Рішення № 48217491, 04.08.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2015 р.Справа № 922/3663/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Агростар", м. Київ до ПАТ "Укрбізнесбанк" в особі Харківської регіональної дирекції (відділення) ПАТ "Укрбізнесбанк" про зобов'язання вчинити певні дії за участю представників:

позивача - Жорник В.І. (договір № б/н від 17.11.2014 р.)

відповідача - Хоміч А.А. (дов. №35 від 26.06.2015р.)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Агростар", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про зобов'язання уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Укрбізнесбанк" перерахувати грошові кошти, що обліковуються на розрахунковому рахунку Позивача.

Від Позивача заяв та клопотань не надійшло. У судовому засіданні та у наданому правовому обґрунтуванні підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Від Відповідача заяв та клопотань не надійшло, надав до суду додаткові документи, які суд долучає до матеріалів справи. У судовому засіданні представником зазначено, що Харківська регіональна дирекція (відділення) ПАТ "Укрбізнесбанк" має право представляти інтереси банку у суді, проте Положення "Про дирекцію (відділення)" та довіреність на директора знаходяться в зоні проведення АТО, а отже відповідні грошові кошти Позивача, які знаходяться на рахунку Відповідача, повинні бути присудженні к перерахуванню шляхом зобов'язання виконати дії уповноваженою особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Укрбізнесбанк" в особі Харківської регіональної дирекції (відділення) ПАТ "Укрбізнесбанк". Також визнає наявність заборгованості (знаходження коштів Позивача на рахунку Відповідача) та підтримав правове обґрунтування Позивача, яке надано до суду від 04.08.2015 р. за вхідним №31106 (а.с. 61-64).

Пояснення Відповідача було відображено в протоколі судового засідання, яке проводилось 04 серпня 2015 року та було зафіксовано (а.с. 66 - 67).

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши присутніх представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

04.04.2013 року між ПАТ "Укрбізнесбанк" в особі Харківської регіональної дирекції (відділення) ПАТ "Укрбізнесбанк" та ТОВ "Компанія Агростар" було укладено договір банківського рахунку юридичної особи у національній валюті України №РКО/322820.1.

Так з вимог договору вбачається, що Банк зобов'язується своєчасно та правильно здійснювати розрахункові операції за дорученням Клієнта (пункт 2.1. Договору).

Позивач направив на адресу Відповідача заяву №б/н від 3.06.2015 р., яка прийнята останнім за вхідним №1931 від 04.06.2015р., про перерахування грошових коштів в розмірі 6 997 503,82 грн. з розрахункового рахунку 26003032282001 відкритому в ПАТ "Укрбізнесбанк" на ім'я ТОВ "Компанія Агростар" (код ЄДРПОУ 37091711) на реквізити: ТОВ "КОМПАНІЯ АГРОСТАР" (Код ЄДРПОУ: 37091711), Р/р 26005500156899 у Банк ПАТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК", МФО банку: 300614.

Відповідач листом від 12.06.2015 р. за №3058 зазначив про неможливість виконання вимоги Позивача в зв'язку із відкликанням банківської ліцензії ПАТ "Укрбізнесбанк", а отже Банк немає достатніх підстав здійснювати банківські операції по перерахуванню грошових коштів.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників Позивача та Відповідача, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 93 ЦК України визначає, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 15 ГПК, територіальна підсудність господарським судам справ у спорах про визнання договорів недійсними визначається за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо (п1.2). За наявності двох чи кількох відповідачів, які є зобов'язаними за договором, справа розглядається за місцезнаходженням одного з них за вибором позивача. Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність справи визначається залежно від місцезнаходження цього підрозділу (частина четверта статті 15 ГПК).

Відповідно до Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 N 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" у п. 20-20.9 визначено, що відповідно до статей 13, 15 ГПК підсудність справ визначається за предметними і територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ (стаття 16 ГПК). Можливості визначення підсудності справи самими сторонами у договорі названим Кодексом не передбачено. Визначаючи територіальну підсудність справи, господарські суди повинні виходити з такого. Місцезнаходження юридичної особи або фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"). Територіальна підсудність справи за участю відособленого підрозділу юридичної особи визначається відповідно до вимог статті 15 ГПК за місцем знаходження відособленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи. Господарським судам слід також враховувати, що, оскільки відособлений підрозділ юридичної особи діє у межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності.

У разі відсутності у відособленого підрозділу відповідних повноважень та/або коли спір не пов'язаний з діяльністю цього підрозділу, позовні матеріали або справа надсилаються за підсудністю до господарського суду за місцем знаходження юридичної особи.

Спори, пов'язані з укладанням, зміною умов, розірванням чи визнанням недійсними договорів, підлягають вирішенню господарським судом за місцем знаходження однієї з сторін, до якої звернувся заявник. У питаннях визначення підвідомчості і підсудності справ зі спорів про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними слід враховувати також викладене у пункті 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" .

Якщо господарський суд, який прийняв справу до свого провадження з додержанням правил підсудності, залучив іншого відповідача чи замінив неналежного відповідача і у зв'язку з цим справа стала підсудною іншому господарському суду, питання про підсудність визначається за правилом частини третьої статті 17 ГПК , за винятком випадків, коли наслідком змін на стороні відповідача стає виключна підсудність справи.

Організаційна структура підприємств врегульована ст. 64 ГК України, згідно з положеннями якої підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів чи функціональних структурних підрозділів апарату управління, функції, права та обов'язки яких визначаються положеннями про них, а також має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.

Зокрема, філією відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦК України є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Вказана стаття у ч.ч. 3, 4 також передбачає, що філії та представництва не є юридичними особами; вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення; керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

У силу ч. 4 ст. 28 ГПК України повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

Тобто коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноважень сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу. Однак саме лише зазначення в установчих документах чи положенні про наявність у відокремленого підрозділу права представляти юридичну особу в суді (господарському суді) не свідчить про надання такому підрозділові відповідних повноважень та визначення їх кола.

У разі коли позов подано за місцем знаходження відокремленого підрозділу юридичної особи і судом з'ясовано відсутність у такого підрозділу повноважень щодо представництва юридичної особи, справа згідно з ч. 1 ст. 17 ГПК України підлягає передачі за відповідною територіальною підсудністю за місцезнаходженням юридичної особи. А якщо в межах територіальної підсудності даного господарського суду знаходиться інший відокремлений підрозділ юридичної особи, уповноважений представляти останнього в господарському суді, то суд залучає такий підрозділ до участі у справі на підставі та в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 24 ГПК України (п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 за №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції"

Зазначена позиція суду, щодо підсудності справи, знаходить своє підтвердження і у Постановах вищого господарського суду України від 20 липня 2015 року по справі № 908/5954/14, від 13 травня 2015 року по справі № 926/1203/14, від 09 липня 2014 року по справі № 922/3287/13, від 13 листопада 2013 року по справі № 901/1812/13, від 03 вересня 2014 року по справі № 926/40/13 та ін.

аконом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (абзац шостий частини першої статті 12), який набрав чинності з 27.04.2014, змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних господарським судам, розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. За тими ж правилами підсудності розглядаються господарськими судами й підвідомчі їм справи, пов'язані з нанесенням шкоди суб'єктами іноземної держави - нерезидентами (абзац одинадцятий частини першої статті 12 названого Закону).

Таким чином, виходячи з вищевикладених приписів Постанов пленуму вищого господарського суду України, справа розглянута судом, без порушень правил територіальної підсудності, тобто встановленого процесуальним законодавством порядку розподілу справ між судами одного й того самого рівня залежно від території, на яку поширюється їхня юрисдикція, адже правила територіальної підсудності не передбачають процесуальних переваг суду якої-небудь ланки над судом того самого рівня, а також виключень у праві того чи іншого суду на розгляд справ певної категорії. Суди однієї ланки мають однакову компетенцію і рівні можливості щодо розгляду будь-якої справи, яка за предметною підсудністю віднесена до їхньої юрисдикції.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Статтею 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Аналогічні вимоги встановлені до п. 2.1 укладеного між сторонами договору банківського рахунку, яким встановлено обов'язок банку виконувати належним чином розрахункові операції за дорученням клієнта.

Частина 1 ст. 1074 ЦК України визначає, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняються частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язань на вимогу однієї із сторін допускається у випадках встановлених договором або законом. Як передбачено ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема: припинення зобов'язань внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Як передбачено ч.ч. 1, 3 ст. 1075 ЦК України, договір банківського рахунку закривається за заявою клієнта у будь-який час. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Що стосується позиції відповідача про неможливість повернення позивачу коштів з вказаного рахунку у зв'язку з введенням тимчасової адміністрації, то вона є безпідставною виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до ст. 4 ЦК України, основу цивільного законодавства України складає Конституція України, Цивільний кодекс є основним актом цивільного законодавства, а інші закони України, котрі приймаються у відповідності з Конституцією України та цим Кодексом, є актами цивільного стану. Тобто, обмеження виплат банком під час провадження тимчасової адміністрації не поширюється на виконання зобов'язань банком за договором банківського рахунку.

Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», клієнт банку - це будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку; кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Враховуючи вищезазначене, обов'язок відповідача щодо повернення коштів на рахунку позивачу виник у відповідача після подання, 03.06.2015р., позивачем заяви про повернення суми, яка знаходиться на поточному рахунку. Тобто дана операція є поточною операцією тимчасового адміністратора банку, а позивач в даних правовідносинах був не кредитором банку, а його клієнтом, а тому, на вказану вимогу по повернення коштів з даного рахунку ні які обмеження не поширюються.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частина 2 вказаної статті містить у своєму змісті посилання на положення ст. 11 Цивільного кодексу України, що є переліком підстав з яких виникають зобов'язання. Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями ч. 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір банківського рахунку № РКО/322820.1 від 04.03.2013 за своєю юридичною природою є договором банківського рахунку. Цей договір е чинним, не визнаний у судовому порядку недійсним та не оспорювався сторонами по справі що розглядається.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Положеннями статті 1071 ЦК України визначено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до статті 1089 ЦК України, за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Частиною 3 ст. 1068 ЦК України визначено, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Статтею 59 Закону України «Про банки і банківську» регламентовано, що діяльність зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, крім випадків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму». Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми.

Пунктом 16 статті 2 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Статтею 36 даного Закону врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Так, відповідно до частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; 5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється, зокрема, на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників.

Однак, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у цьому Законі термін "вкладник" вживається у значенні "фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката".

Враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття «вкладник» у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Разом із цим, указаний Закон не дає визначення поняття «кредитор банку». Визначення терміну «кредитор банку» міститься у статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

З огляду на викладене та враховуючи те, що вимога позивача до відповідача не є майновою вимогою, а є вимогою про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, зокрема перерахувати кошти з рахунку позивача, відкритого у відповідача, на інший рахунок, а отже, позивач не є кредитором відповідача, на якого поширюються обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Також суд зазначає, що з запиту ТОВ "Компанія Агростар" від 06.11.2014 року щодо підстав не проведення господарських операцій по розрахунковим рахункам директором Харківської філії ПАТ "УКРБІЗНЕСБАНК" було вказано, що господарські операції було зупинено на підставі процесуальних документів по кримінальному провадженню. Із наданих та долучених до справи документів вбачається, що кримінальне провадження в рамках котрого було зупинено банківські операції Позивача закрито з реабілітуючи підстав, тобто у зв'язку із відсутністю в діях посадових осіб ознак злочинів. Перелічені факти свідчать про звернення Позивача до ПАТ "УКРБІЗНЕСБАНК" про вчинення господарських операцій та перерахування грошових коштів саме до введення тимчасової адміністрації та про протиправність подальшого блокування, арешту грошових коштів на розрахункових рахунках підприємства. Вказані обставини також свідчать про безпідставність відмови ліквідатора на розпорядження ТОВ "Компанія Агростар" власним майном у вигляді грошових коштів у вигляді перерахування таких коштів на рахунки Позивача.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Як передбачено ч. 1 ст.ст. 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Кошти, розміщені позивачем на відкритому відповідачем поточному рахунку на підставі договору банківських рахунків суб'єкта господарювання № № РКО/322820.1 від 04.03.2013 р. є власністю позивача. Дії відповідача по відмові у поверненні коштів є грубим порушенням права власності позивача на вказане майно.

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 ГПК України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Слід відзначити, що Постанова Верховного суду України від 25 березня 2015 року, на яку посилається Відповідач, не підлягає застосуванню відповідно до ч. 3 ст. 111 - 28 ГПК України внаслідок того, що вона стосується інших правовідносин пов'язаних із перерахуванням коштів необхідних для повернення кредиту та відсотків за користування останніми, а у справі що розглядається правовідносини стосуються іншого суб'єктного складу та не пов'язані із кредитом, а стосуються лише поточного рахунку Позивача та грошових коштів які знаходяться на ньому.

Суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту відповідає вимогам закону. Це підтверджується і правовою позицією Верховного суду України у Постанові від 21 травня 2012 року, справа № 6-48704св10, за якою визначено, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Обмежене тлумачення касаційним судом ст. 16 ЦК України суперечить зазначеним положенням та призвело до неправомірної відмови особі в реалізації його права на судовий захист.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України, ч. 2 ст. 20 ГК України встановлено, що одним із способів захисту права є примусове виконання зобов'язання в натурі.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, підставні та такі, що повністю підлягають задоволенню.

Суд вважає за необхідне покласти судові витрати на відповідача повністю.

З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, ст.ст. 4, 5, 15, 16, 317, 319, 598, 611, 1066, 1074, 1075 ЦК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (01054, м. Київ, вул. О.Гончара, 26) на ліквідацію ПАТ «Укрбізнесбанк» (83001, м. Донецьк, вул. Артема, 125) особі Харківської регіональної дирекції (відділення) ПАТ "Укрбізнесбанк" (61023, м. Харків, вул. Сумська, 71) кошти в розмірі 6 997 503, 82 грн., що обліковувались на розрахунковому рахунку № 26003032282001 відкритому в ПАТ «Укрбізнесбанк» особі Харківської регіональної дирекції (відділення) ПАТ "Укрбізнесбанк", відповідно до договору № РКО/322820.1 від 04.03.2013 на ім'я ТОВ «Компанія Агростар» (код ЄДРПОУ 37091711) перерахувати на наступні реквізити: ТОВ «КОМПАНІЯ АГРОСТАР» (Код ЄДРПОУ: 37091711), Р/р 26005500156899 у Банк ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО банку: 300614.

Повне рішення складено 07.08.2015 р.

Суддя І.П. Жигалкін