Рішення № 48213661, 03.08.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.08.15 Справа № 904/4294/15

За позовом Фермерського господарства "ЗОРЯ", с. Вербуватівка, Юр'ївський район, Дніпропетровська область

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт. Петропавлівка, Дніпропетровська область

про визнання договору недійсним

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача Мінігуллов С.Р. - представник за дов. № б/н від 01.09.14

від відповідача не з'явились

вільний слухач ОСОБА_3 - паспорт НОМЕР_1 виданий Петропавлівським РВ УМВС України в Дніпропетровській області

СУТЬ СПОРУ:

Фермерське господарство "Зоря" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсними договору контрактації сільськогосподарської продукції від 28.01.2014 та квитанції фермерського господарства «Зоря» до прибуткового касового ордеру № 49 від 02.04.2014.

Позовні вимоги мотивовані недотриманням загальних вимог чинності правочину при укладанні договору контрактації сільськогосподарської продукції від 28.01.2014.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.15 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 09.06.2015.

02.06.2015 через канцелярію Господарського суду Дніпропетровської області від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшла апеляційна скарга на ухвалу суду від 20.05.2015про порушення провадження у справі.

Ухвалою суду від 03.06.2015 на підставі ч. 2 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України повернуто апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 від 02.06.2015 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2015 про порушення провадження у справі.

09.06.2015 відповідач надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з зайнятістю представника в інших судових засіданнях.

Ухвалою суду від 09.06.2015 розгляд справи відкладено на 22.06.2015.

22.06.2015 від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду по суті кримінального провадження № 12014040620000347 від 12.09.2014, відповідно до якого ведеться досудове розслідування з приводу підробки ОСОБА_1 договору контрактації від 28.01.2014.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2015 розгляд справи відкладено на 07.07.2015.

07.07.2015 позивач подав письмові пояснення, в яких зазначає, що 17.09.2014 Юріївським РВ ГУМВС України у Дніпропетровській області розпочато кримінальне провадження № 12014040620000347 за фактом підробки ОСОБА_1 договору контрактації від 28.01.14; 13.01.15 ГУБОЗ Дніпропетровської області розпочато кримінальне провадження № 12015040000000017 за фактом грабежу насіння соняшнику; також зазначає, що у нього відсутні оригінали договору контрактації від 28.01.2014 укладеного між позивачем та відповідачем та квитанції до прибутково-касового ордеру № 49 від 02.04.2015. Позивач має лише копії вищевказаних документів, які подавалися відповідачем разом з позовною заявою до Дзержинського районного суду м. Харкова; зазначає, що на даний час ведуться слідчі дії у кримінальних провадженнях № 12014040620000347 та № 12015040000000017, а тому позивач вважає за доцільне зупинити провадження у справі № 904/4294/15 до прийняття рішення у вищевказаних кримінальних провадженнях.

07.07.2015 відповідач подав заяву, в якій просить суд залишити позов без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в зв'язку з тим, що предмет дійсності договору контрактації від 28.01.14 вже розглянутий у справі № 904/10429/14.

Згідно з п. 2. ч. 1 ст. 81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Суд, розглянувши клопотання позивача, відмовляє у його задоволенні з огляду на наступне. Предметом розгляду у справі № 904/10429/14 було стягнення заборгованості за договором контрактації від 28.01.2014, а предметом даної справи є визнання договору контрактації від 28.01.2014 недійсним.

07.07.2015 відповідач подав до суду заяву про фіксування судового процесу під час розгляду справи № 904/4294/15 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Згідно з ч. 7 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу. Суд задовольнив дану заяву.

В наступних судових засіданнях, на підставі вищезазначеної заяви відповідача, відповідно до ч. 7 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України, здійснювався запис судової справи № 904/4294/15 за допомогою технічних засобів, а саме: автоматизованої системи "Документообіг господарських судів". Для архівного оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер № 1011106RE36946.

Ухвалою суду від 07.07.2015 розгляд справи відкладено на 13.07.2015 та зобов'язано позивача до наступного судового засідання надати, зокрема, письмові пояснення щодо підстав зупинення провадження у справі. Зобов'язано відповідача до наступного судового засідання надати відзив на позовну заяву та докази, що підтверджують викладених в ньому обставин та докази направлення цих документів позивачу; оригінал договору контрактації сільськогосподарської продукції від 28.01.2014 укладений між позивачем та відповідачем для огляду в судовому засіданні та засвідчену належним чином копію, для залучення до матеріалів справи; оригінал квитанції до прибуткового касового ордеру № 49 від 02.04.2015 для огляду в судовому засіданні та засвідчену належним чином копію, для залучення до матеріалів справи; письмові пояснення щодо необхідності зупинення провадження у справі; письмові пояснення щодо виконання спірного договору сторонами; докази розірвання договору про надання юридичних послуг від 08.06.2015.

13.07.2015 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що питання дійсності договору контрактації б/н від 28.01.2014 вже було вирішене при розгляді справи № 904/4294/15.

13.07.2015 від представника відповідач надійшли додаткові письмові пояснення, в яких зазначено, що надання оригіналу договору контрактації б/н від 28.01.2014 до суду є неможливим, у зв'язку із знаходженням останнього у м. Києві.

13.07.2015 представники сторін подали клопотання про продовження строку розгляду справи на п'ятнадцять днів.

Ухвалою суду від 13.07.2015 строк розгляду справи продовжено на п'ятнадцять днів та у судовому засіданні, відповідно до ст. 77 ГПК України, було оголошено перерву. Після перерви розгляд справи продовжено.

У судовому засіданні 03.08.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

До матеріалів справи залучено копію договору контрактації сільськогосподарської продукції від 28.01.2014, укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (контрактант) та фермерським господарством "Зоря" (виробник).

Відповідно до п. 1.1 договору за цим договором виробник зобов'язується виростити контрактанту визначену договором сільськогосподарську продукцію (далі - товар) і передає право власності на цей товар (майнове право) контрактанту на умовах цього договору на загальну суму 40000000грн, в т.ч. ПДВ 6666666,67грн, а саме: пшениця - 2659,3т, ячмінь - 946,31т, кукурудза - 181,8т, соняшник - 8523,59т, а контрактант приймає право власності на цей товар (майнове право) на умовах цього договору на загальну суму 40000000грн, в т.ч. ПДВ 6666666,67 грн.

Згідно з п. 3.1 договору контрактант надає виробнику грошові кошти в сумі 31140935грн, що є еквівалентом 3797675 доларів США для придбання посівного матеріалу, мінеральних добрив, засобів захисту рослин, паливно-мастильних матеріалів, які виробник зобов'язується використати при виробництві товару.

Контрактант передає грошові кошти до каси виробника протягом 3 місяців з моменту підписання договору, що оформлюється прибутковим касовим ордером (п. 3.3 договору).

За умовами п. 4.1 договору базова ціна 1т товару з урахуванням ПДВ по даному договору становить: ячмінь - 1795грн, пшениця - 1800грн, соняшник - 3900грн, кукурудза - 1500грн.

Пунктом 5.3 договору визначено, що виробник повинен зібрати та поставити товар контрактанту власними транспортними засобами в строк до: 20.07.2014 - ячмінь, пшеницю, 15.09.2014 - соняшник, кукурудзу.

Також, до матеріалів справи залучено копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 02.04.2014 № 49, згідно з якою відповідачем було внесено в касу ФГ «Зоря» 31140935 грн. на підставі договору контрактації від 28.01.2014 (арк. с. 18).

Позивач зазначає, що п. 3.1 та 3.3 договору контрактації сільськогосподарської продукції від 28.01.2014 та квитанція до прибуткового касового ордеру № 49 від 02.04.2014 суперечать вимогам Постанови Правління Національного банку України «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» № 210 від 06.06.2013, Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», зокрема, п. 2.3 даного Положення та просить визнати недійсним договір контрактації від 28.01.2014 та квитанцію від № 49 від 02.04.2014 на підставі ч. 1, 3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідач заперечує проти задоволення позову у повному обсязі.

Господарський суд, дослідивши матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення позовних вимог з нижченаведених підстав.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсної квитанції до прибуткового касового ордеру від 02.04.2014 № 49, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 4 ГПК України передбачено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1-2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Способи захисту прав та законних інтересів визначені в ст. 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України, перелік яких не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до розділу 3, а саме п. 3.1 та п. 3.3 Постанови Національного банку України № 637 від 15.12.2004 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" 3.1. Касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства.

Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

Отже, квитанція до прибуткового касового ордеру є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує факт приймання готівки касою підприємства.

Разом з тим, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950, відповідно до яких, кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8, 9 Конституції), а обмеження матеріального права суперечить цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, але є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до частини 1 ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом.

Враховуючи вищенаведені норми, визнання недійсною квитанції до прибуткового касового ордеру від 02.04.2014 № 49 є встановленням факту, а тому заявлений позивачем спосіб захисту є неправильним способом захисту своїх прав у правовідносинах, які склалися між сторонами у даному спорі.

Враховуючи, що позивачем невірно обраний спосіб захисту права, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача щодо визначення недійсною квитанції до прибуткового касового ордеру від 02.04.2014 № 49.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання недійсним договору контрактації сільськогосподарської продукції від 28.01.2014.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Таким чином, поняття «правочин» є ширшим і включає в себе поняття «договір». Тому для недійсності договору застосовуються загальні положення недійсності правочину.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1-2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною першої статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до приписів ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Частиною першою ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 713 ЦК України за договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.

До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Зі змісту договору контрактації сільськогосподарської продукції вбачається, що в останньому сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов, як того вимагає чинне законодавство.

Згідно пп. 2.1 п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 (далі - Пленум № 11) правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Посилання позивача на те, що умови договору контрактації сільськогосподарської продукції від 28.01.2014 суперечать вимогам Постанови Правління Національного банку України «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» № 210 від 06.06.2013, Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», зокрема, п. 2.3 даного Положення, господарський суд не приймає до уваги з огляду на наступне.

Пунктом 1 постанови Національного банку України № 210 від 06.06.2013 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою" встановлено граничну суму розрахунків готівкою:

підприємств (підприємців) між собою протягом одного дня в розмірі 10 000 гривень;

фізичної особи з підприємством (підприємцем) протягом одного дня за товари (роботи, послуги) у розмірі 150 000 гривень;

фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 150 000 гривень.

Пунктом 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджених Постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні » від 15.12.2004 № 637 гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується.

Зазначені обмеження стосуються також розрахунків готівкою між підприємствами в оплату за товари, що придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок коштів, одержаних за корпоративними спеціальними платіжними засобами.

Викладення в пунктах 3.1, 3.3 договору контрактації сільськогосподарської продукції від 28.01.2014 обов'язку позивача внести в касу ФГ «Зоря» певну суму коштів не свідчить безумовно про порушення наведених Постанов Правління Національного банку України.

Відповідальність за порушення вказаної постанови може бути застосована в разі перевищення відповідних нормативів саме при фактичному внесенні готівки в касу.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає достатньо підстав для визнання недійсним вказаного договору в вищенаведених підстав.

У позовній заяві позивач одночасно стверджує, що спірний договір був підроблений відповідачем, оскільки останній, перебуваючи з 18.01.2013 по 29.08.02014 на посаді комерційного директора ФГ «Зоря», мав вільний доступ до печатки, статутних документів господарства, що даний договір міг бути підписаним головою господарства ОСОБА_4 під впливом омани з боку відповідача, дії якого також мають правові наслідки щодо визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які маю істотне значення такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Положеннями п.п. 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

В порушення вимог ст.33 ГПК України позивачем не доведено те, що при укладенні спірного договору була відсутня єдність волі і волевиявлення сторін щодо намірів створення цивільних прав та обов'язків у правовідносинах контрактації сільськогосподарської продукції, а також що відповідач умисно ввів позивача в оману, внаслідок чого позивач неправильно сприйняв предмет або інші істотні умови договору, які вплинули на його волевиявлення.

Також, позивач посилається на те, що договір контрактації сільськогосподарської продукції від 28.01.2014 не відповідає положенням ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до копії квитанції № 49 від 02.04.2014 до прибуткового касового ордеру ОСОБА_1 було внесено в касу ФГ «Зоря» 31140935 грн. на підставі договору контрактації від 28.01.2014.

Згідно видаткової накладної від 27.11.2014 позивач поставив відповідачу 140т соняшника по договору контрактації від 28.01.2014.

Таким чином суд вважає, що вищезазначені письмові докази свідчать про спрямованість договору контрактації сільськогосподарської продукції від 28.01.2014 на реальне настання правових наслідків.

Як свідчать матеріали справи, всі загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, у розумінні ст. 203 Цивільного кодексу України, сторонами при укладенні договору, додержано, в зв'язку з чим у суду відсутні підстави для визнання його недійсним.

Частиною 5 п. 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 встановлено, що у силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не доведено, що продукція, яка ним вироблена згідно спірного договору, була призначена іншій особі. Натомість, відповідачем у справі надані документи до справи (додатки до спірного договору) (арк. с. 110-117), з яких вбачається намір позивача виробити продукцію, передбачену спірним договором, саме відповідачу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання недійсним договору контрактації сільськогосподарської продукції від 28.01.2014 є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо заяви відповідача про зупинення провадження у справі, то вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках: призначення господарським судом судової експертизи; надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів; заміни однієї з сторін її правонаступником.

Тобто, даною статтею передбачений виключний перелік підстав зупинення провадження у справі.

Оскільки кримінальне провадження № 12014040620000347 перебуває у стадії досудового розслідування та, на момент розгляду даної справи, не передано до суду, у господарського суду відсутній обов'язок зупинити провадження у даній справі.

Також, господарський суд не вважає за доцільне направляти матеріали справи до органу досудового розслідування, оскільки дана справа не містить оригіналів чи інших документів, які б безперечно мали б ознаки фіктивності чи підробки ОСОБА_1 таких документів.

Натомість, встановлення вироком суду, що набрав законної сили, фальшивості документів або речових доказів у кримінальній справі може бути підставою для перегляду даної господарської справи за нововиявленими обставинами.

Враховуючи вищевикладені обставини, господарський суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 22, 33-34, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволені позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 10.08.2015

Суддя В.І. Ярошенко