Рішення № 48263839, 04.08.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2015Справа № 910/13317/15

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування"

до Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія"

про стягнення 8 249, 14 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Давиденко А.І. за довіреністю № 34 від 02.06.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" (далі - відповідач) про стягнення 8 249, 14 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 30.09.2014 р. між ним та Приватним підприємством «ШЕРИФ-ЗАХИСТ» було укладено Договір добровільного страхування транспорту «Все включено» № 245396Га/14кАС щодо автомобіля «Renault Logan MCV», реєстраційний номер АА7062ОВ. 20.10.2014 р. в м. Києві по бульвару Лесі Українки відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого позивачем автомобіля «Renault Logan», реєстраційний номер А7062ОВ, під керуванням водія Гаркавенка Максима Володимировича, та автомобіля «Hyundai і30», реєстраційний номер АА3380АА, під керуванням водія Веселовського Леоніда Вікторовича. Учасники вказаної дорожньо-транспортної пригоди склали повідомлення про ДТП (європротокол) без виклику на місце пригоди співробітників ДАІ, згідно з яким дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення Правил дорожнього руху водієм автомобіля «Hyundai і30», у зв'язку з чим, позивач на виконання умов Договору добровільного страхування виплатив 9 249, 14 грн. страхового відшкодування на підставі платіжного доручення № 139 340 від 04.11.2014 р. Враховуючи те, що цивільна відповідальність водія транспортного засобу «Hyundai і30», реєстраційний номер АА3380АА, була застрахована відповідачем за полісом серії АС № 8836939, позивач вирішив звернутись до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування. Оскільки така вимога задоволена не була, позивач звернувся за захистом своїх прав та законних інтересів з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.05.2015 р. порушено провадження у справі № 910/13317/15, розгляд справи призначено на 16.06.2015 р.

Також, в порядку підготовки справи до розгляду судом здійснено запит до Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо надання інформації та належним чином завіреної копії полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АС № 8836939.

09.06.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла Інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, відповідно до даних якої за полісом серії АС № 8836939 страховою компанією є АТ «УОСК», ліміт по життю та здоров'ю складає 100 000, 00 грн., по майну - 50 000, 00 грн., франшиза становить 1 000, 00 грн., строк дії поліса з 14.12.2013 р. по 13.12.2014 р.

В судовому засіданні 16.06.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи, у тому числі заяву про виправлення описки в тексті позовної заяви, відповідно до якої, позивач просить суд виправити технічну описку з «Hyundai «АІ0378СТ» на «Hyundai «АА3380АА».

Представник відповідача в судове засідання 16.06.2015 р. не з'явився, проте 15.06.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання № 41с від 15.06.2015 р. про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.06.2015 р. розгляд справи № 910/13317/15 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 14.07.2015 р.

19.06.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

13.07.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву № 41с від 13.07.2015 р., відповідно до змісту якого відповідач проти позову частково заперечує, посилаючись на те, що оскільки за умовами Договору добровільного страхування власником пошкодженого транспортного засобу є юридична особа ПП «ШЕРИФ-ЗАХИСТ», позивач повинен був надати суду копію подорожнього листа на дату ДТП, наказу про прийняття на роботу водія та наказу про закріплення ТЗ за водієм. Таких доказів позивачем суду надано не було, тому відповідач вважає, що позивачем не доведено, що під час ДТП водій Гаркавенко М.В. на законних підставах керував застрахованим транспортним засобом. Також відповідач стверджує, що позивачем не надано заяви на виплату страхового відшкодування. Повідомлення про настання події, що має ознаки страхового відшкодування було підписано від імені страхувальника Пузиком А.В., проте позивачем не надано доказів, що ПП «ШЕРИФ-ЗАХИСТ» уповноважило вказану особу підписувати такі документи. Також, відповідач звертає увагу на те, що надана позивачем копія платіжного доручення на виплату страхового відшкодування на суму 9 249, 14 грн. не завірена належним чином відміткою уповноваженого банку, що на думку відповідача, дає підстави вважати, що страхове відшкодування взагалі не виплачувалось. При цьому, відповідач стверджує, що на час розгляду даної справи строк, у який ним має бути прийнято рішення про виплату страхового відшкодування чи про відмову у здійснені такої виплати - не настав. Крім того, відповідач стверджує, що відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу. Оскільки застрахований позивачем автомобіль був учасником іншого ДТП та має сліди відновлювального ремонту, то на думку відповідача, розрахунок вартості страхового відшкодування повинен здійснюватись з коефіцієнтом фізичного зносу. Відповідач стверджує, що позивачем було розраховано страхове відшкодування на підставі рахунку, в якому враховано ПДВ, у зв'язку з чим сума страхового відшкодування повинна бути зменшена і обчислюватись без урахування ПДВ. Оскільки позивач не надав Акт виконаних робіт за результатами проведеного ремонту, відповідач ставить під сумнів здійснення відновлювального ремонту та право позивача на відшкодування матеріальної шкоди. Крім того, відповідач зазначає, що під час розрахунку страхового відшкодування позивачем не було враховано суму франшизи.

В судовому засіданні 14.07.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд прийняти до розгляду заяву про виправлення описки в тексті позовної заяви, яку було подано до суду 16.06.2015 р.

В судовому засіданні 14.07.2015 р. судом прийнято до розгляду заяву позивача про виправлення описки в тексті позовної заяви, відповідно до якої, позивач просить суд виправити технічну описку в тексті позовної заяви, а саме з "Hyundai "АІ0378СТ" на "Hyundai "АА3380АА".

Представник відповідача в судовому засіданні 14.07.2015 р. проти позову заперечив.

При цьому, представники сторін в судовому засіданні 14.07.2015 р. подали клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.07.2015 р. в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/13317/15 на п'ятнадцять днів, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 04.08.2015 р.

23.07.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та заперечення на відзив, в яких він вказує на безпідставність доводів відповідача.

Представник позивача в судове засідання 04.08.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Від представника відповідача в судовому засіданні надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 04.08.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.09.2014 р. між позивачем (страховик) та Приватним підприємством «ШЕРИФ-ЗАХИСТ» (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування транспорту «Все включено» № 245396Га/14кАС (далі - Договір).

Згідно з п. 9.2. Договору до страхових випадків віднесені, зокрема, збитки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), безумовна франшиза за яким в силу п. 10.2. Договору складає 1 000, 00 грн.

Пунктом 25.1.3. Договору на страхувальника покладено обов'язок при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування в порядку та в строк згідно з розділом 28 Договору.

В силу п. 28.10. Договору при пошкодженні ТЗ внаслідок страхового випадку розмір збитків визначається шляхом складання кошторису вартості відновлення ТЗ (Кошторису збитків), в який включається вартість запасних частин, деталей, обладнання та матеріалів, що підлягають заміні, без урахування експлуатаційного зносу, а також вартість ремонтних робіт. Кошторис збитків складається страховиком, виходячи з відновлення пошкодженого ТЗ на базі СТО на підставі рахунків з СТО (згідно з умовами п. 28.11. Договору).

У відповідності з п. 28.11. Договору при пошкодженні ТЗ розмір страхового відшкодування дорівнює розміру збитків, визначених в кошторисі збитків, за вирахуванням встановленої в розділі 10 Договору франшизи по відповідному ризику, але не більше страхової суми. При цьому, розмір збитків визначається з урахуванням наведених нижче і зазначених у розділі 14 Договору умов.

Пунктом 14.1. Договору передбачені умови виплати страхового відшкодування: "На базі СТО за вибором Страховика".

За умовами п. 28.11.2. Договору "На базі СТО за вибором Страховика" означає, що при розрахунку розміру страхового відшкодування в кошторис збитків включається вартість запасних частин, деталей, обладнання, матеріалів та ремонтних робіт, що визначається виключно виходячи з відновлення пошкодженого ТЗ на базі СТО за вибором страховика.

Відповідно до п. 18. строк дії Договору з 02.10.2014 р. по 01.10.2015 р.

В силу п. 19. Договору територією страхування є: Україна (крім території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь), країни Європи, СНД, Грузія.

З матеріалів справи вбачається, що 20.10.2014 р. в місті Києві по бульвару Лесі Українки відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого позивачем автомобіля «Renault Logan», реєстраційний номер А7062ОВ, під керуванням водія Гаркавенка Максима Володимировича, та автомобіля «Hyundai і 30», реєстраційний номер АА3380АА, під керуванням водія Веселовського Леоніда Вікторовича.

Учасники вказаної дорожньо-транспортної пригоди склали повідомлення про ДТП (європротокол) без виклику на місце пригоди співробітників ДАІ, згідно з яким дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення Правил дорожнього руху водієм автомобіля «Hyundai і30», реєстраційний номер АА3380АА.

Відповідно до Полісу серії АС № 8836939 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність власника автомобіля «Hyundai і30», реєстраційний номер АА3380АА, була застрахована у АТ «УОСК» на строк з 14.12.2013 р. по 13.12.2014 р. з встановленим розміром франшизи - 1 000, 00 грн. та лімітом відповідальності страховика - 50 000, 00 грн. за шкоду заподіяну майну.

24.10.2014 р. Приватне підприємство «ШЕРИФ-ЗАХИСТ» звернулось до позивача з Повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування, в якій просило здійснити виплату страхового відшкодування на рахунок ТОВ «КИЙ АВТО ХОЛДИНГ».

24.10.2014 р. ТОВ «КИЙ АВТО ХОЛДИНГ», яке мало здійснювати відновлювальний ремонт вказаного автомобіля, було складено калькуляцію ремонту № 1.001.14.1 та рахунок № 14102433, згідно з якими вартість відновлювального ремонту мала скласти 10 249, 14 грн.

03.11.2014 р. позивач затвердив Страховий акт № 1.001.14.16955/VESKO30760, відповідно до якого було вирішено здійснити виплату страхового відшкодування в сумі 9 249, 14 грн.

Платіжним дорученням № 139 340 від 04.11.2014 р. позивач перерахував на користь ТОВ «Кий Авто Холдинг» 9 249, 14 грн. із призначенням платежу: «Страхове відшкодування зг. акту №VESKO30760/2014. ПП «ШЕРИФ-ЗАХИСТ», ІПН 37153018 рах.№141024433 від 24.10.2014 Без ПДВ».

Відповідно до Акту виконаних робіт № 14121107 від 15.12.2014 р., вартість відновлювальних робіт автомобіля «Renault Logan», реєстраційний номер А7062ОВ, склала 10 249, 14 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № ЛВ 7041 від 18.03.2015 р., якою вимагав сплатити страхове відшкодування в сумі 9 249, 14 грн.

Оскільки вимоги позивача не були задоволені, він вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

За загальним правилом вина особи у скоєнні адміністративного правопорушення встановлюється в судовому порядку, що враховується при вирішенні спорів даної категорії.

Водночас, з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» від 17.02.2011 р., яким внесено зміни та доповнення до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», учасникам дорожнього руху при скоєнні дорожньо-транспортної пригоди за наявності встановлених п. 33.2 ст. 33 наведеного Закону обставин дозволено спільно складати повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду («європротокол») без інформування відповідного підрозділу МВС України про її настання.

Статтею 33.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.

Пунктом 2.11. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України «Про правила дорожнього руху» № 1306 від 10.10.2001 р., визначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів, зазначених у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови експлуатації таких транспортних засобів особами, відповідальність яких застрахована, відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за умови досягнення згоди водіїв таких транспортних засобів щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та у разі складення такими водіями спільного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду відповідно до встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро зразка.

Моторним (транспортним) страховим бюро України встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено протоколом Президії МТСБУ від 11.08.2011 р. № 274/2011 Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (далі - Інструкція).

Відповідно до вказаної вище Інструкції, у Європротоколі зазначаються, зокрема, фактична дата, час та місце настання ДТП, інформація про страхувальника згідно з даними полісу та інше. Виправлення у повідомленні категорично забороняються, та замість зіпсованого бланку заповнюється інший.

Оформлене у відповідності до зазначеної Інструкції учасниками дорожньо-транспортної пригоди повідомлення в силу положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є, відповідно, підставою для прийняття страховиком рішення щодо здійснення страхового відшкодування.

При цьому, при оформленні дорожньо-транспортної пригоди у такий спосіб (складення її учасниками європротоколу без виклику відповідного підрозділу МВС України) не складається постанова про адміністративне правопорушення та не направляються матеріали дорожньо-транспортної пригоди до суду для притягнення відповідальної за вчинення такої пригоди особи до відповідальності.

Тобто, унеможливлюється існування відповідних судових рішень (про притягнення особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності), які б встановлювали вину учасника дорожньо-транспортної пригоди.

Наведені обставини не можуть бути підставою для відмови в задоволенні відповідного позову, оскільки цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду настає у разі наявності вини особи в цьому, незалежно від того чи є у діях цієї особи склад адміністративного проступку/злочину.

Таким чином, при вирішенні спорів, які виникають з правовідносин по виплаті страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у випадку оформлення учасниками дорожньо-транспортної пригоди повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду без інформування відповідного підрозділу МВС України про її настання суд повинен самостійно, на підставі визначених в такому повідомленні даних (в т.ч. схеми дорожньо-транспортної пригоди), визначити особу, відповідальну за заподіяння шкоди.

З матеріалів справи вбачається, що Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду підписане обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди та заповнено у відповідності з Інструкцією щодо заповнення Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, яка затверджена Протоколом Президії МТСБУ від 11.08.2011 р. № 274/2011 та погоджена Начальником управління державної автомобільної інспекції МВС України.

Враховуючи наведе, суд дійшов висновку про те, що учасники ДТП скористались своїм правом не звертатись до відповідного підрозділу МВС України та самостійно погодили складення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, у якому визначили, що водій застрахованого у відповідача транспортного засобу, є особою, внаслідок дій якої трапилось зіткнення автомобілів.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, відновлювальний ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Згідно з ч. 1 ст. 14 та ст. 204 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як наголосив Вищий господарський суд України в постановах від 04.12.2012 р. у справі № 5011-37/5786-2012 та від 04.12.2012 р. у справі № 5011-68/7859-2012, норми Закону України «Про страхування» не містять положень, які б зобов'язували страховика визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи (дослідження), проведеної оцінювачем чи суб'єктом оціночної діяльності, та на підставі лише звіту про оцінку КТЗ. Натомість положеннями статті 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування.

При визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, позивач не керувався нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» з огляду на наявність укладеного між ним та Приватним підприємством «ШЕРИФ-ЗАХИСТ» Договору, у відповідності до умов якого позивачем і було здійснено визначення розміру збитку застрахованого автомобіля та страхового відшкодування.

Разом з цим, позивач і не повинен був керуватися положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів», оскільки цей закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Натомість відносини позивача і його страхувальника, що склались на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу, є добровільним страхуванням, яке відповідно до ст. 6 Закону здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Зазначена правова позиція також відображена в постанові Вищого господарського суду України від 07.08.2014 р. у справі № 910/14328/13, в якій наголошується на тому, що Закон України «Про страхування» не містить положень, які б покладали на страховика за договором добровільного страхування обов'язок здійснювати проведення суб'єктами оціночної діяльності оцінки заподіяної шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, та які б ставили необхідність відшкодування шкоди у залежність від проведення такої оцінки, а згідно ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Разом з цим, частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки, на страховика, який уклав договір добровільного страхування, також не покладає.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі страхового акта та розрахунку страхового відшкодування, виконуючи свої зобов'язання за Договором, сплатив суму страхового відшкодування в сумі 9 249, 14 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 139 340 від 04.11.2014 р.

Як наголошує на тому Вищий господарський суд України у своїх постановах при розгляді справ даної категорії, (постанови від 23.08.2011 р. у справі № 42/92, від 07.08.2012 р. у справі № 2/22, від 01.03.2011 р. у справі № 47/372) звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Таким чином, на підставі встановлених судом обставин, слід дійти висновку, що до позивача дійсно перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Вищий господарський суд України у постанові від 28.02.2012 р. у справі № 7/088-11 наголосив, що чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної вимоги до відповідача.

Зокрема, приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

При цьому, слід також враховувати правову позицію Верховного Суду України в постанові від 04.11.2014 р. № 3-165гс14, за змістом якої позивач у справі отримав право вимоги після виплати потерпілій особі страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, а може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, відповідно до наведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

За таких обставин з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати даний позов до суду.

Вказана правова позиція наведена Верховним Судом України в постановах від 07.08.2012 р. № 3-31гс12 у справі № 12/207, від 25.02.2015 р. № 3-9гс15 у справі № 910/177/14, які прийняті за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, і відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Також, правова позиція відносно того, що саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати позов до суду, викладена в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 р. № 3-20гс12 у справі № 58/168.

При цьому, необхідно враховувати, що відповідно до ст. 12.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до Полісу серії АС № 8836939, розмір франшизи становить 1 000, 00 грн., у зв'язку з чим відповідач мав відшкодувати позивачу 8 249, 14 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати спірної суми боргу у розмірі 8 249, 14 грн.

Що стосується заперечень відповідача проти позову, суд відзначає помилковість доводів, наведених у відзиві на позовну заяву.

Так, питання того, на яких правових підставах водій Гаркавенко М.В. керував застрахованим позивачем транспортним засобом, жодним чином не стосується предмету спору, оскільки спірний транспортний засіб було застраховано на випадок ДТП незалежно від того, хто керуватиме ним.

Також, безпідставними є посилання відповідача на підписання Повідомлення про настання події, що має ознаки страхового відшкодування особою, повноваження якої діяти від імені ПП «ШЕРИФ-ЗАХИСТ» не підтверджені, оскільки зазначені обставини стосуються виключно взаємовідносин між позивачем та його страхувальником і саме позивачу надано право давати оцінку заявам, з якими до нього звертаються його страхувальники на предмет підписання їх уповноваженими особами.

Крім того, є безпідставними твердження відповідача про те, що сума страхового відшкодування повинна бути зменшена і обчислюватись без урахування ПДВ.

Дійсно, відповідно до п. 196.1.3 ст. 196 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов'язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів.

Оскільки страхові компанії здійснюють операції, що не є об'єктом оподаткування, податок на додану вартість ними не нараховується та не сплачується.

Водночас, відповідач помилково господарські операції з купівлі-продажу запчастин та матеріалів та виконання робіт по ремонту КТЗ ототожнює з господарською операцією по виплаті страхового відшкодування, яка випливає з договору страхування.

Інші доводи відповідача спростовуються матеріалами справи та наведеними вище нормами чинного законодавства і правовими позиціями судів вищих судових інстанцій.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» (03056, місто Київ, вулиця Борщагівська, будинок 145; код ЄДРПОУ 23734213) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" (04070, місто Київ, вулиця Іллінська, будинок 8; код ЄДРПОУ 20474912) суму страхового відшкодування у розмірі 8 249 (вісім тисяч двісті сорок дев'ять) грн. 14 коп. та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.08.2015 р.

Суддя В.С. Ломака