Рішення № 48214620, 31.07.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2015Справа №910/14444/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Лювар»доПублічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»прозобов'язання вчинити дії та стягнення 13761 грн. 41 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Амельченко В.П. - представник за довіреністю б/н від 09.07.2015;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

05.06.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Лювар» з вимогами до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення 46891 грн. 55 коп., з яких 33130 грн. 14 коп. основного боргу, 2926 грн. 60 коп. пені, 240 грн. 55 коп. 3% річних та 10594 грн. 26 коп. інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що ним 30.01.2015, 02.02.2015 та 25.02.2015 були подані відповідачу платіжні доручення на перерахування грошових коштів у загальному розмірі 33130 грн. 14 коп., які залишились відповідачем невиконаними, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача вказаний розмір грошових коштів. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку з виконання поданих позивачем платіжних доручень, останнім було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 2926 грн. 60 коп. пені, 240 грн. 55 коп. 3% річних та 10594 грн. 26 коп. інфляційних втрат за загальний період нарахування з 05.02.2015 по 08.05.2015 щодо кожного випадку прострочення відповідачем виконання платіжного доручення окремо.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2015 порушено провадження у справі № 910/14444/15; розгляд справи призначено на 22.06.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 13.07.2015.

26.06.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у загальному розмір 46891 грн. 55 коп. шляхом їх перерахування з поточного рахунку позивача, відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит», на поточний рахунок позивача, відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Хрещатик».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 31.07.2015.

22.07.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, в якій позивач просив суд зобов'язати відповідача виконати: платіжне доручення № 130 від 16.04.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 5000 грн. 00 коп. на рахунок УДКСУ у Шевченківському районі ГУДКСУ у м. Києві; платіжне доручення № 131 від 16.04.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 23075 грн. 16 коп. на рахунок ДПІ у Шевченківському районі ГУДФС у м. Києві; платіжне доручення № 123 від 25.02.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 228 грн. 00 коп. на рахунок УДКСУ у Дарницькому районі ГУДКСУ у м. Києві; платіжне доручення № 124 від 25.02.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 9 грн. 64 коп. на рахунок УДКСУ у Шевченківському районі ГУДКСУ у м. Києві; платіжне доручення № 126 від 25.02.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 4817 грн. 34 коп. на рахунок УДКСУ у Шевченківському районі ГУДКСУ у м. Києві, а також просив стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у загальному розмірі 13761 грн. 41 коп. (2926 грн. 60 коп. пені, 240 грн. 55 коп. 3% річних та 10594 грн. 26 коп. інфляційних втрат).

Розглянувши в судовому засіданні 31.07.2015 заяву позивача про зміну предмету позову від 22.07.2015, суд прийняв її до розгляду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

В пункті 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Дослідивши подану представником позивача заяву про зміну предмету позову, суд дійшов висновку, що вона не змінює підстави позову (невиконання відповідачем обов'язку з перерахування грошових коштів на підставі поданих позивачем платіжних доручень), подана в передбаченому законодавством порядку до початку розгляду справи по суті та в матеріалах справи наявні докази направлення вказаної заяви відповідачу (22.07.2015), у зв'язку з чим суд прийняв до розгляду заяву представника про зміну предмету позову.

У судовому засіданні 31.07.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 31.07.2015 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103034158596.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 31.07.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

26.07.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю Банком «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лювар» (клієнт) укладено Договір № 26007235245924 (23/024) на розрахунково-касове обслуговування, відповідно до умов якого банк відкриває клієнту поточний рахунок № 26007235245924 у національній валюті та зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку відповідно до тарифів банку в порядку і на умовах, визначених Договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору, банк здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунку в операційний день банку у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України та банківськими правилами.

Списання банком грошових коштів з рахунку здійснюється за дорученням клієнта або без його доручення у випадках, передбачених чинним законодавством України (п. 2.2 Договору).

Відповідно до п. 3.1.1 Договору, банк має право використовувати грошові кошти на рахунках, гарантуючи при цьому право клієнта безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк має право визначати і контролювати напрями використання клієнтом грошових коштів на рахунку і встановлювати інші обмеження його права у випадках, передбачених чинним законодавством України (п. 3.1.3 Договору).

Клієнт має право самостійно розпоряджатися грошовими коштами на рахунку, окрім випадків обмеження такого права, встановлених чинним законодавством України (п. 3.2.1 Договору).

Банк зобов'язується вести комплексне розрахунково-касове обслуговування рахунку та виконувати за дорученням клієнта розрахункові, касові і інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків чинним законодавством України та банківськими правилами. Надання інших послуг, що безпосередньо не відносяться до розрахунково-касового обслуговування (кредитування, операції з цінними паперами, факторинг, лізинг та інші операції), здійснюється на підставі окремих договорів, укладених між банком та клієнтом (п. 3.3.2 Договору); здійснювати розрахунково-касове обслуговування рахунку у визначений час крім суботи, неділі та святкових і неробочих днів (п. 3.3.3 Договору); забезпечувати своєчасне зарахування грошових коштів на рахунок (п. 3.3.4 Договору).

Відповідно до п. 8.1 Договору, договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом невизначеного строку.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором банківського рахунку.

Відповідно до частини 1 статті 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до статті 1067 Цивільного кодексу України, Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. У разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом (ст. 1074 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що за допомогою програмного забезпечення «Клієнт-Банк» (належним чином засвідчена копія Порядку проведення розрахункових операцій у системі електронних платежів «Клієнт-банк» знаходиться в матеріалах справи) позивачем були подані для виконання Публічному акціонерному товариству «Банк «Фінанси та Кредит» платіжні доручення на загальну суму 33130 грн. 14 коп., а саме: платіжне доручення № 109 від 30.01.2015 на суму 5000 грн. 00 коп., платіжне доручення № 110 від 02.02.2015 на суму 23075 грн. 16 коп., платіжне доручення № 123 від 25.02.2015 на суму 228 грн. 00 коп., платіжне доручення № 124 від 25.02.2015 на суму 9 грн. 64 коп. та платіжне доручення № 126 від 25.02.2015 на суму 4817 грн. 34 коп.

Пунктом 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яку затверджено Постановою правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004, визначено, що платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

У додатку № 8 до вказаної Інструкції наведено, що обов'язковим реквізитом платіжного доручення є дата складання. Зазначається дата складання розрахункового документа (реєстру, заяви про відкриття акредитива) наступним чином: число, місяць та рік цифрами у форматі ДД/ММ/РРРР (за винятком розрахункових чеків) або число - цифрами ДД, місяць - словом, рік - цифрами РРРР.

Відповідно до п.2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті передбачено, що банк на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов'язково заповнює реквізити «Дата надходження» і «Дата виконання», засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп «Вечірня». Відміткою про дату реєстрації банком платіжного доручення платника про сплату платежів до бюджету є заповнення в ньому реквізиту «Дата надходження», який банк заповнює незалежно від дати складання платником цього платіжного доручення.

Банк платника приймає платіжне доручення до виконання протягом 30 календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується (п.3.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яку затверджено Постановою № 22 від 21.01.2004р. правління Національного банку України).

Як вбачається із вказаних платіжних доручень, вони були прийняті до виконання відповідачем у день їх подання позивачем, а саме: 30.01.2015 - платіжне доручення № 109 від 30.01.2015 на суму 5000 грн. 00 коп., 02.02.2015 - платіжне доручення № 110 від 02.02.2015 на суму 23075 грн. 16 коп., 25.02.2015 - платіжне доручення № 123 від 25.02.2015 на суму 228 грн. 00 коп., 25.02.2015 - платіжне доручення № 124 від 25.02.2015 на суму 9 грн. 64 коп. та 25.02.2015 - платіжне доручення № 126 від 25.02.2015 на суму 4817 грн. 34 коп., що підтверджується відповідними датами, зазначеними у графі «одержано банком».

Судом встановлено, що на дату звернення позивача із вказаними платіжними дорученнями до банку, на рахунку позивача № 26007235245924 було достатньо коштів для їх виконання, що підтверджується долученими позивачем 19.06.2015 до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями банківських виписок станом на 30.01.2015, станом на 02.02.2015 та станом на 25.02.2015.

Однак, відповідач свій обов'язок за Договором № 26007235245924 (23/024) на розрахунково-касове обслуговування від 26.07.2006 в частині виконання поданих позивачем платіжних доручень (перерахування грошових коштів у загальному розмірі 33130 грн. 14 коп.) не виконав, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.

При цьому, судом встановлено, що одержувачем платежу у платіжному дорученні № 109 від 30.01.2015 на суму 5000 грн. 00 коп. зазначено УДКСУ в Шевченківському р-ні м. Києва, номер рахунку № 31117009700011, призначення платежу - часткова сплата податку на прибуток за 2014 року.

У заяві про зміну предмету позову, поданій до суду 22.07.2015, позивач зазначив, що з 09.02.2015 податок на прибуток приватних підприємств підлягає перерахуванню на рахунок УДКСУ в Шевченківському районі ГУ ДКСУ у м. Києві № 33118318700011 (тобто, рахунок змінено), у зв'язку з чим позивач 16.04.2015 подав відповідачу платіжне доручення № 130 про перерахування грошових коштів у розмірі 5000 грн. 00 коп. на рахунок УДКСУ в Шевченківському районі ГУ ДКСУ у м. Києві № 33118318700011.

Крім того, судом встановлено, що одержувачем платежу у платіжному дорученні № 110 від 02.02.2015 на суму 23075 грн. 16 коп. зазначено ДПІ у Шевченківському р-ні ГУ Міндоходів м. Києва, номер рахунку № 37198201002659, призначення платежу - сплата ЄСВ.

У заяві про зміну предмету позову, поданій до суду 22.07.2015, позивач зазначив, що Міністерство доходів і зборів було реорганізовано у Державну фіскальну службу, а ДПІ у Шевченківському р-ні ГУ Міндоходів м. Києва - на ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, у зв'язку з чим позивач 16.04.2015 подав відповідачу платіжне доручення № 131 про перерахування грошових коштів у розмірі 23075 грн. 16 коп. на рахунок ДПІ у Шевченківському р-ні ГУ ДФС у м. Києві № 37198201002659.

Судом встановлено, що на платіжному дорученні № 130 від 16.04.2015 та платіжному дорученні № 131 від 16.04.2015 відсутні дати їх одержання банком. Однак, вказані платіжні доручення були подані позивачем разом із заявою вих № 28 від 16.04.2015 (копія долучена позивачем до матеріалів справи 22.07.2015), на якій наявний реєстраційний штамп вхідної поштової кореспонденції Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» № 1-23/18964 від 16.04.2015, з огляду на що суд дійшов висновку, що вказані платіжні доручення були одержані відповідачем 16.04.2015.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується із положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України; безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Відповідно до п. 1.15 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004р. № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004р. за № 377/8976, доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, установлений законодавством України

Приписами пункту 8.1 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.

Пунктом 1.12 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, встановлено, що банк (філія, відділення), який не може виконати розрахунковий документ на списання/примусове списання/стягнення коштів з рахунку клієнта банку в установлений законодавством України термін, якщо немає/недостатньо коштів на своєму кореспондентському рахунку, зобов'язаний: узяти розрахунковий документ платника/стягувача на обліковування за відповідним позабалансовим рахунком; надіслати письмове повідомлення платнику/стягувачу про невиконання його розрахункового документа із зазначенням причини: "Немає/недостатньо коштів на кореспондентському рахунку банку"; ужити заходів для відновлення своєї платоспроможності.

Відповідно до частини першої пункту 2.19 вказаної Інструкції, розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, банк виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного операційного дня.

Згідно з частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі.

Відповідно до частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, права та законні інтереси суб'єктів господарювання та споживачів захищаються, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лювар» до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в частині зобов'язання виконати платіжне доручення № 130 від 16.04.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 5000 грн. 00 коп. з рахунку № 26007235245924, відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит», на рахунок УДКСУ у Шевченківському районі ГУДКСУ у м. Києві № 33118318700011; виконати платіжне доручення № 131 від 16.04.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 23075 грн. 16 коп. з рахунку № 26007235245924, відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит», на рахунок ДПІ у Шевченківському районі ГУДФС у м. Києві № 37198201002659; виконати платіжне доручення № 123 від 25.02.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 228 грн. 00 коп. з рахунку № 26007235245924, відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит», на рахунок УДКСУ у Дарницькому районі ГУДКСУ у м. Києві № 33219872700003; виконати платіжне доручення № 124 від 25.02.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 9 грн. 64 коп. з рахунку № 26007235245924, відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит», на рахунок УДКСУ у Шевченківському районі ГУДКСУ у м. Києві № 33117342700011; виконати платіжне доручення № 126 від 25.02.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 4817 грн. 34 коп. з рахунку № 26007235245924, відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит», на рахунок УДКСУ у Шевченківському районі ГУДКСУ у м. Києві № 31119029700011, - є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, у зв'язку з невиконанням банком свого обов'язку з виконання поданих позивачем платіжних доручень (обов'язку з перерахування грошових коштів у загальному розмірі 33130 грн. 14 коп.), позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 2926 грн. 60 коп. пені за загальний період нарахування з 05.02.2015 по 08.05.2015 щодо кожного випадку прострочення виконання кожного платіжного доручення окремо, а саме: 465 грн. 00 коп. пені за невиконання відповідачем платіжного доручення № 109 від 30.01.2015 за період з 05.02.2015 по 08.05.2015; 2122 грн. 91 коп. пені за невиконання відповідачем платіжного доручення № 110 від 02.02.2015 за період з 06.02.2015 по 08.05.2015; 15 грн. 28 коп. пені за невиконання відповідачем платіжного доручення № 123 від 25.02.2015 за період з 03.03.2015 по 08.05.2015; 0 грн. 65 коп. пені за невиконання відповідачем платіжного доручення № 124 від 25.02.2015 за період з 03.03.2015 по 08.05.2015 та 322 грн. 76 коп. пені за невиконання відповідачем платіжного доручення № 126 від 25.02.2015 за період з 03.03.2015 по 08.05.2015.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 8.4 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

Відповідно до п. 32.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені щодо невиконання відповідачем платіжних доручень № 123 від 25.02.2015, № 124 від 25.02.2015 та № 126 від 25.02.2015 суд дійшов висновку, що він відповідає передбаченим чинним законодавством порядку та способу нарахування.

Однак, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені щодо невиконання відповідачем платіжних доручень № 109 від 30.01.2015 та № 110 від 02.02.2015, суд дійшов висновку в його необґрунтованості з огляду на наступне.

Так, позивачем правильно визначений початок періоду нарахування пені за невиконання банком платіжних доручень № 109 від 30.01.2015 та № 110 від 02.02.2015 (з 05.02.2015 та з 06.02.2015 відповідно), однак з огляду на те, що 16.04.2015 позивачем були подані відповідачу для виконання замість платіжного доручення № 109 від 30.01.2015 платіжне доручення № 130 від 16.04.2015, а замість платіжного доручення № 110 від 02.02.2015 платіжне доручення № 131 від 16.04.2015, та враховуючи, що позивач не надав суду розрахунку пені, виконаного стосовно платіжних доручень № 130 від 16.04.2015 та № 131 від 16.04.2015, суд дійшов висновку, що обґрунтованим для нарахування пені щодо невиконання банком платіжного доручення № 109 від 30.01.2015 є період з 05.02.2015 по 15.04.2015, а для нарахування пені щодо невиконання банком платіжного доручення № 110 від 02.02.2015 є період з 06.02.2015 по 15.04.2015.

У зв'язку з вищевикладеним, суд здійснив перерахунок пені стосовно платіжного доручення № 109 від 30.01.2015 (5000,00 грн. * 0,1% * 70 днів (з 05.02.2015 по 15.04.2015) = 350,00 грн.) та платіжного доручення № 110 від 02.02.2015 (23075,16 грн. * 0,1% * 69 днів (з 06.02.2015 по 15.04.2015) = 1592,19 коп.) та дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лювар» в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» пені у розмірі 2926 грн. 60 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 2280 грн. 88 коп.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 240 грн. 55 коп. за загальний період нарахування з 05.02.2015 по 08.05.2015 щодо кожного випадку прострочення виконання кожного платіжного доручення окремо, а саме: 38 грн. 22 коп. 3% річних за прострочення виконання відповідачем платіжного доручення № 109 від 30.01.2015 за період з 05.02.2015 по 08.05.2015; 174 грн. 49 коп. 3% річних за прострочення виконання відповідачем платіжного доручення № 110 від 02.02.2015 за період з 06.02.2015 по 08.05.2015; 1 грн. 26 коп. 3% річних за прострочення виконання відповідачем платіжного доручення № 123 від 25.02.2015 за період з 03.03.2015 по 08.05.2015; 0 грн. 05 коп. 3% річних за прострочення виконання відповідачем платіжного доручення № 124 від 25.02.2015 за період з 03.03.2015 по 08.05.2015 та 26 грн. 53 коп. 3% річних за прострочення виконання відповідачем платіжного доручення № 126 від 25.02.2015 за період з 03.03.2015 по 08.05.2015.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних щодо прострочення виконання відповідачем платіжних доручень № 123 від 25.02.2015, № 124 від 25.02.2015 та № 126 від 25.02.2015 суд дійшов висновку, що він відповідає передбаченим чинним законодавством порядку та способу нарахування.

Однак, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних щодо прострочення виконання відповідачем платіжних доручень № 109 від 30.01.2015 та № 110 від 02.02.2015, суд дійшов висновку в його необґрунтованості з огляду на наступне.

Так, позивачем правильно визначений початок періоду нарахування 3% річних щодо прострочення виконання відповідачем платіжних доручень № 109 від 30.01.2015 та № 110 від 02.02.2015 (з 05.02.2015 та з 06.02.2015 відповідно), однак з огляду на те, що 16.04.2015 позивачем були подані відповідачу для виконання замість платіжного доручення № 109 від 30.01.2015 платіжне доручення № 130 від 16.04.2015, а замість платіжного доручення № 110 від 02.02.2015 платіжне доручення № 131 від 16.04.2015, та враховуючи, що позивач не надав суду розрахунку 3% річних, виконаного стосовно платіжних доручень № 130 від 16.04.2015 та № 131 від 16.04.2015, суд дійшов висновку, що обґрунтованим для нарахування 3% річних щодо прострочення виконання банком платіжного доручення № 109 від 30.01.2015 є період з 05.02.2015 по 15.04.2015, а для нарахування пені щодо прострочення виконання банком платіжного доручення № 110 від 02.02.2015 є період з 06.02.2015 по 15.04.2015.

У зв'язку з вищевикладеним, суд здійснив перерахунок 3% річних стосовно платіжного доручення № 109 від 30.01.2015 (5000,00 грн. * 3% / 365 * 70 днів (з 05.02.2015 по 15.04.2015) = 28,77 грн.) та платіжного доручення № 110 від 02.02.2015 (23075,16 грн. * 3% / 365 * 69 днів ( з 06.02.2015 по 15.04.2015) = 130,86 грн.) та дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лювар» в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» 3% річних у розмірі 240 грн. 55 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 187 грн. 47 коп.

Також, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 10594 грн. 26 коп. за загальний період нарахування з 05.02.2015 по 08.05.2015 щодо кожного випадку прострочення виконання кожного платіжного доручення окремо, а саме: 1650 грн. 00 коп. інфляційних втрат за прострочення виконання відповідачем платіжного доручення № 109 від 30.01.2015 за період з 05.02.2015 по 08.05.2015; 7614 грн. 80 коп. інфляційних втрат за прострочення виконання відповідачем платіжного доручення № 110 від 02.02.2015 за період з 06.02.2015 по 08.05.2015; 59 грн. 96 коп. інфляційних втрат за прострочення виконання відповідачем платіжного доручення № 123 від 25.02.2015 за період з 03.03.2015 по 08.05.2015; 2 грн 54 коп. інфляційних втрат за прострочення виконання відповідачем платіжного доручення № 124 від 25.02.2015 за період з 03.03.2015 по 08.05.2015 та 1266 грн. 96 коп. інфляційних втрат за прострочення виконання відповідачем платіжного доручення № 126 від 25.02.2015 за період з 03.03.2015 по 08.05.2015.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат щодо прострочення виконання відповідачем платіжних доручень № 123 від 25.02.2015, № 124 від 25.02.2015 та № 126 від 25.02.2015 суд дійшов висновку, що він відповідає передбаченим чинним законодавством порядку та способу нарахування.

Однак, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат щодо прострочення виконання відповідачем платіжних доручень № 109 від 30.01.2015 та № 110 від 02.02.2015, суд дійшов висновку в його необґрунтованості з огляду на наступне.

Так, позивачем правильно визначений початок періоду нарахування інфляційних втрат за прострочення виконання відповідачем платіжних доручень № 109 від 30.01.2015 та № 110 від 02.02.2015 (з лютого 2015 року, однак з огляду на те, що 16.04.2015 позивачем були подані відповідачу для виконання замість платіжного доручення № 109 від 30.01.2015 платіжне доручення № 130 від 16.04.2015, а замість платіжного доручення № 110 від 02.02.2015 платіжне доручення № 131 від 16.04.2015, та враховуючи, що позивач не надав суду розрахунку інфляційних втрат, виконаного стосовно платіжних доручень № 130 від 16.04.2015 та № 131 від 16.04.2015, суд дійшов висновку, що обґрунтованим для нарахування інфляційних втрат (з урахуванням положень Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права») щодо невиконання банком платіжного доручення № 109 від 30.01.2015 та платіжного доручення № 110 від 02.02.2015 є лютий-березень 2015 року.

У зв'язку з вищевикладеним, суд здійснив перерахунок інфляційних втрат стосовно платіжного доручення № 109 від 30.01.2015 (5000,00 грн. * 1,166 (добуток інфляції за лютий-березень 2015 року) - 5000,00 грн. = 830,00 грн.) та платіжного доручення № 110 від 02.02.2015 (23075,16 грн. * 1,166 (добуток інфляції за лютий-березень 2015 року) - 23075,16 грн. = 3830,48 грн.) та дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лювар» в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» інфляційних втрат у розмірі 10594 грн. 26 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 5989 грн. 94 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (04050, м. Київ, вул. Артема, буд. 60; ідентифікаційний код: 09807856) виконати подані Товариством з обмеженою відповідальністю «Лювар» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 12; ідентифікаційний код: 33501314) платіжне доручення № 130 від 16.04.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 5000 грн. 00 коп. з рахунку № 26007235245924, відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит», на рахунок УДКСУ у Шевченківському районі ГУДКСУ у м. Києві № 33118318700011; виконати платіжне доручення № 131 від 16.04.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 23075 грн. 16 коп. з рахунку № 26007235245924, відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит», на рахунок ДПІ у Шевченківському районі ГУДФС у м. Києві № 37198201002659; виконати платіжне доручення № 123 від 25.02.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 228 грн. 00 коп. з рахунку № 26007235245924, відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит», на рахунок УДКСУ у Дарницькому районі ГУДКСУ у м. Києві № 33219872700003; виконати платіжне доручення № 124 від 25.02.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 9 грн. 64 коп. з рахунку № 26007235245924, відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит», на рахунок УДКСУ у Шевченківському районі ГУДКСУ у м. Києві № 33117342700011; виконати платіжне доручення № 126 від 25.02.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 4817 грн. 34 коп. з рахунку № 26007235245924, відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит», на рахунок УДКСУ у Шевченківському районі ГУДКСУ у м. Києві № 31119029700011.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (04050, м. Київ, вул. Артема, буд. 60; ідентифікаційний код: 09807856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лювар» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 12; ідентифікаційний код: 33501314) пеню у розмірі 2280 (дві тисячі двісті вісімдесят) грн. 88 коп., 3% річних у розмірі 187 (сто вісімдесят сім) грн. 47 коп., інфляційні втрати у розмірі 5989 (п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 94 коп. та судовий збір у розмірі 1620 (одна тисяча шістсот двадцять) грн. 38 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 05.08.2015

Суддя І.М. Отрош