Постанова № 482358, 06.03.2007, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

___________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2007 р.

Справа № 4/464-06-11926

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Петрова М.С.

Суддів: Колоколова С.І.

Разюк Г.П.

При секретарі судового засідання: Бухтіяровій О.Г.

за участю представників сторін:

від позивача: Клімонова В.М., довір. №09/76 від 15.01.07 р.

від відповідача: директор Бондар В.Л.

Петкогло А.М., довір. б/н від 05.03.07 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеського державного центру науково-технічної і економічної інформації

на рішення господарського суду Одеської області від 12.12.2006р.

по справі №4/464-06-11926

за позовом Відкритого акціонерного товариства „Миколаївська теплоелектроцентраль” (далі по тексту ВАТ „Миколаївська ТЕЦ”)

до Одеського державного центру науково-технічної і економічної інформації (далі по тексту Одеський ДЦНТЕІ)

про стягнення 2547,44 грн.

В С Т А Н О В И Л А:

14.11.2006 року ВАТ „Миколаївська ТЕЦ” звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Одеського ДПНТЕІ про стягнення з останнього вартості спожитої теплової енергії за період з лютого 2003 р. по квітень 2006 р. включно у сумі 1785,2 грн., а також збитків від інфляції у сумі 333,23 грн., 3% річних у сумі 113,26 грн. за період з лютого 2003 р. по вересень 2006 р., пені у сумі 315,75 грн. за прострочення оплати основного боргу.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.12.2006р. (суддя Літвінов С.В.) позовні вимоги ВАТ „Миколаївська ТЕЦ” задоволені, з відповідача на користь позивача стягнуто 1785,20 грн. основного боргу, 315,75 грн. пені, 333,23 грн. збитків від інфляції, 3% річних у сумі 113,26 грн. та судові витрати.

До вказаного висновку місцевий господарський суд дійшов з огляду на те, що позивач довів належними доказами факт споживання відповідачем у спірний період теплової енергії вартістю 1785,2 грн. та прострочення її оплати, що стало підставою для стягнення основного боргу, а також 3% річних, збитків від інфляції, пені. При цьому місцевий господарський суд не прийняв до уваги доводи відповідача про те, що договір на постачання теплової енергії в гарячій воді припинив свою дію, оскільки відповідач не довів належними доказами направлення позивачу листа про припинення дії договору до закінчення строку його дії.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Одеської області від 12.12.2006р. Одеський ДЦНТЕІ звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржене рішення, оскільки висновки місцевого господарського суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, скаржник вважає, що господарський суд безпідставно дійшов висновку про те, що договір на постачання теплової енергії №2679 від 01.01.03 р. у спірний період був чинним, оскільки до закінчення строку його дії Одеський ДЦНТЕІ надіслав позивачу лист № 01-69 від 04.02.2003р. про припинення дії вказаного договору у зв’язку із тим, що Миколаївський філіал за наказом Міністра освіти і науки України №581 від 05.10.02 р. зі складу Одеського ДЦНТЕІ виключено і передано до УкрІНТЕІ м.Києва. При цьому відповідач вважає що ксерокопія зазначеного листа є належним доказом його відправлення на адресу позивача і отримання останнім, так як інших доказів на підтвердження цієї обставини у нього не має, оскільки поштові реєстри за 2003 р. вже знищенні за спливом строку іх зберігання.

На думку скаржника факт припинення дії договору №2679 від 01.01.03 р. шляхом його розірвання також підтверджується і тим, що своїми діями позивач погодився на розірвання цього договору, а саме протягом 3 років не виставляв рахунків на сплату спожитої теплової енергії, а також не направляв актів прийому-передачі теплової енергії, лише у червні 2006 р. позивач направив рахунки та акти за весь спірний період.

Крім того, скаржник вважає, що про припинення дії договору №2679 від 01.01.03 р. свідчить також і факт не користування Одеським ДЦНТЕІ у спірний період приміщенням, в яке поставлялася теплова енергія.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив суд залишити її без задоволення вважаючи рішення місцевого господарського суду обґрунтованим і відповідаючим вимогам чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, та перевіривши правильність юридичної оцінки судом 1 інстанції встановлених фактичних обставин справи і застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія приходить до наступного.

Як вбачається із позовної заяви, ВАТ „Миколаївська ТЕЦ” звернулося із позовом до Одеського державного центру науково-технічної, економічної та правової інформації, однак в матеріалах справи міститься довідка Головного управління статистики в Одеській області від 7.12.06 р. про те, що Одеський державний центр науково-технічної, економічної та правової інформації в ЄДРПО України не значиться.

В судовому засіданні представник Одеського державного центру науково-технічної і економічної інформації пояснив, що позов фактично заявлено до його організації і договір про постачання теплової енергії укладався саме з його організацією, оскільки такої організації як Одеський державний центр науково-технічної , економічної та правової інформації взагалі не існувало, на договорі №2679 від 01.01.03 р. міститься печатка Одеського державного центру науково-технічної і економічної інформації, а не Одеського державного центру науково-технічної , економічної та правової інформації.

Таким чином, судова колегія вважає, що відповідачем у даній справі є Одеський державний центр науково-технічної і економічної інформації, що не оспорювалося і представниками сторін.

Згідно з наявними матеріалами справи 01.01.2003р. між ВАТ „Миколаївська ТЕЦ" (Енергопостачальна організація) та Одеським центром науково-технічної і економічної інформації (Споживач) був укладений договір № 2679 про постачання теплової енергії в гарячій воді (далі - договір).

Строк дії договору п.10.1 встановлено з моменту його підписання до ГОС року.

За умовами п.10.2 договору він припиняє свою дію у випадках закінчення строку, на який був укладений; взаємної згоди про його припинення; прийняття рішення господарським судом; ліквідації сторін.

Згідно із п.10.4 договору він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Відповідач вважає, що за взаємною згодою сторін договір № 2679 від 01.01.03 р. був розірваний, про що свідчить ксерокопія його листа № 01-69 від 04.02.2003р. про припинення дії вказаного договору у зв’язку із тим, що Миколаївський філіал за наказом Міністра освіти і науки України №581 від 05.10.02 р. зі складу Одеського ДЦНТЕІ виключено і передано до УкрІНТЕІ м.Києва.

Крім того, як зазначалося вище скаржник вважає, що факт припинення дії договору №2679 від 01.01.03 р. шляхом його розірвання також підтверджується і тим, що своїми діями позивач погодився на розірвання цього договору, а саме протягом 3 років не виставляв рахунків на сплату спожитої теплової енергії, а також не направляв актів прийому-передачі теплової енергії, лише у червні 2006 р. позивач направив рахунки та акти за весь спірний період.

Судова колегія із вищезазначеними доводами не може погодитися, оскільки ксерокопія листа № 01-69 від 04.02.2003р. без доказів його відправлення позивачу не може бути належним доказом того, що останній отримав його і був повідомлений про намір відповідача розірвати договір №2679. Крім того, як вбачається із вказаного листа відповідача в ньому йдеться не про розірвання договору, а про призупинення його дії.

Не виставлення рахунків та актів прийому-передачі теплової енергії, як про це зазначає відповідач, за висновком судової колегії не може свідчити про те, що останній погодився на розірвання договору №2679, так як обов’язок відповідача сплачувати спожиту теплову енергію не залежав від отримання цих документів. Згідно із п.6.3 договору споживач самостійно за 20 днів до початку розрахункового періоду сплачує Енергопостачальній організації вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми розрахунків на початок місяця.

До того ж в матеріалах справи містяться ксерокопії реєстрів позивача про направлення помісячно на адресу філії споживача рахунків на оплату спожитої теплової енергії у спірний період.

За таких обставин судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо чинності договору №2679 від 01.01.03 р. у спірний період.

Вказаний висновок місцевого господарського суду також підтверджується і самим фактом звернення позивача із даним позовом про стягнення заборгованості на підставі договору №2679 від 01.01.03 р., що свідчить про відсутність згоди позивача на розірвання договору і взагалі неотримання ним листа відповідача про дострокове розірвання договору.

Договір згідно п.10.4 щорічно пролонговувався його сторонами, так як в матеріалах справи відсутні належні докази про надходження від жодної зі сторін заяви про його припинення або перегляд.

Відповідно до п.1 договору Енергопостачальна організація зобов'язалася постачати Споживачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а Споживач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені п. 6 договору.

Згідно із п.п. 6.3, 6.4. договору Споживач зобов'язався сплачувати за 20 днів до початку розрахункового періоду (розрахунковим періодом є календарний місяць) вартість спожитої теплової енергії, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.

Як вбачається із договору №2679 від 01.01.03 р. відповідач споживав теплову енергію без приладу обліку, що в судовому засіданні апеляційного суду підтвердили і представники обох сторін.

Згідно із пунктом 5.5. Договору при відсутності приладів обліку кількість спожитої Споживачем теплової енергії визначається Енергопостачальною організацією розрахунковим способом.

Пунктом 6.5 договору передбачено, що споживачі, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначають згідно із договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел Енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи теплоспоживального обладнання Споживача у розрахунковому періоді.

Відповідно із п.6.6 договору Споживачу щомісяця направляється акт приймання-передачі теплової енергії в гарячій воді за попередній місяць. Споживач зобов’язаний протягом 5 календарних днів підписати зазначений акт і один екземпляр направити на адресу Енергопостачальної організації.

В підтвердження обсягу споживання відповідачем теплової енергії у спірний період ВАТ „Миколаївська ТЕЦ” надала до суду рахунки на оплату теплової енергії та відомості із звітами про спожиту теплову енергії за показами приладу обліку. Однак, ці звіти надані зовсім іншою організацією ніж відповідач.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача пояснив, що кількість спожитої відповідачем теплової енергії у спірний період визначена розрахунковим шляхом, але не за умовами п.6.5 договору. На вимогу апеляційного суду надати докази, підтверджуючи, дані, за якими проводився розрахунок спожитої відповідачем теплової енергії, представник позивача пояснив, що таких доказів він не може надати за іх відсутністю. Аналогічні пояснення останній надав і щодо вимоги апеляційного суду надати докази, за якими можливо визначити обсяги спожитої відповідачем теплової енергії у спірний період відповідно із умовами п.6.5 договору.

Відповідно із ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що позивач не довів належними доказами обсяги спожитої відповідачем теплової енергії у спірний період, а відповідно із цим не довів суму основного боргу, пені, збитків від інфляції та 3% річних, тому місцевий господарський суд безпідставно задовольнив позов ВАТ „Миколаївська ТЕЦ”.

За таких обставин апеляційна скарга Одеського ДЦНТЕІ підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Одеської області від 12.12.06 р. - скасуванню на підставі п.2 ч.1 ст.104 ГПК України.

Згідно ст.49 ГПК України витрати по сплаті держмита за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49,99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1.Апеляційну Одеського державного центру науково-технічної і економічної інформації задовольнити, рішення господарського суду Одеської області від 12.12.2006р. скасувати, у позові ВАТ „Миколаївська ТЕЦ” відмовити.

2.Стягнути з ВАТ „Миколаївська теплоелектроцентраль” (54002, м. Миколаїв, Каботажний узвіз, 18, код ЄДРПОУ 30083966, р/р 260087868 в Миколаївській обл. дирекції АППБ „Аваль”, МФО 326182) на користь Одеського державного центру науково-технічної і економічної інформації (65026, м. Одеса, вул. Рішельєвська, 28, код ОКПО 22449309, р/р 2600535478 у 2-й ОФ „Укргазбанку”, МФО 328588) держмито за розгляд апеляційної скарги у сумі 51 грн.00 коп.

3.Видачу наказів за постановою та в порядку ст.122 ГПК України доручити господарському суду Одеської області.

Постанова в порядку ст.105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя М.С. Петров

Суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк