Рішення № 48214627, 03.08.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.2015Справа №910/16102/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Квант»доСпільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністюпростягнення 7473 грн. 50 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Драчинський В.А. - представник за довіреністю № 02-01/15 від 08.01.2015;

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23.06.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Квант» з вимогами до Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 7473 грн. 50 коп., з яких 5486 грн. 02 коп. основного боргу, 703 грн. 40 коп. пені та 1284 грн. 08 коп. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору поставки № 09/12/13/5 від 27.11.2013 не в повному обсязі здійснив оплату за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 5486 грн. 02 коп.. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 703 грн. 40 коп. за період з 05.03.2015 по 21.05.2015 та інфляційні втрати у розмірі 1284 грн. 08 коп. за період з березня по квітень 2015 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2015 порушено провадження у справі № 910/16102/15; розгляд справи призначено на 20.07.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 03.08.2015.

29.07.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 5486 грн. 02 коп., пеню у розмірі 1307 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1426 грн. 96 коп.

У судовому засіданні 03.08.2015 представник позивача подав заяву, в якій просив суд не розглядати подану ним 29.07.2015 заяву про уточнення позовних вимог, у зв'язку з чим суд не прийняв до розгляду заяву про уточнення позовних вимог, подану позивачу до відділу діловодства суду 29.07.2015.

Представник позивача у судовому засіданні 03.08.2015 подав додаткові документи, які суд долучив до матеріалів справи; надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 03.08.2015 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103034160515.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 03.08.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

27.11.2013 між Спільним українсько-німецьким підприємством «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірми «Квант» (постачальник) укладено Договір поставки № 09/12/13/5, відповідно до умов якого постачальник приймає на себе зобов'язання поставляти і передавати у власність покупцю, а покупець зобов'язується приймати і оплачувати товар за ціною та в асортименті, погодженими сторонами в специфікаціях, що є невід'ємними частинами даного Договору і в кількості, передбаченій замовленнями на товар (п. 1.1 Договору).

Сторонами погоджено Специфікацію до Договору поставки № 09/12/13/5 від 27.11.2013 (копія долучена представником позивача до матеріалів справи у судовому засіданні 03.08.2015).

Відповідно до п. 2.1 Договору, постачальник здійснює поставку товару транспортом (як власним, так і транспортом третіх осіб) на умовах DDP «торгова точка покупця» (згідно з Інкотермс 2010) в термін, час і місце, зазначені покупцем у замовленні.

Згідно з п. 2.14 Договору, право власності на поставлений товар переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної здачі товару і підписання сторонами товаросупровідних документів. Датою поставки товару вважається дата підписання покупцем товарно-транспортної та/або видаткової накладної.

Відповідно до п. 4.3 Договору, покупець оплачує поставлений товар на умовах здійснення періодичних платежів шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 7 календарних днів з дня реалізації поставленого товару споживачам. За письмовою вимогою постачальника, покупець складає один раз у квартал звіт квартальних залишків та надсилає його постачальнику електронною поштою, факсом або іншим способом, що дозволяє фіксувати момент його передачі.

Відповідно до п. 8.1 Договору, він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що за період з грудня 2013 по травень 2014 року позивач поставив відповідачу узгоджений між сторонами товар на загальну суму 28037 грн. 52 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями накладних, а саме накладної № 614 від 12.12.2013 на суму 4514 грн. 10 коп., накладної № 615 від 12.12.2013 на суму 3105 грн. 00 коп., накладної № 19 від 15.01.2014 на суму 1501 грн. 32 коп., накладної № 20 від 15.01.2014 на суму 977 грн. 40 коп., накладної № 135 від 26.02.2014 на суму 1798 грн. 80 коп., накладної № 128 від 25.02.2014 на суму 5098 грн. 26 коп., накладної № 215 від 14.04.2014 на суму 3136 грн. 56 коп., накладної № 216 від 14.04.2014 на суму 2384 грн. 76 коп., накладної № 261 від 06.05.2014 на суму 2565 грн. 60 коп. та накладної № 262 від 06.05.2014 на суму 2955 грн. 72 коп.

Разом з тим, суд зазначає, що умова Договору, викладена в п. 4.3, відповідно до якої оплата здійснюється протягом 7 календарних днів з дня реалізації товару споживачам, по суті не містить конкретно визначеного строку оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно зі ст. 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, умова укладеного між сторонами договору щодо обов'язку відповідача здійснити оплату на протягом 7 календарних днів з дня реалізації товару споживачам не містить вказівку на подію, яка має неминуче настати, конкретну календарну дату, або чітко визначений період у часі.

Так само, реалізація товару споживачам не може розглядатись як подія, з якою пов'язано початок перебігу строку виникнення зобов'язання, оскільки подія є об'єктивним явищем, що не залежить від волі учасників правовідносин, тоді як реалізація товару є саме дією, яка є вираженням суб'єктивної волі учасників правовідносин.

Крім того, відповідно до статті 212 Цивільного кодексу України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Суд зазначає, що хоча умови чинного цивільного законодавства передбачають право сторін, не відходячи від обов'язкових вимог актів цивільного законодавства, в іншій частині погодити умови договору на власний розсуд, проте умови договору, згідно з якими обов'язок відповідача залежить від факту реалізації товару споживачам, не свідчить про досягнення між сторонами згоди про строк оплати виконаних робіт, оскільки вказані умови договору не вказують на подію, яка має неминуче настати.

Суд наголошує на тому, що вказівка у договорі щодо виникнення обов'язку з оплати у випадку реалізації товару споживачам не може бути відкладальною обставиною в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, оскільки відкладальною є та обставина, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, та, яка обумовлює настання чи зміну і прав і обов'язків, при чому для обох сторін правочину, тобто сторони можуть на стадії укладення договору визначити обставину, у випадку настання якої виникне зобов'язання між сторонами, тобто права і обов'язки у обох сторін.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що сторони у Договорі поставки № 09/12/13/5 від 27.11.2013 не визначили строку виконання відповідачем обов'язку зі сплати поставленого позивачем товару, з огляду на що застосуванню підлягають положення статті 692 Цивільного кодексу України.

Згідно з частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний був оплатити поставлений позивачем товар у відповідні дати поставки, а саме 12.12.2013 - товар, поставлений за накладною № 614 від 12.12.2013 на суму 4514 грн. 10 коп., 12.12.2013 - товар, поставлений за накладною № 615 від 12.12.2013 на суму 3105 грн. 00 коп., 15.01.2014 - товар, поставлений за накладною № 19 від 15.01.2014 на суму 1501 грн. 32 коп., 15.01.2014 - товар, поставлений за накладною № 20 від 15.01.2014 на суму 977 грн. 40 коп., 26.02.2014 - товар, поставлений за накладною № 135 від 26.02.2014 на суму 1798 грн. 80 коп., 25.02.2015 - товар, поставлений за накладною № 128 від 25.02.2014 на суму 5098 грн. 26 коп., 14.04.2014 - товар, поставлений за накладною № 215 від 14.04.2014 на суму 3136 грн. 56 коп., 14.04.2014 - товар, поставлений за накладною № 216 від 14.04.2014 на суму 2384 грн. 76 коп., 06.05.2014 - товар, поставлений за накладною № 261 від 06.05.2014 на суму 2565 грн. 60 коп. та 06.05.2014 - товар, поставлений за накладною № 262 від 06.05.2014 на суму 2955 грн. 72 коп.

Судом встановлено, що свій обов'язок з оплати за поставлений позивачем товар відповідач виконав частково, сплативши грошові кошти у розмірі 21957 грн. 20 коп., що підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи копіями банківських виписок за період з 16.01.2014 по 15.01.2015, та відображено у складеному представниками сторін акті звірки за період з 01.12.2013 по 10.07.2015, належним чином засвідчена копія якого долучена до матеріалів справи 29.07.2015.

Крім того, 04.03.2015 відповідач повернув позивачу товар на загальну суму 594 грн. 30 коп., що підтверджується накладною на повернення товару постачальнику № 956 від 04.03.2015, а також відображено у складеному представниками сторін акті звірки за період з 01.12.2013 по 10.07.2015, належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Таким чином, заборгованість відповідача становить 5486 грн. 02 коп., що також підтверджується складеним представниками сторін актом звірки за період з 01.12.2013 по 10.07.2015, та не спростовано відповідачем.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю у розмірі 5486 грн. 02 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, та відповідачем не були спростовані, зокрема, відповідачем не надано суду доказів сплати грошових коштів у розмірі 5486 грн. 02 коп. (або доказів повернення позивачу товару на вказану суму), у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Квант» в частині стягнення зі Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю основного боргу у розмірі 5486 грн. 02 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку з оплати за поставлений позивачем товар, останнім було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 703 грн. 40 коп. за період з 05.03.2015 по 21.05.2015.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 6.4 Договору, у випадку несвоєчасної оплати вартості товару покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виконання зобов'язання, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Таким чином, умовами Договору не передбачено іншого строку нарахування пені, ніж той, який передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (шість місяців з моменту прострочення виконання зобов'язання).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, з огляду на те, що позивач нараховує пеню на всю суму боргу, тоді як правильним є нарахування пені щодо кожного простроченого платежу за кожною накладною окремо з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (з урахуванням часткових оплат та сум повернутого товару).

Тобто, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, обґрунтованим для нарахування пені за неоплату відповідачем товару, поставленого за накладною № 614 від 12.12.2013 на суму 4514 грн. 10 коп. є період з 13.12.2013 по 13.06.2014, за накладною № 615 від 12.12.2013 на суму 3105 грн. 00 коп. - період з 13.12.2013 по 13.06.2014, за накладною № 19 від 15.01.2014 на суму 1501 грн. 32 коп. - з 16.01.2014 по 16.07.2014, за накладною № 20 від 15.01.2014 на суму 977 грн. 40 коп. - з 16.01.2014 по 16.07.2014, за накладною № 135 від 26.02.2014 на суму 1798 грн. 80 коп. - з 27.02.2014 по 27.08.2014, за накладною № 128 від 25.02.2014 на суму 5098 грн. 26 коп. - з 26.02.2014 по 26.08.2014, за накладною № 215 від 14.04.2014 на суму 3136 грн. 56 коп. - з 15.04.2014 по 15.10.2014, за накладною № 216 від 14.04.2014 на суму 2384 грн. 76 коп. - з 15.04.2014 по 15.10.2014, за накладною № 261 від 06.05.2014 на суму 2565 грн. 60 коп. - з 07.05.2014 по 07.11.2014 та за накладною № 262 від 06.05.2014 на суму 2955 грн. 72 коп. - з 07.05.2014 по 07.11.2014.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що розрахунок пені (за період з 05.03.2015 по 21.05.2015), наданий позивачем, не відповідає передбаченим чинним законодавством порядку та способу нарахування.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Квант» в частині стягнення зі Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю пені у розмірі 703 грн. 40 коп. не підлягають задоволенню.

Також, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 1284 грн. 08 коп. інфляційних втрат за березень - квітень 2015 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Квант» в частині стягнення зі Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю інфляційних втрат у розмірі 1284 грн. 08 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути зі Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (04053, м. Київ, пров. Нестеровський, буд. 7\9; ідентифікаційний код: 14364757) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Квант» (65046, Одеська обл., м. Одеса, Старосінна площа, буд. 15; ідентифікаційний код: 13917208) основний борг у розмірі 5486 (п'ять тисяч чотириста вісімдесят шість) грн. 02 коп., інфляційні втрати у розмірі 1284 (одна тисяча двісті вісімдесят чотири) грн. 08 коп. та судовий збір у розмірі 1655 (одна тисяча шістсот п'ятдесят п'ять) грн. 04 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 10.08.2015

Суддя І.М. Отрош