Рішення № 48214925, 06.08.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" серпня 2015 р.Справа № 916/2813/15

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «РОМА, ЛТД»

Відповідач: Приватне підприємство «ТОП ТРЕЙДІНГ»

про визнання договору недійсним

Суддя Рога Н.В.

Представники сторін:

Від позивача: Бобрик О.А. - згідно довіреності від 13.01.2015р., Погребняк О.Г. - згідно довіреності від 06.01.2015р.

Від відповідача: Федоренко Ю.М. - згідно довіреності від 13.07.2015р.

В засіданні брали участь:

Від позивача: Погребняк О.Г. - згідно довіреності від 06.01.2015р.

Від відповідача: Федоренко Ю.М. - згідно довіреності від 13.07.2015р.

Суть спору: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «РОМА, ЛТД» (далі- ТОВ „ВКФ «РОМА, ЛТД» ), звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства (далі- ПП) «ТОП ТРЕЙДІНГ» про визнання недійсним договору №260/20/12 від 03.12.2012р., укладеного між ТОВ „ВКФ «РОМА, ЛТД» та ПП «ТОП ТРЕЙДІНГ» .

Представники позивача позовну заяву підтримують, наполягають на її задоволенні.

Відповідач проти позову заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позов.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін , суд встановив:

03 грудня 2012р. між ТОВ „ВКФ «РОМА, ЛТД» (Покупець) та ПП «ТОП ТРЕЙДІНГ» (Постачальник) був укладений Договір поставки №260/20/12 , згідно умов якого Постачальник зобов'язався поставити в передати на умовах даного договору товар у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити на умовах і в порядку, визначених цим договором , товар в асортименті, кількості і за цінами, вказаними у специфікаціях, що засвідчують передачу -приймання товару від Постачальника до Покупця .

Остаточно замовлення оформлюється специфікацією, яка є невід'ємною частиною договору. Строк поставки товару складає 30 банківських днів з моменту підписання специфікації (п.2.3 договору).

Строк дії Договору - з моменту підписання до 31.12.2012р. Термін дії Договору автоматично продовжується на не визначений строк у випадку , коли жодна із сторін не повідомить іншу про відмову від подальшої участі в цьому Договорі, але не менше ніж як за 30 календарних днів до закінчення терміну його дії.

Згідно п.4.3 Договору загальна вартість цього Договору визначається вартістю Товару, поставленого протягом дії цього Договору. Покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого Постачальником товару . Оплата за товар , переданий Постачальником Покупцю , по кожній накладній здійснюється Покупцем на розрахунковий рахунок Постачальника , вказаний у цьому Договорі наступним чином: а). з відстрочкою платежу на 30 календарних днів з дати фактичного отримання товару; б). шляхом передоплати (за домовленістю сторін окремі поставки товарів по передоплаті). Відповідно до п.4.4. Договору розрахунки між сторонами здійснюються платіжними дорученнями , шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника . Підставою для перерахування грошових коштів Покупцем є даний Договір, рахунок Постачальника, а у випадку прострочення платежу- документи, що підтверджують факт приймання-передачі товарів. (п.4.6 Договору).

Позивач у справі вважає, що даний Договір має бути визнаний судом недійсним, посилаючись на Акт №71/08-29-22-0109/23855495 від 26.06.2015р., складений Державною податковою інспекцією в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ „ВКФ «РОМА, ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин, зокрема з ПП «ТОП ТРЕЙДІНГ» , за результатами якої було встановлено порушення Податкового кодексу України. Зокрема, вході податкової перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від контрагента-постачальника на адресу ТОВ «ВКФ «РОМА, ЛТД». та встановлено неможливість поставки товарів ПП «ТОП ТРЕЙДІНГ» , що свідчить про укладення спірного договору без мети настання реальних наслідків.

За таких обставин, позивач вважає, що фінансово-господарська діяльність відповідача здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності, фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та контрагентом є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Згідно Специфікацій № 109 від 02.01.2014р., № 110 від 08.01.2014р., № 111 від 14.01.2014р., № 112 від 20.01.2014р., № 113 від 29.01.2014р., № 114 від 03.02.2014р., № 115 від 07.02.2014р., № 116 від 17.02.2014р., сторони погодили найменування, кількість та вартість товару, що має бути передана на виконання умов договору поставки №260/20/12 від 03.12.2012р.

Позивач зазначив, що дійсно, в період з січня по лютий 2014р. відповідно до видаткових накладних №0801-12 від 08.01.2014р., №1301-05 від 13.01.2014р., №2101-08 від 21.01.2014р., №2701-12 від 27.01.2014р., №0302-08 від 03.02.2014р., №1002-15 від 10.02.2014р., №2402-11 від 24.02.2014р., №1402-14 від 14.02.2014р. позивач отримав від відповідача товару на загальну суму 2 467 002 грн. та розрахувався за отриманий товар у повному обсязі, але, сам по собі факт сплати коштів контрагентом не є безумовним підтвердженням того, що товар був поставлений.

Позивач також зазначає, що відповідно до ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України право чин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно ж до ст..215 цього ж Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що Договір поставки №260/20/12 від 03.12.2012р. був виконаний сторонами у повному обсязі, зокрема, Постачальником було здійснено поставку товару, що підтверджується відповідними видатковими накладними на загальну суму 2 467 002 грн. Товар перевозився до пункту призначення, що підтверджується товарно-транспортними накладними №2101-08 від 21.01.2014р., №2701-12 від 27.01.2014р., №0302-08 від 03.02.2014р., №1002-15 від 10.02.2014р., №2402-11 від 24.02.2014р., №1402-14 від 14.02.2014р., подорожніми листами вантажного автомобіля №4 від 08.01.2014р., №32 від 13.01.2014р., №98 від 21.01.2014р., №132 від 27.01.2014р., №168 від 03.02.2014р., №217 від 10.02.2014р., №246 від 14.02.2014р., №300 від 24.02.2014р., посвідчення про відрядження водіїв №6 від 08.01.2014р., №22 від 13.01.2014р., №76 від 21.01.2014р., №93 від 27.01.2014р., №135 від 03.02.2014р., №157 від 10.02.2014р., №192 від 14.02.2014р., №232 від 24.02.2014р. Крім того, відповідачем було видано податкові накладні №534 від 08.01.2014р., №919 від 13.01.2014р., №1504 від 21.01.2014р., №1963 від 27.01.2014р., №152 від 03.02.2014р., №681 від 10.02.2014р., №986 від 14.02.2014р., №1734 від 24.02.2014р.

Платіжними дорученнями №5740 від 12.02.2014р. на суму 186 106 грн., № 5804 від 18.02.2014р. на суму 180 074 грн., №177 від 18.02.2014р. на суму 175 882 грн., №5804 від 18.02.2014р. на суму 120 926 грн., № 177 від 18.02.2014р. на суму 174 118 грн., №697 від 19.02.2014р. на суму 85 970 грн., №697 від 19.02.2014р. на суму 291 702 грн., №697 від 19.02.2014р. на суму 192 328 грн., №5947 від 05.03.2014р. на суму 105 572 грн., №5947 від 05.03.2014р. на суму 395 922 грн., №5947 від 05.03.2014р. на суму 254 436 грн., №5947 від 05.03.2014р. на суму 44 070 грн., №5972 від 06.03.2014р. на суму 259 896 грн. позивач здійснив оплату придбаного товару.

За таких обставин, відповідач зазначає, що поставка товару підтверджується первинними документами , що спростовує фіктивність Договору поставки №260/20/12 від 03.12.2012р.

Відповідач також зауважив, що в розумінні ст.234 Цивільного кодексу України, у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. При зверненні до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, на позивача покладається обов'язок довести відсутність наміру в учасників правочину щодо створення юридичних наслідків.

Розглянув матеріали справи, на підставі норм чинного законодавства України, суд доходить до такого висновку :

Згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 Цивільного кодексу України, ними зокрема є наступні: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" ( із змінами та доповненнями) зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Аналогічне положення закріплено в ст.265 Господарського кодексу України.

Згідно ст.266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

За матеріалами справи, 03 грудня 2012р. між ТОВ „ВКФ «РОМА, ЛТД» (Покупець) та ПП «ТОП ТРЕЙДІНГ» (Постачальник) був укладений Договір поставки №260/20/12 , згідно умов якого Постачальник зобов'язався поставити в передати на умовах даного договору товар у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити на умовах і в порядку, визначених цим договором , товар в асортименті, кількості і за цінами, вказаними у специфікаціях, що засвідчують передачу -приймання товару від Постачальника до Покупця .

Виходячи з тексту позовної заяви, позивач вважає що зазначений правочин є фіктивним.

За приписами ч. 1 ст.. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Згідно п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" ( із змінами та доповненнями) фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

За матеріалами справи , на виконання умов Договору поставки №260/20/12 від 03.12.2012р. в період з січня по лютий 2014р. відповідно до видаткових накладних №0801-12 від 08.01.2014р., №1301-05 від 13.01.2014р., №2101-08 від 21.01.2014р., №2701-12 від 27.01.2014р., №0302-08 від 03.02.2014р., №1002-15 від 10.02.2014р., №2402-11 від 24.02.2014р., №1402-14 від 14.02.2014р. позивач отримав від відповідача товару на загальну суму 2 467 002 грн. та розрахувався за отриманий товар у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями №5740 від 12.02.2014р. на суму 186 106 грн., № 5804 від 18.02.2014р. на суму 180 074 грн., №177 від 18.02.2014р. на суму 175 882 грн., №5804 від 18.02.2014р. на суму 120 926 грн., № 177 від 18.02.2014р. на суму 174 118 грн., №697 від 19.02.2014р. на суму 85 970 грн., №697 від 19.02.2014р. на суму 291 702 грн., №697 від 19.02.2014р. на суму 192 328 грн., №5947 від 05.03.2014р. на суму 105 572 грн., №5947 від 05.03.2014р. на суму 395 922 грн., №5947 від 05.03.2014р. на суму 254 436 грн., №5947 від 05.03.2014р. на суму 44 070 грн., №5972 від 06.03.2014р. на суму 259 896 грн.

Товар перевозився до пункту призначення, що підтверджується товарно-транспортними накладними , подорожніми листами, посвідченнями про відрядження . Крім того, відповідачем було видано податкові накладні №534 від 08.01.2014р., №919 від 13.01.2014р., №1504 від 21.01.2014р., №1963 від 27.01.2014р., №152 від 03.02.2014р., №681 від 10.02.2014р., №986 від 14.02.2014р., №1734 від 24.02.2014р.

За таких обставин, на думку суду, відсутні підстави вважати, що Договір поставки №260/20/12 від 03.12.2012р. є фіктивним , у зв'язку з чим має бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Керуючись ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «РОМА, ЛТД» - відмовити повністю .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10 серпня 2015р.

Суддя Н.В. Рога