пояснення по суті спору. Представник відповідача в судовому засіданні 05.08.2015 року проти позову заперечив.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

27 листопада 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Спільне українсько- ізраїльське підприємство "Ям сервіс Україна" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ Тріада" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 27/11/14-1р (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, далі по тексту - Договір) відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язаний був поставити покупцю витратні матеріали для поліграфії (товар), а покупець - прийняти та оплатити постачальнику його вартість в строки та в порядку, передбаченому даним Договором.

В розумінні п.п. 2.1, 2.3 Договору асортимент, кількість та вартість товару, що поставляється покупцю, узгоджується обома сторонами в Додатку (специфікації) до даного Договору. Сторони домовились про наступне: покупець зобов'язується викупити товар в кількості узгодженій, сторонами в підписаному сторонами додатку до даного Договору, повністю здійснивши оплату товару в національній валюті України - гривні в порядку, передбаченому даним Договором.

Відповідно до п. 4.7 Договору товар вважається поставленим покупцю з моменту підписання покупцем видаткової накладної на товар, що постачається (даний момент вважається моментом поставки).

Відповідно до п. 6.1. Договору розрахунок за кожною з поставлених партій товару відповідач виконує в строк не більше 30 (тридцяти) календарних днів з дати постачання товару згідно п. 4.7. Договору.

Позивач зазначає, що на виконання умов Договору постачальник передав, а покупець прийняв товар на загальну суму - 78 352,05 грн., що підтверджується видатковими накладними №№ 0001208, 0001209 від 28.11.2014 року (оригінали відповідних накладних наявні в матеріалах справи).

В той же час, покупець свої зобов'язання за Договором належним чином не виконав, не оплатив поставлений товар на суму 78 352,05 грн., внаслідок чого у нього і виникла заборгованість в розмірі 78 352,05 грн. перед позивачем.

Окрім того, позивач просив суд стягнути з відповідача санкції за порушення виконання грошового зобов'язання по Договору щодо оплати товару.

Представник відповідача в судовому засіданні подав клопотання про проведення комплексної експертизи та витребування оригіналів документів, у зв'язку з тим, що на думку відповідача, підписи на видаткових накладних №-0001208 та №-0001209 від 28.11.2014 року не належать особі, що їх підписала - Каратєєву О.О., а також підписи на довіреностях на отримання цінностей № 2565 та №2566 від 28.11.2014 року не належать особам, що їх підписали - керівнику підприємства - Хижняк І.В. та головному бухгалтеру - Давиденко Т.П.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч.1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як випливає з аналізу матеріалів справи, постачальник свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №-0001208 та №-0001209 від 28.11.2014 року на загальну суму 78 352,05 грн., підписаними та скріпленими печатками обох сторін (оригінали видаткових накладних наявні в матеріалах справі). Проте, покупець за поставлений товар в строк передбачений договором не розрахувався, в результаті чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем на суму отриманого товару, а саме 78 352,05 грн.

Окрім того, суд, проаналізувавши матеріали справи дійшов висновку про необґрунтованість вимог стосовно призначення загальної судової експертизи з огляду на наступне.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/767/2013 від 29.04.2013 р.).

В зазначених накладних наявні дані щодо посади і прізвища особи, яка підписала спірні видаткові накладні зі сторони відповідача, ці накладні скріплені штампом позивача, що дає змогу ідентифікувати юридичну особу, від імені якої підписувались ці видаткові накладні. Крім того, докази на підтвердження того, що підпис уповноваженої особи відповідача на цих документах сфальсифіковано, в матеріалах справи відсутні.

Оскільки спірні видаткові накладні мають найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, посилання на Договір, штамп позивача та інші реквізити, вони відповідають вимогам закону та є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Також суд вважає за необхідне звернути увагу на позицію Вищого господарського суду України, викладену в постанові від 09.07.2015 року у справі № 910/20801/14, в якій зазначено, що відповідно до ч. 5 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказаної позиції дотримується також Верховний Суд України у своїй постанові від 20.05.14 №64/366-10.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.12 рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.12 також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Таким чином, судом досліджено матеріали справи, витребувано та здійснено оцінку необхідних документів для прийняття об'єктивного та неупередженого рішення. Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 78 352,05 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскільки відповідачем всупереч умовам Договору не було здійснено у визначений строк оплату поставленого товару, а тому відповідачем було порушено умови Договору, а також положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України щодо своєчасного та повного виконання зобов'язань.

З аналізу положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України вбачається, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 7.2 Договору у разі порушення строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день такого прострочення.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Отже, суд дійшов висновку, що з урахуванням факту прострочення відповідачем своїх зобов'язань, по оплаті вартості отриманого ним товару за Договором, стягненню з відповідача, в межах шестимісячного строку прострочення нарахування, на користь позивача підлягає 13 794,25 грн. пені.

Положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що обґрунтованими є розрахунок 3% річних в розмірі 888,71 грн. та втрат від інфляції в розмірі 29 068,61 грн. за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання по Договору на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Положеннями ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1 827,00 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Тріада» (ЄДРЮОФОП 30928372; адреса: 01133, м. Київ, вул. Щорса, будинок 26, літ. «А», оф. 125) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько- ізраїльське підприємство "Ям сервіс Україна" (ЄДРЮОФОП 31243294; адреса 01103, м. Київ, БУЛЬВАР ДРУЖБИ НАРОДІВ, будинок 10) на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду грошові кошті: основний борг в розмірі 78 352,05 грн. (сімдесят вісім тисяч триста п'ятдесят дві гривні 05 копійок), пені - 13 794,25 грн. (тринадцять тисяч сімсот дев'яносто чотири гривні 25 копійок), 3% - 888,71 грн. (вісімсот вісімдесят вісім гривень 71 копійка), інфляційний борг - 29 068,61 грн. (двадцять дев'ять тисяч шістдесят вісім гривень 61 копійка) та судовий збір - 1827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень). Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 10.08.2015 року.

Суддя О.С. Комарова