Ухвала суду № 482432, 20.12.2006, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

УХВАЛА

20.12.06 Справа № 5/445-25/74А

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Процика Т.С.

суддів Галушко Н.А.

Юрченка Я.О.

при секретарі судового засідання Болехівській І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції (далі ДПІ) у Шевченківському районі м. Львова від 05.09.2006р. № 20839/10-010

на постанову Господарського суду Львівської області від 31.08.2006р.

у справі № 5/445-25/74А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Юрок плюс», м. Львів

до відповідачів: 1. ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, м. Львів

2. Відділення державного казначейства (далі ВДК) у Шевченківському районі м. Львова, м. Львів

за участю прокурора

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та спонукання до відшкодування ПДВ

за участю представників:

від позивача –Босак О.Є. - представник;

від відповідача 1 –Мельничук В.А. –головний державний податковий інспектор.

від відповідача 2 –Брич Н.В. –головний спеціаліст.

прокурор –не з’явився.

Особам, які беруть участь у справі, права і обов’язки, передбачені ст. ст. 27, 29, 49, 51, 59 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), роз’яснено.

Учасники адміністративного процесу повідомлені належним чином про дату, час та місце проведення судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

Постановою Господарського суду Львівської області від 31.08.2006р. у даній справі, суддя Березяк Н.Є., позовні вимоги задоволено, податкове повідомлення-рішення № 0004082320/3/1679 від 26.01.2006р. скасовано, зобов’язано ДПІ у Шевченківському районі м. Львова та ВДК у Шевченківському районі м. Львова відшкодувати ТзОВ «Юрок плюс»зменшену податковим повідомлення-рішенням № 0004082320/3/1679 від 26.01.2006р. суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Постанова суду мотивована положеннями норм пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1, пп.7.7.4 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” а також тим, зокрема, що право ТзОВ «Юрок плюс»на податковий кредит, підтверджено відповідними податковими накладними, оформленими згідно з чинним законодавством; розрахунки з контрагентами за отриману продукцію проведено в повному обсязі; податковий кредит по податку на додану вартість у період жовтень 2004р. - березень 2005р. року формувався ТзОВ «Юрок плюс»у відповідності з вимогами саме п.п. 7.4.1, 7.7.1 ст.7 та пункту 1.8 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, відповідач 1 у справі, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 31.08.2006р. та ухвалити нове рішення у справі № 5/445-25/74А, яким у задоволенні позову відмовити. Відповідач в апеляційній скарзі посилається зокрема на те, що оскаржувана постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням пп.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки судом першої інстанції зобов’язано здійснити позивачу бюджетне відшкодування без встановлення факту надходження коштів в бюджет у вигляді податку.

У судовому засіданні скаржник також зазначив, зокрема, що Господарським судом Львівської області при винесенні оскаржуваної постанови не застосовано п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість».

У запереченні на апеляційну скаргу ТзОВ «Юрок плюс», позивач у справі, просить постанову Господарського суду Львівської області від 31.08.2006 року у справі № 5/445-25/74А залишити без змін, а апеляційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Львова без задоволення з підстав правомірності і обґрунтованості постанови.

ТзОВ «Юрок плюс», позивач у справі, обґрунтовуючи свої вимоги, посилається зокрема на те, що у законодавстві України з питань оподаткування немає правової норми, яка б визначала, що за умови несплати господарюючими суб’єктами ПДВ у бюджет, з якими позивач не перебував у господарських відносинах, він повинен відкоригувати суму свого податкового кредиту, а також відсутні правові норми, які б дозволяли за таких умов податковому органу застосовувати штрафні санкції. Крім того, позивач відзначив, що він не згідний з доказами ДПІ у Шевченківському районі м. Львова щодо застосування до даної ситуації п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість». У цій нормі законодавства міститься лише визначення терміну «бюджетне відшкодування»і не визначено жодних підстав, від яких би залежало право на податковий кредит. Зазначений пункт дає загальне розуміння терміну «бюджетне відшкодування»і є відсильною нормою, оскільки безпосередньо не встановлює порядок визначення суми бюджетного відшкодування, а відсилає до інших норм цього Закону. Іншою нормою Закону України «Про податок на додану вартість»слід вважати пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 цього Закону, який на момент виникнення спірних відносин передбачав, що суми податку на додану вартість, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню із бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку із поставкою товарів протягом звітного періоду, та сумою кредиту звітного періоду. При цьому відшкодуванню платникові податку підлягає сума, яка при визначенні її за пп..7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»має від’ємне значення. Отже, сума бюджетного відшкодування прямо залежить від правильного визначення суми податкових зобов’язань та податкового кредиту, а не навпаки.

ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, відповідач у справі, посилається зокрема на те, що ТЗОВ «Юрок плюс»віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по придбанню товарів, ланцюги постачання яких пройшли певне коло постачальників, якими суми податку на додану вартість не були сплачені до бюджету, що призвело до завищення від’ємного значення з ПДВ внаслідок того, що надмірна сплата податку у випадках, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», як передбачено п.1.8 даного Закону, відсутня.

Враховуючи вищенаведені порушення податкового законодавства, позивачем було зайво задекларовано до відшкодування податок на додану вартість у сумі 76774,67 грн., а саме: за жовтень 2004 року на суму 27180,04 грн., за грудень 2004 року на суму 12995,34 грн., за січень 2005р. на суму 22171,15 грн., за лютий 2005р. на суму 14428,67 грн.

Вказані суми податку не підлягають поверненню з бюджету, так як не були попередньо сплачені до нього у відповідності до п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», тому у ТзОВ «Юрок плюс»відсутні підстави для отримання бюджетного відшкодування на суму 76774,67 грн.

Представники сторін у судовому засіданні підтримали свої доводи та заперечення, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у запереченні на апеляційну скаргу, а також поясненнях, наданих у судовому засіданні.

Обставини, що мають значення для справи, які встановлені судом першої інстанції.

ТзОВ «Юрок плюс», позивач у справі, подало позов до ДПІ у Шевченківському районі м. Львова та ВДК у Шевченківському районі м. Львова про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення № 0004082320/3/1679 від 26.01.2006р. та спонукання відшкодувати неправомірну зменшену суму бюджетного відшкодування з ПДВ.

З 10.10.2005р. по 21.10.2005р. ДПІ у Шевченківському районі м. Львова проводилась позапланова документальна перевірка ТзОВ «Юрок плюс»з питань правомірності заявленого до відшкодування податку на додану вартість згідно декларацій за жовтень 2004 р. - березень 2005 року, про що складено акти перевірки від 05.07.2005р. № 292/23-416/30994872 та від 24.10.2005р. № 466/23-0/30994872 (далі по тексту ухвали Акт).

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в ході перевірки податковою інспекцією було встановлено наступне.

22 жовтня 2004р. ТзОВ «Юрок плюс»придбало у ПП Сопіжук Я.В. продукцію на загальну суму ПДВ 27180,09 грн., а ПП Сопіжук Я.В. в свою чергу отримав від ТзОВ «Торгівельно-промисловий союз»продукцію на загальну суму ПДВ 27180,04 грн. Під час проведення документальної перевірки податковою інспекцією було направлено запити на проведення зустрічних перевірок по питанню підтвердження податкового кредиту податковим зобов'язанням ПП Сопіжук Я.В. та ТзОВ «Торгівельно-промисловий союз»на суму ПДВ 27180,09 грн. Згідно отриманої відповіді Будьонівскої МДПІ м. Донецька (довідка №3415/17-1 від 16.12.2005р.) ПП Сопіжук Я.В. є посередником, а постачальником даного товару є ТзОВ «Торгівельно-промисловий союз». З метою проведення зустрічної перевірки ТзОВ «Торгівельно-промисловий союз»податковою інспекцією було направлено запит в ДПІ у Печерському районі м. Києва, згідно з відповіддю на який податкова інспекція повідомила, що підприємство не подає звітність з грудня 2004 року, а за жовтень 2004 року підприємство звітувало з нульовими показниками. Провести зустрічну перевірку податкова інспекція не змогла в зв’язку з відсутністю зазначеного підприємства за юридичною адресою. На підставі вищезазначеного ДПІ у Шевченківському районі м. Львова зроблено висновок, що ТзОВ «Юрок плюс» безпідставно заявлено до відшкодування з бюджету 27180,04 грн., що відображено в акті перевірки № 466/23-0/30994872 від 24.10.2005 року.

У період за листопад 2004 року та січень 2005 року ТзОВ «Юрок плюс»придбало у ПП Богатир Д.В. продукцію на загальну суму ПДВ 35166,49 грн., а ПП Богатир Д.В. в свою чергу отримав зазначену продукцію від ПП Шевченко О.О., який придбав її у ТзОВ «Саріус», яке отримало цю продукцію від ТзОВ «Будтрест». Під час проведення документальної перевірки податковою інспекцією було направлено запити на проведення зустрічних перевірок по питанню підтвердження податкового кредиту податковим зобов'язанням ПП Богатир Д.В., ПП Шевченко О.А., ТзОВ «Саріус»та ТзОВ «Будтрест»на суму ПДВ 35166,49грн. Згідно з отриманою відповіддю ДПІ у м. Хмельницьку (повідомлення №2862/10/172 від 07.02.2005 р.) - ПП Богатир Д.В. є посередником, а постачальником даного товару є ПП Шевченко О.О. З метою проведення зустрічної перевірки ПП Шевченко О.О. податковою інспекцією було направлено запит в ДПІ у Миколаївській області. Згідно відповіді (довідка № 125/1/17-207 від 06.01.2005р.) податкова інспекція повідомила, що ПП Шевченко О.О. є посередником, а постачальником товару є ТзОВ «Саріус». З метою проведення зустрічної перевірки ТзОВ «Саріус»податковою інспекцією було направлено запит в ДПІ у Суворівському районі м. Одеси, згідно з відповіддю від 07.09.2005р. № 16923/7/23-34/08 податкова інспекція повідомила, що ТзОВ «Саріус»є посередником, а постачальником продукції є ТзОВ «Будтрест». З метою проведення зустрічної перевірки ТзОВ «Будтрест»податковою інспекцією було направлено запит в ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, згідно з відповіддю № 8286/23-1/03 від 03.10.2005р. податкова інспекція повідомила, що провести зустрічну перевірку податкова інспекція не має можливості в зв’язку з відсутністю зазначеного підприємства за юридичною адресою. На підставі вищезазначеного ДПІ у Шевченківському районі м. Львова зроблено висновок, що ТзОВ «Юрок плюс»безпідставно заявлено до відшкодування з бюджету 35166,49 грн., що відображено в акті перевірки № 466/23-0/30994872 від 24.10.2005 року.

21 лютого 2005 р. ТзОВ «Юрок плюс»придбало у ПП Сігунова Г.І. продукцію на загальну суму ПДВ 14428,14 грн., а ПП Сігунов Г.І. в свою чергу отримав від ТзОВ «Іллот-ОПТ» продукцію на загальну суму ПДВ 14428,14 грн. Під час проведення документальної перевірки податковою інспекцією було направлено запити на проведення зустрічних перевірок по питанню підтвердження податкового кредиту податковим зобов’язанням ПП Сігунов Г.І. та ТзОВ «Іллот-ОПТ»на суму ПДВ 14428,14 грн. Згідно з відповіддю ДПІ у Галицькому районі м. Львова (повідомлення №9898/23-416 від 25.04.2005 р.) ПП Сігунов Г.І. є посередником, а постачальником даного товару є ТзОВ «Іллот-ОПТ». З метою проведення зустрічної перевірки ТзОВ «Іллот-ОПТ»податковою інспекцією було направлено запит в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, згідно з відповіддю на який податкова інспекція повідомила, що підприємство задекларувало за лютий 2005 року податкові зобов'язання в сумі 1498,0 грн. На підставі вищезазначеного, податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова зроблено висновок, що ТзОВ «Юрок плюс»безпідставно заявлено до відшкодування з бюджету 14428,14 грн., що відображено в акті перевірки № 466/23-0/30994872 від 24.10.2005 року.

За результатами проведеної позапланової перевірки на підставі акту ДПІ у Шевченківському районі та після процедури оскарження, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова в кінцевому результаті прийнято податкове повідомлення рішення № 0004082320/3/1679 від 26.01.2006 р., яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 76774,67 грн.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 02.01.2004 року між ТзОВ «Юрок плюс»та ПП Сопіжук Я.В. було укладено договір купівлі-продажу шкіряної сировини за №37с/04. На виконання умов договору ПП Сопіжук Я.В. продав, а ТзОВ «Юрок плюс»купив продукцію, що підтверджується накладною № 43 від 21.10.2004р. У зв’язку з продажем продукції ПП Сопіжуком Я.В. було виписано податкову накладну на суму ПДВ 27180,09 грн. На підставі виписаної ПП Сопіжуком Я.В. податкової накладної ТзОВ «Юрок плюс»включило до податкового кредиту з ПДВ за жовтень 2004 року суму 27180,09 грн. Як вбачається з поданих позивачем доказів (накладна, платіжні доручення № 6606 від 21.10.2004 р.; № 6615 від 22.10.2004 р.; № 6634 від 25.10.2004 р.; № 6659 від 26.10.2004 р.; № 6682 від 27.10.2004 р.; № 6707 від 28.10.2004 р.; № 6738 від 29.10.2004 р.; № 6759 від 01.11.2004р.; № 6805 від 02.11.2004р.), податок на додану вартість у сумі 27180,09 грн. був нарахований та сплачений у зв’язку з придбанням товарів, пов’язаних з господарською діяльністю підприємства. Позивачем правомірно сформовано податковий кредит з ПДВ на суму 27180,09 грн. згідно з пп.7.2.6. п.7.2., пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції чинній на момент здійснення господарських операцій та формування позивачем податкового кредиту з ПДВ).

22 вересня 2004 року та 1 січня 2005 року між ТзОВ «Юрок плюс»та ПП Богатир Д.В. було укладено договори купівлі-продажу шкіряної сировини за № 69с/04 та №8с/05. На виконання умов договору ПП Богатир Д.В. продав, а ТзОВ «Юрок плюс» купив продукцію, що підтверджується накладними №7 від 01.11.2004р.;№ 8 від 02.11.2004 р.№ 13 від 03.01.2005р.; № 14 від 21.01.2005р.; №№ 15,16,17 від 24.01.2005р. У зв’язку з продажем продукції ПП Богатир Д.В. було виписано податкові накладні № 7 від 01.11.2004р.; № 8 від 02.11.2004р. на загальну суму ПДВ за листопад 2004 р. - 12995,34 грн.; .№ 13 від 03.01.2005р.; № 14 від 21.01.2005р.; №№ 15,16,17 від 24.01.2005 р. на загальну суму ПДВ за січень 2005 р. - 22171,15 грн. На підставі виписаних ПП Богатир Д.В. податкових накладних ТзОВ «Юрок плюс»включило до податкового кредиту з ПДВ за листопад 2004 року суму 12995,34 грн. та за січень 2005 року суму 22171,15 грн. Як вбачається з поданих позивачем доказів (накладних, платіжних доручень: № 7004 від 15.11.2004 р.; № 7315 від 03.12.2004 р.; № 7322 від 06.12.2004р.; № 7413 від 09.12.2004 р.; № 7564 від 22.12.2004 р.; № 7579 від 23.12.2004р.; №7598 від 24.12.2004р.; № 7656 від 30.12.2004 р.; № 7682 від 05.01.2005р.; № 7696 від 06.01.2005р.; № 7719 від 10.01.2005р.; № 7741 від 11.01.2005 р.; № 7770 від 12.01.2005р.; № 7870 від 18.01.2005р.; № 7972 від 26.01.2005р.; № 7994 від 27.01.2005 р.; № 8015 від 28.01.2005р.; № 8030 від 31.01.2005р.; № 8055 від 02.02.2005р.), податок на додану вартість у сумі 35166,49 грн. був нарахований та сплачений у зв'язку з придбанням товарів, пов'язаних з господарською діяльністю підприємства. Позивачем правомірно сформовано податковий кредит з ПДВ на суму 35166,49 грн. згідно з пп.7.2.6. п.7.2., пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції чинній на момент здійснення господарських операцій та формування позивачем податкового кредиту з ПДВ).

17 січня 2005 року між ТзОВ «Юрок плюс»та ПП Сігунов Г.І. було укладено договір купівлі-продажу шкіри ВРХ за №17/01. На виконання умов договору ПП Сігунов Г.С. продав, а ТзОВ «Юрок плюс»купив продукцію, що підтверджується накладною №3 від 21.02.2005р. У зв’язку з продажем продукції ПП Сігуновим Г.І., ним було виписано податкову накладну на суму ПДВ 14428,14грн. На підставі виписаної ПП Сігуновим Г.І. податкової накладної ТзОВ «Юрок плюс»включило до податкового кредиту з ПДВ за лютий 2005 року суму 14428,14 грн. Як вбачається з поданих позивачем доказів (видаткова накладна, платіжні доручення № 8280 від 17.02.2005р.; № 8308 від 21.02.2005р.; № 8338 від 23.02.2005р.; № 8364 від 24.02.2005р.; № 8386 від 25.02.2005р.), податок на додану вартість у сумі 14428,14 грн. був нарахований та сплачений у зв'язку з придбанням товарів, пов'язаних з господарською діяльністю підприємства. Позивачем правомірно сформовано податковий кредит з ПДВ на суму 14428,14 грн. згідно з пп.7.2.6. п.7.2., пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції чинній на момент здійснення господарських операцій та формування позивачем податкового кредиту з ПДВ).

Як вбачається із Довідки Будьонівської МДПІ м. Донецька від 16.12.2004 р. №3415/17-1 (а.с.а.с.122-123) про результати позапланової перевірки ПП Сопіжука Я.В. з питань взаєморозрахунків з ТзОВ «Юрок плюс»(перший ланцюг), сума податку на додану вартість 27180,04 грн. включена підприємцем до податкових зобов'язань відповідного періоду, відображена в книзі продажу товарів (робіт, послуг) і відповідає величині податкових зобов’язань, наведених в податковій декларації з ПДВ за жовтень 2004 року. За результатами перевірки ПП Сопіжука Я.В. податковою інспекцією порушень не виявлено (а.с.123). Що стосується перевірки взаєморозрахунків ПП Сопіжука Я.В. з ТзОВ «Торгівельно-промисловий союз»(другий ланцюг), то згідно з відповіддю ДПІ у Печерському районі м. Києва № 7242 17/23-1010 від 06.06.2005 р. (а.с.125) товариство останній звіт подало за грудень 2004 року, а в жовтні звітувало з нульовими показниками. Зустрічна перевірка ТзОВ «Торгівельно-промисловий союз»не проведена через відсутність зазначеного підприємства за юридичною адресою. З наведеного випливає, що факт порушення ТзОВ «Торгівельно-промисловий союз»податкового законодавства документально не підтверджений (акт перевірки відсутній).

При проведенні зустрічної перевірки ПП Богатир Д.В. по питанню взаєморозрахунків з ТзОВ «Юрок плюс»(перший ланцюг), то згідно повідомлення ДПІ у м. Хмельницький від 07.02.2005р. №2862/10/172 (а.с.а.с.163-165) сума податку на додану вартість включена підприємцем до податкових зобов’язань відповідного періоду, відображена в книзі продажу товарів (робіт, послуг) і відповідає величині податкових зобов'язань, наведених в податковій декларації з ПДВ за грудень 2004 року. За результатами перевірки ПП Богатир Д.В. податковою інспекцією порушень не виявлено (а.с.164). Що стосується перевірки ПП Шевченко О.О., то, як вбачається із Довідки Вознесенської ОДПІ Миколаївської області від 06.01.2005 р. №125/1/17-207 (а.с.а.с.157-158) про результати зустрічної перевірки ПП Шевченко О.О. з питань взаєморозрахунків з Богатир Д.В. (другий ланцюг), сума податку на додану вартість включена підприємцем до податкових зобов’язань відповідного періоду, відображена в книзі продажу товарів (робіт, послуг) і відповідає величині податкових зобов'язань, наведених в податковій декларації з ПДВ за жовтень 2004 року. За даними перевірки ПП Шевченко О.О. податковою інспекцією порушень не виявлено (а.с.158).При проведені зустрічної перевірки ТзОВ «Саріус», яке було постачальником товару для ПП Шевченко О.О.( третій ланцюг), відповідно до повідомлення ДПІ у Суворівському районі м. Одеси № 16917/10/23-34/09 від 07.09.2005 р. (а.с.а.с.132-133) порушень не виявлено. Що стосується перевірки ТзОВ «Будтрест», яке поставило продукцію для ТзОВ «Саріус»(четвертий ланцюг), то відповідно до листа ДПІ в Малиновському районі м. Одеси № 8286/23-1/03 від 03.10.2005р., зустрічна перевірка ТзОВ «Будтрест»не проведена через відсутність зазначеного підприємства за юридичною адресою. З наведеного випливає, що факт порушення ТзОВ «Будтрест»податкового законодавства документально не підтверджений (акт перевірки відсутній).

Як вбачається із Повідомлення ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 25.04.2005р. №9898/23-416 (а.с.а.с.176-177) про проведення перевірки ПП Сігунов Г.І. з питань взаєморозрахунків з ТзОВ «Юрок Плюс»(перший ланцюг), сума податку на додану вартість 14428,14 грн. включена підприємцем до податкових зобов'язань відповідного періоду, відображена в книзі продажу товарів (робіт, послуг) і відповідає величині податкових зобов'язань, наведених в податковій декларації з ПДВ за лютий 2005 року. За результатами перевірки ПП Сігунова Г.І. податковою інспекцією порушень не виявлено (а.с.177). Що стосується перевірки взаєморозрахунків ТзОВ «Іллот ОПТ»з ПП Сігунов Г.І. (другий ланцюг), то згідно листа ДПІ у Голосіївському районі м. Києва № 19135/7/23-902 від 23.11.2005р. (а.с.184) товариство включило в лютому 2005 року в податкові зобов’язання 1498,00 грн. Акт перевірки, в якому було б зафіксовано порушення ТзОВ «Іллот ОПТ»податкового законодавства, відповідач не подав.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представників у судовому засіданні, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено відповідачем в Актах перевірок, позивач у жовтні 2004р.- березні 2005р. поніс витрати на придбання товарів на підставі договорів, укладених з контрагентами.

Факт списання коштів з рахунку позивача (оплати), як і факт виписування податкових накладних відповідними платниками податку (контрагентами позивача), підтверджено відповідачем в Актах перевірок.

На підставі отриманих податкових накладних позивач відобразив суму сплаченого податку у складі податкового кредиту у загальних податкових деклараціях з ПДВ за жовтень-2004р. - березень 2005р. і визначив суму бюджетного відшкодування у загальній податковій декларації з ПДВ за квітень 2005р.

Згідно із ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до п.1, п.4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Акти перевірок позивача, акти зустрічних перевірок, додані відповідачем до матеріалів справи, договори, укладені позивачем з його контрагентами, накладні, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, у даному випадку є належними та допустимими доказами у розумінні ст.70 КАС України.

Апеляційний господарський суд при прийнятті ухвали у даній справі погоджується із судом першої інстанції в наступному.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до п.1.4 ст.1 вищезгаданого Закону поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її поставки, а також операції з безоплатної поставки товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Між позивачем у справі та його контрагентами укладено договори на придбання товарів.

У розумінні п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість” операції платників податку з поставки товарів на митній території України є об’єктом оподаткування ПДВ.

З наведеного вбачається, що вищезазначені операції позивача з його контрагентом є об’єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п.1.4. ст.1. та п.п.3.1.1. п.3.1. ст.3. Закону України “Про податок на додану вартість”.

Згідно з п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7. Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7. Закону України “Про податок на додану вартість” (у редакції чинній на момент здійснення господарських операцій та формування позивачем податкового кредиту з ПДВ) датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” (у редакції чинній на момент здійснення господарських операцій та формування позивачем податкового кредиту з ПДВ) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” (у редакції чинній на момент здійснення господарських операцій та формування позивачем податкового кредиту з ПДВ) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно з п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7. Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на вищезазначені норми законодавства, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вказані норми були повністю дотримані позивачем: декларація з ПДВ із зазначенням суми бюджетного відшкодування за жовтень 2004р. - березень 2005р. була подана до податкового органу з розрахунком відшкодування.

Відповідно до п.5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997р. № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 за № 233/2037, (у редакції, що була чинна на момент отримання позивачем податкових накладних від своїх контрагентів) податкова накладна вважається недійсною в разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ; якщо особа, яка зобов’язана зареєструватися як платник ПДВ, не здійснила таку реєстрацію впродовж термінів, визначених законодавством, здійснює оподатковувані операції з продажу товарів (робіт, послуг) з врахуванням податку на додану вартість і видачею податкової накладної без внесення суми ПДВ до бюджету, то така податкова накладна вважається фіктивною. Інших підстав для визнання нарахування, сплати податку на додану вартість та складання податкової накладної недійсними, не передбачено.

Доказів щодо наявності обставин, з якими вищезазначений Закон та Порядок пов’язують недійсність податкових накладних, відповідачем не було подано.

За таких обставин необґрунтованими є доводи податкової інспекції про те, що несплата ТзОВ «Торгівельно-промисловий союз», ТзОВ «Будтрест»та ТзОВ «Іллот ОПТ»податку на додану вартість до бюджету у відповідному податковому періоді свідчить про невідповідність вимогам Закону України «Про податок на додану вартість» податкових накладних на загальну суму 76774,67 грн., оскільки це не підтверджено результатами перевірки зазначених платників податків.

При проведенні взаєморозрахунків з контрагентами ТзОВ «Юрок плюс»надано копії свідоцтв платників ПДВ даних постачальників.

Таким чином, оплата за придбані товари, які також підтверджені податковими накладними, є підставою для віднесення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачем суми податку на додану вартість належним чином задекларовані у відповідних звітних періодах.

Крім того, слід зазначити про те, що у вищезгаданих актах перевірок у розділах «камеральна перевірка»при перевірці даних, зазначених у податкових деклараціях з ПДВ за період, який перевірявся, порушень щодо формування податкового кредиту на підставі поданих позивачем для перевірки первинних документів, не встановлено.

Також, як правильно встановлено місцевим господарським судом та підтверджено матеріалами справи, право ТзОВ «Юрок плюс»на податковий кредит за придбаними у його контрагентів товарами підтверджено відповідними податковими накладними, оформленими згідно з законодавством. Розрахунки з контрагентами за отримані товари проведено в повному обсязі через розрахунковий рахунок, що підтверджено зустрічними перевірками постачальників.

Щодо посилань ДПІ у Шевченківському районі м. Львова на незастосування судом першої інстанції п.1.8 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість”, то слід зазначити наступне .

Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку.

Пунктом 1.3 статті 1 цього ж Закону визначено, що платник податку –особа, яка згідно з цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Посилання податкового органу на необхідність проведення перевірок “до виробника або постачальника” не відповідають положенням Закону України “Про податок на додану вартість”, так як результати таких перевірок не можуть вплинути на податкові права і обов’язки позивача, оскільки він не може нести відповідальність за дії постачальника та контрагентів.

У зв’язку з вищенаведеним та виходячи з аналізу норм Закону України “Про податок на додану вартість”, саме податковим органам належать повноваження здійснення перевірки платників податків, а не суб’єктам господарювання, які, в свою чергу, не зобов’язані та не мають права перевіряти своїх контрагентів з питань оподаткування.

Поряд з цим, судом першої інстанції правильно встановлено, що з матеріалів зустрічних перевірок постачальників, з якими був позивач в господарських відносинах, підтверджується сплата ними ПДВ до бюджету за жовтень 2004 року –березень 2005року.

З наведеного вбачається, що податковий кредит з податку на додану вартість у жовтні 2004 року –березні 2005 року формувався ТзОВ «Юрок плюс»у відповідності з вимогами п.п. 7.4.1, 7.7.1 ст.7 та пункту 1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»(редакція, що була чинна на момент виникнення господарських відносин).

У зв’язку з вищенаведеним апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що посилання податкового органу на зустрічні перевірки з ТзОВ «Торгівельно-промисловий союз», ТзОВ «Будтрест»та ТзОВ «Іллот ОПТ», з якими у позивача –ТзОВ «Юрок плюс»відсутні господарські взаємовідносини, є необґрунтованими і не випливають з вимог Закону України “Про податок на додану вартість”.

Щодо посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме Закону України «Про податок на додану вартість», то такі посилання є безпідставними з огляду наступне.

Згідно із ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, відповідача не наділено законним правом самостійно визнавати недійсними податкові накладні, які слугували підставою для віднесення ТзОВ «Юрок плюс»до складу податкового кредиту податку на додану вартість (пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»), оскільки вони були складені у момент виникнення податкових зобов’язань продавця, що в свою чергу відповідає даному Закону, зокрема, містять усі реквізити, передбачені пп. 7.2.1 ст. 7 цього Закону.

При цьому, відповідачем не було надано суду ні вироку суду у кримінальній справі, ні рішення суду у цивільній справі, ні іншого належного доказу, який би підтверджував фіктивність первинних документів, якими позивачем були оформлені господарські операції.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. При цьому, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України).

У свою чергу, законодавство, зокрема, Закон України “Про податок на додану вартість”, не встановлює обов’язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачено продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.

Відповідно до положень Закону України “Про податок на додану вартість” сума податку на додану вартість, включена до ціни товару, є податковим зобов’язанням продавця товару, і саме продавець товару має сплачувати цей податок до бюджету.

Таким чином, покладання податковим органом цього обов’язку на покупця (позивача) –є таким, що не відповідає вимогам законодавства.

Зазначені вище податкові декларації з податку на додану вартість за період жовтень 2004р. –березень 2005р., а також квітень 2005р. (де відображено суму бюджетного відшкодування за вищевказані періоди) позивача були прийняті відповідачем, отже вони була визнані відповідачем такими, що відповідають вимогам законодавства. У матеріалах справи відсутні докази факту неприйняття або повернення позивачу податкових декларацій з податку на додану вартість за вказані періоди.

За таких обставин позивач правомірно включив до податкового кредиту суму 76774,67 грн., а саме: за жовтень 2004 року - суму 27180,04 грн., за грудень 2004 року - суму 12995,34 грн., за січень 2005р. - суму 22171,15 грн., за лютий 2005р. - суму 14428,67 грн., а тому позбавлення оспореними податковими повідомленнями-рішеннями права підприємства на бюджетне відшкодування є необґрунтованим, отже це податкове повідомлення-рішення правомірно визнано недійсним.

Скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували правомірність і підставність прийняття оспореного податкового повідомлення-рішення.

Наведеним також спростовується твердження скаржника, викладене в акті перевірки, апеляційній скарзі, про відсутність у позивача права на бюджетне відшкодування.

Щодо позовної вимоги про зобов’язання відповідачів відшкодувати суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, то слід зазначити наступне.

Вимогами пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Згідно з п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

У даному випадку позивачем було дотримано положень норм пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 вищезгаданого Закону –при від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону, ця сума попереднього звітного періоду була включена до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з пп. «а»пп.7.7.2 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Підпунктом 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 цього ж Закону передбачено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій. Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

Згідно з п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно з п.п.7.7.6 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Відповідно до п.п.7.7.8 п.7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, після закінчення процедури, в тому числі, судового оскарження податковий орган протягом п’яти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного рішення, зобов’язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень.

З наведеного вбачається, що оскільки сума податку на додану вартість у розмірі 76774,67 грн., а саме: за жовтень 2004 року на суму 27180,04 грн., за грудень 2004 року на суму 12995,34 грн., за січень 2005р. на суму 22171,15 грн., за лютий 2005р. на суму 14428,67 грн. задекларована позивачем до бюджетного відшкодування правомірно, то підставною є позовна вимога позивача про зобов’язання відповідачів відшкодувати суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 76774,67 грн.

В свою чергу, відповідачем 1 не наведено доводів з посиланням на норми Закону України «Про податок на додану вартість», які спростовували б доводи позивача та висновки суду першої інстанції про обґрунтованість відшкодування позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 76774,67 грн.

Згідно із ч.1, ч. 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно із ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному , повному та об’єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем 2 ВДК у Шевченківському районі м. Львова подано апеляційному господарському суду у судовому засіданні копії наказів Управління державного казначейства у Львівській області від 20.07.2006 року № 84 “Про реорганізацію територіальних органів Державного казначейства Львівської області»та від 15.08.2006р. № 92 «Про припинення юридичних осіб –райміськвідділень Державного казначейства Львівської області»з додатками до них, з яких вбачається, що відповідно до цих наказів, припинено юридичну особу - ВДК у Шевченківському районі м. Львова шляхом перетворення його в Управління Державного казначейства у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Державного казначейства України у Львівській області та приєднання його до Головного управління Державного казначейства України у Львівській області в якості відокремленого структурного підрозділу.

З огляду на викладене вище та керуючись ст.55 КАС України, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про заміну відповідача 2 - ВДК у Шевченківському районі м. Львова його правонаступником –Головним управлінням Державного казначейства у Львівській області.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.69, 71, 86, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Львівський апеляційний господарський УХВАЛИВ:

Залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін.

Дана ухвала набирає законної сили та може бути оскаржена в порядку і строки, визначені ст.ст.212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дана ухвала складена в повному обсязі 12.03.2007р.

Головуючий-суддя Процик Т.С.

суддя Галушко Н.А.

суддя Юрченко Я.О.