Рішення № 48263743, 10.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2015Справа №914/3368/14

За позовом Державного агенства резерву України

до товариства з додатковою відповідальністю "Стрий Авто"

за участю військової прокуратури Київського гарнізону Центрального регіону України

про відшкодування вартості матеріальних цінностей мобілізованого резерву на суму 21 000,00 грн. та сплату штрафних санкцій у сумі 36 978,35 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Сущут Т.І.(дов. від 14.05.2015)

Скибало О.М.(дов. від 14.05.2015)

Від відповідача: не прибув

Від прокуратури Тимко В.В.(дов. від 15.04.2014)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Ухвалою господарського суду Львівської області від 25.09.2014 порушено провадження у справі № 914/3368/14 за позовом Державного агентства резерву України м. Київ до товариства з додатковою відповідальністю "Стрий Авто", мі Стрий, Львівська область про стягнення 57 978,35 грн.

В процесі розгляду справи Державне агентство резерву України звернулось з клопотанням передати справу за виключною підсудністю до Господарського суду м. Києва в зв"язку з тим, що доказами у даній справі є документи з грифом "таємно", а саме: постанова КМ України від 30.10.2008, яка слугує доказом закладення матеріальних цінностей та наявності зобов"язань у Відповідача з відповідального зберігання.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 24.11.2014 матеріали справи №914/3368/14 за позовом Державного агентства резерву України, м. Київ до Товариства з додатковою відповідальністю "Стрий Авто", м. Стрий, Львівська область про стягнення 57 978,35 грн. передано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Справу № 914/3368/14 передано для подальшого розгляду судді Головатюку Л.Д., який ухвалою від 31.12.2014 призначив її до розгляду на 21.01.2015.

Представник відповідача в судове засідання 21.01.2015 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання 21.01.2015 прибув представник позивача та дав пояснення по справі.

Розгляд справи відкладено на 16.02.2015.

В судове засідання 16.02.2015 прибули представник позивача, відповідача та прокуратури, дали пояснення по справі.

Представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання.

Розгляд справи відкладено на 02.03.2015.

В судове засідання 02.03.2015 прибули представник позивача, відповідача та прокуратури, дали пояснення по справі.

Представник позивача подав клопотання про продовження строку розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання.

Розгляд справи призначено на 17.03.2015.

В судове засідання 17.03.2015 прибув представник позивача і дав пояснення по справі.

Судом встановлено, що матеріали справи №914/3368/14 за позовом Державного агентства резерву України, м. Київ до Товариства з додатковою відповідальністю "Стрий Авто", м. Стрий, Львівська область про стягнення 57 978,35 грн. не містять державної таємниці, зокрема, до спецчастини господарського суду м. Києва станом на 17.03.2015 не подано жодного документу з грифом "таємно".

Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.03.2015 справу № 914/3368/14 передано за підсудністю до господарського суду Львівської області.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 10.04.2015 матеріали справи №914/3368/14 за позовом Державного агентства резерву України, м. Київ до Товариства з додатковою відповідальністю "Стрий Авто", м. Стрий, Львівська область про стягнення 57 978,35 грн. повернуто за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Справу № 914/3368/14 передано для подальшого розгляду судді Головатюку Л.Д., який ухвало від 24.04.2015 призначив її до розгляду на 18.05.2015.

18.05.2015 в судовому засіданні оголошено перерву на 28.05.2015 для подання додаткових доказів.

Представник відповідача в судове засідання 28.05.2015 не з'явився, витребувані судом докази не подав, але через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання.

В судове засідання 28.05.2015 прибули представники позивача та прокуратури, дали пояснення по справі.

Розгляд справи відкладено на 10.06.2015.

В судове засідання 10.06.2015 прибули представники позивача та прокуратури, дали додаткові пояснення по справі, позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 10.06.2015 не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

Місцезнаходження відповідача за адресою, на яку було відправлено ухвали суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та прокуратури, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На відповідальному зберіганні ТДВ «Стрий Авто» знаходяться матеріальні цінності мобілізаційного резерву, які є державною власністю.

Факт закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання до ТДВ «Стрий Авто» підтверджується розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.07.2005 № 286-р (має гриф «Для службового користування»), річними звітами підприємства та матеріалами інвентаризації.

Відповідно до п. 3 та п. 4 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами. Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв» державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Відповідно до Указу Президента України №1039/95 від 14.11.1995 «Про заходи щодо поліпшення роботи з мобілізаційної підготовки народного господарства України» (має гриф «Для службового користування») визначено, що підприємства, установи, організації всіх форм власності в разі зміни форми власності, власника, організаційної форми підприємницької діяльності чи підпорядкованості виконують раніше визначене їм мобілізаційне завдання.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі службового завдання представниками Держрезерву України була проведена перевірка наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які знаходяться на відповідальному зберіганні у товариства з додатковою відповідальністю «Стрий Авто», на підставі чого складено акт від 15.12.2009.

В результаті перевірки встановлено факти незабезпечення збереження розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, а саме:

Назва матеріальних цінностейКількістьЦіна в грн.Вартість, грн.Прокат мідний300 кг7021000Всього: 21000Як свідчать матеріали справи та пояснення позивача, станом на 11.09.2014 матеріальні цінності мобілізаційного резерву не повернені.

Посилаючись на те, що відповідач не забезпечив умови зберігання матеріальних цінностей, позивач просить зобов'язати відповідача відшкодувати їх вартість в сумі 21 000,00 грн., а також стягнути штраф в розмірі 21 000,00 грн., пеню в сумі 15 978,35 грн., а усього штрафні санкції у сумі 36 978,35 грн.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив та просив відмовити в його задоволенні.

Зокрема, відповідач в своєму відзиві від 09.10.2014 №120 зазначає, що на складі №1 знаходяться труби сталеві тонкостінні діаметром 10 мм із мідним покриттям. Дані труби підприємство відображало в річних звітах, як прокат мідний.

Проте суд зазначає, що матеріальні цінності, які знаходяться на відповідальному зберіганні відповідача закладались на 1986 розрахунковий рік відповідно до номенклатури накопичення затвердженої генеральним директором 3-го КПО «Авто ремонт» від 24.12.1987 по 21 укрупненому найменуванню. Дане підтверджується і самим відповідачем у своїх заперечення та поясненнях.

На час закладення спірних матеріальних цінностей діяв «ОБЩЕСОЮЗНИИ КЛАСИФИКАТОР «Промышленная и сельскохозяйственная продукція», яким було затверджено «Высшие классификационные группировки 1 75 044» від 01.01.1976.

Відповідно до даного класифікатору «Прокат цветных металлов» включав в себе, зокрема «Прокат тяжелых (среднеплавких) металлов», який в свою чергу містив і «Прокат медный».

Прокат мідний може бути виключно у вигляді листів, анодів, досок, плит, полос, шин, лент, фольги, прутків, профілів, проволоки і катанки та труб.

Крім того, розділом «Труби стальные» чітко передбачено, які саме труби відносяться до стальних. В даному переліку відсутнє найменування труби сталеві тонкостінні діаметром 10 мм із мідним покриттям.

Отже, не могли закладатись до державного резерву у 1987 році труби сталеві тонкостінні діаметром 10 мм із мідним покриттям, адже вищезазначеним класифікатором такі труби були непередбачені.

Також суд наголошує, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2005 №286-р встановлено, що підлягає розбронюванню саме прокат мідний.

Статтею 5 Закону України «Про державний матеріальний резерв України» передбачено, що номенклатура матеріальних цінностей державного резерву і норми їх накопичення, в тому числі незнижуваного запасу, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Крім того, як передбачено п. 1.1, 2.4 Наказу Мінекономіки України № 9-ДСК від 11.01.2002 (має гриф «ДСК») підприємства, установи та організації вносять свої пропозиції з питань уточнення (скасування) мобілізаційних завдань та розмірів накопичення матеріальних цінностей у мобілізаційному резерві центральним органам виконавчої влади, до сфери управління яких вони належать. Підприємства готують та подають проекти розпоряджень до міністерств, які їм довели ці завдання, які в свою чергу готують проект розпорядження та погоджують його із заінтересованими органами, в тому числі і з Держрезервом України.

До проекту розпорядження обов'язково долучаються у вигляді відповідних додатків дані щодо фактичної кількості, найменування закладених на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, тобто перелік номенклатури та норм матеріальних цінностей, які підлягають розбронюванню, пояснювальну записку на визначення доцільності розбронювання з наданням характеристики якісного стану матеріальних цінностей, нормативних і фактичних термінів зберігання, умов зберігання та причин розбронювання.

Отже, саме відповідач, ще на етапі розроблення та погодження проекту вищезазначеного розпорядження зазначив, які саме матеріальні цінності знаходяться на зберіганні та підлягають розбронюванню, зокрема саме прокат мідний, а не труби сталеві тонкостінні діаметром 10 мм із мідним покриттям, а тому твердження відповідача викладені у відзиві на позовну заяву не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.

Прокурор в судовому засіданні підтримав позовні вимоги Державного агентства резерву України та просив їх задовольнити.

Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР (ст.11 ЦК України) цивільні права та обов'язки никають з угод, якими визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на становлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст. 42, 154, ЦК УРСР(діяв на момент виникнення спірних правовідносин) угода для якої не встановлена певна форма, вважається укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду. Договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення, а державним замовником на поставку матеріальних цінностей до державного резерву є центральний орган виконавчої влади(ч. 3 ст. 8 Закону України «Про державний матеріальний резерв»), яким є позивач.

Згідно ст. 2 Закону України «Про державний матеріальний резерв» відповідальне зберігання - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей без права користування ними. Відповідно до п.10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1997 № 1129 матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання.

Загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження(поновлення) запасів державного матеріального резерву регулюється Законом України «Про державний матеріальний резерв», на його виконання прийнято та затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 №1129 Порядок формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного матеріального резерву.

Статтями 1, 3 Закону України «Про державний матеріальний резерв» унормовано, що державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і порядку, передбачених цим Законом. Державний резерв призначається для надання державної підтримки окремим галузям народного господарства, підприємствам, установам і організаціям з метою стабілізації економіки у разі тимчасових порушень термінів постачання важливих видів сировини і паливно-енергетичних ресурсів.

Відповідно до Закону України «Про державний матеріальний резерв» від 24.01.1997 № 51/97-ВР та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву» від 08.06.2006 № 810, основним завданням Держкомрезерву України є управління державним резервом.

Для виконання цього завдання Держкомрезерв України наділений повноваженнями щодо організації відповідального зберігання матеріальних цінностей державного, в тому числі мобілізаційного, резерву відповідно до встановлених мобілізаційних та інших спеціальних завдань, а також повноваженнями щодо контролю за виконанням підприємствами - відповідальними зберігачами зобов'язань щодо зберігання, освіження (поновлення) матеріальних цінностей державного резерву, за дотриманням порядку їх відпуску, своєчасного повернення позичених матеріальних цінностей, а також за відповідністю даних цінностей затвердженій номенклатурі.

Статтею 4 Закону передбачено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.

Державне агентство резерву України є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву у відповідності до п. 5 Указу Президента України № 1085/2010 від 09.12.2010 „Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади". Відповідно до Закону країни „Про державний матеріальний резерв" від 24.01.1997 № 51/97-ВР основним завданням Держрезерву України є управління державним резервом.

Відповідно до п. 4 та п. 5 «Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держкомрезервом виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.

Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 100-03 від 29.01.1998 «Положення про особливості формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобрезерву» - мобілізаційний резерв матеріальних цінностей створюється підприємствами в мирний час відповідно до встановлених мобілізаційних завдань. Норми накопичення матеріальних цінностей встановлюється за номенклатурами та обсягами, визначеними міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади.

Згідно зі ст. 12 Закону державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватись лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Отже, відповідальний зберігач матеріальних цінностей державного резерву не є носієм права власності або права повного господарського відання на цінності державного резерву.

Згідно із п. 3 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів законодавства. Статтею 937 Цивільного кодексу України передбачено, що письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Відповідно до п. 3 та п. 4 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами. Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами. Отже, підприємства зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву (в даному випадку мобілізаційне завдання виступає адміністративним актом, на підставі якого виникають правовідносини, які хоч і містять цивільно-правовий характер але являються специфічними правовідносинами в силу специфіки мобілізаційного резерву) на основі мобілізаційного завдання, яке доводиться до підприємства.

Отже, обов'язок зберігання відповідачем переданих йому матеріальних цінностей державного резерву виник з приписів Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Постановою Верховної Ради України від 20.02.1996 № 57/96-ВР «Про механізм застосування міри відповідальності юридичних осіб, на зберіганні яких знаходяться матеріальні ресурси державного резерву, за самовільне їх відчуження (використання, реалізацію)» визначено, що перевірки підприємств відповідальних зберігачів проводяться уповноваженими представниками Держкомрезерву України або його територіальними органами та за результатами перевірки складаються акти, з якими обов'язково ознайомлюються керівник і головний бухгалтер відповідального зберігача, підписи яких скріплюються печаткою. Окрім того, за виявленими фактами самовільного відчуження (використання, реалізації) матеріальних ресурсів до відповідальних зберігачів застосовуються фінансові санкції в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 942 зазначеного Кодексу передбачено, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Згідно ч. 1 ст. 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Відповідно до ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Натомість всупереч вказаним вимогам законодавства товариство з додатковою відповідальністю "Стрий Авто" без згоди Держрезерву протиправно використало передані йому на зберігання матеріальні цінності державного резерву.

При цьому суд наголошує, що актом перевірки попереджено відповідача про юридичну відповідальність за порушення чинного законодавства. Однак, на даний час зобов'язання щодо повернення таких цінностей відповідальним зберігачем - товариством з додатковою відповідальністю "Стрий Авто" не виконані.

У зв'язку з наведеним суд вважає правомірними вимоги позивача про зобов'язання товариства з додатковою відповідальністю "Стрий Авто" відшкодувати вартість матеріальних цінностей щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження на суму 21 000,00 грн. і задовольняє позов в цій частині.

Відповідно до пунктів 3,4 ст.11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами.

Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно з зазначеними завданнями власними силами. Таким чином, підприємства зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву на основі мобілізаційного завдання, яке доводиться до підприємства. Таке мобілізаційне завдання є адміністративним актом, на підставі якого виникають правовідносини, які хоч і містять цивільно-правовий характер, але являються специфічними правовідносинами в силу специфіки мобілізаційного резерву.

Як встановлено господарським судом, відповідно до Положення про мобілізаційний резерв, затвердженого постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 29.09.1969, Номенклатури матеріальних цінностей, що підлягають накопиченню, відповідач отримав завдання про зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву - прокату чорних металів, виробів подальшої переробки прокату, металовироби промислового призначення, труби стальні. Таким чином, відповідач зобов'язаний зберігати матеріальні цінності мобілізаційного резерву до моменту зняття з нього в установленому порядку мобілізаційного завдання.

Відповідно до ч.4 ст.11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу та пені суд зазначає, що такі вимоги є правомірними та такими, що підлягають задоволенню у зв'язку з наступним:

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України, а положення ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" зобов'язують підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.

Постановою Верховної Ради України від 20.02.1996 № 57/96-ВР «Про механізм застосування міри відповідальності юридичних осіб, на зберіганні яких знаходяться матеріальні ресурси державного резерву, за самовільне їх відчуження (використання, реалізацію) передбачено, що за виявленими фактами самовільного відчуження (використання, реалізації) матеріальних ресурсів до відповідальних зберігачів застосовуються фінансові санкції в судовому порядку.

Підставою для звернення з даною позовною заявою про повернення матеріальних цінностей державного резерву та стягнення штрафних санкцій є Акт перевірки Контрольно-ревізійного управління, відповідно до яких встановлені факти самовільного відчуження товариством з додатковою відповідальністю "Стрий Авто" матеріальних цінностей держрезерву на підприємстві відповідача, який є відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву.

Факт незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву є порушенням операцій з матеріальними цінностями державного резерву, що в свою чергу свідчить про неналежне виконання своїх зобов'язань передбачених Цивільним кодексом України (ст.ст. 936, 942, 949), Законом України "Про державний матеріальний резерв", Порядком формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву та інших нормативних актів, які регулюють порядок здійснення операцій по відповідальному зберіганню мат. цінностей державного резерву. За неналежне виконання зобов'язань ст. 230 ГК України передбачає відповідальність у вигляді стягнення штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Оскільки відповідно до ст. 231 ГК України сплата неустойки регулюється законом, то відповідно до п. 10 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.

Таким чином, вимоги в частині стягнення штрафних санкцій визнаються обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Вартість матеріальних цінностей державного резерву станом на день виявлення факту самовільного використання становить 21 000,00 гривень.

Отже 100 % штрафу відповідно становить 21 000,00 гривень.

Пеня за період з 15.12.2009 по 11.09.2014 згідно розрахунку позивача, який судом визнано обґрунтованим, становить 15 978,35 грн.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не подано доказів, що спростовували б твердження представника позивача про самовільне відчуження ним матеріальних цінностей державного матеріального резерву.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені Державним агентством резерву України вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача в дохід державного бюджету України стягуються витрати по сплаті судового збору.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного агентства резерву України задовольнити повністю.

2. Зобов'язати товариство з додатковою відповідальністю "Стрий Авто" (82400, Львівська обл., м. Стрий, вул. Промислова, буд. 5, код ЄДРПОУ 05461504) відшкодувати вартість матеріальних цінностей щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження на суму 21 000(двадцять одна тисяча) грн. 00 коп.

3. Стягнути з товариство з додатковою відповідальністю "Стрий Авто" (82400, Львівська обл., м. Стрий, вул. Промислова, буд. 5, код ЄДРПОУ 05461504) на користь Державного агентства резерву України(вул. Пушкінська, 28, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37472392) штраф в сумі 21 000(двадцять одна тисяча) грн. 00 коп., пеню в сумі 15 978(п'ятнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят вісім) грн. 35 коп.

4. Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю "Стрий Авто" (82400, Львівська обл., м. Стрий, вул. Промислова, буд. 5, код ЄДРПОУ 05461504) в дохід державного бюджету України 1 827(одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

7. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Повний текст рішення підписаний 17.06.2015.