Постанова № 48249976, 05.08.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/3179/14

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

при секретарі - Ханділян Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Деметра Трейдінг» до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 08 жовтня 2014 року № 0017762201 і № 0017772201, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Деметра Трейдінг», звернувся з вищевказаним адміністративним позовом, в якому, з урахуванням ухвали про об'єднання справ від 10.11.2014 року (а.с.186,т.2), просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 08.10.2014 р. № 0017762201 ( а.с.11, т.1) та № 0017772201 (а.с.10, т.3).

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що посадові особи ДПІ при проведенні планової виїзної перевірки дійшли невірних висновків щодо відсутності фактичного отримання товарів та послуг від контрагентів позивача та заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, а відтак вважає, що податкові повідомлення-рішення 08.10.2014 р. № 0017762201 і № 0017772201 винесені неправомірно та підлягають скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року адміністративний позов було задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 08.10.2014 р. № 0017762201 і № 0017772201.

Не погоджуючись з даною постановою суду податковий орган подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що з 29.08.2014 р. по 18.09.2014 р. відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства з 01.01.2011 р. по 31.12.2013 р., за результатами якої складено акт перевірки від 25.09.2014 р. №732/14-03-22-01/36701216 ( а.с. 12-141,т.1; а.с.11-141,т.3), в якому зазначені порушення позивачем п. 134.1.1. ст. 134, 135.5.4. ст. 135, п. 138.1 ст. 138 та п. 198.3 ст. 198 та п. 200.1. ст. 200 Податкового кодексу України, а саме: не встановлено фактичного отримання ТОВ «Деметра Трейдинг» транспортно-експедиційних послуг та товарів від ТОВ «Вегас-Югрейн», ТОВ «Транс Лайн-М», ТОВ «Компус», ТОВ «СТБ - Сервіс», ТОВ «Сістемс Сервіс», ТОВ «Термінал Холдінг» та ТОВ «Транслем».

На підставі встановлених порушень відповідачем винесено спірні податкові повідомлення-рішення.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, підтверджуються матеріалами справи, а отже є встановленими.

Вирішуючи спірне питання суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «Деметра Трейдінг» використовує у своїй діяльності 20 вантажних автомобілів, 17 напівпричепів, 8 причепів та 4 екскаватори. Позивачем надавались послуги з перевезення ТОВ «Ніка Транс Груп» (за договором від 22.10.2013 р. № 25/10-13), ТОВ «Агровіт» (за договором від 10.09.2013 р. № 100913), ТОВ «Агростем» (за договором від 10.07.2013 р. № 76/0713), ТОВ «Наяда Гранд» (за договором від 25.11.2013 р. № 201331), ТОВ «Сандора» (за договором від 23.07.2012 р. № S-11-1092), ТОВ «Олсідз Груп Україна» (договір від 09.04.2012 р. № 02/1522-Т), ТОВ «Ніка Транс Груп» (договір від 22.10.2013 р. № 25/10-13), ТОВ СП «Нібулон» (договір від 24.07.2012 р. № 131/12), використовуючи при цьому транспортні засоби, які не перебували у користуванні позивача.

Однак, кількість наявних у користуванні ТОВ «Деметра Трейдінг» транспортних засобів, спецтехніки та водіїв, які перебували з позивачем у трудових відносинах, була недостатньою для виконання замовлень контрагентів.

Отримання товарів (палива та автомобільних шин) безпосередньо пов'язанні з господарською діяльністю позивача

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту та валових витрат спірні суми.

Проте з таким висновком погодитись не можна з огляду на наступне.

Так, за встановлених судом обставин, фактичним предметом спору у справі, що розглядається є правомірність рішень податкового органу з приводу реалізації права позивачем на віднесення сум до податкового кредиту та віднесення відповідних сум до валових витрат з податку на прибуток внаслідок укладення та виконання договорів ТОВ «Деметра Трейдинг» транспортно-експедиційних послуг та товарів від ТОВ «Вегас-Югрейн», ТОВ «Транс Лайн-М», ТОВ «Компус», ТОВ «СТБ - Сервіс», ТОВ «Сістемс Сервіс», ТОВ «Термінал Холдінг», ТОВ «Транслем».

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі

підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому в обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання; придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками; придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Для з'ясування зазначених обставин необхідно ретельно перевіряти доводи податкових органів, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами. При цьому згідно з частиною п'ятою статті 11 КАС України суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції ВСУ, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та валових витрат є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності, що підтверджено належним чином складеними податковими накладними (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) і сплата податку на додану вартість продавцю у складі вартості товару.

Чинним законодавством не передбачено формування податкового кредиту та валових витрат на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін документами первинного бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів без фактичного здійснення господарських операцій.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, валові витрати, податковий кредит в оспорюваних сумах були сформовані позивачем за наслідками виконання договорів щодо надання транспортно-експедиційних послуг та поставки товарів, укладених ТОВ «Деметра Трейдинг» з наступними контрагентами: ТОВ «Вегас-Югрейн», ТОВ «Транс Лайн-М», ТОВ «Компус», ТОВ «СТБ - Сервіс», ТОВ «Сістемс Сервіс», ТОВ «Термінал Холдінг» та ТОВ «Транслем».

В якості належних доказів на підтвердження реальності господарських операцій позивачем надані договори про транспортно-експедиційне обслуговування, товарно-транспортні накладні, акти здачі прийняття транспортно-експедиційних послуг.

Згідно Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01 липня 2004 р. № 1955-ІУ, ст. 929 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-ІУ та ст. 316 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-ІУ транспортно-експедиторська діяльність визначена, як підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

експедитор (транспортний експедитор) суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність" транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо. Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України. Транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб'єкти господарювання.

Згідно зі ст. ст. 8, 9 вказаного Закону експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов договорів (контрактів). Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Стаття 9 Закону передбачає істотні умови договору транспортного експедирування, а саме: відомості про сторони договору; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки та відповідальність сторін; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та пункти призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Отже, фактичні послуги експедитора підтверджуються лише транспортними документами.

В матеріалах справи такі документи відсутні.

Оцінюючи надані до суду договори на транспортно-експедиційне обслуговування колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вбачається із договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 030312 від 01.03.2012 року( а.с.142,т.1), укладеного між позивачем та ТОВ «Вегас Югрейн», останній в інтересах замовника виконує наступні транспортно-експедиційні операції, пов'язані з перевезенням:

розробляє та узгоджує з позивачем маршрут перевезення, організовує забезпечення відправлення та отримання товару; за необхідністю готує та складає товарно-транспортну документацію; організовує охорону вантажу; за необхідності виконує пошук перевізника; надає інші допоміжні та супутні послуги

Для підтвердження наданих експедитором послуг по договору складається акт, оформлений у відповідності до вимог чинного законодавства

Проте, як вбачається із актів здачі прийняття робіт (надання послуг) зазначено лише отримання замовником транспортно-експедиційних послуг ( а.с. 143-150,т.1), в чому полягає їх конкретний зміст і обсяг, фізичні, технічні та технологічні можливості для здійснення відповідних операцій у вищенаведених документах встановити не можливо.

Аналогічні правові висновки суд застосовує до договорів на транспортно-експедиційне обслуговування (транспортних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом ), укладених між позивачем та:

- Ф-Я ТОВ «Компус» ( договір № 0130/04-12 від 30.04.2012 року - а.с.151,т.1) ;

- ТОВ «СТБ Сервіс» ( договір № 30/11 від 30.11.2012 року - а.с 216-217,т.1);

- ТОВ «Сістем Сервіс»( договір №0107-13 від 01.07.2013 року - а.с24-25,т.2);

- ТОВ « Транслем» ( договір б/н, віж 25.11.2013 року - а.с 67-68,т.2);

- ТОВ «Термінал Холдінг»( договір з додатками №02-09-13/3 від 02.09.2013 року - а.с. 182-189,т.9);

- ТОВ «Транслем» (договір про надання транспортних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом від 18.11.2013 року ( а.с.56-57,т.2).

Як зазначав позивач, контрагенти-експедитори здійснювали пошук вільних транспортних засобів з водіями з метою виконання перевезень за договорами перевезення, укладеними між ТОВ «Деметра Трейдінг» та вантажовідправниками.

Також, в обґрунтування адміністративного позову зазначено, що позивачем надавались послуги з перевезення, з використанням транспортних засобів, які не перебували в користуванні ТОВ «Деметра Трейдінг». Позивачем виплачувалась винагорода за пошук транспортних засобів вищевказаним експедиторам.

Як було зазначено вище у відповідності до договорів транспортно-експедиційних послуг контрагенти позивача зобов'язувалися надати позивачу зазначені послуги.

Відповідно до ст.1 Закон України від 05.04.2001 № 2344-III "Про автомобільний транспорт" документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про транспортно-експедиторську діяльність", "Про транзит вантажів", інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Відповідно до ст.47 вказаного Закону до комплексу допоміжних операцій, пов'язаних із внутрішніми перевезеннями вантажів автомобільним транспортом, належать: транспортно-експедиційні послуги.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджено наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363.

Згідно п. 11 зазначених Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Таким чином, на підтвердження отримання ТЄП позивач зобов'язаний був надати суду завірені копії товарно-транспортних накладених, які були б складені позивачем, як замовником послуг, та містили відомості про контрагентів позивача - експедиторів.

Правова позиція щодо обов'язковості зазначення таких даних в товарно-транспортних накладних міститься в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 04.06.2014 року у справі № 2а-91371/12/2670, номер судового рішення ЄДРСРУ 39405232.

Слід також зазначити, що у випадках надання транспортних послуг позивачем наявні заявки на отримання послуг, ТТН та подорожні листи, що відображають маршрути перевезень , вантаж, який перевозиться та інформація про нього. Випадків залучення ТОВ «Демстра -Трейдінг» сторонніх організацій (спірних контрагентів) зазначені документи не містять.

Також колегія суддів зазначає, що в частині отриманих транспортно-експедиційних послуг від спірних контрагентів в транспортних документах в якості «водій-експедитор» вказані громадяни ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які згідно відомостей Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України знаходились у трудових відносинах безпосередньо з позивачем.

Частиною 1 ст. 138 КАС України визначено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

З огляду на законодавче регулювання підстав формування податкового кредиту та валових витрат, колегія суддів, дослідивши вказані документи, дійшла висновку про те, що вони не є достатніми доказами фактичного отримання позивачем транспортно -експедиційних послуг, що свідчить про неправомірне формування позивачем податкового кредиту та валових витрат внаслідок виконання вищенаведених господарських операцій

З приводу договору про отримання послуг спеціальною технікою, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне .

Як вбачається із укладеного Договору між позивачем та ТОВ «Елпромпроект» від 21.01.2013 р. № 201306 ( а.с.187,т.9), та Додатку 1 до вищевказаного Договору, позивач (виконавець) був зобов'язаний надати послуги спеціальною технікою, яка зазначається в заявці замовника (ТОВ «Елпромпроект).

Заявка надається виконавцю в письмовій формі не пізніше 24 год. до дати початку надання послуг. В заявці зазначається: види робіт, об'єкт та адреса надання послуг; строк роботи техніки(заявки ).

Відповідно до п.5.1 вказаного договору замовник приймає надані послуги та підписує Акт отриманих послуг, Данні в Акті отриманих послуг складаються на підставі змінного рапорту та відмітки у шляховому листку.

Заявка про місце виконання робіт та назва об'єкту відсутня.

В акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 06.06.2013 року № ОУ-0000510 зазначено, що позивачем у справі надані послуги механізму - екскаваторів О&К Т1303МК та О&К Т2132МК із зазначенням лише одиниці виміру господарської операції (а.с.190, т.9)

У відповідності до ст. 528 ЦК України, виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

При цьому, позивач надав до суду договір, яким доручив виконання вищенаведених робіт ТОВ «СТБ Сервіс» - договір про надання послуг спеціальною технікою від 03.06.2013 р. № 0106-13. ( а.с. 52-53,т.2).

Згідно складеного акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 27.06.2013 р. № 321, послуги були надані на суму 31250,00 грн.

Проте у вказаному акті не відображені дані зміст і обсяг господарської операції , одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення операцій , інші дані , що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні зазначеної господарської операції. ( а.с. 216, т.5).

Окрім того, колегія суддів зазначає, що акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) замовнику вищевказаних робіт - ТОВ «Елпромпроект датований 06.06.2013 року, а акт здачі-прийняття робіт від ТОВ «СТБ Сервис» датований 27.06.2013, тобто після того, як позивач здав виконанні роботи основному замовнику.

Місцезнаходження позивача є Миколаївська область, ТОВ «Елпромпроект» - м.Одеса. Місцезнаходження ТОВ «СТБ Сервис» м.Донецьк

Як пояснив представник позивача відповідні землевпорядні роботи на замовлення ТОВ «Елпромпроект» виконувались в Донецький та Миколаївській областях.

Вищенаведені факти зумовлюють наявність транспортних документів, що підтверджують перевезення екскаватора до фактичного місця виконання робот.

Так, зокрема, статтею 1 Закону України від 05.04.2001, № 2344-III "Про автомобільний транспорт передбачає наявність відповідно дозволу узгодження умов та режимів перевезень у разі проїзду великовагового та (або) великогабаритного транспортного засобу.

Судом пропонувалось позивачу надати такі документи.

Проте такі документи позивачем не надані.

Як вбачається із відповіді Управління УКРТРАНІНСПЕКЦІЇ у Миколаївській області Державної інспекції України з небезпеки на наземному транспорті від 10.11.2014 року № 15/2-4275 позивач та його контрагенти ліцензії на перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом не надавались ( а.с 5, т.5)

Листом ТУ Держгірпромнагляду у Миколаївської області Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України від 21.11.2014 року № 01-08.02/1970 повідомлено податковий орган, що за ТОВ «СТБ Сервис», ТОВ «Систем Сервіс», ТОВ «Термінал Холдінг» не зареєстровані великотоннажні та інші технологічні транспортні засобі, що не підлягають експлуатації у вулично-дорожній мережі (а.с.9, т.5).

Отже, слушними є доводи податкового органу щодо відсутності будь-яких реєстраційних документів на спецтехніку для відповідної ідентифікації предмета спірного договору оренди та фактичного місця виконання землевпорядних робіт.

За таких обставин, колегія суддів враховуючи відсутність доказів наявності самого предмету оренди, необхідної інформації про зміст і обсяг спірної господарської операції, одиниці виміру господарської операції, посад осіб та факту переміщення зазначеної позивачем спецтехніки до об'єкту виконання землевпорядних робіт, погоджується із доводами податкового органу щодо відсутності факту реального виконання спірної угоди.

З приводу претензій перевірячих щодо укладання спірної угоди поставки нафтопродуктів, слід зазначити наступне.

Як убачається із договору поставки нафтопродуктів № 10/01 від 10.01.13 року укладеного між філією ТОВ «СТБ Сервіс» та позивачем продавець зобов'язується передати у власність позивача, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти, кількість та асортимент товару визначається згідно замовлення покупця та фіксується при передачі товару згідно розділу 3 ( а.с.12,т2.).

За аналогічним договором та підставі специфікації від 27.09.2013 р., ТОВ «Термінал Холдінг» зобов'язувалось здійснити поставку позивачу 8000 л. дизельного палива загальною вартістю 79872,00 грн., у т.ч. ПДВ - 13312,00 грн.

Як зазначав позивач, та із цим погодився суд першої інстанції, дизельне паливо передавалося за адресою: м. Миколаїв, вул. 1 Інгульська, 1, де позивач здійснював зберігання транспортних засобів на підставі договору баражування від 01.01.2013 р. № 1/13. Транспортування дизельного палива здійснювалось спеціально призначеним для перевезення нафтопродуктів транспортом за рахунок вищезазначених контрагентів .

За вищевказаною адресою здійснювалась заправка належних позивачу транспортних засобів безпосередньо з транспортного засобу, який здійснював доставку дизельного палива від контрагентів.

Передача 8000 л. дизельного палива позивачу від ТОВ «Термінал Холдінг» підтверджується видатковою накладною від 27.09.2013 р. № 13044 та заправною відомістю від 27.09.2013 р. № 02-09-13/2/1.

У відповідності до ст. 909 ЦК України та ст. 307 ГК України, товарно-транспортна накладна є підтвердженням укладення договору перевезення.

Отже, оскільки договір перевезення не укладався, то товарно-транспорті накладні не складались.

Таким чином, була відсутня необхідність у складанні товарно-транспортних накладних, оскільки договір перевезення взагалі не укладався.

Отже, придбане позивачем дизельне пальне було використано у його господарській діяльності під час надання послуг з вантажного перевезення, що в силу ст.ст. 138, 198 ПК України давало право позивачу на віднесення витрат на придбання дизельного палива до валових витрат, а сплачену ТОВ «Термінал Холдінг» суму ПДВ до податкового кредиту.

Проте такий висновок суду першої інстанції є неправильним з огляду на таке.

Відповідно до ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтю 126 ЗК України передбачено , що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ст.2 Закону України № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

На спростування доводів позивача та суду першої інстанції щодо фактичного передачі палива за місцем зберігання позивачем транспортних засобів за адресою: м. Миколаїв, вул. 1 Інгульська, 1, відповідач надав витяг з Єдиного державного реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єкті нерухомого майна ( а.с.166,т.14) відповідно до якого за зазначеною адресою позивач як власник або користувач земельної ділянки або нерухомого майна не зареєстрований.

Наведене свідчить про необґрунтованість доводів позивача про фактичне місце виконання спірної операції

Окрім того, відповідно до ст.24 Закон України, від 05.04.2001, № 2344-III "Про автомобільний транспорт" автомобільне паливо та мастильні матеріали мають відповідати встановленим законодавством вимогам та технічним вимогам виробників транспортних засобів. Реалізацію автомобільного палива та мастильних матеріалів споживачу здійснюють за умови їх відповідності на місці реалізації встановленим вимогам, що підтверджує сертифікат відповідності. Реалізацію здійснюють лише у відведених для цього в установленому порядку місцях.

Правилами роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затвердженими Постановою КМ України, від 20.12.1997, № 1442 забороняється продаж бензину, дизельного палива та скрапленого вуглеводневого газу безпосередньо з автоцистерн, а також приватними особами у каністрах та іншій тарі.

Позивачем не надано доказів, що місце отримання дизпалива відповідає вищенаведених вимог законодавства.

З приводу необхідності товарно-транспортних накладних колегія суддів зазначає, що необхідність ТТН прямо передбачена вимогами «Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України», затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України. Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за №805/15496.

Дизпаливо - це продукт переробки нафтопродуктів, який є небезпечним вантажем.

Згідно Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» підприємство, яке придбаває та реалізує продукти переробки нафтопродуктів повинно мати інформацію щодо відповідності транспортних засобів, обладнання, якими перевозяться нафтопродукти, необхідної підготовки водіїв, відповідні свідоцтва на допуск водіїв та транспортних засобів до перевезення нафтопродуктів, узгодження маршруту дорожнього перевезення небезпечних вантажів, виданих Державтоінспекцією та ін.

Одержувач небезпечного вантажу - зазначена в перевізних документах юридична (резидент і нерезидент) або фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), яка одержує небезпечний вантаж від перевізника;

Всі вище перелічені документи до перевірки не надані.

За таких обставин суд дійшов до висновку щодо відсутності у спірних господарських операціях ознак реальності та товарності, внаслідок чого у позивача відсутні підстави для віднесення спірних сум до податкового кредиту та валових витрат.

З приводу спірних операцій щодо поставки автомобільних шин.

На обґрунтування адміністративного позову позивач надав договір поставки від 29.07.2013 р. № 0907, укладеного з ТОВ «Сістемс Сервіс» ( а.с.48-49,т.2) та видаткову накладну від 29.07.2013 р. № 29/07-46., згідно яких останнє здійснило поставку 10 автомобільних шин, на загальну суму 42800,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 7133,33 грн.) та копії карток обліку пробігу (наробітку) пневматичних шин, копії актів списання шин від 01.12.2014 р. № № 318, 321 та 324.

Із вищенаведений первинних документів не вбачається де саме була здійснена спірна господарська операція.

За змістом ст. 909 ЦК України та ст. 307 ГК України, товарно-транспортна накладна є підтвердженням укладення договору перевезення.

Наявність товарно-транспортної накладної або іншого транспортного документа у спірній господарській операції суд вбачає з огляду на те, що контрагент позивача зареєстрований за адресою: м.Донецьк, пр.-кт Павших Комунарів, буд.102,б. Окрім того, як вбачається із видаткової накладної, постачання здійснювалось також із міста Донецька.

Проте позивачем не надані будь-які докази щодо транспортування товару.

В той же час, як вбачається із постанови Господарського суду Донецької області від 02.06.2014 року присутній у судовому засіданні представник боржника повідомив , що ТОВ «Сістем Сервіс» протягом тривалого часу господарської діяльності не веде ( а.с. 13-15,т.5).

Отже, враховуючи значну відстань між контрагентами, відсутність товарно-транспортних накладних, суперечливі дані щодо фактичного місця виконання спірної господарської операції, колегія суддів погоджується із доводами податкового органу щодо відсутності підстав для віднесення спірних сум за вказаною господарською операцією до податкового кредиту та валових витрат.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Вирішуючи спірне питання, колегія суддів враховує також той факт, що всі контрагенти, які надавали позивачу транспортно-експедиційні послуги та товари через певний час послідовно визнавались банкрутами або ліквідовані за відповідним рішеннями Господарського суду Миколаївської та Донецької областей ( а.с. 10-18,т.5, а.с. 202-206, 210, .т.9).

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів, які працюють в одному сегменті, покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, та в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися належним чином оформленими первинними документами.

На думку колегії суддів, вищевикладені обставини свідчать про те, що договори на отримання транспортно-експедиційних послуг та товарів було вчинено лише шляхом перерахування коштів та обміну документами первинного бухгалтерського обліку без фактичного отримання замовником передбачених умовами договору послуг, товарів у зв'язку з чим, податкові накладні та інші документи, видані ТОВ «Вегас-Югрейн», ТОВ «Транс Лайн-М», ТОВ «Компус», ТОВ «СТБ - Сервіс», ТОВ «Сістемс Сервіс», ТОВ «Термінал Холдінг» та ТОВ «Транслем», не можуть бути підставою для формування позивачем податкового кредиту та валових витрат відповідного періоду.

Наведене обумовлює правомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Суд першої інстанції наведене не врахував та помилково дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також висновки суду не відповідають обставинам справи, тому, керуючись п. 3, 4 ч.1 ст. 202 КАС України, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, ч. 5 ст. 254 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року у справі № 814/3179/145 - скасувати.

Ухвалити у справі нову постанову, якою у задоволення адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Деметра Трейдінг» про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 08 жовтня 2014 року № 0017762201 і № 0017772201Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення судового рішення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Дата складення у повному обсязі і підписання рішення суду - 10 серпня 2015 року.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян