Рішення № 48211218, 28.07.2015, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/1523/15-ц

Провадження №2/442/760/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2015 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі: головуючого - судді Коваля Р.Г.

з участю секретаря Далявської Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобич цивільну справу за позовом КП «Житлово-експлуатаційне об'єднання» Дрогобицької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій,

встановив:

Позивач уточнивши позовні вимоги просить суд постановити рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_1 6 984 грн. 54 коп. заборгованості з оплати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території; а також судовий збір у розмірі 243 грн. коп.

В обгрунтування позову посилається на те, що будинок АДРЕСА_1 належить до житлового фонду Дрогобицької міської ради і знаходиться на балансі КП «Житлово- експлуатаційного об'єднання». Квартира АДРЕСА_1 перебуває у приватній власності відповідача, що підтверджується довідкою КП ЛОР МБТІ та ЕО. Відповідно до рішення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 17.11.2011 року № 436 «Про зміну виконавця послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» позивача визнано виконавцем послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій як правонаступника КП «Будинкова управа № 1», КП «Будинкова управа №2», КП «Будинкова управа №3». Відповідно до ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що ціни на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд га прибудинкових територій формуються та затверджуються органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом. Нарахування оплати за послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкових територій проводитись відповідно до затвердженого рішення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 16.08.2012 року № 340 «Про затвердження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій». Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Станом на 01.04.2015 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 6984,54 грн. Позивачем неодноразово було запропоновано відповідачу оплатити наявну заборгованість або укласти договір на розтермінування боргу, однак відповідач категорично відмовляється. Відповідач у встановленому законам порядку від користування послугами КП «ЖЕО» не відмовлялась, а фактично такими користувалась і користується, а відтак відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не є підставою для відмови відповідача від сплати за фактично надані житлово-комунальні послуги.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, які викладені в позовній заяві, просить суд постановити рішення, яким задоволити позов повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову позивача, вказав, що будь-яких грошових коштів відповідач не оплачувала за надані послуги позивача, оскільки такі послуги є неналежної якості. Просив суд застосувати термін позовної давності як це визначено ЦК України. Одночасно відзначив, що не заперечує проти стягнення грошових коштів за період з 01.01.2012 року по січень 2015 року включно, так як за лютий і березень 2015 року відповідачем було проплачено послуги, які надав позивач.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що даний позов слід задоволити частково з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. ст. 11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому, кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Тому власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а лише конкретно визначеним законом способом захисту свого права. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений гл. 3 зокрема ст. 16 ЦК України, а інші способи визначаються спеціальними законами, які регулюють конкретні цивільні правовідносини.

Матеріалами цивільної справи встановлено, що будинок АДРЕСА_1 належить до житлового фонду Дрогобицької міської ради і знаходиться на балансі КП «Житлово-експлуатаційного об'єднання».

Квартира АДРЕСА_1 перебуває у приватній власності відповідача, що підтверджується довідкою КП ЛОР МБТІ та ЕО.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 17.11.2011 року № 436 «Про зміну виконавця послуг з утримання будинків і споруд та прибудннковнх територій» позивача визнано виконавцем послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій як правонаступника КП «Будинкова управа № 1», КП «Будинкова управа №2», КП «Будинкова управа №3».

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що ціни на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд га прибудинкових територій формуються та затверджуються органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Нарахування оплати за послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкових територій проводитись відповідно до затвердженого рішення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 16.08.2012 року № 340 «Про затвердження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 1875 - IV від 24 червня 2004 року) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо-та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Разом з тим ст. 4 Закону № 1875-ІV від 24 червня 2004 року передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Цивільний кодекс України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 ЦК України.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627, ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Водночас ч. 1 ст. 19 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 « Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» (далі - постанова № 529).

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19 - 21 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року, постанови № 529 убачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року.

Відтак, відсутність між споживачем та виконавцем житлово-комунальних послуг договору про надання цих послуг, укладеного у письмовій формі, не звільняє споживача від обов'язку оплачувати отримані та спожиті житлово-комунальні послуги, а тому посилання представника відповідача на відсутність між сторонами спору договору на надання житлово-комунальних послуг - до уваги прийматися не можуть.

Як вбачається з копії договору № 28278 від 01.01..2015 року, відповідач ОСОБА_1 уклала договір з позивачем ККП «ЖЕО» Дрогобицької міської ради про надання послуг з утримання будинків і споруд тата прибудинкових територій.

Згідно ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач надає такі послуги, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Таким чином, правовідносини, що виникли між сторонами у справі - це правовідносини між виконавцем послуг та споживачами послуг.

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово - комунальні послуги»визначені права та обов'язки як споживача так і виконавця послуг, зокрема обов'язком споживача - є укладання договору на надання житлово - комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, та оплата житлово - комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст. 32 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» встановлено, що розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Таким чином, необхідність укладення договору про надання житлово - комунальних послуг передбачена законом і його укладення визначено як обов'язок, а не право споживача таких послуг.

Крім цього, відповідно до змісту зазначених положень Закону споживач може відмовитися від укладення договору на надання житлово - комунальних послуг лише в разі відмови від користування такими послугами, а не через непогодження сторонами умов такого договору.

Відсутність письмового договору на надання житлово - комунальних послуг не є підставою для відмови відповідачки від сплати за фактично надані житлово - комунальні послуги.

Така правова позиція висловлена в ухвалі Верховного Суду України від 06.08.2008 року у справі за позовом ДП "Моноліт-Сервіс" до Особи №1 про укладення договору на надання житлово-комунальних послуг та стягнення суми заборгованості з оплати послуг з утримання будинку та прибудинкової території.

Оскільки обов'язок споживача житлово-комунальних послуг власника житла ґрунтується не тільки на договорі, але й назаконі, відсутність письмових договірних відносин не є підставою для звільнення від оплати житлово-комунальних послуг.

Така правова позиція висловлена в ухвалі Верховного Суду України від 08.04.2009 року у справі за позовом Житлово-експлуатаційного ремонтно-будівельного управління ТОВ " РівненськийМЖК" до Особи №1 про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг.

Як вбачається із представленого розрахунку заборгованості відповідача ОСОБА_1 перед позивачем станом на 01.04.2015 року становить 6984,54 грн.

Як пояснив в судовому засіданні представник позивача дана заборгованість складається за 2012 рік в сумі 624,12 грн., за 2013 рік в сумі 848,48 грн., за 2014 рік в сумі 854,04 грн. за перший, другий, третій місяці 2015 року в сумі 192,27 грн., а також в цей розрахунок ввійшла заборгованість за попередні роки в сумі 4467,60 грн.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як встановлено судом, представник відповідача просив застосувати строк позовної давності при цьому вказав, що не заперечує щодо стягнення заборгованості за послуги які надав позивач з 01.01.2012 року по січень 2015 року включно, а грошові кошти за лютий, березень 2015 року відповідачем сплачено, що стверджується відповідними квитанціями, які ним надані в судовому засіданні.

З врахуванням наведеного, оскільки частина вимог про стягнення заборгованості за оплату послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій на суму 6984,54 грн. заявлена до відповідача після спливу позовної давності, позивачем обґрунтованих підстав для визнання поважними причин пропуску строку для звернення до суду із позовом в цій частині не наведено, а представник відповідача настоює на застосуванні наслідків спливу позовної давності до спірних правовідносин, а відтак в цій частині позовні вимоги підлягають до відхилення за спливом позовної давності.

Відтак суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 2447 (дві тисячі чотириста сорок сім) гривень 74 (сімдесят чотири) копійки - заборгованості за оплату послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за період з 01.01.2012 року по січень 2015 року включно.

Відповідно до п. 6 ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання, як слід розподілити між сторонами судові витрати, а тому на підставі ст. 88 ЦПК України, з відповідача в користь позивача слід стягнути понесені ним і документально підтверджені судові витрати по оплаті судового збору в сумі 243,60 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 15, 57-60, 88, 208, 209, 212- 215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь КП «Житлово-експлуатаційне об'єднання» Дрогобицької міської ради 2447 (дві тисячі чотириста сорок сім) гривень 74 (сімдесят чотири) копійки - заборгованості за оплату послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь КП «Житлово-експлуатаційне об'єднання» Дрогобицької міської ради сплачений судовий збір в сумі 243 (двісті сорок три) гривні 60 (шістдесят) копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення або десяти днів з дня отримання копії цього рішення особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення.

Суддя Коваль Р.Г.