Ухвала суду № 48200289, 11.08.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження : 22ц/790/5493/15 Головуючий 1-ї інстанції - Бородіна О.В.

Справа № 2-642/2928/15 Доповідач - Шевченко Н.Ф.

Категорія : договірне.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Шевченко Н.Ф.

суддів - Пономаренко Ю.А., Івах А.П.

при секретарі - Каплоух Н.Б.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 04 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» про захист права споживачів та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» (далі Банк) про захист прав споживачів та повернення банківського вкладу, посилаючись на те, що у лютому 2015 року сторонами укладено договір-заяву про банківський строковий вклад (депозит) «Класік» на один місяць в національній валюті з нарахування відсотків в розмірі 21,50%.

Згідно квитанції від 06.02.2015 року позивач передав Банку грошові кошти в розмірі 142 000 грн.

Пунктом 6 Договору передбачено, що після закінчення строку визначеного п.1 цього договору, вклад повертається вкладникові в порядку, строки та на умовах передбачених положеннями п.5.2 Основних умов залучення банківських вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладників рахунків у ПАТ «Банк Фінанси та Кредит».

Відповідно до п. 5.2 Основних умов у випадку закінчення строку розміщення Строкового вкладу, визначеного у договорі-заяві та умовами якого передбачена можливість продовження строку розміщення Строкового вкладу після закінчення строку визначеного у договорі-заяві, вкладник у випадку його бажання не продовжувати подальше розміщення вкладу, отримати кошти з Строкового вкладного рахунку шляхом видачі готівкою або перерахування на його власний поточний/картковий або інший вкладний рахунок, а дію Договору припинити, зобов'язаний надати Банку письмову вимогу не пізніше дати закінчення строку Строкового вкладу, визначеного договором-заявою.

В разі ж, коли Вкладник не надав Банку зазначену письмову вимогу та не вимагає повернення Вкладу після закінчення строку, строк розміщення строкового вкладу вважається продовженим з наступного дня після закінчення строку визначеного договором-заявою на строк, що дорівнює початковому строку розміщення вкладу.

Позивач по закінченню місячного терміну дії договору за поверненням суми депозиту із письмовою вимогою не звертався, тому договір було автоматично пролонговано ще на один місяць.

З письмовою заяво про повернення вкладу він звернувся 03 квітня 2015 року, але грошові кошти відповідачем виплачені так і не були.

Представник Банку надав суду письмові заперечення проти позову.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 04 червня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_2 банківський вклад в розмірі 140 000 грн., а також на користь держави судовий збір в розмірі 243, 60 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Банк Фінанси та Кредит» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального і матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. . Зокрема, зазначив, що спір розглянуто з порушенням правил підсудності, оскільки на дані правовідносини не розповсюджується дія Закону «Про захист прав споживачів», а місцезнаходження юридичної особи - вул. Артема, 6, м. Київ; на момент звернення позивача з вимогою про повернення вкладу діяла постанова Правління Національного банку України від 01 грудня 2014 року № 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», якою обмежувалась видача (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті або банківських металів з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 000 грн. 00 коп. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Згідно ст. 1074 ЦК України обмеження права клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Судом встановлено, що 06.02.2015 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Банк»Фінанси та Кредит» укладено строковий депозитний договір-заяву № 300131/168761/1-15 «Класік» на 1 місяць в національній валюті на суму 140 000 грн. під 21,50 % річних на термін з 06 лютого 2015 року по 06 березня 2015 року (а.с.6).

Крім того, депозитним договором зазначено, що цей договір укладається на умовах, визначених у депозитному договорі-заяві та Основних умовах залучення банківських вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у ПАТ»Банк»Фінанси та Кредит», які затверджені згідно внутрішніх процедур банку та розміщені для ознайомлення на інформаційних стендах у приміщеннях установ банку та оприлюднені на офіційному сайті банку.

При цьому, як встановлено судом, указані Основні умови позивачем, як вкладником, не підписувались і ці Основні умови до спірного депозитного договору не долучалися.

Встановлено, що на підтвердження внесення на депозитний рахунок коштів у сумі 142 000 грн., позивач надав суду квитанцію, видану банком (а.с.7).

Таким чином, між сторонами виникли договірні правовідносини банківського вкладу, визначені ст.1058 ЦК України, згідно якої, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або у іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Встановлено, що Банком 22.04.2015 року виплачено ОСОБА_2 на виконання умов вказаного договору 4 785,24 грн., що сторонами не заперечується (а.с.25-26).

03.04.2015 року ОСОБА_2 звернувся до Банку з вимогою про повернення строкового банківського вкладу у сумі 142 000 грн., як передбачено умовами договору (а.с.8).

Проте Банк відмовив йому у виплаті коштів, у зв'язку з чим останній звернувся з цим позовом до суду і просив стягнути з відповідача на свою користь розмір депозитного вкладу у сумі 142 000 грн., та пеню у розмірі 29 820,00 грн.

В силу ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Колегія суддів вважає, що після закінчення дії договору відповідач безпідставно відмовився повертати позивачці суму депозитного вкладу та відсотки.

Частково задовольняючи позов, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідно до ч.2 ст.1060 ЦК України, за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, встановлені договором.

Розрахунок заборгованості судом виконаний правильно.

Згідно ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За таких обставин, зважаючи на зазначені приписи законодавства та умови договору, укладеного між позивачем та відповідачем, останнім протиправно невиконані обов'язки щодо повернення у строк вкладу (депозиту).

Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального закону в частині порушення правил підсудності також є безпідставними.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07 липня 2010 року).

Статтями 1, 2, 3 ЦПК України передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право».

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 107 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.

Правила щодо підсудності цивільних справ, які підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, тобто розмежування компетенції по розгляду і вирішенню підвідомчих суду цивільних справ всередині системи судів цивільної юрисдикції, визначені в Главі 1 Розділу III ЦПК України.

Статтею 109 ЦПК України, якою визначається так звана загальна територіальна підсудність цивільних справ, дійсно передбачено, що позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням.

Місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (ст. 93 ЦК України).

Разом із тим, вищезазначене правило не є виключним та безумовним.

Так, статтею 110 ЦПК України встановлена альтернативна підсудність цивільних справ, яка визначається вказівкою законодавця про можливість розгляду і вирішення окремих цивільних справ конкретним судом за вибором позивача.

Встановлення альтернативної підсудності, яка на відміну від загальної, є додатковою процесуальною гарантією забезпечення інтересів окремих категорій позивачів, пов'язане з необхідністю створення позивачеві більш сприятливих умов для звернення за судовим захистом.

Зокрема, частиною 5 статті 110 ЦПК України передбачено, що позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини, які є предметом ініційованого ОСОБА_2 цивільно-правового спору, виникли з приводу виконання укладеного між позивачем, як вкладником та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» Договору строкового банківського вкладу (депозиту) від 06.02.2015 року і стосуються сфери надання банком відповідних банківських послуг (залучення у вклади (депозити) коштів, відкриття й ведення банківського рахунку), передбачених законодавством, зокрема ст.ст. 1058, 1060, 1061, Главою 72 ЦК України, та які регулюються Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також Законом України «Про захист прав споживачів», у зв'язку з чим позивач ОСОБА_2 правомірно звернувся з вищевказаною позовною заявою на захист своїх прав, як споживача банківських послуг, до Ленінського районного суду м. Харкова за місцем свого проживання.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, судова колегія вважає, що вказана справа була розглянута з дотримання правил підсудності, встановлених цивільно-процесуальним законодавством.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене на повно з'ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст.303, 304,307,308, 317, 324 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 04 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді