Рішення № 48258865, 03.08.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/819/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Корольова Г. Ю.Номер провадження 22-ц/788/1217/15 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Дубровної В. В. , Лузан Л. В.

за участю секретаря судового засідання- Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, поданою його представником ОСОБА_4, і ОСОБА_5

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 травня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення боргу,

в с т а н о в и л а:

30 січня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, вимоги якого, неодноразово уточнивши їх в послідуючому, мотивував тим, що 21 липня 2014 року ОСОБА_5 під розписку позичив у нього грошові кошти у розмірі 10000 грн. та зобов'язався повернути до 21 листопада 2014 року 14000 грн., сплачуючи щомісяця по 3500 грн., а у випадку не повернення коштів у розмірі 3500 грн. до 21 серпня 2014 року зобов'язався сплатити штрафні санкції у розмірі 50 грн. за перші 10 днів прострочення грошового зобов'язання, а після сплину цього терміну - по 100 грн. за кожен день прострочення.

В розписці ОСОБА_5 додатково зобов'язався сплатити 400 грн. банківської комісії за користування кредитними коштами, що знаходилися на картковому рахунку позивача, відкритому у ПАТ КБ «ПриватБанк», та 200 грн. - після сплину п'ятидесяти днів займу отриманої позивачем відповідної суми від банківської установи за кожен день прострочення. Тобто відповідач зобов'язався сплатити 2% банківської комісії, але з 01 серпня 2014 розмір процентної ставки за користування банківськими коштами складає 2,3%, що дорівнює 230 гривень.

При передачі коштів ОСОБА_5 були присутні ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які виступили за зазначеним грошовим зобов'язанням ОСОБА_5 поручителями, про що кожен з них написав розписку та письмово зобов'язався в разі невиконання ОСОБА_5 грошового зобов'язання сплатити за нього необхідну суму, яка зазначена в розписці, в термін до 21 листопада 2014 року.

Грошові кошти за розпискою ОСОБА_5 та його поручителями не повернуті, проценти за користування позикою не сплачувались, зобов'язання не виконане.

Оскільки у розписці ОСОБА_5 визначена сума неустойки за день прострочення виконання зобов'язання - 50 гривень за перші 10 днів, а потім - 100 гривень за кожен день, сума неустойки за 158 днів прострочення складає 15300 грн.

Посилався на положення ст. ст. 6, 11, 207, 525, 526, 530, 541, 543, 549-552, 554, 611, 625, 1046 - 1050 ЦК України щодо свободи договору; підстав виникнення цивільних прав та обов'язків; вимог до форми, зокрема, письмової, правочину; поняття зобов'язання, зокрема, солідарного, загальних умов його належного виконання та поняття порушення зобов'язання; строків виконання зобов'язання та наслідків його порушення; недопустимості односторонньої відмови від зобов'язання; відповідальності за порушення грошового зобов'язання; поняття договору позики та його форми; права позикодавця на отримання процентів від позичальника; обов'язку позичальника повернути позику та наслідків порушення ним договору; правових наслідків порушення зобов'язання, забезпеченого порукою;

Просив стягнути в солідарному порядку з відповідачів на його користь суму боргу за борговою розпискою у розмірі 14 000 грн., 400 грн. банківської комісії, 1150 грн. за користування займом та суму неустойки розмірі 15300 грн. - всього 30850 гр. (а.с. 3-7, 30).

19 березня 2015 року представник позивача ОСОБА_4 уточнив позовні вимоги, мотивуючи їх тим, що станом на 19 березня 2015 року заборгованість за борговою розпискою відповідачами не сплачена, відсотки за користування грошовими коштами продовжують нараховуватися. Прострочення за кредитом збільшилося на 52 дні. Борг за розпискою, а саме - за користування грошовими коштами збільшився на 5200 грн. Вважав необхідним врахувати той факт, що відсоткова ставка за користування грошовими коштами, відповідно до умов користування банківськими коштами ПАТ КБ «ПриватБанк», становить 2,7 відсотка, тобто за один місяць - 27 грн., за 3 місяці сума становить 81 грн.

Просив стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 борг за розпискою в сумі 36131 грн. (а.с.42).

15 квітня 2015 року представник позивача ОСОБА_4 уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_3 борг за розпискою в сумі 39161 грн., посилаючись на ті ж самі обставини та на те, що борг за розпискою за користування грошовими коштами збільшився на 2800 гр., відсоткова ставка ПАТ КБ «ПриватБанк» складає 2,7 відсотка, тобто за один місяць - 27 гр. Крім того, посилався на те, що загальний рівень інфляції з липня 2014 року по квітень 2015 року складає 1,45 відсотка, що у грошовому еквіваленті становить 203 гр. (а.с.77).

30 квітня 2015 року представник позивача ОСОБА_4 знову уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_3 борг за розпискою станом на 30 квітня 2015 року в сумі 40761 грн., мотивуючи тим, що і станом на 30 квітня 2015 року заборгованість за борговою розпискою відповідачами не сплачена, відсотки за користування грошовими коштами продовжують нараховуватися. Прострочення за кредитом збільшилося на 16 днів, борг за розпискою, а саме - за користування грошовими коштами, збільшився на 1600 грн., загальний рівень інфляції з липня 2014 року по квітень 2015 року складає 1,49 відсотка, що у грошовому еквіваленті становить 203 гр. (а.с.92).

07 травня 2015 року представник позивача ОСОБА_4 уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_3 борг за розпискою станом на 7 травня 2015 року в сумі 41461 грн., мотивуючи тим, що станом на 07 травня 2015 року прострочення за кредитом збільшилося ще на 7 днів, борг за розпискою збільшився на 700 гр., рівень інфляції з липня 2014 року по квітень 2015 року склав 1, 49 відсотка, що становить 203 гр., які також просив стягнути з відповідачів (а.с.102).

14 травня 2015 року представник позивача ОСОБА_4 остаточно уточнив позовні вимоги та просив стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 4000 грн. основного боргу за розпискою, 24100 грн. штрафних санкцій, 1385,27 грн. інфляційних збитків, а всього 29485,27 грн., мотивуючи тим, що станом на 14 травня 2015 року заборгованість за борговою розпискою відповідачами сплачена 2800 грн. у 2014 році і 7200 грн. - 12 травня 2015 року. Таким чином відповідач ОСОБА_5 сплатив 10 000 грн. замість 14 000 грн., як передбачено в умовах розписки. Прострочення за борговою розпискою збільшилось ще на 7 днів і борг збільшився на 700 гр. Станом на 14 травня 2015 року прострочення за зобов'язанням становить 246 днів. Розмір інфляційних збитків становить 1385, 27 гр. (а.с.112).

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 травня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 суму боргу розміром 4 400 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 на відшкодування матеріальної шкоди 10 000 грн.

В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 в особі свого представника ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути в солідарному порядку з відповідачів на його користь суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення в загальній сумі 29485 грн. 27 коп. та судові витрати.

Вказує, зокрема, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що під час передачі коштів позивачем відповідачу ОСОБА_5 були присутні ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які виступили за вказаним грошовим зобов'язанням як поручителі, про що власноручно написали розписки. Кожен з них письмово зобов'язався в разі невиконання грошового зобов'язання ОСОБА_5 сплатити за нього необхідну суму, зазначену в розписці.

Суд прийшов до неправильного висновку про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Звернення до суду з позовом про стягнення з відповідачів боргу в солідарному порядку в січні 2015 року відбулося в термін, визначений законодавством, тобто до спливу шести місяців, оскільки в розписці визначено кінцевий термін повернення грошей - 21 листопада 2014 року, а позов до суду поданий в січні 2015 року.

Відповідачі не сплачували проценти за користування позикою та суму боргу з урахуванням індексу інфляції, проте суд безпідставно відмовив у стягненні інфляційних збитків у сумі 1385,27 гр.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з нього на користь ОСОБА_3 заявлені ним інфляційні збитки у розмірі 1385,27 гр. і на відшкодування матеріальної шкоди 1500 гр. - всього 2885,27 гр.

Вказує, зокрема, що суд першої інстанції не дослідив той факт, що у його розписці та розписках ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не зазначені їх паспортні дані та ідентифікаційні номери та ідентифікаційний номер і місце реєстрації кредитора ОСОБА_3, прізвище ОСОБА_3 зазначено як ОСОБА_3. У його розписці не йде мова про поручителів ОСОБА_6 та ОСОБА_7, відсутня будь-яка інформація про договори поруки між ОСОБА_6 і ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_3

Розписки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не містять інформацію про те, що ОСОБА_5 була написана і видана розписка з її умовами ОСОБА_3, а тому розписки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за своєю правовою природою не є договорами поруки, а договори поруки між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_3 не були укладені.

Відсоткова ставка у ОСОБА_3 складає 40% на місяць і, відповідно, 480% на рік, в той час як у ПАТ КБ «ПриватБанк», який має ліцензію НБУ на надання кредитних послуг, несе витрати для здійснення своєї офіційної діяльності (виплачує заробітну плату працівникам, сплачує з фонду заробітної плати цих працівників нарахування, внески, податок і військовий збір, податок на прибуток) відсоткова ставка на місяць складає 27%. Відсоткова ставка ОСОБА_3 у п'ятнадцять разів більша ніж у ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 156-157).

Відповідачі ОСОБА_6 і ОСОБА_7 сповіщені про час і місце розгляду справи апеляційним судом за адресами їх місць проживання, зареєстрованими у встановленому законом порядку, відповідно до ч. 5 ст. 74 ЦПК України.

Ч. 1 ст. 303 ЦПК України передбачає, що під час розгляду справи апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_5, які підтримали кожен свої скарги з мотивів, в них викладених, та заперечують проти задоволення скарги іншої сторони, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду не повністю відповідає вказаним вимогам процесуального закону.

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем і відповідачем ОСОБА_5 був укладений договір позики, що підтверджується розпискою відповідача, останній не виконав умови цього договору, порушивши права позивача, а тому з нього та поручителів підлягає стягненню в солідарному порядку не сплачена частина суми основного боргу за розпискою 4400 гр., і лише з позичальника з врахуванням його майнового стану підлягає частковому стягненню нарахована позивачем в іншій частині сума як матеріальна шкода.

Проте з таким висновком суду повністю погодитись не можна, оскільки він не відповідає нормам матеріального та процесуального права і обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається, що 21 липня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 був укладений договір позики, згідно якого позивач надав відповідачу під розписку грошові кошти у сумі 10 000 грн.

В розписці ОСОБА_5 від 21 липня 2014 року зазначено, що він взяв у ОСОБА_3 10 000 гр. до 21 листопада 2014 року, зобов'язався повернути борг в сумі 14 000 грн., щомісячно виплачуючи по 3 500 грн., а також 400 грн. - процентна комісія «ПриватБанку». В розписці також зазначено, що якщо до 21 листопада 2014 року він не поверне борг, то зобов'язується віддати 200 гр. - процентна ставка «ПриватБанку» по закінченню п'ятидесяти днів позики, взятої суми в банку. У випадку не повернення боргу 3 500 грн. до 21 серпня 2014 року позичальник зобов'язався виплачувати штрафні 50 грн. протягом десяти днів, а після - в сумі 100 грн. за день прострочення (а.с. 116).

21 липня 2014 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 склали розписки про те, що вони виступають в якості поручителів при передачі грошових коштів від ОСОБА_3 ОСОБА_5 в сумі 10 000 грн. та зазначили, що ОСОБА_5 зобов'язується повернути вказану суму до 21 листопада 2014 року з виплатою щомісячно по 3500 гр., а всього до 21 листопада 2014 року - 14400 гр. 400 гр. - процентна ставка банку. В разі не повернення вказаної суми ОСОБА_5 ОСОБА_7 та ОСОБА_6 як поручителі зобов'язались сплатити за ОСОБА_5 всю або суму боргу, що залишилася, до 21 листопада 2014 року (а.с.114-115).

Позивач не спростував доводів позичальника про те, що до звернення позивача з позовом до суду він повернув йому 21 серпня 2014 року 2800 гр. основного боргу, і під час розгляду справи судом 12 травня 2015 року позичальник повернув позикодавцеві 7200 гр. основного боргу, про що свідчить розписка ОСОБА_3 від 12 травня 2015 року (а. с. 109).

Крім того, позивач пояснив, і цього не спростував відповідач, що зобов'язання ОСОБА_5 за розпискою з посиланням на умови кредитування, зокрема, суму комісії і розміру процентної ставки ПАТ «КБ «ПриватБанк», були передбачені в зв'язку з тим, що для надання позики ОСОБА_5 позивач скористався своєю банківською карткою цього банку.

Враховуючи зміст розписки ОСОБА_5, обидві сторони погодились, що вказана надлишкова сума - 4000 гр., яку до 21 листопада 2014 року повинен був додатково до отриманих 10 000 гр. сплатити позивачеві ОСОБА_5, чотирма платежами по 3500 гр. щомісяця - всього 14000 гр., є процентами за користування позичальником коштами позикодавця. Інший розмір процентів договором позики не передбачений.

В зв'язку з частковим погашенням позичальником боргу позивач у остаточно уточнених позовних вимогах зменшив позовні вимоги в частині стягнення основного боргу з 14400 гр. до 4 000 гр. (а.с.112).

В остаточно уточнених позовних вимогах позивач не просив стягнути і 400 гр. комісії, які помилково стягнув суд, вийшовши за межі позовних вимог.

Згідно останньої позовної заяви представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 станом на 14 травня 2015 року заборгованість за борговою розпискою складає 29 485 грн. 27 коп., з яких: 4 000 грн. - основний борг; 24100 грн. - штрафні санкції; 1385,27 грн. - інфляційні збитки (а.с.112).

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони, та підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Ст. 525 ЦК України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться..

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Згідно ст. 543 ЦПК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Солідарний боржник не має права висувати проти вимог кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі.

Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 547, ч. 1 ст. 548 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою, порукою.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Ч. ч. 1, 2 ст. 549, ст. 551 ЦК України передбачають, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Ч.1 ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612, ч. ч. 1-2 ст. 614 ЦК України передбачають, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом виконання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Особа , яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобвоязання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, , а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч. 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в розписці не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 ст.1049 ЦК України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст. ст. 10, 57 - 61 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Враховуючи зазначені норми матеріального та процесуального права та надані сторонами докази, позивач довів свої позовні вимоги в частині необхідності стягнення з усіх трьох відповідачів як солідарних боржників суми боргу з врахуванням індексу інфляції відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Висновок суду про те, що з позичальника та поручителів підлягає стягненню лише сума боргу за розпискою, є помилковими, оскільки поручителі взяли на себе відповідальність повернути основну суму боргу позикодавцеві, яка, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України в зв'язку з простроченням позичальником як боржником виконання грошового зобов'язання підлягає сплаті з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а тому інфляційні збитки нерозривно пов'язані з основною сумою боргу, сплата якої забезпечена порукою ОСОБА_6 і ОСОБА_7

Згідно ч. 1 ст. 12, ст. ст. 15, 16 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Оскільки, відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, встановленого ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, і особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, колегія суддів вважає необхідним стягнути саме ту суму інфляційних збитків, яку просив стягнути в остаточних позовних вимогах позивач в особі його представника, тобто 1385, 27 гр. (а.с.112).

З змісту розписки, встановленого сторонами в договорі позики графіку платежів на повернення суми боргу, здійснених позичальником двох платежів на погашення суми боргу та дат цих виплат вбачається, що розмір інфляційних збитків є іншим, проте позивач наполягав на стягненні саме тієї, меншої, суми, яка зазначена в остаточній позовній заяві, і в цій частині його вимоги підлягають повному задоволенню.

Наданий апеляційному суду представником позивача розрахунок містить і суми інфляційних збитків, нараховані після ухвалення оскаржуваного рішення суду, а тому колегія суддів не бере вказаний розрахунок до уваги в цій частині, оскільки перевіряє законність рішення на час його ухвалення відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, яка встановлює межі розгляду справи апеляційним судом.

Таким чином, апеляційна скарга позивача в частині необхідності стягнення суми основного боргу 4000 гр. та інфляційних збитків 1385,27 гр. солідарно з трьох відповідачів підлягає задоволенню.

Рішення суду поручителі ОСОБА_6 і ОСОБА_7 не оскаржили, а апеляційна скарга ОСОБА_5 не дає підстав для звільнення поручителів від відповідальності за невиконання ним як позичальником своїх зобов'язань за договором позики.

Доводи ОСОБА_5 про те, що вказані особи не є його поручителями, спростовуються доказами в справі, зокрема, розписками вказаних відповідачів, зміст яких відповідає положенням ст. 553 ЦК України щодо договору поруки.

Таким чином, з трьох відповідачів підлягає стягненню в солідарному порядку 4000 гр. + 1385, 27 гр. = 5385, 27 гр. - сума боргу з врахуванням індексу інфляції.

Доводи скарги позивача про те, що, крім вказаної суми, з поручителів підлягає стягненню і штраф за невиконання позичальником своїх зобов'язань, є необґрунтованими, оскільки з змісту розписок поручителів не вбачається. що вони брали на себе зобов'язання і в цій частині.

Відповідно до ч. 2 ст. 554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Доводи скарги ОСОБА_5 щодо завищеності розміру процентів та відсутності у позивача права на стягнення штрафу, які він зобов'язався сплатити позикодавцеві, також є необґрунтованими.

Згідно положень ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору.

Згідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Вказані норми законів, а також ст. 6 ЦК України, передбачають добровільність в укладенні угод.

Ст. 628 ЦК визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на зазначені положення закону та зміст договору позики, колегія суддів вважає, що доводи ОСОБА_5 в тій частині, що позивач не має права вимагати стягнення завищених, на його думку, процентів та штрафу, є безпідставними і спростовуються змістом наданої ним розписки про обсяг його зобов'язань за договором позики, який він з зазначених чи інших, передбачених законом, підстав, не оспорив.

Доводи скарги ОСОБА_3 про те, що суд прийшов до помилкового висновку про припинення договору поруки, є безпідставними, оскільки такий висновок в рішенні суду відсутній і суд стягнув з поручителів частину основного боргу, а в стягненні інших сум відмовив з інших підстав.

В той же час суд помилково не розмежував суми інфляційних збитків 1385, 27 гр. та штрафу 24100 гр., зазначивши, що загальний їх розмір разом з сумою боргу 4000 гр. - всього 29485, 27 гр. значно перевищує розмір збитків позивача, не зазначивши, в чому полягають ці збитки, про що не зазначав і позивач, та, пославшись на вказану обставину, стягнув відповідача ОСОБА_5 зменшену суму - 10 000 гр. як матеріальну шкоду, а з трьох відповідачів - суму боргу 4000 гр. разом з комісією 400 гр., хоча позивач не просив стягнути останню суму.

При цьому, зменшивши суму стягнення, суд послався на ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка передбачає можливість зменшення лише розміру неустойки, в даному випадку - штрафу.

Такий висновок суду не відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, і з вищезазначених обставин рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в справі про часткове задоволення позову.

При цьому колегія суддів погоджується з доводами відповідача ОСОБА_5 про наявність підстав для зменшення розміру неустойки у вигляді штрафу, нарахованого позивачем відповідно до умов договору позики, в сумі 24100 гр.: перші 10 днів прострочення - по 50 гр. за кожен день, послідуючі дня прострочення - по 100 гр. кожен день

При цьому колегія суддів бере до уваги, що на час звернення з позовом до суду позивачеві не була сплачена сума боргу в розмірі 11 200 гр., з яких 7200 гр. відповідач сплатив вже під час розгляду справи.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, і цього не спростував позивач, що позичальник ОСОБА_5 є безробітним, перебуває на обліку в центрі зайнятості, отримує щомісячну допомогу по безробіттю в сумі 974, 4 гр., має на утриманні малолітню дочку ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Не спростував позивач і пояснень представника відповідача ОСОБА_5 про те, що дружина позичальника є інвалідом, не працює, отримує пенсію по інвалідності (а.с. 110, 111).

Таким чином, колегія суддів вважає, що є підстави для зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_5, з 24100 гр. до 8 000 гр. на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Інші доводи апеляційних скарг сторін є необґрунтованими.

Згідно ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

ОСОБА_3 спочатку заявляв позов на 30850 гр., сплативши судовий збір в сумі 308, 5 гр. (а.с. 2, 8), після чого неодноразово збільшував ціну позову, в тому числі 07 травня 2015 року представник позивача ОСОБА_4 уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_3 борг за розпискою станом на 7 травня 2015 року в сумі 41461 грн. Судовий збір за подання позову на вказану суму, який в загальній сумі повинен був складати 414,61 гр., позивач не доплачував.

З огляду на зазначене, з позивача в доход держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 414,61 гр. - 308, 5 гр. = 106, 11 гр.

Ч. 1 ст. 89 ЦПК України передбачає, що якщо позивач не підтримує своїх вимог внаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача.

Оскільки позивач з врахуванням того, що відповідач сплатив йому 7200 гр. після звернення з позовом до суду, виграв спір на суму 5 385, 27 гр. + 7200 гр. + 8000 гр. = 20585, 27 гр., що складає 50% від 41461 грн., на його користь підлягає стягненню з відповідачів 205, 85 гр. судового збору.

З трьох відповідачів на користь позивача стягнено 5385, 27 гр. (в частковому відношенні по 1795,09 гр. з кожного). З ОСОБА_5 стягнено в загальній сумі 8000 гр. + 1795,09 гр. = 9795,09 гр., а з врахуванням сплачених ним 7200 гр. позивач виграв у нього спір на загальну суму 16995,09 гр.

Відсоток стягненої з кожного з відповідачів на користь позивача суми, складає, відповідно: 1795,09 гр. : 20585, 27 гр. = 9 % (з ОСОБА_6 і ОСОБА_7 - з кожного), а з ОСОБА_5 16995,09 гр. : 20585, 27 гр. = 82 %.

Таким чином, на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню на відшкодування судового збору: з ОСОБА_5 - 205,85 гр. х 0,82 = 168,8 гр., з ОСОБА_6 і з ОСОБА_7 - по 17,95 гр. з кожного (205,85 гр. х 0,09).

Оскільки ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні апеляційної скарги в частині збільшення суми стягнень, судовий збір, сплачений ним за апеляційне оскарження рішення суду, йому не підлягає поверненню.

В зв'язку з частковим задоволенням скарги ОСОБА_5 та стягненням з нього на користь позивача рішенням апеляційного суду 9795,09 гр. замість 11466 гр. (4400 гр. : 3 + 10000 гр.), стягнена з нього сума складає 85 % від стягненої судом першої інстанції, тобто апеляційна скарга відповідача задоволена на 15 %, а тому на його користь з сплаченого ним судового збору 121, 8 гр. підлягає стягненню з позивача 121, 8 гр. х 0,15 = 18,27 гр.

Оскільки на користь позивача з ОСОБА_5 підлягає стягненню судовий збір в сумі 168,8 гр., шляхом взаємного заліку з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір в сумі 168,8 гр. - 18,27 гр. = 151, 68 гр.

Згідно п. п. 3, 4 ч.1, ч. ч. 2, 3 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права; невідповідність висновків суду обставинам справи, норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_3, подану його представником ОСОБА_4, і ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 травня 2015 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_3 солідарно з ОСОБА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, 4000 гр. боргу за договором позики від 21 липня 2014 року і 1385,27 гр. інфляційних збитків - всього 5385,27 гр.

Стягнути з ОСОБА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_3 8000 гр. штрафу.

В задоволенні позову ОСОБА_3 в іншій частині відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_3 на відшкодування судового збору, сплаченого при зверненні з позовом до суду: з ОСОБА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 - 151,68 гр., з ОСОБА_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 - 17,95 гр., з ОСОБА_7, ідентифікаційний номер 3508912114- 17,95 гр.

Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, в доход держави судовий збір в сумі 106,11 гр. на рахунок: КБКД 22030001, рахунок 31211206780002, одержувач - УК у м. Суми (м. Суми), 22030001, банк одержувача - ГУДКСУ у Сумській області, ЄДРПОУ 37970593, МФО 837013.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді -