Рішення № 48263836, 04.08.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2015Справа № 910/14905/15

За позовом Публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит»

про стягнення 195 461, 36 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Позднякова В.І. за довіреністю № 04/3614-1 від 01.07.2015 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «БАНК КАМБІО» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» (далі - відповідач) про стягнення 195 461, 36 грн., в тому числі 121 600, 00 грн. заборгованості по кредиту, 62 000, 00 грн. простроченої заборгованості по кредиту, 754, 52 грн. поточної заборгованості по сплаті процентів, 3 771, 60 грн. простроченої заборгованості по сплаті процентів, 7 148, 98 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 186, 26 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він надав відповідачу кредит, графік повернення якого та сплати процентів останнім був порушений, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.06.2015 р. порушено провадження у справі № 910/14905/15, розгляд справи призначено на 14.07.2015 р.

14.07.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 14.07.2015 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 14.07.2015 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.07.2015 р. розгляд справи було відкладено на 04.08.2015 р.

Представник відповідача в судове засідання 04.08.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Від представника позивача в судовому засіданні надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 04.08.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.01.2013 між Публічним акціонерним банком «Банк Камбіо», як кредитором, та ТОВ Лізингова компанія Фаворит», як позичальником, було укладено Кредитний договір № 002/1-2013/980 (надалі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого кредитор надав позичальникові, а позичальник зобов'язався повернути кредитору грошові кошти у розмірі 597 600, 00 грн. та сплатити проценти.

Відповідно до пункту 1.6. Договору цільовим призначенням кредиту є купівля автомобілів самоскидів АС-G-3307-СС на шасі ГАЗ-3307-17, 2002 року випуску у кількості 3 одиниць з метою їх подальшої передачі в лізинг ДП «ДГ «Гонтарівка» ІТ НААН».

Згідно з п. 1.3. Договору дата видачі кредиту - 23.01.2013 р., а згідно з п. 1.4. Договору дата повернення кредиту - 25.01.2016 р.

Проценти за користування кредитом: 25, 0 процентів річних.

Пунктом 1.7. Договору сторони визначили графік повернення кредиту: з 25.02.2013 р. щомісячно платежі по 20 000, 00 грн., з 25.09.2013 р. щомісячно платежі по 16 000, 00 грн., з 25.08.2015 р. щомісячно платежі по 15 500, 00 грн., з 25.10.2015 р. щомісячно платежі по 15 000, 00 грн. та до 25.01.2016 р. останній платіж - 13 600, 00 грн.

Відповідно до п. 2.3. Договору було визначено, що проценти за користування кредитом нараховуються банком щомісячно, у валюті кредиту, на фактичну суму кредиту та фактичну кількість днів користування кредитом, з дня видачі кредиту по день повернення кредиту. Нарахування процентів здійснюється щомісячно за період з 26 числа попереднього місяця по 25-те число включно поточного календарного місяця та в день повернення кредиту.

Згідно з п. 2.4. Договору позичальник сплачує нараховані проценти в валюті кредиту щомісячно у строк не пізніше останнього робочого дня поточного місяця та в день повернення кредиту.

Відповідно до п. 4.1. Договору сторони визначили, що за порушення строків повернення кредиту та/або несвоєчасну сплату процентів позичальник сплачує банку пеню у розмірі діючої на період прострочки подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочки платежу.

Пунктом 3.1.7. Договору було передбачено, що банк має право припинити видачу кредиту або достроково вимагати повернення кредиту та проведення повного розрахунку за банком, зокрема у випадку наявності у позичальника простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами.

Згідно з п. 5.6. Договору він вступає в силу з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

23.01.2013 р. позивачем на користь відповідача в рахунок виконання зобов'язань за Договором, було перераховано 597 600,00 грн., що підтверджується випискою банку по особовому рахунку, наданою до матеріалів справи.

Факт отримання кредиту у сумі 597 600,00 грн. відповідачем у справі не заперечується.

Оскільки в подальшому відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо сплати платежів в повернення кредиту за визначеним Договором графіком та сплати процентів, за ним утворився борг перед позивачем.

Так, листом від 05.09.2013 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату боргу в сумі 20 000, 00 грн. по кредиту та 10 184, 38 грн. по процентам.

В подальшому листом від 18.02.2015 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення кредиту та повного розрахунку в силу наявності простроченої заборгованості в розмірі 24 350, 00 грн.

Доказів неотримання вказаної вимоги відповідачем не представлено.

З огляду на те, що відповідач так і не повернув позивачу кредитні грошові кошти, а також не сплатив нараховані проценти, останній вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Як вбачається з довідки позивача від 03.08.2015 р. та наданих ним банківських виписок, 25.06.2015 р., тобто вже після звернення позивача з даним позовом до суду, відповідач сплатив позивачу 3 771, 60 грн. в рахунок простроченої заборгованості по процентам за користування кредитом.

Таким чином, станом на момент вирішення цього спору по суті борг відповідача по простроченим процентам за визначений у позовній заяві період було погашено.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є кредитним договором.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Вимоги позивача полягають у достроковому поверненні кредиту та сплаті боргу щодо нарахованих процентів.

Розглядаючи питання щодо дострокового повернення кредиту у зв'язку з простроченням позичальником свого обов'язку щодо повернення позики, слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати, зокрема, дострокового повернення частини позики, що залишилася.

У такому разі, дострокове повернення кредиту не має ознак одностороннього припинення договірних зобов'язань, а свідчить лише про зміну умов договору в частині строку його виконання та відповідає способу захисту порушеного матеріального права.

Отже, з урахуванням умов Договору та встановлених обставин справи слід вважати термін повернення кредиту та сплати процентів у повному обсязі таким, що настав, а заявлені позовні вимоги в частині стягнення 121 600, 00 грн. заборгованості по кредиту, 62 000, 00 грн. простроченої заборгованості по кредиту, 754, 52 грн. поточної заборгованості по сплаті процентів - обґрунтованими.

У свою чергу, в частині вимог про стягнення 3 771, 60 грн. простроченої заборгованості по сплаті процентів провадження слід припинити, оскільки, як зазначалось вище, після звернення позивача до суду з позовом відповідач погасив вказаний борг.

Так, як на тому наголошено в п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення пені, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Поняттю «пеня» дано визначення ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 4.1. Договору сторони визначили, що за порушення строків повернення кредиту та/або несвоєчасну сплату процентів позичальник сплачує банку пеню у розмірі діючої на період прострочки подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочки платежу.

Позивачем нараховано відповідачу 7 148, 98 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та 186, 26 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, розрахунок якої є вірним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо повернення кредитних коштів, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням зазначеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, враховуючи те, що позивач звільнений від його сплати в силу п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», покладаються на відповідача шляхом його стягнення до Державного бюджету України, в тому числі в частині щодо вимог, провадження з розгляду яких суд вирішив припинити, оскільки спір в цій частині виник з вини відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Припинити провадження з розгляду позовних вимог про стягнення 3 771 (три тисячі сімсот сімдесят одну) грн. 60 коп. простроченої заборгованості по сплаті процентів.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» (03151, місто Київ, вулиця Волинська, будинок № 10 літера А, офіс № 296; код ЄДРПОУ 34349201) на користь Публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» (01001, місто Київ, вулиця Заньковецької/Станіславського, будинок 3/1; код ЄДРПОУ 26549700) 121 600 (сто двадцять одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. заборгованості по кредиту, 62 000 (шістдесят дві тисячі) грн. 00 коп. простроченої заборгованості по кредиту, 754 (сімсот п'ятдесят чотири) грн. 52 коп. поточної заборгованості по сплаті процентів, 7 148 (сім тисяч сто сорок вісім) грн. 98 коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 186 (сто вісімдесят шість) грн. 26 коп. пені за несвоєчасну сплату процентів.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» (03151, місто Київ, вулиця Волинська, будинок № 10 літера А, офіс № 296; код ЄДРПОУ 34349201) на користь Державного бюджету України 3 909 (три тисячі дев'ятсот дев'ять) грн. 23 коп. судового збору.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.08.2015 р.

Суддя В.С. Ломака