Рішення № 48263018, 11.08.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.08.15р. Справа № 904/6409/15

За позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", м. Київ

до комунального підприємства теплових мереж "КРИВОРІЖТЕПЛОМЕРЕЖА", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення 16 654 грн. 65 коп.

Суддя Кармазіна Л.П.

Представники:

від позивача - Бережок С.І., представник, дов. №14-96 від 18.04.2014 року

від відповідача - Касьян І.В., представник, дов. №5 від 30.12.2014 року

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" звернулось до господарського суду з позовом до комунального підприємства теплових мереж "КРИВОРІЖТЕПЛОМЕРЕЖА" про стягнення 16 654 грн. 65 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі - продажу природного газу №2550/14-РО-5 від 09.09.2014р., в частині своєчасної та повної сплати заборгованості.

Ухвалою господарського суду від 21.07.2015 року порушено провадження у справі, а розгляд справи призначено на 11.08.2015р.

11.08.2015р. представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні не заперечував проти позовних вимог щодо стягнення основного боргу, надав відзив на позовну заяву, яким просив суд зменшити розмір пені на 50% та стягнути 12115,53 грн. основного боргу, 116,83 грн. 3% річних, 890,11 грн. пені та 2208 грн. 74 коп. інфляційних втрат, у відповідності до наданого відповідачем контррозрахунку. (а.с.36-37)

11.08.2015р. в порядку ст. 85 ГПК України, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець-позивач) та комунальним підприємством теплових мереж "КРИВОРІЖТЕПЛОМЕРЕЖА" (покупець-відповідач) укладено договір купівлі-продажу природного газу №2550/14-РО-5 від 09.09.2014р., відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору. (а.с.11-16)

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається релігійними організаціями. (пункт 1.2 договору)

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 вересня 2014 року і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. (п. 11.1 договору)

Продавець передає покупцеві з 01 вересня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 45,0 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м). (п.2.1 договору)

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця. (п. 3.3 договору)

Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Позивач на виконання умов договору протягом жовтня 2014р. - грудня 2014р. поставив відповідачу природний газ на загальну суму 12 115,53 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача, копії яких містяться в матеріалах справи. (а.с.19-23)

Як зазначає позивач у позовній заяві, всупереч умов договору, відповідач за поставлений природний газ не розрахувався, станом на момент розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 12 115,53 грн., що не заперечується відповідачем.

В зв'язку з неналежним виконанням умов договору, на підставі п. 7.2 договору, яким передбачено, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 1780 грн. 22 коп.

На підставі ст. 625 ЦК України, за неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань, позивач нарахував відповідачу 3% річних у сумі 116,83 грн. та втрати від інфляції в сумі 2642,07 грн.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши представників сторін, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав:

Сторони є суб'єктами господарювання, тому відповідно до положень ст.ст. 4, 173-175 і 193 ГК України до прав і обов'язків сторін, що виникли на підставі зазначеного договору і є господарськими зобов'язаннями, мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Пунктом 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. (ст. 530 ЦК України )

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Факт отримання відповідачем природного газу, підтверджується матеріалами справи, а саме актами приймання - передачі природного газу, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача, копії яких містяться в матеріалах справи. (а.с.19-23)

Доказів оплати поставленого позивачем природного газу, матеріали справи не містять.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отриманий газ передбачено умовами договору та нормами законодавства.

Відповідачем оплату поставленого природного газу не здійснено, тобто порушено умови договору, який підписаний між сторонами.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за вищевказаним договором, спір між сторонами виник з його вини, відповідач проти наявності заборгованості та прострочення зобов'язання за договором не заперечує, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 12 115,53 грн. - доводяться матеріалами справи, є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне:

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тому підставою відповідальності за грошовим зобов'язанням є сам факт порушення зобов'язання, який полягає в неповерненні відповідних грошових коштів у строк, і цей факт є вирішальним для застосування такої відповідальності.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, встановив, що позивачем було здійснено нарахування інфляційних втрат без врахування положень викладених в п. 3.2. Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 року, оскільки відповідно до наданого розрахунку, позивач здійснив нарахування інфляції наступним чином:

- за зобов'язаннями жовтня 2014 року за період з листопада 2014 року по березень 2015р. на суму 93,45 грн., позивач не врахував, що оплата за поставлений природний газ повинна була здійснена відповідачем у листопаді 2014р., таким чином нарахування інфляційних втрат повинно було здійснюватись починаючи з грудня 2014 р. по березень 2015р.

- за зобов'язаннями листопада 2014 року за період з грудня 2014 року по березень 2015р. на суму 1077,44 грн., позивач не врахував, що оплата за поставлений природний газ повинна була здійснена відповідачем у грудні 2014р., таким чином нарахування інфляційних втрат повинно було здійснюватись починаючи з січня 2015 р. по березень 2015р.

- за зобов'язаннями грудня 2014 року за період з січня 2015 року по березень 2015р. на суму 1471,18 грн., позивач не врахував, що оплата за поставлений природний газ повинна була здійснена відповідачем у січні 2015р., таким чином нарахування інфляційних втрат повинно було здійснюватись починаючи з лютого 2015 р. по березень 2015р.

Судом перераховано наданий позивачем розрахунок, у відповідності до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 2642 грн. 07 коп. підлягають частковому задоволенню на суму 2208 грн. 74 коп.

Судом перевірено розрахунок 3% річних з урахуванням п.1.9. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17 грудня 2013 року, яким встановлено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. (Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну, судом встановлено, що наданий позивачем розрахунок здійснено вірно.

Виходячи з того, що факт отримання відповідачем природного газу від позивача є доведеним матеріалами справи, а оплата за поставлений природний газ відповідачем проведена у повному обсязі та у встановлений строк не була, що доведено позивачем шляхом надання належних доказів та не заперечується відповідачем, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних у розмірі 116 грн.83 коп. - підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 1780,22 грн. судом встановлено наступне:

Відповідно до положень ст.ст. 216-217, 230-231 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 611 ЦК України одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

На підставі п. 7.2 договору, у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

З огляду на зазначені обставини справи та приписи законодавства, суд перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням п.1.9. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17 грудня 2013 року, яким встановлено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. (Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну, суд доходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 1780 грн. 22 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача, викладеному у відзизі (а.с.36), яким останній просив суд зменшити розмір пені на 50%, суд зазначає наступне:

Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України передбачено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України (пункт 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

З поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, вбачається, що відповідач посилається на наступні обставини: - тяжкий фінансовий стан підприємства; - споживання газу за даними договором здійснювалось виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається виключно релігійними організаціями; - дебіторська заборгованість становить 323907,7 млн. грн.; - з метою примусового стягнення заборгованості підприємством проводиться претензійно-позовна робота; - сума, що підлягає стягнення буде прямим збитком підприємства і після її сплати відповідач не зможе в подальшому своєчасно та в повному обсязі розрахуватися з продавцем природного газу за отриманий товар, також відповідач звертає увагу суду на свій майновий стан, відображений у фінансовому звіті за 6 місяців 2015.

Проте, відповідач не надав доказів, що саме зазначені у відзиві обставини спричинили несвоєчасну оплату, не обґрунтував, що вказані ним обставини є винятковим випадком, обґрунтування відповідачем підстав зменшення пені наведеними вище обставинами, не може прийматися судом як виняткова обставина, оскільки, складна економічна ситуація в державі однаково стосується обох сторін договору. По-друге, відповідач не позбавлений можливості вживати всіх законних заходів для захисту своїх прав кредитора, в тому числі шляхом звернення до господарського суду з позовами про стягнення заборгованості за надані послуги, оскільки наявність заборгованості не є підставою для звільнення від матеріальної відповідальності за порушення зобов'язання, про що зазначено в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі №11/446, а також в рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та "Бакалов проти України" від 30.11.2004. Відповідач у клопотанні посилається на проведення претензійно-позовної роботи, але доказів проведення такої не надає.

Застосовуючи ст. 233 Господарського кодексу України, суд повинен врахувати інтереси обох сторін, так позивач є підприємством державного сектора економіки, 100% акцій якого належить державі, внаслідок інфляційних процесів зазнає значних збитків з огляду на несвоєчасні розрахунки відповідача за імпортований природний газ, спожитий згідно умов укладеного між сторонами договору та який повинен оплачуватися позивачем коштами в іноземній валюті, заборгованість відповідача виникла ще у 2014 році, тобто значний час відповідач не виконує своїх договірних зобов'язань.

Відповідно до ст.617 ЦК України випадкові обставини недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника чи відсутність у боржника необхідних коштів не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Таким чином, в розумінні ст.617 ЦК України обставини недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника (бюджетні установи, державні та комунальні підприємства) чи відсутність у боржника необхідних коштів, не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

На підставі вищевикладеного, зважаючи на відсутність обґрунтування з боку відповідача виняткових обставин, які мають істотне значення та призвели до порушення зобов'язання та нарахування пені за таке порушення, оскільки важке фінансове становище підприємства не можна вважати винятковим випадком, зокрема, з врахуванням економічної ситуації в Україні. Сторони знаходяться в рівних економічних умовах при здійсненні підприємницької діяльності та враховуючи, що відповідачем не було вжито жодних дій з 2014 року для сплати заборгованості навіть частково, суд вважає, що відповідачем не доведено виняткового випадку для зменшення розміру стягуваної пені.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, враховуючи, що відповідачем не наведено обґрунтованих доводів, які б явилися підставою для зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд вважає, що підстав для застосування ст. 551 ЦК України, ст. 233 Господарського кодексу України, не вбачається, а відтак правові підстави для задоволення клопотання відповідача про зменшення пені відсутні.

Згідно зі ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 32, 33, 36, 43, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства теплових мереж "КРИВОРІЖТЕПЛОМЕРЕЖА" (50099, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пров. Дежньова, 9, код ЄДРПОУ 03342184) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) суму заборгованості в розмірі 12115 грн. 53 коп., інфляційні втрати - 2208 грн. 74 коп., 3% річних у розмірі 116 грн. 83 коп., пеню в розмірі 1780 грн. 22 коп. та суму судового збору у розмірі 1779 грн. 46 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

В задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскаржене протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11.08.2015р.

Суддя Л.П. Кармазіна